як дихати та кохати

🔊🔊 Земля Землі! Хороші новини для всіх, хто хотів мати у своїй колекції книжечку Imagination Guide II: How to Make Rockets Disappear. Її нарешті можна предзамовити через сторінку zrzutka, доставка за рахунок видавця. Над виданням працювали українська організація Ксі Простір, а також Поліна Баканова, Богдана Заяць (@my_pet_spider), Юлія Еліас, Катерина Ружина, редакторки Іва Найденко та Надія Коваль. А також польська організація Fundacija Ziemniaki i та видавництво Stopka. Посилання на предзамовлення https://zrzutka.pl/en/vfzvw9

Правічні. Дерева в українській традиційній культурі на Google Arts&Culture Проєкт створено Музеєм Івана Гончара у партнерстві з Всесвітнім фондом природи WWF-Україна https://artsandculture.google.com/story/XgXBPyXQDIFzUQ?hl=uk

Список читання: Another lost generation of art? Дмитро Чепурний про (не)втрачене покоління українських митців. https://www.eurozine.com/another-lost-generation-of-art/

- Серпокрильці прилетіли! - Боже бережи серпокрильців!

Серпокрильці 2025 Набір з вишитих вручну шевронів: Правий та лівий серпокрилець Шеврон з написом "поети місцеві святі" Картка зі скреч покриттям під яким вірш про серпокрильців. Всього 20 наборів. Ціна 500 грн. Кожний набір підписано та пронумеровано. Всі кошти будуть перераховані на потреби поетів на передовій. https://www.privat24.ua/send/g8qny За вашим бажанням, придбаний вами набір шевронів можна надіслати поету у війську. Для замовлення залишайте будь-який коментар під цим дописом або пишіть в особисті @ShakirovUa

Абсолютно унікальний поетичний артефакт із важливою місією 😌

У есеї про Леоніда Плюща Політ над гніздом зозулі завдовжки в пів століття Оксана Забужко називає совітський союз ʼодною шостою земої тверди завбільшки дніпровською лікарнею Ігреньʼ, де Плюща було увʼязнено і катовано сіркою галаперидолом: ʼВсього яких чверть віку тому це було одне з найстрашніших місць на Землі — зловісна “тюрма в тюрмі”, в “закритому” (недоступному для іноземців) місті, куди птиця не долетить, і ворон кісток не збереʼ.

Концепцію гаїв памʼяті мені пояснив мій ісландський колега Арнгрімур, який живе в Мальме. Під час розмови про памʼять він згадав про власний меморіальний проєкт й запропонував мені його показати. Цю роботу він зовсім нещодавно (і нелегально) встановив у публічному просторі міста — на згадку про свою подругу, з якою вони часто бачилися на розі двух вулиць. Проєкт є маленькою металевою плашечкою, вмонтованою в кубик бруківки з написом: Тут я бачив свою подругу востаннє. Щоб встановити плашку, Арнгрімур вийняв кубик із тротуарної конструкції, забрав його додому, вимив, а потім повернув на місце — вже з памʼятним знаком.

Минулого тижня я була з мистецьким проєктом у Мальме, Швеція. Чи то через те, що останнім часом багато читаю про колективну памʼять, чи то через Радоницю (Гробки), чи з якихось інших причин — мені постійно траплялися різні форми меморіалізації. Здавалося, куди б я не вирушала, мій шлях пролягав через меморіальні поля, кладовища або чиїсь особисті історії втрати й пам’ятання. Цікаво, що всі ці зустрічі й знахідки були не гнітючими, а навпаки — світлими, делікатними й надихаючими. Хочу поділитися з вами деякими з них. Насамперед — феноменом шведських меморіальних гаїв/ гаїв памʼяті. Я зустрічала їх у парках і на кладовищах. Це місця, створені для памʼятання про тих, у кого немає іншого місця для згадування, чи про тих, кого просто хочеться згадати тут і зараз. Деякі гаї мали скульптури з отворами для свічок, а подекуди траплялися інші цікаві обʼєкти, як-от цей будиночок на високих ніжках. В одному з гаїв я натрапила на щось на кшталт струмочка з проточною водою, у який можна було вкладати квіти.

Коли імперії розтеклися по оба боки глобуса <…> тодішня Московія, майбутня Росія, різнилася від своїх західних посестер не тільки, як пише Е. Саїд, безпосередньою прилеглістю колоній та відсутністю культурних і економічних перепадів між ними й метрополією (приєднані землі незрідка і в культурному, і в економічному сенсі стояли вище, як-от хоч би й у випадку гетьманської України), — вона різнилася й дечим посутнішим, перед чим Е. Саїд свідомо пасує, вилучаючи Росію зі своїх концептуальних побудов, а шкода, — маю на думці асиміляцію як навʼязаний колоніям категоричний імператив співжиття і водночас спосіб постійного становлення власної «метрополітальної» тожсамости: поглинувши іншого — оновитись самому. Оксана Забужко, Прощання з Імперією: Портрет з постскриптумом

Вчора була на перформансі єгипетського митця Іслама Ельарабі (Islam Elarab), який досліджує хореографію вуличного танцю Махраганат/Махраганатон. Після виступу, під час дискусії, Іслам розповів про походження цього стилю — він виник одночасно з революцією 2011 року в Єгипті та став формою протестного самовираження. Деякі ранні варіації Махраганату виконувалися з ножами в руках — зброєю, яку протестувальники носили для самозахисту від поліції. Сьогодні цей танець залишається маргіналізованим: його вважають низькою культурою, не-танцем і його неможливо побачити на єгипетській сцені. Правда не лише через упередження, але й через цензуру — кожен виступ в Єгипті наразі має бути офіційно схвалений владою, а танець із антисистемними коренями такого дозволу, звісно, отримати не може. Іслам має професійну освіту з сучасної хореографії, але після довгої відмови від Махраганату він до нього повернувся — як до танцю, що йде з його серця, і який він вважає сучасним корінним (indigenous) танцем Єгипту.

Перед Великоднем хочу залишити тут роботу Анни Соляник — її кам’яні яєчка-шкрабанки з проєкту Як я сумую за нашою матірʼю. Для мене вони не лише про традицію, а скоріш про дотик, що залишився в тілі, про колисання в темряві, яке вже не пам’ятаєш, але все ще відчуваєш. Про звичайний день вдома, що став найщасливішим спогадом. На виставці яєчка лежали в невагомому ліжечку, а на відкритті мисткиня активувала інсталяцію співом, ніжно заколисавши камʼяні обʼєкти (і глядачів). Анна Соляник, Як я сумую за нашою матірʼю, 2024

Сьогодні була на виступі українського проєкту Гільдеґарда, який виконує літургічні пісні середньовічної провидиці, науковиці, мисткині Гільдеґарди Бінгенської у аранжуванні з сучасними синтезаторами. Концерт відбувався у просторі старовинної синагоги в Празі. Перформанс завершився українською веснянкою. Вау.

Натрапила на картину Віктора Зарецького, що зображує садибу картоплі навесні. Десь так і почуваюся, коли займаюся садівництвом. Віктор Зарецький, Весняні клопоти, 1986

Розглядаю потенційні варіанти для міграції цього каналу у майбутньому. Зокрема думаю про Ghost, Matrix, Signal, Substack та Slack. Що вам ближче?

Початок концертного фільму New Order — Taras Shevchenko. Докладніше про цю історію — тут. 📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine у Телеграмі | Інстаграмі | WhatsApp | SoundСloud

New Order 🖤 ТГШ

Проєкт Витоки від Zagoriy Foundation виклав у вільний доступ нову частину путівника українськими звичаїми: Великодень Завантажити путівник чи прочитати онлайн можна за посиланням https://vytoky.com/series/spring-2025/

Новий термін в глосарії Past Future Art - Амбіколоніальність Термін запропоновано Світланою Бєдарєвою для опису процесу, в якому колонізатор є одночасно одержимим і дестабілізованим своєю колишньою колонією, як у відносинах поміж Росією і Україною. 📍Деталі за посиланням https://pastfutureart.org/glossary/

В нас є сила спільнот, стійкість і здатність швидко обʼєднуватись. Але ще в нас є закритість спільнот, непотизм, інституційна травма і складність обʼєднуватись надовго. Альона Каравай, Мистецькі спільноти: як все змінюється і не змінюється нічого