cookie

We use cookies to improve your browsing experience. By clicking «Accept all», you agree to the use of cookies.

avatar

Фантастика

Все про фантастику. Відгуки, новини та статті про фантастичні книги, фільми, подкасти та їх творців Контакти: @AlfredSFFbot Патреон: https://www.patreon.com/fantasy_sf

Show more
Advertising posts
3 339
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days

Data loading in progress...

Subscriber growth rate

Data loading in progress...

З прийдешнім Новим роком!
Show all...
Ларі Нівен, написавши «Світ-Кільце», на цьому не зупинився і через рік опублікував ще один важливий історичний текст. Якщо серйозно, шукав цю статтю для одного спора і не знайшов українською. Гадаю, багато хто її читав англійською, але все одно – най буде. https://www.patreon.com/posts/76313902
Show all...
Чоловік зі сталі, Жінка із серветок | Фантастика on Patreon

Official Post from Фантастика

Для тих, хто розуміє. Це офіційне фото командира 21 повітряної групи сил самооборони Японії. Якщо вам мало було поганих знаків на майбутнє. )
Show all...
Тим часом Сірьожа Лук’яненко збився з прямого шляху. Замість підтримки Батьківщини й курсу на все вітчизняне, він якогось дідька вирішив з’їздити на бісівський конвент ворожого Заходу. Ну, ми, як люди з широкою душею та палким серцем, маємо повернути його на прямий шлях. Ось переклад відкритого листа до організаторів Worldcon 2023, який написали поляки. Нижче посилання, де його можна підписати. «Фантастика - чи то оптимістичне бачення "Зоряного шляху", чи то антиутопічні міста Гібсона - часто є відображенням нашого світу. Вона говорить про те, яке майбутнє ми хочемо побачити і як ми хочемо його формувати. Не всі думки з цього питання можуть бути залишені за дверима конвенту. Сергій Лук'яненко виступає на російському телебаченні, де презентує своїм баченням побиття українських дітей, доки вони не полюблять свою матінку Росію. Він посміхається, коли його співрозмовник фантазує про геноцид. Ця людина є почесним гостем того, що теоретично є найважливішою подією нашої спільноти - Ворлдкону наступного року. Як польський фендом, ми бачимо, що відбувається за нашим кордоном. Тому ми не згодні вшановувати людину, яка захоплено аплодує бомбардуванням українських міст і злочинам російських солдатів. Виступ на каналі RT (колишня Russia Today) це спроба узаконити вторгнення в Україну. Тому ми звертаємось до організаторів Ворлдкону 2023 з проханням позбавити Сергія Лук'яненка статусу почесного гостя, а міжнародне співтовариство фендому просимо підтримати нас у здійсненні тиску». https://secure.avaaz.org/community_petitions/en/chengdu_science_fiction_association_open_letter_to_the_board_of_worldcon_2023_list_otwarty_do_organizatorow_worldconu_2023/
Show all...
Фізик і письменник Карло Ровелі розповідає, що Ейнштейн обнадіював у письмі дружині колеги, який нещодавно помер, що її чоловік не зник – він все ще існує та працює, але в минулому, у місці, куди вона не може потрапити. (Минуле – це дійсно чужа країна, як сказав нам Л.П. Хартлі. Просто вона має таку властивість, що ми більше не можемо до неї подорожувати. Її мешканці не померли – вони там, у своїй країні, але не можуть виїхати й приєднатися до нас. Кордони закриті). Із передмови до «Аспектів» Джона М. Форда. Ніл Ґейман
Show all...
​​Читаючи книгу Катерини Липи «Теорія архітектури, містика і війна», багато думав. Наприклад, що з десатанізацією України можуть бути деякі проблеми. Надто багата історія у цього питання. )) (Ну і ще. Пробачте заздалегідь, але люди ми прості. В концепції антропоморфного міста у сучасності не завжди ясно, де має знаходитись голова. Але я думаю, що кожен містянин будь-якого міста завжди чітко вкаже, де знаходиться дупа.)
Show all...

​​Sons of Darkness by Gourav Mohanty У харків’ян свої відносини з кришнаїтами. Навіть не будемо згадувати твори Олдєй – пів-Харкова танцювало з нашими кришнаїтами біля ХАТОБУ, чи поруч з Альошою. Я, в усякому разі, танцював. ) Тож, звісно, пройти повз книгу, яку називають сумішшю Аберкромбі, Джорджа Мартіна та Магабгарати, в мене не було ані сил, ані бажання. І це перша фантастична книга в цьому році, яку я не відкладував по десять разів, щоб подивитися новини. Я навіть переклав пролог українською. Руки засвербіли. Сподіваюсь, вийшло непогано. У Річкових землях Матхураньска республіка ледве тримається у війні з Маґадґанською імперією. Імператор поклявся, що не буде знати спокою, поки не помститься Крішні за зґвалтування доньок і смерть онуків. Крішна й сам би з задоволенням видав тих, хто це зробив, але якщо ти вже зробив державний переворот – маєш нести відповідальність. Втім, після самогубства дочки, імператор оголошує перемир’я, щоб її оплакати. Крішна, звичайно, має власні плани – і намагається використати цей рок миру з максимальною користю, щоб захистити свою державу. Сусідні регіони теж занепокоєні. Що буде, коли Маґадґан завоює Матхуру? Чия країна буде наступною? Знайомі кожному європейцю питання ще більше підігрівають котел ситуації, який і так вже скоро вибухне. А тут ще й сваямвара (вибір дівчиною нареченого) в королівстві Панчала намічається, де всі розумні люди передбачають страшне смертовбивство – бо той, хто стане чоловіком принцеси, буде мати змогу об’єднати певні регіони. До того ж туди їде лорд Крішна – і геть усі знають, що де Крішна, там хаос. Нелегко й оракулам, які намагаються розшифрувати загадкове пророцтво, в якому поява «Сина Темряви» призведе до жахливих наслідків для всього світу. Перш за все хочу сказати, що вся ця книга – великий земний поклін Аберкромбі. Що там далеко ходити, одна з частин називається «Краще подавати холодним», де фігурує колишній принц Шакуні, раніше славетний воїн, а тепер кат і каліка. Ну, ми всі любили Глокту, хто б утримався? І він не єдиний. Майже усі головні герої так, чи інакше, нагадують знайомих персонажів із «Першого закону». Сказавши це, хочу трохи здати назад і підкреслити: Гурав Моханті віддає данину письменнику, який його надихнув, але, при всіх очевидних паралелях – це його книга і його персонажі. Які, до речі, мабуть найсильніше, що є у романі. Знаєте, як буває: читаєш книгу, де багато героїв, і деяких доводиться читати через силу, просто щоб сюжет розуміти. В «Синах Темряви» мені сподобались усі. В кожного і кожної є мотив, своя історія і цілі. Усі вони різні, але, кожен по своєму, дуже мотивовані та сильні (і дуже страшні – до речі, аналог Монци тут теж є, і це, мабуть, улюблений мій персонаж). Закінчуючи свій плутаний відгук на книгу, хочу сказати, що це буде велике явище у грімдарку. Окреме дякую автору за те, що він не смакує мерзотність війни, чи окремих героїв – ніхто з них не є доброю людиною, але вони не чинять зло тому, що їм так побажалось, у всього є причина. І наслідки. P.S. Думаю, кожен читач швидко відгадає, хто в книзі є аналогом Дев’ятипалого. І все одно розвиток подій здивує. ) Посилання на патреон, пост відкритий, читати можуть усі: https://www.patreon.com/posts/sini-temriavi-74975924
Show all...

"...хотів би я мати дракона, щоб полетіти ним до кремліну". Як всі ми, Джордже, як всі ми.
Show all...
Концепт-арт до ви знаєте якого фільму. ) Автор Жан-Клод Мез'єр (тато "Валеріана", за котрого Бессон теж взявся). Але головне і принципове питання - чому в кіно не було єнота?! Я обурений до глибини душі, весь фільм пішов нанівець.
Show all...
Хочеться писати частіше, але не дуже вдається. То ракета поруч з домом прилетить, то світло вимкне – в Харкові важко імітувати мирне життя. До того ж я не впевнений чи комусь (окрім мене самого) потрібна ця писанина. Втім, ескапізм ще ніколи не здавався мені таким важливим, як зараз. Можна сказати, це головна опора, а може й фундамент, моєї все ще функціонуючої психіки. ) Сам я здебільшого переслуховую старі речі в аудіоформаті, хоча й мучаю зараз одну книжку (а слухаю цикл Cradle by Will Wight – легке чтіво, дуже подобається). Про книжку, сподіваюсь, ще напишу в каналі. Вичитав в Mental Floss цікавий факт про Ф. Діка. Наше життя завжди визначається сукупністю випадковостей: «Дік почав читати наукову фантастику, коли йому було десь 12 – та він не цікавився жанром цілеспрямовано. Одного разу він пішов до магазину, щоб купити останній випуск Popular Science, але полиця була пуста. Його погляд наштовхнуся на журнал Stirring Science Fiction і він подумав “Одного чорта назви схожі”, та вирішив взяти його. З тієї пори Дік попав на крючок фантастики. Він розповідав, що, оглядаючись назад, оповіді в журналі були жахливими, але він зміг подавити свою недовіру і насолоджуватися незвичайними казками. Дік почав читати кожного нф-письменника, якого міг знайти, і продовжував слідкувати за жанром до кінця свого життя. В інтерв’ю 1974 року він сказав, що його улюбленими письменниками були Джон Слейдек, Чіп Ділейні та Урсула Ле Гуїн». І ще сподобалось інтерв’ю індійського письменника Саміта Басу, точніше деякі уривки. Резонують чомусь. «Я хотів написати прагматичний, але оптимістичний прогноз свого оточення на найближче майбутнє. Я живу в Делі вже багато років, і, як би погано там не було, ви не можете побачити місце, де живете, як антиутопію - це також місце для ваших романів, ваших офісних комедій, неохочих пригод, крутих міських драмеді, святкових ідилій. Ви живете в цьому багатовкладковому дивному хаосі, який змушує вас усвідомлювати власні привілеї, тому що ви знаходитесь поблизу людей, умови життя яких надзвичайно складні, особливо в політично апокаліптичні часи. І це переконує вас – або, принаймні, мене – що б не сталося, як би погано не було, люди в цьому місті – чи будь-якому іншому – переживуть, тому що у них немає вибору. Не тому, що вони пасивні, а тому, що вони звикли до того, що всі системи підводять їх, і завжди чіплятимуться за надію. І якщо у вас є надія, якщо у вас є ціль, ви не живете в антиутопії, навіть якщо вона виглядає такою ззовні. Якщо ви подивитеся на будь-які визначення антиутопії, вони описують сучасну реальність для більшості населення світу. За винятком окремих кишень та демографічних груп у кількох розвинених країнах і, можливо, кількох райських островів, які не мають корисних ресурсів чи стратегічної цінності, у будь-якій точці світу ми живемо в півгодини їзди від антиутопії, яка вже тут, але розподілена нерівномірно. Але я вважаю, що вимогою для антиутопії є дистанція, тому що антиутопія вимагає того внутрішнього вуайєристського трепету, коли ви дивитесь на жахливі системи, немислимі реалії у фантастиці або в новинах десь далеко, і думаєте, що це легко може статися з вами, і відчуваєте вину за те, що відчуваєте полегшення, що це ще не трапилося, зберігаючи при цьому свою бездоганну, цілком виправдану, часто необхідну здатність дивитися у бік від жахливих речей, що відбуваються в безпосередній близькості від вас, бо не дивитися у бік було б надто важко. Без дистанції, без абстракції немає антиутопії: це просто повсякденне життя. Є чудовий фрагмент Едді Іззарда, де британці приїжджають до Індії і кажуть, що земля тепер їхня, а місцеві жителі кажуть, що ні, ми тут живемо, і британці запитують їх: у вас є прапор? Антиутопія - це прапор». Як бачимо в Індії Гібсона теж читають і люблять. ))
Show all...
When Is A Dystopia Just The Real World?

A Guest Feature by Samit Basu