чатівня • щоденник художника

у мене ще виникло питання питаю прямо, бо записати та підготувати МК — це справа не одного дня, і я хочу знати, чи є попит. маю ще 2 референси цієї ж півонії в інших ракурсах, і теоретично можу записати великий майстер-клас на меншому форматі з усіма поясненнями, сумішами і деталями. чи вам актуально?

якщо ви переймаєтеся (ну раптом) як там півонія, то я вчора осилила тільки чверть тичинок, і зайняли вони в мене 🤬 3 серії Хауса! 🫠 на вихідних точно закінчу; а доти — уже замовила паспарту, щоб відправити разом з малюнками! оце уявіть, як мене стимулювало запрошення узяти участь в виставці "Об'єднані аквареллю" в Одеському музеї західного та східного мистецтва. розумію, що для того, аби малювати «для себе», абсолютно недостатньо викроїти день в тижні, це катастрофічно мало. тому рада, що тут так співпали фактори, коли я малюю і для справи, і для душі)

якщо вам сподобався цей мікро-подкаст, н е с о р о м т е с я: напишіть, на яку тему послухали б мене ще? що було б цікаво дізнатися? чи що обговорити? 😏 (якщо ви не слухали, бо не малюєте, то тим паче напишіть; бо я не хочу обмежуватись художнім 🙂

в мене тут випадково народився невимушений подкаст, де я розповідаю про кольорові рішення та особливості останньої роботи з шовковою півонією 😍 мабуть, буде цікаво переважно художникам, але мені тааак сподобалося просто говорити, ділитися і не витрачати час на планування і монтаж, що я залюбки запишу ще щось подібне, якщо вам сподобається! враження, думки і питання чекаю в коментарях 😍

на зміну стандартному «добре» прийшла просто сірість. медіана тепер — це не спокійна зосередженість, а фоновий сум. весь час, безперестанку просто сумно. я вже навіть втратила значення цього слова, бо воно позначає дратівливу тишу і нескінченну мінорну ноту думок в голові. світла в кінці тунеля немає — але у самому тунелі темрява не така, що хоч в око стрель. мовби зір призвичаївся до ночі і починає розрізняти обриси предметів. навіть сни останніми днями сняться, мов крізь немите скло. є просто менш сірі дні і більш сірі. сірість змішалася з кольорами радісних емоцій, і повзунок «saturation» навколо викручують в бік нуля. знаєте, що найгірше в такому стані, як в мене? (і я певна, в багатьох) через те, що ніби катастрофи поки не сталося, я відчуваю, що не маю права ані почуватися погано, ані скаржитися, ані взагалі відкривати рота, що мені не ок. 💔

окремо хочу лишити аутфіт зі шкіряною міні-спідницею (тільки колготок не вистачає) — вже мені в відповіді на сторіз прилетіло купа компліментів про ноги і про те, аби не сміла паритися про них) дуже вам дякую 🥰 але то така штука настроєва: мені часом абсолютно норм у своїх параметрах, а іноді хочу бути худою фітоняшкою з пресом і просвітом між стегнами, але не готова їсти менше чи ходити в зал 🫠 а міні в моїй голові, красиво тільки на струнких (як і топи, які оголюють смужку живота) не борюся з цими упередженнями, тому вони просто є, і вилазять часом назовні(

стільки сторіз у мене не було вже давно) але залишу ще деякі луки з розбору гардеробу тут, аби і поділитися, і в разі чого мати швидкий доступ)

запланувала незвичайну для себе ню-зйомку, пройшлася по магазинах білизни, аби придивитися щось гарне — але на мені щось все виглядало жахливо (очевидно, бо я не манекен) у розпачі необачно побажала хоча б трохи схуднути до фотосету. шож, всесвіт мене почув і тепер я третій день геть не маю апетиту, бо десь підхопила вірус і температура 38.5 🤡🤡🥲 висновок: формулюйте бажання правильно! 🤝

ще одне несподіване і сумне усвідомлення мандрівки: дуже важко не чути навколо своєї мови.

я думаю, тим хто в цьому каналі, не варто пояснювати, який абсурдний спектр емоцій я зараз переживаю, прокидаючись у цьому красивому місті і усвідомлюючи, що минулої ночі вкотре загинули люди від мскальських ракет. а коли чую російську тут на вулицях, і наново розумію, що країна-болото так само матеріально існує, як і багатоповерхівки Варшави. і від цього стає гірко і тужно.

вельми цікаво зараз спостерігати за собою у подорожі. це чимось схоже на перші стосунки ☺️ починаю розуміти, як мені подобається проводити час в новому місті, як хочеться його торкатися, як стежити за його проявами. уже вимальовується бажана картина наступних подорожей — житло обовʼязково з неймовірним краєвидом з вікон, щоб навіть не виходячи на вулицю можна пити очима нові простори. менше страху говорити з людьми, навіть якщо це просто кілька слів англійською, менше скутості і напруження. снідати не вдома, але десь недалеко (а ще краще — у вихідний і теплу пору року 🙈), аби поспостерігати за різними ранками і звичками жителів. бути готовою до спонтанного і легкого шопінгу — бо варіант повернутися за оооон тим пледом за тиждень, коли зважиш кольори, розміри та ціни уже не пройде :) зазделегідь розумію, що в цій мандрівці мені не вистачатиме занурення і сповільнення, бо за ці три дні я намагаюся вхопити всього потрохи і дослідити максимально багато точок контакту з новим середовищем. але йой, най буде, це все одно найкращий перший досвід, який міг зі мною трапитися 🥹

Поки що з купи всіх вражень, які в мене від вчора з моменту прикордонного контролю, я можу виділити передусім здивування і захват. Це дійсно як паралельний всесвіт, вимір, де все нібито так, як і було дотепер — але трошки не так) Звучатиме абсурдно, але коли ти бачиш щось на фото, твоя голова до кінця не може бути переконана, що це справді існує 😂 я ніби не до кінця розуміла, що Варшава така ж фізично матеріальна, як і Львів: ось будинки, ось трамвайна колія, ось люди, які заходять в пекарню на розі. Місто таке ж, як і моє, тільки от виглядає і пахне інакше. На мене вчора звалилося абсолютне усвідомлення того, яким великим може бути Париж чи Нью-Йорк, коли зіткнешся із ним віч-на-віч. Яким комплексом відчуттів може стати, приміром, Тайланд. Що картина Ботічеллі в музеї Італії має таку характеристику, як відчуття на дотик. Мені здається, я розумію, навіщо люди подорожують. Це розширення кордонів не тільки на мапі. Це розуміння того, що усе — реальне, достатньо просто захотіти.

про ярмарки (маркети) не впевнена, що в наступному році я братиму участь в маркетах, де можна продавати свої вироби — ще зважую за і проти. чому це класно і корисно? та тому, що це може значно підвищити впізнаваність вашого продукту і познайомитися з новими людьми — але для цього треба мати ресурс, добре продумати свій «стенд» (стіл, вивіску, стійку і тд) і асортимент. в травні перед першим Sunday-базаром в мене мало не поїхав дах від необхідності забезпечити наявність різноманітних qr-кодів, low-cost товарів і позначок інстаграму буквально на всьому 🙌🏻

[якщо треба буде, колись напишу пост про те, як готувалася до маркету, бо то дуже обʼємна тема]

але чому ж я сумніваюсь зараз? • кожного разу маркет працює по-різному, і успіх продажів залежить від десятків факторів, на які ти не завжди можеш вплинути: реклама, погода, місяць і день тижня, загальний настрій, потік людей, локація маркету загалом і локація твого стенду, кількість майстрів і тд. • на маркетах є не тільки твоя цільова аудиторія, а і купа людей, які приходять до знайомих майстрів або просто проходять повз тебе, ненадовго спиняючись. щоб їх зацікавити, треба запам’ятатися і емоційно зачепити — це забирає купу сил, бо ти пояснюєш свою цінність з нуля • потрібно готувати різноманітну продукцію, яка б «зайшла» більшості і коштувала недорого — для цього треба працювати понаднормово аби створити такі принти і придумати, як збільшити середній чек (а цей час я б могла використати на картину зі значно вищою цінністю. ну або відпочити від проектів 😅) • витрати коштів, які менш вагомі, теж не можна ігнорувати — особливо якщо місце на маркеті коштує немало або треба враховувати дорогу. от, власне, це все зараз і схиляє мене до відмови від ярмарків цьогоріч) або принаймні зміни власного позиціонування на них 🙌🏻

окрім того, тільки вам і тільки по секрету скажу, що десь весною-влітку Malyovane чекає ребрендинг 😏😏😏

багато думок останнім часом стосуються мого бренду/магазину/мерчу Malyovane: деякі приходять самостійно, на інші наштовхують близькі, і переважна частина відшліфується після проходження NOM. так ось, одне з небагатьох рішень, котрі я вже прийняла — класичних листівок я більше не друкуватиму. це поки що найбільш непрактична продукція, яка зʼїдає багато мого часу. листівки давно втратили вау-ефект, бо їх друкує кожен другий, вони переобтяжують асортимент і з часом, коли їх стає надто багато, людям складно обрати фаворитів — бо потреба переважно виникає в 1-2 листівках (це дуже добре помітно на маркетах). важко пояснити потенційному клієнту, навіщо йому 6 листівок з квітами, якщо всього 1-2 він подарує, а інші лишаться припадати пилом десь в коробці 💁🏼‍♀️ можливо, якась одна серія на рік залишиться, але у наступному році я хочу ще більше концентруватися не на малюванні ДЛЯ чогось, а малюванні ПРО щось.

найсумніший, але і очевидний підсумок перших 13-ти днів цього року — потрібні рішення не виникають у голові спонтанно і усі одразу. мені здавалося, що вони вже давно вишикувалися в рядок і принишкли за рогом втоми, а щойно я тиждень посплю та поїм в нормальному режимі — залишиться їх просто поманити звідти пальцем (ха-ха). через це сильно зростає тривожність: я ж сподівалася, що вільна голова — це все, що потрібно, і за 2 тижні я ого-го скільки встигну всього, а вийшло щось геть не так 🥲. поки що виходить хіба сканувати попередній досвід і виявляти слабкості, без геніальних пропозицій розвʼязання. тобто я вже БАЧУ, що мені треба поправити і що змінити, але ЯК це зробити — бракує чи то знань, чи то сміливості, чи то сил. що ж, і на тому дякую 😆

нарешті встановила додаток для читання Rork) в моєму інфопросторі зʼявився давно, але врешті руки дійшли аж зараз. він український, іконка трішки нагадує монобанк 🤭 там прикольно трекається щодня книга в календарі, яку читаєш; а ще можна дивитися, що читають твої друзі at the current moment мабуть, щоб додатися в друзі, просто введіть в пошуку читачів «Кароліна» ✨