Лабораторна миша

Вчора прокинувся і майнула думка: помер, чи шо? Це був перший ранок, коли я відкрив очі сам і мене ніхто не розбудив дзвінком. Перший за останні місяці. Потім кинув оком на екран мобільного і він мені з якимсь докором повідомив, шо Ноу сьорвіс, шановний. Коли неголений (води немає вже півдоби) дістався місця з якимсь інтернетом, посипався шквал повідомлень. Група В80 наварила буржуйок для фронту і просить відвезти їх на Бахмут. На підйомниках завдяки Вам завершують свій ремонт три пікапи, придбані за підтримки небайдужих. Бус, якому трохи поплохєло після останнього рейсу в Херсон, теж за кілька годин буде готовий до виконання задач. Торохкотять генератори - від маленьких і до танкових дизелів, палають вогнища і розливаються окопні свічки, діаспора переправляє фури теплого одягу та інверторів звідусіль, автопідборщики в Європі витрясають душу з продавців, пояснюючи, що машини поїдуть на фронт. Діти ввечері при світлі свічок малюють рисунки, що лягатимуть на торпеди автівок для ЗСУ. Енергетики крутять дроти, водоканал крутить вентилі. Країна опирається. І потужно дає пизди (вибач, мамо) російській федерації. Я не знаю, на що сподіваються росіяни, завдаючи удару по цивільній інфраструктурі, але шось у них точно іде не так. Гуркіт працює. Дякую, що підтримуєте. Вибачте, в мене тільки фотки машин, бо то є моє життя. Благодійний фонд "Гуркіт" ЄДРПОУ: 44823498 Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678 рахунок в USD: UA163052990000026007046816146 рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699 Монобанк - 5375 4141 0460 0365 Приватбанк - 5169 3351 0084 3610 PayPal (Anton Senenko) - senenkoanton@gmail.com Збір на наступну автівку для ЗСУ https://send.monobank.ua/jar/6VEJp9cZpr

Я пам'ятаю, як попросив Вас підтримати міні-подорож Оксани з порятунку собаки, яку кинули у вольєрі практично на лінії фронту. Я відзначив, як Ви відгукнулися і як Оксана мені у слухавку теревенила про масштаб Вашої підтримки. Ви врятували собаку від холодної, голодної та мученицької смерті. Просто дякую Вам. Просто дякую. Подивіться, який красень. Пост Оксани Бондарь: «Мені написали, що потрібно врятувати собаку з Ямполя. Подививившись на карту "deepstatе" і подумала, що хлопці трошки шуткують. Я попросила вивезти мені собаку в Славянск та отримала відповідь, що вони не можуть вивезти його, бо бояться заходити до вольеру та годують його через дах. Тобто, поїхати майже до лінії фронту та зайти до собаки яку бояться військові! Ми повернулись зі сходу у Київ в неділю вночі. В понеділок мені надіслали смс, яке вирішило долю собаки. Хлопці написали, що він увесь тремтить від холоду. Дорога в Ямпіль нагадала весну. На дорогах разтрощені авто, вирви від прольотів іноді траплялись хвости снарядів, які стирчали в асфальті. Я ніколи не бачила такого лісу. Величезни сосни зламані як олівці.. таке враження, що хтось величезною косою скосив як траву. Мости, якіх вже нема.Переправа, по якій пропускають по декілька машин. Блок пост на якому в мене попросили корм для котиків в бліндажі. Звісно я видала їм мішок. Рудий кіт, за яким я бігала вздовж узбережжя щоб вивезти в безпечне місце. Він вирішив, що я хвора і з гордо піднятим хвостом побіг в ліс. Так я і доїхала в Ямпіль. Там було так як в усіх деакупованних містах. Спочатку було передано смаколики військовим і потім я під'їхала до будинку, де був пес. Я почула його голос ще в машині і нічого гарного він не обіцяв. Під час війни в мене було багато випадків коли було дуже страшно та показати це я не могла. Так і в цей раз. С посмішкою я підійшла к вольєру. Далі все на відео. Було ще тремтіння рук протягом декілька годин. Зустріч в лісі с хлопцями . Перше за час війни фото біля танку. Свіженькій зефір в чорних руках і щирі усмішки наших козаків. Коли тебе питають, що ти тут робиш і ти розповідаєшь про порятунок собаки ніхто навіть не перевіряє машину. Так ми і доїхали до Києва. Коли стає питання про порятунок життя, українці гуртуються і не має значення, що це життя собаки. Бо ми люди. Хочу подякувати вам усім за надану допомогу. Anton Senenko поки я їхала підняв усіх своїх друзів і назбирав мені гроші. БФ "Гуркіт " Vlad Samoylenko за паливо і підтримку. Смаколики і геніратори бійцям на фронт. БО «Благодійний фонд ХАТІКО ЮА» та Лічно Катерину та Сергія за паливо та корм для тварин. За постійну підтримку під час наших подорожей. Катерина Гордієнко за підтримку та передачу корму для тварин на фронт. Алена Черторижская за клітку для Арчі. Мартин Брест твоя підтримка це круть! Завдяки усім вам Арчі перетворився на котика. Українці неймовірні!!»

Коли мене, як багаторічного члена журі конкурсу наукової фотографії від Вікіпедії, спитали, чи варто нині, під час широкомасштабного вторгнення проводити це дійство, я миттєво відповів "Так". По-перше, хлопці і дівчата на фронті зараз тримають небо не просто для того, щоб ми фізично існували. А й для того, щоб проживали Життя. В усіх його проявах. По-друге, конкурс наукової фотографії - це популяризація науки, наукового методу, краси пізнання природи, тріумфу інтелекту і розвитку цивілізації. По-третє, це потужний поштовх для розвитку як україномовного сегменту Вікіпедії, так і внесок у світову пізнавальну скарбничку загалом. По-четверте, це класний мотиватор для самих науковців, яким конче потрібно демонструвати свої дослідження широкому загалу. Тому цього року, навіть якщо мені доведеться журювати з кабіни чорного буса десь з-під Краматорська, я це робитиму. Дедлайн подачі робіт - 20 грудня. Конкурсанти будуть змагатися у п’ятьох номінаціях: «Люди в науці», «Мікроскопія», «Живі організми», «Нефотографічні зображення», «Загальна категорія». Відеоінструкція для участі конкурсі: https://youtu.be/QclfGhxEOVM Сторінка кампанії у Вікісховищі з детальними правилами: http://sciencephoto.wikimedia.org.ua/ Всі переможці отримають цінні призи. Це я вже за досвідом кажу. Якщо у Вас є науковець чи фотограф, яким є що запропонувати на цей конкурс - розкажіть їм. Вони не пошкодують. Переможців минулого року можете подивитися тут https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Wiki_Science_Competition_2021_in_Ukraine/Winners Одну з світлин поцупив звідти ж. Майте гарний вечір.

Коли привозиш медобладнання, яке вартує десятки тисяч доларів, у військові госпіталі часто можна почути прохання від медперсоналу привезти найпростіші футболки, спортивні штані на резинці і шльопанці. Можна все беушне, але чисте. Чому так? Тому що коли поранений боєць потрапляє в руки медиків, весь його одяг зрізається. У лікарів немає ні змоги, ні часу знімати штані чи сорочки так, як належить. Головне - це життя бійця. Тому вже в госпіталі бійці приїжджають фактично голими і босими. І це не фігура мови. Нині найгарячішим напрямком... та чого нині, він завжди таким і був... є Бахмутський. І завтра волонтери вирушатимуть туди спеціально для того, щоб відвезти речі, які вже два дні поспіль збирає книгарня "Сяйво книги" (КП "Міський магазин"). Так, та сама, яка збирала російськомовні книжки на макулатуру і завдяки якій ми придбали та відігнали на фронт Сяйвомобіль. Я до чого. Якщо Ви зараз підійдете до шафи і дістанете звідти пару старих футболок, які планували носити на дачі, а також трєнікі, бо чого викидать - мало лі шо, то маю Вас запевнити, що мало лі шо - це якраз той момент, який настав просто зараз. І якщо Ви завтра завезете цей нехитрий скарб на Велику Васильківську 6, то конкретно Ви вдягнете одного бійця, який прямуватиме з Бахмута в інші госпіталя України. Прямуватиме вже не голий, а матиме свої перші речі після поранення, поки родичі та побратими не притягнуть решту. Дякую Вам. Оригінальний пост-прохання від книгарні тут https://www.facebook.com/magazinkp/posts/pfbid02QrdmvFtcX1kfCALXQtpezBScS7nNpmEf9oq9tS8jGizBobPW6hHie6djwUpGzAK8l

День пройшов намарно, якщо не заїхав до хлопців на СТО Автокомп Сервис і не дізнався, як триває ремонт 4-х автівок для ЗСУ, придбаних завдяки народній підтримці. Дякуємо Вам.

Мій вже легендарний пост про Романів і Русланів, котрі оточили нашу волонтерську команду з усіх боків - на СТО, в турбінному сервісі, на евакуаторі, що вивозить наші зламані автівки з-під Києва - набрав шалені кількості вподобайок шо тут, шо на фейсбуці. Причому більшість - це регочучі пики. https://t.me/mouselab/3893 Підкреслюю, історія абсолютно реальна і поки що таких співпадінь більше, на щастя, не траплялося. Хоча в телефоні у мене досі абоненти підписані "Роман Руслана" і "Руслан Романа Руслана". Так от я маю шо сказать з тих пір. Та історія пов'язана з турбіною, що поламалася на чорному бусі. Тоді нам пощастило, що на передок наша Оксана Бондарь привезла яблука капітану Руслану Галкіну, який виявився співвласником (на пару зі своїм братом Романом Галкіним) компанії з професійного ремонту турбін. Вони нам турбіну і полагодили. То був червень. Нині - кінець листопада. Бус прогуркотів 20 тисяч кілометрів і турбіна працює, як годинник. Ми припинили доливати мастило кожну тисячу кілометрів. Потім у нас лягла турбіна на білому бусі, який, на секундочку, скоро розміняє півмільйона кілометрів. Знову Романо-Руслани полагодили нам турбіну. Потім був Корандо. Рейнджер. Навари. Багато Навар. Нині Пасфайндер... Та що там казати - практично всі автівки, які ми женемо на фронт, при проблемах з крильчастою залізякою відразу потрапляють під опіку хлопців та дівчат з BR TURBO Ukraine. Осьо їх сайт https://shop.brturbo.com.ua/ Якщо Вам здається, що це пост безсоромної реклами - то Вам не здається. Це безсоромна безкоштовна реклама друзів, які мене про неї не просили. Але я це пишу, бо вони за ці місяці практично по собівартості відремонтували для військових і волонтерів вже десятки турбін, а без них на фронті, на секундочку, їздять, мабуть, тільки уазіки. BR Turbo, дякую вам. Все свистить і нагнітає. А Ви, шановні друзі і підписники, якщо не знали про якісний турбінний сервіс - то знайте. І, так, на моїх особистих ключах від авто з червня місяця висить оця турбіна, подарована хлопцями, що змушують двигуни крутитися жвавіше, а отже - швидше доставляти цінні вантажі бійцям на фронт. Користуйтесь і не дякуйте. Майте гарний вечір.

Коли вдова полеглого бійця просить власну дитину написати листа Святому Миколаю, щоб дізнатися, що ж їй подарувати, її серце стискається від очікування впевнено виведеного каракулями "мені не треба подарунків. поверни мені тата. хоч на вечір". З вдівцями те саме. Тільки там про маму. Мами і тата, що лежать на алеях героїв під жовто-блакитними прапорами, радо б прийшли до своєї малечі на вечір, якби їх не вбили росіяни. Дитину ж не обдуриш. Вона ще не вміє імітувати життя, заміщувати людей речами чи мандрами, різноманітними хобі і серіалами. Не здатна тікати від спогадів і "починати з нової сторінки", як вчать дорослих коучі. Я не знаю, як вони це роблять. Як вдови та вдівці самоорганізуються і щороку вже вп'яте поспіль збирають листи до майора С.В.Миколая, який має Бойове Розпорядження на грудень - розносити подарунки дітям загиблих бійців. Як вони це витримують і продовжують відкривати пожмакані листівки, списані кольоровими олівцями, фломастерами та фарбами, щоб з полегшенням там побачити "лєго", "барбі" чи "піжама кігурумі" (с). Щороку... Тисячі дітей. А зараз... знаєте, я не озвучу Вам цифру, але вона мене вразила. Ми ж - розумні, і без точних чисел тямимо, що війна нам обходиться непомірно дорого і іншого шляху немає, але все одно... Просто всередині весь холонеш. Цьогорічне привітання дітей майором С.В.Миколаєм - це виклик. Значний і, якщо чесно, непідйомний. Та українці весь час роблять дива. Шось і цього разу станеться. Мартин Брест дуже коротко, але влучно описав головні правила пана майора: "1. Миколай доставляє дитині саме той подарунок, про якій вона мріє і про який пише листа. Не побутову техніку, не покращення житлових умов, не щось необхідне у господарстві, а саме подарунок. Той, який би купили батько чи мати, але вони загинули на нашій війні. Якщо це телефон – це телефон, а якщо піжама «кігурумі» - то піжама «кігурумі», щоб це не значило. 2. Миколай ніколи не оцінює стан справ у сім’ях, достаток та інше, та не займається якимось подарунковими наборами чи подібним. Миколай тільки доставляє подарунки. 3. Миколай ніколи не виставляє фото дітей з подарунками без дозволу вдови чи вдівця. Він старається взагалі не виставляти фото." Власне, мені більше нічого додати. Якщо маєте бажання підтримати акцію - нижче реквізити, скопійовані з оригінального посту: "Назва одержувача: БО БФ НАРОДНИЙ ТИЛ - РЕАБIЛIТАЦIЯ розрахунковий/рахунок (UAH Українська гривня) IBAN: UA60 305299 00000 26004016218164 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у м. Київ МФО 305299 BLAGODIJNA ORGANIZACIYA «BLAGODIJNYJ FOND «NARODNYJ TYL – REABILITACIYA» EDRPO Code 42742131 IBAN Code UA60 305299 00000 26004016218164 JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE Bank SWIFT Code PBANUA2X РАХУНОК Фонду у банку в долларах США / The bank ACCOUNT in USD: UA52 305299 00000 26008036215886 SWIFT Code PBANUA2X JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE РАХУНКИ у банках-кореспондентах в доларах США / ACCOUNTS in the correspondent banks in USD : 001-1-000080 SWIFT Code CHASUS33 JP Morgan Chase Bank, New York ,USA 890-0085-754 SWIFT Code IRVTUS3N The Bank of New York Mellon, New York, USA РАХУНОК Фонду у банку в ЕВРО / The bank ACCOUNT in EURO: UA68 305299 00000 26003026206338 SWIFT Code PBANUA2X JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE РАХУНКИ у банках-кореспондентах в ЕВРО / ACCOUNTS in the correspondent banks in EURO : 400886700401 SWIFT Code COBADEFF Commerzbank AG, Frankfurt am Main, Germany 6231605145 SWIFT Code CHASDEFX J.P.MORGAN AG, FRANKFURT AM MAIN, GERMANY РАХУНОК Фонду у банку в фунтах / The bank ACCOUNT in GBP: UA93 305299 00000 26003046220383 SWIFT Code PBANUA2X JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE РАХУНКИ у банках-кореспондентах в фунтах / ACCOUNTS in the correspondent banks in GBP : 24549501 SORT CODE 609242 SWIFT Code CHASGB2L Мої картки: 4149 4993 4134 3497 Приват 4441 1144 4302 8624 Моно [це картки Олега Болдирєва - моя прим.]" Оригінальний пост тут https://t.me/martin_brest_pehota/1696 Дякую.

Гуркіт пригуркотів за ліжками для реабілітації поранених бійців. Дякуємо, що нас підтримуєте. P.S. Кирило Бескоровайний, чорний бус - ван лав.

Я навіть не можу уявити, що відчував цей пес, коли сидів під обстрілами у залізному вольєрі і більше не бачив звичних йому людей. Лише випадкових хлопців в пікселі та небайдужих, які приносили йому періодично їжу та воду. Сьогодні Арчі евакуювали. Звісно, Оксана Бондарь не тільки заїхала під самий фронт, щоб забрати цього красеня, а й завезла в усі тамтешні околиці бійцям купу корисних речей. Я просто дякую Вам, що підтримали Оксанку і підтримуєте нашу гуркотівню. Не знаю, як Оксана так робить, що цей лютий звір перетворився на цуцика, але вважатиму це магією. Коли ж вірити в дива, як не зараз, еге? Майте спокійну ніч. "Ми це зробили! Це була неімовірна історія порятунку! Був страх, радість, сльози та довіра. Я тільки повернулась і обов'язково напишу все в деталях, як це було. Дякуючи вашій підтримки він тут і врятован. Ви неймовірні! Дякую! Його звати Арчі!" https://www.facebook.com/100010729813403/videos/1509299612831457/

Я люблю паперові фотографії. На перший рік народження Марка, наприклад, обрав 200 найкращих з тисяч відзнятих і зробив фотоальбом. А на другий рік народження - 300. Причому третина з них була без моєї присутності на світлинах. Так вже склалося. Завдяки росіянам. Я люблю паперові фото не тому, що пам'ятаю ще плівкові фотоапарати і світло червоного ліхтаря з купою хімрозчинів. Просто десь відчував, що фотоальбом можна погортати при полум'ї свічки. Та й взагалі, альбоми можна погортати. Вони скінченні, на відміну від терабайтів. Я сподіваюсь, що коли ми переможемо, третій фотоальбом з Марком буде останнім, в якому мене майже не буде. Але я точно знаю, що в мене буде стос паперових світлин людей, з якими мені пощастило познайомитися на цій війні. Оті всі селфі з Романківського мосту, де ми чавимо з себе посмішки. Фото з бійцями на фоні кущів, щоби не засвітити позиції. І світлини з небайдужими, які краплями в океані забезпечують фронт. Ви всі там будете. Всі, до кого я приїжджаю рано вранці чи пізно ввечері, щоб забрати окопні свічки, гідрогелеві пов'язки чи спальники. Печиво, яблука чи консерви. Сухпаї, паракорди чи масксітки. Дитячі малюнки, книги чи шини. Друге фото буде Ваше. Спасибі Вам усім. А я тим часом окремо подякую за посильну допомогу останнього часу особисто від себе: Дмитрий Котов та всім Вашим побратимам за 2 тонни їжі, що роз'їхались по фронту від Лимана до Запоріжжя. Надія Чорноморець - шо тут казати... про Ваші пироги на позиціях вже запитують. Tatiana Kozak, Лисенко Віталій, Михайло Мозговий, Helen Kolyadina - за окопні свічки. Lyudmila Avramenko, Nataliia Remezovska та її чоловіку - за яблука. СТО Автокомп Сервис - за чергову передану автівку. Olha Torshynina - за книги і корисні штуки для бійців. Elena Galitsky за сухпаї та інші смаколики. Vlad Phresch Onyshchenko та Юра Орос за допомогу в пригоні авто. Тарас Богач та Ярослав Питько за цілодобову допомогу на складі. Vlad Neimash - за гідрогелеві пов'язки. Родині Казанцевих за труби розвідника, консервації і т.і. Та всій команді Гуркіт за постійне лупання сієї скелі. Хороший буде фотоальбом. Родинний, затишний, вічний. Переможемо.

Коли переглядаєш це відео - охоплюють амбівалентні почуття. З одного боку, радісно, що спільний аукціон Гуркіт та LOVESPACE, де розігрували вакуумний... я знову забув шо..., перетворився на класну машину, яка допомагає звільняти нашу землю. Ви ж навіть назву для авта обрали - Сатісфаєр. Тобто маску з вухами я таки недарма надягав. З іншого, коли бачиш понищені села, що проносяться повз - серце крається. Але така реальність. Яку ми змушені долати. Ще раз дякуємо Вам від імені Збройних сил України, що надонатили на цю техніку. А хлопці в салоні - просто топ. Майте гарний вечір.

Якщо у Вашому житті не вистачає мильних опер або набрид єдиний телемарафон, пропоную наступні серії нашого з Мартин Брест телешоу «Кохана, ми ремонтуємо корчі» (Ірина Вишня, дякую). Якщо чесно - це неймовірно цікавий процес і дуже шкода, що за лаштунками підйомників не працює знімальна бригада з іксзібітом, який встановлює фару шукач у фару шукач, щоб можна було шукати мертвих росіян під час пошуку ще живих росіян. Взагалі, нормальні люди зазвичай зустрічаються в кафе чи на рибалці, а ми з Брестом - виключно на СТО та заправках. Дивні нові часи. Майте гарний день.

Ми виїзжали з Краматорська вже затемно. На Сході темрява приходить дуже рано. Біологічний годинник казиться, вимагаючи дій і звитяг, але очі не бачать далі витягнутої руки. Оксана Бондарь витискає з двигуна кінські сили, щоб ми встигли до комендантської години доїхати до місця ночівлі. Аж раптом, проїжджаючи повз якийсь провулок, посестра різко гальмує, задкує, заїжджає у темряву і зупиняється. Фари розрізають вугільно-чорну темряву, вихоплюючи силуети собак, які юрбляться навколо чогось маленького: - Почекай, - каже Оксана і вистрибує з буса так швидко, що я лише встигаю подумати про те, чи вже варто витягувати зброю чи все ж трохи зачекати. Але собаки відразу від неї тікають. Вони безпритульні, але не по роду-племені, а по евакуації господарів. Я гадки не маю, шо то за пудєлі і лабрадори, бо в них не розбираюсь, але видно, що колись вони були з хазяями, які їх щоранку вигулювали у парках, а ввечері годували смачними наїдками. Оксанка нахилилася над чимось дуже маленьким. - Все. Ми не встигли. Покусане кошеня лежало з широко відкритими мертвими очима, ще тепле і, здавалося, торкнись його пальцем, воно підскочить і стрімголов чкурне на дерево. Але ні. Тутешнім тваринам нічого їсти і вони змушені здобувати собі харч самостійно. Коти - мишей та птахів. Собаки - котів. І так далі. Чоловік Оксани, який мужньо боронить величезні терикони, регулярно надсилає відео, як до них на позиції приходять кішки і коти, з кошенятами і без (як захоче, сама Вам покаже). Оксанка їх потім вивозить і прилаштовує по Києву і області. В неї в бусі, до речі, завжди є пара переносок. Турнікет - не завжди, каска - не завжди, за що я регулярно сварюся, а переноски - завжди. Ви, до речі, знали, що у неї жило чи навіть зараз живуть під 30 котів, яких вона вивезла з переправи біля Чернігова, де хазяйку вбило міною, а пухнасті 2 дні під обстрілами провели в закритих коробках? Коли вона їх у себе поселила - 2 тижні нікого не бачила, бо кицьки виходили їсти тільки вночі. Тепер такий контужений лишився лише один кіт. Решта вже оклигала, наскільки це можливо. Ну, як не знали, то знайте. Я сам випадково дізнався, бо Оксана ніколи не просить про допомогу. Я до чого. Коли я Вас просив подарувати нам корм, то на позиції тваринам вивозила його Оксана. За що я вдячний і Вам, і їй. Тепер Оксана Бондарь їде вивозити домашню собаку, яка лишилась без хазяїв в вольєрі і сусіди вже не мають змоги за нею доглядати. І вона вперше просить невелику підтримку під свій міні-проєкт. Я Вам чесно скажу, що поки Гуркіт маленький - ми не можемо тягнути і забезпечення військових, і допомогу медикам, і підтримку купи інших крутяцьких ініціатив, які доводять, що люди лишаються людьми навіть під час апокаліпсису, що навколо. Хоча дуже б хотіли, але усьому свій час. Тому якщо маєте бажання трошечки підтримати людяність - ось її оригінальний пост з реквізитами https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0WWNaaGupwyFKYp7BiPz1t9NonN8hfgRneEWafYXZRrNafkJedeGrxMT77tCu62wBl&id=100010729813403 До речі, підтримка може бути не лише матеріальна. Можливо, Ви допоможете з інформацією про ветклініки, які готові не за всі гроші світу підіймати вивезених тварин на лапи. От як ми маємо в партнерах притомне СТО, так може і ветеринарки такі є. Загалом, якщо шо - пишіть Оксанці. Вона неймовірна людина. Навіть через те, що в натовпі поламаних людських доль і нагромаджень зруйнованих будинків, вона примудрилася побачити у маленькому провулку кошеня, якого спіймали собаки. Я не побачив. А вона - так. Щось в цьому є. Майте гарний вечір.