787
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Posts Archive
«Проблема сучасних правих полягає в тому, аби впоратись із кончиною старого націоналізму. Це проблема адаптації до нових реалій світу в континентальній, а не національній перспективі».
Андріано Ромуальді, «Праві та криза націоналізму»
«Я думаю, що Бійцівський клуб був глибоко фашистським у дуже цікавий спосіб. І я вважаю, що якщо чоловіки не стають свідомо небезпечними, то вони стають несвідомо небезпечними. Тому набагато краще стати свідомо небезпечним».
Джордан Пітерсон
Repost from N/a
«Якщо ви любите нашу країну, то ви національний, а якщо ви любите наш народ, то ви соціаліст».
Освалд Моузлі
«На жаль, Ніцше не залишив скільки-небудь продуманого нарису альтернатив сучасній державі. Натомість він залишив своїм читачам складне завдання робити висновки про власну суспільно-політичну модель виходячи з критики, якій він піддавав існуючі суспільні системи. Однак в одній зі своїх праць, у Людському, надто людському (1878), Ніцше торкнувся проблематики націоналізму та національної держави, зазначивши, що для європейців було б на краще позбутися окремих держав і об’єднатися заради створення “європейської людини”, що поєднала б у собі найкращі якості всіх народів континенту. Ніцше мріяв про формування нової аристократії, що вільно обмінювалася б ідеями по всій Європі. Беручи до уваги його замітки на цю тему в інших працях, ми можемо зробити висновок, що Ніцше не був прихильником союзу держав на кшталт сучасного Євросоюзу чи єдиної наднаціональної європейської держави. Найімовірніше, його ідеалом була конфедерація тисяч муніципальних об’єднань, які нагадували б грецькі поліси».
Майкл Клін
«Біографічні та інтелектуальні паралелі Жаботинського та Донцова вражають. Оригінальні, але традиційні, суперечливі та впливові, вони обидва представляли найрадикальніші версії своїх націоналізмів. Водночас вони були чи не найбільш космополітичними, європеїзованими, міжнародно підготовленими та (за іронією долі) росіянізованими мислителями, яких коли-небудь виробляли сіонізм та український націоналізм <…> Обидва були значною мірою байдужими або ворожими до релігії, поки не перейшли до войовничого націоналізму, після чого юдаїзм і християнство (відповідно) стали наріжними каменями їхніх ідеологій та політичних рецептів. Жаботинський і Донцов намагалися примирити своє космополітичне бажання приєднатися до європейської сім’ї націй зі своєю ненавистю до багатонаціональних політик і змішання культур і крові, які породжують ці політики. Обидва втілювали крайнощі, до яких могла дійти діалектична напруга між космополітизмом і націоналізмом. Обидва намагалися позбавити свої нації від пасивності, гібридності та пораженства перед лицем колоніального гніту. Проте обидва схвалювали випадки колоніалізму чи імперіалізму, які, здавалося, виступали за створення, відповідно, незалежного Сіону (Ізраїлю) чи України. Їхня політична філософія пропагувала бойову дисципліну та соціальну ієрархію, непохитне насильство проти внутрішніх і зовнішніх ворогів нації, а також расову та цивілізаційну чистоту. Побудова незалежного Сіону (для Жаботинського) чи України (для Донцова) була імперативом життя чи смерті, і обидва вбачали потребу в революції у свідомості та в людині нового типу — жорсткішій, жорстокішій і цілеспрямованішій — щоб довести цю боротьбу до переможного кінця».
Тревор Ерлахер, «Український націоналізм у добу крайнощів: інтелектуальна біографія Дмитра Донцова»
«Самого факту бути білим недостатньо. Марксисто-капіталісти, які вбивають Південну Африку, також білі люди, але я не відчуваю, що належу до того ж народу (peuple), що й вони. Ми, африканери, є народом (Volk) і нацією, як зулу і, меншою мірою, коса. Ось чому апартеїд, завжди настільки висміюваний, є єдиною системою, придатною для Південної Африки, оскільки він надає кожному народові власну територію, на якій той може жити відповідно до своєї культури. Тут немає супремасизму чи расизму, а просто право бути іншим».
Ежен Терр’Бланш
«Беніто Муссоліні — не просто людина, а саме та людина. Той, на кого чекає Нація, розшматована міжусобними бійками».
Ґвідо Подрекка — італійський політичний діяч і журналіст, масон і соціаліст, затятий інтервентист і сан-сеполькріст (тобто один із тих, хто був присутнім 23 березня 1919 року під час установчого зібрання Fasci italiani di combattimento на площі Сан-Сеполькро в Мілані).
Repost from Time of the Titans
Європа має знову народжувати вільних людей
«Не існує свободи без укорінення й волі. Вільна людина — ось той унікальний ідеал, який традиційно величається європейською культурою, кельтськими поемами та германськими легендами. Автономна у своєму виборі, відповідальна за свої вчинки, вільна людина є продуктом чеснот європейського генія. Але саме цьому загрожує наступ зовнішніх деспотій. Але також, внутрішньо, тим, що Конрад Лоренц називає заразою індоктринації, а Раймонд Рюєр — ідеологічним забрудненням. Еґалітаризм, уніфікація способу життя, шалена бюрократизація, тоталітарний економізм перетворюють вільну європейську людину на чужинецьку їй самій людину-масу».
(Луї Повель, Le Figaro-Magazine, 8 жовтня 1977 року.)
«Наша культура зробила нас однаковими. Ніхто вже не може вважатися щиро білим, чорним чи заможним. Усі ми хочемо одного. Поодинці ми ніщо».
Чак Палагнюк, «Бійцівський клуб»
«Нам, фашистам, стає мужності поквитатися з усіма традиційними політичними теоріями, ми — аристократи та демократи, революціонери та реакціонери, пролетарі й антипролетарі, пацифісти й антипацифісти. Досить мати єдину відправну точку — націю. Все інше очевидне».
Беніто Муссоліні
