Ніколассон

Червень у мене бідний на нові вірші, але багатий на чудові твори за їх мотивами. Ось тут — нова пісня на мій травневий вірш "Сад" від Михайла Коваля, який уже якось клав на музику "Велику Зиму" і "Різницю" Мені дуже подобається, послухайте: https://www.youtube.com/watch?v=iIHakrMVTGk __ а у тому, що коїться, годі інший шукати задум — просто Бог збирає найліпші квіти зі сво́го саду...

Цей вірш Ніколассона був озвучений мною ще в листопаді 2022 року. Я виклав його на патреон, але викладати у відкритий доступ не став. Деякі моменти в озвучці здавалися мені недотягнутими, пласкими, недостатньо добре прочитаними. Я подумав, що перезапишу його і вже тоді покажу вам, але цього, на жаль, так і не сталося. Днями я повернувся до цієї роботи, покопирсався в записаних доріжках, вибрав найкращі та все переробив. П'ятнична озвучка віршів для вас. Давно тут такого не було. Тут. 🌿🌿🌿 Patreon | Instagram | YouTube | Spotify | Twitter

ДІма озвучив мій вірш — один із тих небагатьох, які я написав після початку повномасштабного і за які мені не соромно. Те, що вийшло, мені дуже подобається. Сподіваюся, сподобається і вам. Зацініть.

.сад. а у тому, що коїться, годі інший шукати задум — просто Бог збирає найліпші квіти зі сво́го саду, просто кличе дітей до сто́лу і поруч садить, каже "Досить, любі, дивитись у ту безодню. Тут вам буде ліпше. Посидьмо ж одне із одним — тут ви в мене не будете ані злякані, ні голодні. А настане час — і прибудуть рідні, за вами скучивши. Відпочиньте, діти. я ж точно знаю, що ви наму́чились." і у них з очей зникають останні відблиски бійні, і розкинувши руки, немовби кличучи світ в обійми, Бог сідає за стіл, а вони сідають від нього збоку і уперше за довгі дні відчувають спокій. ///

/люди, які здалися/ рядки обриваються. крізь пальці ковзають рими. проза рутини обтягує, ніби старі речі. дорога повна привалами, та мій настільки затримався, що скоро стане містечком. брудним ганчір'ям простелиться, зарябить горо́дів лисинами, назви вулиць напише на табличках нудотно-білих, і тоді у ньому оселяться люди, які здалися, спинившись на півдорозі до цілі. ставатимуть юні старими, дахи обростатимуть зі́ллям, врожай восени позбирають і буде у льо́хах досто́ту. і йтимуть повз пілігрими, і будуть дивитись презирливо, і будуть сліди криваві тягнутись за стертими сто́пами. від сорому заховавшись, місто обліпиться стінами, щоб люд оминала біда і приблуди дітей не забрали... а колись, після другої варти, один із містян прокинеться, перетне спорожнілий майдан і піде за браму. ///

володар мух у сутінках звір до нас шепотів шарудінням піску від наших тіл голосами хащів листям дерев годинниками що бігли вперед ми сиділи в колі і кожен сам на землі малювали знаки списа́ми і в кожного з нас у руках було потріскане окулярів скло звір казав нам про те що час іти наш ліміт того що він нам простив вже давно усяку межу перетнув кожен сам повинен нести́ вину звір казав що більше ніхто за нас не заступиться і відтепер стіна наш кордон а не обрій як це було що уперше у себе впустивши зло ми навіки його поселили там звір сидів у темряві і листав наші душі ніби чорновики що тепер не будуть уже ніким дописані крім лише нас самих він стирав наші спогади сміх і ми відчували як холод біжить по спині́ хоч вогонь був тут біля наших ніг ми ловили кожне слово його ми кидали спогади у вогонь ми складали слова в бойові кли́чі малюючи попелом по обличчях ми боязко брали до рук списи́ ми стискали дре́вка з останніх сил ми здирали минуле як шрами корости і вчились бути дорослими зірвавшись вітер вогонь роздмухував годуючись нашим страхом і муками над нами літав володар мух і ми возносили славу йому ///

скільки було рядків даних моїм містам скільки ночей я пив тільки тому що сам скільки разів втрачав думку під гуркіт злив я б описав печаль але усе спалив скільки було вина відданого пітьмі скільки разів лунав мій ні для кого сміх скільки разів у снах я осягав усе я б написав про крах але не бачу сенс взявши девіз і герб скільки я славив зим скільки було легенд щоб розказати всім скільки разів росу крала брудна вода я б написав про сум але усе віддав скільки заклав душі в кожен новий пробіл скільки життів прожив доки забракло сил кожен дає землі те що в собі несе я б написав про тлін але сказав усе далі від всіх доріг я заховав свій дім те що завжди беріг нині дарую всім ///

спогад ніколи нічого не буде таким, як раніше — все лишиться в пам'яті темних, глибоких нішах, думках перед сном і хмільних надвечірніх віршах, секундах блакиті що сутінки рвуть у зимах. у наших дворах будуть бігати інші діти, і хтось замість нас буде радий приходу літа, і скільки би змоги не випало нам ходити шляхами минулого — будемо там чужими. ми сотню разів поверне́мось туди, де якось раділи життю і сміялись у літню мряку грибного дощу, чи проймалися переляком жахливих історій край вогнища на узліссі, та хай би там що, але місце загубить сили, і як би ми ним не дихали, не горіли, воно тільки з часом плететься в єдине ціле, а ми у гонитві за часом — навіки після. те щастя, яке ми знаходимо в кожній миті, мов золота крихти, з брудної води промиті, порівняно з тим, що у пам'яті буде жити — немовби осіння морось супроти зливи, як сонце супроти проміння в очах сліпого, бо міра найвищого блага людини — спогад, і тільки у наших спогадах ми щасливі. ///

шановне панство, є збір, який потребує вашої уваги. оця хороша студентська організація збирає одним махом на купу важливих речей для захисників із 121, 57 та 22 бригад. ціль - 100к, зібрано вже 30+, тож, якщо піднатиснемо трохи, то й закрити буде цілком реально. осьо більше інформації про збір !!! а осьо БАНКА ОТУТ НАТИСКАЙТЕ ОСЬ ВОНА !!! хто кине більше 500 грн, пишіть мені, і я вам піджену в подарунок будь-яку збірку у м'якій обкладинці на ваш вибір всіх обіймаю. гарного вечора 🐗

ці стіни пам'ятають наші тіні, кімнати пам'ятають наші запахи, ці двері пам'ятають, як ми вийшли, аби не повертатися ніколи. уявимо, що пил - це просто іній, уявимо, що час - це просто за́бавка, уявимо, що тут панує тиша, бо всі пішли курити на балконі. уявимо, що в цих порожніх чашках шипить "шабо́", замішаний із колою, що ми і не дівалися нікуди, що нам усе примарилося сонно. ці стіни ще не знають, як нам важко, для них ми - молоді і неподолані... вертайтеся скоріше з перекура. не слід було виходити назовні. ///