Щоденник Б

Зусиллями цих людей зокрема, українські воїни сьогодні захищають, виборюють та повертають наші території. Тож без тяжкої праці волонтерів, наші військові успіхи були б практично неможливими. Як зараз пам’ятаю кінець лютого та початок березня, коли сотні волонтерів стояли у чергах, аби передати нам найнеобхідніше. Без цієї допомоги ми не мали б навіть найпростішого спорядження у перші дні повномасштабної війни. Окрема подяка тим, хто чесною справою регулярно підтримує наш підрозділ. Знаємо й не забуваємо про ваші вчинки, адже цей внесок у спільну мету — безцінний. З Днем волонтера!🫡 Данило Брусов

Пропагандисти, як завжди, категоричні та послідовні. Ні😃 Після чисельних погроз кремля рознести «центры принятия решений в Украине» та істеричних вимог пропагандистів вдарити по Києву ядеркою, виявляється, росіяни перемогли нашу столицю ще в перший тиждень повномасштабного наступу, тож у цьому немає потреби. Принаймні так стверджує ідіотка сімонян. Хоча вона не стала уточнювати, чому ж тоді російські війська не спромоглися зайти в місто та втекли не лише з області, а й загалом з Північного напрямку. Крім того, за її словами, робити цього вони не збираються ще й тому, що в Києві нібито розміщена їхня святиня — «ПечЁрская Лавра». Але от всі їхні «святині» або наразі під слідством, або в процесі обшуків очікують на вручення підозри. До теми про пропаганду, варто зазначити й те, як прокинулися і білоруські пропагандисти. Але рівень та досвід їхнього дегенератизму ще не настільки шквальний, як у колег з рф. Тому ці розумово відсталі, поки що, зупинились на тезах про те, як «украинцы реально едят росиян». Але все набагато простіше. Уся ця шизофренія пов’язана з провалами «спецоперації», у якій все пішло не «по-плану». Навіть для білорусів, які, ймовірно не в захваті від тиску путіна щодо вторгнення їхніх військ до України. І, судячи з усього, перед білоруським президентом зараз стоїть два вкрай незручних стільці. Перспективи сісти на кожен з них, м’яку кажучи, для нього не дуже приємні. Данило Брусов

День, що став точкою неповернення 1 грудня 1991 року — цього дня відбувся всеукраїнський референдум з метою затвердження української незалежності українським народом. 90,32% відповіли безапеляційним «ТАК» й тим самим засвідчили правовим розчерком свою одностайність та майбутнє Української Держави. 31 рік потому, цього ж дня вулицю Банкову в Києві, оточену чисельними загонами міліції, добряче сколихнуло металевими ланцюгами й пекельними коктейлями революціонерів, повсталих проти міліцейського свавілля й проросійської влади. 1 грудня відтоді також став Днем Провокатора, а на вулицях середмістя розпочалась справжня, вогняна Революція. І в першому, і в другому випадку об’єднане українське суспільство демонструвало: лише українці ладні вершити тут свою долю. Навіть якщо для цього достатньо відповісти на одне питання у бюлетені та навіть якщо беззбройними доведеться іти на стіну з озброєних. І саме тому сьогодні та будь-коли ми не збираємось відступати та поступатися. Як 9 років тому, як 31 рік тому та як і всі попередні століття. Данило Брусов

Пам’ятаєте відео на тему 5-ти стадій прийняття неминучого? Вочевидь, пропагандисти російських інформаційних помийок вже на проміжному шляху до фінального етапу — десь між депресією й недалеко від прийняття😉 Данило Брусов

Підбірка архівних світлин — на згадку про ті події. Лишаю тут🫡

Бойові операції квітня. Тоді, після оборони Києва ми рушили на південний схід України. На межі Запорізької, Донецької та Дніпропетровської областей, окупанти мали стратегічний задум, за яким, прорвавши оборону, вони прагнули утворити велике кільце та взяти в оточення значне угрупування Сил Оборони України. Але російський наступ було відбито. І вагомий внесок для цього зробили й Азовські підрозділи. Саме за це бійці 2-го батальйону тепер нагороджені державними відзнаками: орденом «За мужність» та «Богдана Хмельницького». Пишаюсь тим, що був тоді поряд із цими хлопцям та знаю точно — далі тільки більше. Адже попереду велика українська перемога. В ім’я України та всіх її загиблих воїнів. Ці нагороди — також їхня заслуга. Данило Брусов

Чому не можна пробачати росії окупацію? Окрім низки інших глобальних причин, наведу один, але яскравий історичний аргумент. 25 листопада, 1917 рік. Вже через кілька днів після прийняття III Універсалу Українською Центральною Радою та проголошення ним Української Народної Республіки, цей документ було підтримано на землях Східної Слобожанщини. А саме, на земському зібранні Острогозького повіту Воронезької губернії було проголошено про приєднання земель Подоння до УНР. Йдеться про сучасні підконтрольні рф території Воронезької області. Так, 105 років тому, слобідські українці точно знали та усвідомлювали, якої долі бажають та ким себе ідентифікують. На жаль, пориванням етнічних українців об’єднатися з Україною не судилося збутися. Спершу більшовики перехопили владу над усіма землями УНР, а згодом «за запрошенням» комуністичних ідолів, сюди прийшли штучний голод, репресії та терор. На землі Східної Слобожанщини зокрема. Червоний геноцид зробив свою чорну справу. І сьогодні, зазираючи навіть до офіційної інформації про перепис населення, можна вирахувати кількісну градацію українців на цих землях від 1939 року (перший перепис у статистиці) до 2010 (останній перепис). Вона зменшилась на 98%. Підкреслю, що такий підрахунок зроблений на основі офіційних цифр російської влади. Де замість понад 400 000 у 1939 році могло бути значно і значно більше, а відповідно й згубність подій минулого — мати зовсім інші масштаби. Цей текст — коротке нагадування про те, чому сьогодні, безкомпромісно та безапеляційно ми маємо повернути абсолютно кожен клаптик окупованих територій. Злочинець, тобто росія, грабує наші землі й викрадає людей. Минає вік — і їх ніби й не існувало. Не маємо жодного права на забуття. Тому війна повинна бути виключно до останнього сантиметра окупованої української землі. Данило Брусов

Ремонт електромереж. Дорого, але надійно і з душею🫡 Young Hope Данило Брусов

Юрій Шухевич — Герой України, дисидент, політв'язень та гідний син свого батька, головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Будучи прямим спадкоємцем великої справи, продовжував її навіть у найтемніші часи національно-визвольного руху. За що, звісно, радянська влада неодноразово запроторювала його до тюрем і таборів. Дисидент провів 28 років свого життя у в’язницях і концтаборах СРСР. Та не зламався, не зрадив і не відрікся. Помер у віці 89 років, і, на жаль, не дочекався того, заради чого боровся він і його батько все життя. Але ця справа обов’язково буде доведена до кінця. Данило Брусов

Сьогоднішні новини про обшуки СБУ, що проходять одразу в декількох храмах МП та метою яких є виявлення диверсійної діяльності, говорять самі за себе. Однак в продовження теми про перевертнів у рясах та у відповідь на коментарі до цього посту, щодо агентурності й ворожості всієї МП, досиплемо ще не безґрунтовних доводів, яких насправді значно більше, ніж можна вмістити у текст в Telegram. До прикладу, уривок з книги «Спецслужбы мира за 500 лет». Видана у 2021 році та написана росіянським чиновником Чуркіним у співавторстві з російським письменником-кдбістом Ліндером. «Москва имела на Украние сильную тайную агентуру в лице украинского православного духовенства, снабжавшего Московское правительство ценной информацией о положении в Польше и настроениях украинской казачьей старшины. Центр русской агентурной разведки на Украине находился в Киеве, в Киево-Печерской лавре...» І так далі, й тому подібне. Тобто самі росіяни визнають факт навіть не впливу на українську церкву, а загалом те, що це й не зовсім церква, а справжня агентурна мережа. У жодному разі, тим паче, у нашій вільній країні ніхто не збирається посягати на релігію та свободу віросповідання. Натомість до відповідальності має бути притягнений кожен зрадник і шпигун. Не як вірянин, а як громадянин, що вчиняє свідому колаборантську діяльність в інтересах ворога. Данило Брусов

Гідність і Свобода – те, що українці захищають й відстоюють не лише впродовж останніх 32 років, а й всю свою історію. І на превеликий жаль, сторінок про трагічні події у ній вистає. 21-го листопада виповнюється 101 рік від дня Базарської трагедії. Так, II-й зимовий похід армії УНР у 1921 році, ціллю якого було підтримати повстанські настрої проти більшовиків та позбавити їх влади в Україні, закінчився розстрілом борців за українську незалежність поблизу села Базар, що на Житомирщині. Через неспівмірність сил, кількісну й бойову перевагу противника, українські воїни зазнали важкої поразки. 359 воїнів УНР розстріляли публічно, на очах у всього села, куди більшовики стягнули народ навіть з околиць. У розсекреченій чекістській постанові про розстріл було зазначено, що їх вбили, як «злостных, активных бандитов». Хоча єдиними злочинцями та бандитами завжди були самі чекісти разом із їхньою злочинною владою. Тепер просто уявіть, скільки подібних кривавих документів ще буде розсекречено через роки, після розпаду правонаступниці червоного терору, росії. Та просто пам'ятайте, що наша Свобода і Гідність — з надлишком варті боротьби сьогодення. Тому що зараз ми захищаємо не лише свою свободу, а ще й честь та гідність наших предків. Данило Брусов

Революція. Здається, це слово стало змістовим синонімом до поняття про те, що означає бути українцем. Цього дня в різні проміжки часу української незалежності мали свій початок дві історичні події, що безумовно вплинули на розвиток подій, які відбуваються з нами сьогодні. 21-го листопада 2013 року, українське суспільство, студентство вийшли на протест, який вже менш ніж за два тижні перетворився у справжнє повстання та, фактично, революцію проти режиму несправедливості. Ці героїчні сторінки стали першими у новому акті новітньої історії України. Сьогодні, як ніколи, всі ми усвідомлюємо реальну ціну української Свободи та добре знаємо, що таке українська Гідність. Щонайменше, тому, що боротьба триває. Щобільше, тому, що за ці основоположні принципи українського буття віддали життя найкращі воїни, а ворог і досі продовжує посягати на тисячі й мільйони українських життів. «Боротися» — вже безумовний рефлекс для кожного з нас. Тож останній розділ акту про боротбу українського народу, обов’язково буде написаний кров’ю тих, хто зазіхався на нашу свободу. Данило Брусов

Бути воїном - жити вічно! «Наш прапор б‘ється не від вітру, а від останнього подиху кожного з Воїнів, які загинули захищаючи його!» - Олексій Рубцов «Солдат». Вічна пам’ять Герою! Los Solomas Данило Брусов

185 днів або рівно пів року російського полону.  Саме стільки часу у застінках окупантів знаходяться оборонці Азовсталі. На повернення додому досі очікують понад 700 воїнів-азовців. І забувати про них не маємо жодного права. Вони витримали справжнє пекло у Маріуполі. Завдячуючи їм, сьогодні ми маємо змогу тримати оборону, йти у контрнаступ та здіймати державні прапори у звільнених населених пунктах. Тож у свою чергу, ми повинні зробити все, аби повернути додому кожного. Не забуваємо та чекаємо. Данило Брусов

Черговий масований обстріл всієї України. Влучання в цивільні, інфраструктурні й стратегічні об’єкти.  Поки цивілізація прагне до розвитку й запускає ракети в космос, розумово відстала росія гатить ракетами по нашій державі та цивільному населенню. Самі росіяни з цього факту кровожерливо радіють, тому що радіти в їхньому убогому світі більше нічому. Натомість в Генасамблеї ООН вже прийнята резолюція з розробки механізму для виплати росією нашій країні репарацій, а делегацію росії виганяють із саміту G-20 (чи вже G-19?).  Не варто лише прив’язувати терористичні акти ворога до днів тижня, дат чи шукати виправдання у стилі «це помста за Херсон». росія була, є і залишається терористом. І як уже згадував неодноразово, чим далі заходитимуть українські війська, тим небезпечнішими ставатимуть останні конвульсії ворога. Все, як з пораненим звіром у глухому кутку. Смерть уже близько, але дикий звір стає ще більш загрозливим та максимально непередбачуваним. Водночас Збройні Сили продовжують йти вперед та важкою ціною відбивати кожен метр української землі. А панічні настрої в українському суспільстві, на які й розраховують росіяни, вже не вдасться посіяти таким жалюгідним методом, як підступне розгромлення міст чи позбавлення їх електроенергії.  Найголовніше: не забувайте про укриття під час повітряної тривоги. Це може врятувати життя🫡 Данило Брусов

Деокуповані території можуть лишатися небезпечними ще довгий час не лише через тривалий процес розмінування. На Херсонщині росіяни провели достатньо затяжну «відпустку» для того, аби добре ознайомитися з місцевістю, вивчити розташування критичних об’єктів та порозумітися з колаборантами й зрадниками. А тому очевидним є те, що деякі окупанти не просто «не встигли втекти», а залишаються там абсолютно послідовно. За своєю примітивністю історія про «не успел эвакуироваться» однозначно має дещо спільне з казками про «мы ехали на учения». І це брехня. Збір та передача інформації про пересування військ, коригування вогню, диверсії та загалом шкідлива й підривна діяльність на користь ворога — їхні цілі, досягнення яких напряму пов’язане з тісною співпрацею з колаборантами. І це означає, що попереду в українських спецслужб ще багато роботи. Кожна гнида буде знайдена та покарана за всією суворістю й вимогами воєнного часу. І не лише на Херсонщині. Принагідно варто сказати й про те, що виправдано бурхливе святкування деокупації демонструє: місцеві українці надто цінують повернення під контроль України, аби нехтувати своєю землею та наражатися на ризик повторення сценарію з окупацією. А тому готові правомірно видавати негідників-агентів і проросійських пацюків, чим, як відомо, вже й займаються. Мобільний зв’язок, мовлення українського телебачення та робота правоохоронних органів і самоврядування вже відновлюють свою роботу на звільнених територіях Півдня. Тож, аби повідомляти про виявлених злочинців тепер там змоги достатньо. Закликаю здавати російських перевертнів і зрадників без будь-якого жалю та сумнівів. Не залишимо потворам шансів. Данило Брусов

Відео зі служби у Києво-Печерській Лаврі демонструє реальну сутність московського патріархату, який, на жаль, продовжує функціонувати в Україні й сьогодні. Наразі Служба безпеки вже почала вивчати матеріали, і я впевнений, не залишить подібне без реакції. Але зараз не про це. Так званий московський патріархат і його прибічники — це справжня агентурна мережа росії в Україні. Це кодло ворога, як би не називалися сьогодні ці «релігійники» та якими б довгими рясами не прикривали свої справжні цілі й ідеї. Це зброя кремля, що розташована на території України та всередині нашої держави діє на її розлад та користь зла. Нагадувати про те, що подібні речі вже неодноразово потрапляли в поле зору українських патріотів зайвий раз не буду. Але війна потребує жорстких та рішучих дій відносно відвертих російських агентів. Бурхливу реакцію в українському громадянському суспільстві це вже викликало і я сподіваюся, що спецслужби та правоохоронні органи також не змусять довго чекати підсумків перевірки. А територія Лаври, так чи інакше, має бути звільнена від російських агентів. Не забуваймо самі та нагадаємо ворогу, що перша цеглина цього історично й культурно цінного українського храму була закладена ще тоді, коли на місці москви зацвітали тільки болота. Данило Брусов

Херсонщина зустрічає! Наразі бійці азовського підрозділу в складі ЗСУ виконують бойові завдання на Херсонському напрямку. Війська окупантів відступають та на підступах до самого Херсона мешканці населених пунктів вже зустрічають українських військових. Реакція місцевих на українських воїнів, як завжди — просто безцінна. Далі більше😉 Данило Брусов

Битва за Херсон: coming soon Передусім, хотілося б привітати усіх нас із кончиною окупаційного функціонера й колаборанта Херсона, стремоусова. Єдине, про що можна шкодувати — ця мерзота вже не побачить на власні очі звільнення міста. Але довго журитися не будемо – контрнаступ на Херсонщині триває і його ефективність вже у найближчій перспективі лише зростатиме. Не варто тільки забувати про те, що пропагандистський театр росіян також в активній фазі. Вчора росія офіційно оголосила про відвід своїх військ з лівого берега Дніпра. Починати тішитися примарними перемогами не раджу, адже слова цих людей та їхні вчинки — речі, що не мають нічого спільного. Тому констатувати повернення Херсона зможемо виключно після того, як про це повідомить Генштаб, а над містом замайорять жовто-блакитні прапори.  А от що ж насправді означатиме відвід військ з лівого берега Дніпра? Виведення російських формувань, навіть з частини Херсону, стане черговим провалом і черговою військовою поразкою росії. Чи не найсерйознішою за понад вісім місяців повномасштабної війни та навіть за останніх три десятиліття.  Як бачимо, мобілізація в росії, нікого у світі, окрім самих росіян, не налякала. І з її допомогою тотально переламати сценарій подій досі не вдалося. Завдяки якісній підготовці, організації, сучасній зброї та головне – мотивації, ми продовжуємо контролювати фронт та тримати ініціативу. І саме тому, загарбникам доводиться відходити. Вірніше, змогу відійти матимуть лише ті, кому пощастить. Коли противник відходить, він стає максимально вразливим. І цим шансом ми повинні скористатися та докласти всіх необхідних зусиль, аби завдати ще більших втрат окупантам на полі бою та репутаційних росії, як державі в цілому. Тим паче напередодні саміту G-20.  Але що варто також розуміти. росію можна порівняти з пораненою твариною, яка загнана у глухий кут, стікає кров’ю та відчуває неминучий кінець. І у цей момент вона стає ще більш непередбачуваною та небезпечною. В першу чергу для великих українських міст. Данило Брусов