📰 Стаття про Динамо в ToMyKibice+, частина 1:
І так, з чого почати. Війна України за свою незалежність почалась набагато раніше ніж 24 лютого 2022. І навіть раніше, ніж в 2014-му. Ми воюємо з росіянами ось уже більше 400 років, не одне покоління українців віддало своє життя за свободу нашого народу. Загалом, впродовж історії у нас були складні відносини та війни з усіма сусідами. Але ні поляки, ні угорці з румунами, ні турки не приносили нам стільки горя, скільки принесли росіяни. Голодомори, заборона української мови та традицій, примусові переселення, концтабори та масові розстріли. Пам'ять про це засіла глибокою раною в колективній свідомості, присутня у народних піснях та художній літературі. І ми продовжуємо свою боротьбу. Боротьбу за право мати свою країну, розмовляти своєю мовою і жити так, як нам хочеться. Боротьбу за те, щоб наш східний сусід просто від'їбався від нас.
Активний фанатизм виник у Києві в 1980-му, і вже через кілька років фанати Динамо ворогували з усіма московськими клубами, а матчі з росіянами завжди проходили з особливим градусом напруги. І тут причина не в футбольній складовій - ненависть до росіян передається з покоління в покоління. І хоч наша країна і була під окупацією комуністів, ця ненависть виплескувалась на трибунах і за їх межами. За часів незалежності матчі проти російських клубів завжди були чимось особливим, а з 2014-го війна почалась знову.
В 2014-му багато фанатів Динамо добровільно пішли на фронт, воювали на Донбасі. З переходом до менш інтенсивних боїв на фронті багато хто повернувся додому, до своїх звичних справ. Але деякі хлопці так і залишились на війні, стали професійними військовими. Весь цей час наш фанатський рух підтримував наших воїнів, організовував гуманітарні збори, збори коштів. Та підтримував інформаційно, створюючи перформанси на трибунах про наших героїв.
Також ми розуміли, що рано чи пізно війна розгориться знову, тому регулярно проводили вишколи і тренування для всіх бажаючих. Військова тактика, стрільба, медицина - всі, хто ходив на нашу трибуну, могли займатись цією підготовкою. Втім, війна була десь далеко, за 700 кілометрів від Києва, тому багатьом хотілось жити мирним життям. За день до повномасштабного вторгнення росіян, 23 лютого 2022, ми сиділи у нашому фанатському пабі і проводжали двох фанатів на фронт. Вони мали їхати в Донецьку область і вступати в ряди Правого сектору. Так тоді і не поїхали...
На наступний день почалась велика війна. Перший день був суцільний хаос, багато хто з цивільних до кінця не розумів куди бігти, де збиратись, що робити. Але вже на другий день багато чоловіків відправили сім'ї на захід країни чи закордон та пішли ставати в чергу за зброєю. На той момент у нас був свій фанатський паб, який і став нашим штабом. Ми завезли туди кілька розкладних ліжок, привезли кухарів і почали готувати їжу для військових. Продукти нам безкоштовно давали ресторани, у яких вони залишались на складі, багато продуктів привозили фанати Динамо. Хтось заколов у селі свиню, хтось працював на молочному заводі, хтось десь на складі діставав крупи. Таким чином у нас виходило готувати кілька тисяч порцій на день, і це передавали військовим, рятувальникам, медикам.
Також у пабі почав роботу наш волонтерський штаб. Перший місяць-два в цей штаб приїжджала допомога від фанатів з усієї Європи. Найбільше передавали фанати з Польщі та Німеччини. На жаль, я не знаю усіх клубів, які нам допомагали, але хочу подякувати усім, хто це робив. Всі гроші, які збирали фанати Динамо, а також передавали фанати з інших країн та українська діаспора закордоном, ми витрачали на придбання найнеобхіднішого. Привозили в штаб, сортували, а потім розвозили по позиціям та казармам, де наші хлопці розміщались і готувались до боїв. Нічого з вашої допомоги не пропало, і навіть коли приїжджали такі речі як дитячі іграшки чи памперси, то ми відвозили їх на інший волонтерський склад, який допомагав цивільним. Бо ми всі зусилля приділяли на комплектацію фанатів Динамо, які пішли воювати.