чатівня • щоденник художника

коли гинуть творчі люди, мені особливо боляче. я знаю, як інакше вони сприймали світ. я не хочу уявляти, як йому було важко там бути. боже, як це несправедливо ❤️‍🩹 спи спокійно, Максиме.

Кіт знає кожну стежку кожен окоп нірку бліндаж він має одну таємницю коли на вулиці роздається страшенно гучний і грізний безладний галас і здригається земля це прокидаються давні велетні йдуть у своїх справах він миттєво застрибує в діру в обшивці та й ховається десь в глибинах та катакомбах невеличкого бліндажа і не висунеться ще чого допоки велетні не находяться. Коли він засинає повільно витягує передні лапки йому сниться літо сниться цілий цегляний будинок сняться кури які бігають по подвірʼю сняться діти які частують пиріжками з мʼясом в мене з рук випадково скочується шолом падає на багнюку кіт прокидається прижмурює очі уважно роздивляється навколо: свої засинає. Максим Кривцов, поет, загинув сьогодні на війні… 💔💔💔

Хочу розповісти вам історію про рудого велетенського кота кольору як висохлі серпневі покоси має лиш білий нагрудник сумні зелені наче зелене масло очі часто прижмурює брови наче вивчає наукову працю бо сонця тут не трапляється коли ви востаннє бачили сонце свого часу на початку осені він був загрозою усіх тутешніх мишей ей це бліндаж великого рудого кота пробігай повз нього як найшвидше шепотіли вони між собою. Одного разу він намагався спіймати мишку у лінивому але феноменальному стрибку пролітаючи над пальником з відкритим блакитним полумʼям тепер обпалені неохайні смішно закручені як у відомого художника уже не такі довгі вусики нагадують про той легендарний стрибок. Він вмощується на краєчку полиці для сну поруч з входом в бліндаж завішеним двома шарами ковдри і розглядає щось крізь маленькі щілинки можливо когось ворога або друга лисицю або людину.

Най цей особистий велетенський текст, який я тут на вас звалила, буде крапкою в цій історії. Це своєрідний вияв чесності і перед самою собою. Я не мала конкретної мети, коли його писала, просто роздуми.

Всьо.

Боротьба між абстрактними усвідомленнями і раціональним сприйняттям, між тим, як є — і як би я хотіла, між розумінням, як я мала би думати — і як думаю мимоволі; метання між суперечностями це дуже виснажує. Ну і очікувати глобальний респавн енергії першого січня — теж провальна стратегія :) Не знаю, не що я розраховувала. Не робіть так. І найгірше, що поремонтувати себе зможу тільки я сама — а не жодні співчутливі слова, на жаль. Бо проблема не в реакції, а в моєму сприйнятті.

А, ну і ще факапи всіх і вся навколо. Зараз психохтосьтам скажуть, що я сама притягувала це в свій простір (відмовляюся вважати їх правими 😀) — але з кожним новим промахом, авжеж хотілося все кинути і пролежати решту грудня, дивлячись гаррі поттера. В результаті я абсолютно фрустрована, бо не збіглися очікування-реальність; я не мала ні крихти часу на переживання передсвяткового періоду через безперестанні робочі клопоти; я не хочу тепер взагалі торкатися жодної поліграфії і планувати нові продукти; і 🍒 на 🎂 — почуваюся дуже беззахисно, бо не маю імунітету, аби не втрапити за місяць-два знову в подібне колесо(

Чудові продажі та неймовірні відгуки, які я отримувала натомість, виявилися крихтами в глибокому колодязі. А чого? Виключно тому, що я поставила собі в голові якусь неіснуючу планку суспільного схвалення і уваги, а так не треба було робити. А ще на 10% тому, що не всі важливі для мене люди оцінили мою роботу/відреагували на мої старання, що теж, на подив, зачепило сильніше, аніж мало б 💔 Поряд з усім тим я почуваюся егоїсткою, бо гризу себе за це невдоволення, бо у кожного були власні причини, бо в країні війна, і я мала б робити щось більше, аніж просто донатити і платити податки, є бо я не маю права вимагати від когось такої реакції, як я собі запланувала! Але, мабуть, я була б значно гіршою людиною, якби критично цього не усвідомлювала.

Але реліз будь-якої «колекції» — як би романтично це не звучало — то завжди маленький бізнес і підприємництво. І я щороку панічно шукаю той ідеальний баланс, аби зробити не просто те, що гарно би продалося (бо таке зробити найпростіше і найлицемірніше) — а працювати над такими ілюстраціями, які знайшли би відгук в мене всередині. Бо ж можна зробити колекцію з етнічними мотивами і традиціями — і це буде солдаут в перший день практично незалежно від рівня професійності та продуманості. Але я така я 😣 Завжди хочу вразити, захопити, викликати подив і бурхливі овації, ніби мені недостатньо самій собою пишатися, а треба неодмінно отримати підтвердження зовні. Я від цього страшенно втомилася, і не знаю, як це побороти. І що більше я стараюся — тим вищі в мене вимоги до результату. Проте я потрапила в таку пастку в ці похмурі дні; похмуріші, аніж були за відсутності електрики… віддаючи енергію під час створення, продумування і презентації я не отримала натомість стільки, як мені необхідно було для щастя, бо, елементарно, багато хто просто не мав що віддавати.

Тому я зробила те, що зробила. Попри голосування вирішила іти за тим, що репрезентує мене найліпше — акварелі у власному стилі. Це те, що я відкладала у попередні роки, бо мені здавалося, що така поліграфія виявиться нецікавою для користувачів (звідкілясь в мені сидить упередження — «хто захоче бачити на стіні чужі обличчя») Тому я навіть пишалася — друкую те, що раніше б відкинула через страх, он яка молодець. Тим паче, що дракони справді мене абсолютно захопили і я писала їх на хвилі натхнення.

Завжди, коли я роблю паузу після активної роботи, а особливо — коли їду додому до батьків (у гніздо без домашніх клопотів і постійної спокуси попрацювати ще трохи) я починаю аналізувати те, що завдає мені суму. [бо, як прочитала десь, коли все ок, але щось муляє, це означає, що навряд чи все ок] Зараз я намагаюся розібратися, чому ж вперше після релізу зимової колекції поліграфії я почуваюся такою абсолютно спустошеною. Це пʼятий рік поспіль я готую до нового року усілякий тематичний мерч — листівки, календарі, наліпки, і тд. Попередні 4 роки ця робота ставала для мене глобальним натхненням, святом, підсумком ілюстраторської роботи, опрацьованих тем та досвіду. А цьогоріч усе з самого початку ішло не так 💔 Усі мої ідеї розбивалися на друзки — або були не до кінця моїми, або виявлялися надто амбітними, або взагалі суперечили закону (як-от кінокалендар), ймовірно трактувалися б неправильно (зірка як символ колекції) або могли викликати неоднозначні реакції і не вписувалися в необхідні рамки творчості, яка зараз була б тепло сприйнятою (мені страшенно хотілося малювати Санту, а не Різдвяні зірки, і врешті я не втілила ні того, ні іншого)

Ребекка Кван пише виняткові книги ❤️‍🩹 після «Макової війни» неможливо знайомо і легко читається, картинки в голові малюються з дивовижною чіткістю, наче дивлюся фільм.

★★★☆☆ перша прочитана в 2024. багатообіцяюче, але врешті розчарувала і зовсім не вразила( попри те, як я люблю Рут Веа за її манеру письма, попри інтригуючу анотацію та попередні неймовірні «Один за одним», «Гра в брехню» та «Поворот ключа» — тут нікудишня розвʼязка і купа рушниць, які не вистрілили. такешось. хтось читав?

напишу тут, бо сил моїх не вистачає на інстаграм і взагалі ні на що не вистачає, будьмо чесними. роблю собі відпустку в січні, аби осмислити свої подальші плани, перезавантажити трохи голову, побути з собою на самоті і в тиші. #милий_серцю_прованс зустрічає любовʼю і дивовижним заходом сонця ❤️‍🩹

пишу перше тут, в тг, бо хочу, щоб пішов хтось із рідних-близьких-знайомих, а тут найтісніше коло)) 🔗

етеншн етеншн 📍Київ моя подружка пропонує комусь віддати своє місце на крутий воркшоп по speed painting, якщо хтось хоче і має час — напишіть русалоньці Катьєн в приват @Kathien деталі тут https://www.facebook.com/photo/?fbid=670929305077160&set=a.554201926749899