UKRAЇNER

Ось уже другий Великдень, який українці відзначатимуть під час повномасштабної війни. Це одне з найважливіших свят для вірян, а також один із символів перемоги світла над темрявою й життя над смертю. Великдень завжди гуртував сім’ї, родини та громади. Проте через війну не всі українці, на жаль, можуть побути в родинному колі, адже перебувають на фронті або в евакуації. Але попри все загарбникам ніколи не вдасться забрати у нас відчуття свята. Навіть у перервах між повітряними тривогами українці печуть паски, роблять крашанки й писанки — часто не лише для родини, а і для захисників (якщо вони не проти 🙂). Адже це ще один із проявів любові і вдячності тим, завдяки кому ми можемо бути собою і плекати давні й сучасні традиції. Де б нас не застав Великдень, ми зберігаємо і українські звичаї, і життєлюбність. Дивіться підбірку

Великдень — давнє обрядове свято, традиції якого українці плекали століттями та зберегли до сьогодні. Зокрема цікаво спостерігати за тим, як готуються та зустрічають Великдень волиняни, які роблять це по-своєму. Саме на Волині у 2013 році знайшли писанку, яку деякі науковці вважають першою: її виготовили близько 950 років тому. https://www.youtube.com/watch?v=waJfBwijr5Y

Враховуючи, що Telegram може використовуватися спецслужбами Росії для створення ІПСО, дослідження настроїв українців, шпигування та розвідки, ми вирішили, що Ukraїner не місце на цій платформі. Й хоча тут ми не публікуємо ніяких секретних даних, ми не хочемо бути тим ресурсом, який спонукає українців користуватися небезпечним месенджером. Але також ми цінуємо нашу аудиторію, яку маємо тут. Тож канал припинить функціонувати поступово. Закликаємо вас підписатися на нас у будь-яких інших зручних для вас соцмережах. Поки триватиме перехід, ми будемо публікувати тільки сповіщення про виходи нових матеріалів на сайті, а з часом повністю припинимо оновлення цієї сторінки. Дякуємо за розуміння та побачимось на інших платформах!

Telegram ще від заснування у 2013 році стабільно залишається одним із найпопулярніших месенджерів серед українських користувачів. У травні 2017 року в Україні на три роки було заблоковано доступ до російських соціальних мереж «ВКонтакті» і «Однокласники» (разом із низкою інших популярних російських ресурсів). Чинний президент України Володимир Зеленський продовжив цю заборону. Проте поза нею досі лишається російський застосунок для обміну повідомленнями Telegram. Разом із технологічним підприємцем Ярославом Ажнюком ми розібралися, чи безпечно українцям користуватися цим месенджером. Висновок: небезпечно. Детальніше про ризики користування Telegram українцями, а також про те, як відмовитися від цього месенджера, читайте в лонгріді на нашому сайті: https://ukrainer.net/telegram/

Ігор Терьохін — журналіст, письменник, ресторатор. Працював журналістом в Одесі та вів авторський блог. Крім цього, вивчав виноробство і згодом почав працювати сомельє, винним консультантом. Став ресторатором. Із перших днів повномасштабного вторгнення захищав країну в лавах територіальної оборони. Загинув 23 січня 2023 року на Херсонському напрямку. #цитати_небесного_полку

​Місяць тому ми анонсували вихід япономовної книги на основі матеріалів Ukraїner. У середині березня видання з’явилося на світ завдяки видавництву Nikkei National Geographic, яке опікується япономовною версією відомого журналу National Geographic. Керівником проєкту перекладу «Ukraїner. Країна зсередини» став Такаші Хірано — журналіст, редактор японської версії сайту Укрінформ і волонтер спільноти Ukraїner. Історія появи япономовної версії «Ukraїner. Країна зсередини» почалася з того, що редактори японського видавництва Nikkei National Geographic натрапили на адаптацію нашої книги німецькою (видавництва Frederking & Thaler) і вирішили, що саме така книга зможе якнайкраще представити Україну японцям. 16 березня 2023 року япономовне видання на основі матеріалів Ukraїner вийшло друком у Японії. Сьогодні книга входить до десятки японських книг-бестселерів у категорії «Географія Європи і регіональні дослідження» (European Geography & Regional Research) на сайті Amazon. Окрім цього, вона є однією з десяти найбільш продаваних книг на японській онлайн-платформі Rakuten books. Щиро радіємо успіхові книги, адже вона є ще одним якісним джерелом, що оповідає японцям про Україну й українців і допомагає залюблювати світ у нашу країну. Діліться інформацією про книгу зі своїми япономовними друзями, а також поширюйте матеріали японської версії сайту Ukraïner: ukrainer.net/ja І порадьте їм підписатися на @ ukrainer.ja Детальніше про книгу — на сайті видавництва: https://natgeo.nikkeibp.co.jp/atcl/product/23/022100014/ Українська й англійська версії книги доступні в онлайн-крамниці Ukraïner: store.ukrainer.net/product-category/books

​Тварини віддавна живуть пліч-о-пліч із людьми, допомагаючи, зокрема, переживати непрості часи. Залишаючись вірними своїм господарям і під час війни, для багатьох вони часто стають чи не єдиною розрадою. Повномасштабна війна в Україні не стала винятком — українці беруть своїх домашніх улюбленців в укриття, долають тисячі кілометрів, щоб евакуюватися, і лікують, коли ті потерпають від обстрілів. А є спеціально навчені тварини, які ще й допомагають виборювати перемогу. Вони стають маскотами, тобто символами, талісманами певних військових формувань чи загалом життя під час війни. У цьому дописі розповідаємо про чотирилапих героїв Першої світової війни, пам’ять про яких зберігається досі. Більше історій шукайте в лонгріді на сайті: https://ukrainer.net/tvaryny-symvoly

Олексій Борис працював у юридичній компанії Arzinger і журналістом «Юридичної Газети». 25 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Був коригувальником і аеророзвідником, а пізніше його призначили командиром взводу протитанкової артилерійської батареї. Загинув 9 лютого 2023 року. #цитати_небесного_полку

​До повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Сватове — чи не єдине місто у своєму регіоні, де не підіймався прапор угруповання «ЛНР». 8 березня 2022 року російські війська окупували місто і встановили свій режим. На початку 2023 року росіяни знову намагаються наступати на сході України, на всій ділянці траси Кремінна-Сватове триває важке протистояння, однак місто чекає свого звільнення. Його жителі ніколи не мали конфлікту ідентичності. Це українське місто козацької волі, що підтверджує його давня історія. Заснування міста Сватове на теренах Слобожанщини датується 1660 роком. Землею володіли козаки-переселенці Ізюмського полку, що оселилися на березі річки Красна. Вони боронили південні кордони тодішньої Російської імперії від набігів кримських і ногайських татар, мали свої права та самоврядування, а головне — були вільними від кріпосного права. До 1765 року Сватове було слободою (поселення, жителі якого тимчасово звільнялися від податків) Ізюмського полку і називалося Сватова Лучка, рідше Сватова Пристень. Однак коли Катерина ІІ ліквідувала Гетьманщину та полковий устрій, цю територію під’єднали до новоствореної Слобідсько-Української губернії Російської імперії, а її жителі — козаки — отримали статус «військових обивателів» і втратили всі свої привілеї. Землеробство і скотарство було одним із головних видів праці слободи, мешканці якої також займалися винокурними й дігтярними промислами. Так само бджільництво є давно поширеним заняттям для мешканців Сватового і околиць. У стародавніх грамотах йдеться, що пасіками в долині річки Красна володіли ще на початку XVIII століття. Навіть на гербі Сватового зображена квітка соняшника, у якій сидить бджілка, яка вважається символом працьовитості мешканців міста. Економічному розвитку поселення сприяло прокладання залізничної колії Куп’янськ-Лисичанськ у 1895 році. У 1902–1903 роках в слободі побудували паровозне депо (транспортне виробниче підприємство, яке обслуговує рухомий склад, такий як вагони чи локомотиви). Продовження читайте в лонгріді на сайті: ukrainer.net/svatove/

​Початок вересня. Кілька днів тому розпочався слобожанський контрнаступ, який, ймовірно, увійде в топ найкращих світових операцій з деокупації — за вражаючу швидкість звільнення територій. За декілька днів українські війська просуваються на десятки кілометрів. Ми вирішуємо їхати в Дергачі, де також відбувається рух у напрямку російського кордону. Знову зустрічаємось із Вячеславом та його командою. Хлопці зо дня на день офіційно стануть прикордонниками, а Вячеслав з міського голови — начальником військової адміністрації міста. Сидимо в невеличкій знеструмленій кімнаті якоїсь адмінбудівлі біля центральної площі Дергачів. Умикаємо кілька ліхтариків. Лунає повітряна тривога, але сховатися нікуди. Вячеслав починає розповідати: — Десятого вересня, опівночі, зателефонували з Козачої Лопані сказать, що росіяни поспішно відступають з селищ, залишають позиції, проводять масову «евакуацію» місцевого населення. Евакуація в перекладі з, так би мовити, новітньої російської означає викрадення. Людей часто залякують: мовляв, через те, що вони залишалися в окупації, їм може щось загрожувати після неї. Це неправда, хіба що людина справді колаборувала та сприяла захопленню українських територій. Продовження читайте в лонгріді на сайті: ukrainer.net/derhachivska-hromada/ Дивіться документальний серіал «Деокупація» на нашому ютуб-каналі: https://youtu.be/zJAsvonYMD0 Передзамовити книгу «Деокупація. Історії опору українців. 2022» можна за посиланням: https://store.ukrainer.net/product/de-occupation2022-book-ua/ Вартість книги в передпродажу — 350 грн

27.03 -2.04 в Україні. Фотографії У ніч на 28 березня українські сили ППО знищили 6 іранських дронів-камідзе, запущених армією РФ у напрямку Києва. Внаслідок падіння уламків ворожого БПЛА зайнялася пожежа в нежитловому приміщенні, жертв немає. 1 квітня Служба безпеки України вручила підозру митрополиту так званої УПЦ МП, наміснику Києво-Печерської лаври Павлу (Лебедю). 2 квітня російські війська обстріляли Костянтинівку, що на Донеччині. Влучили в житлові будівлі, загинуло щонайменше троє людей. дивіться підбірку

«Стилет чи стилос» — спільний проєкт Центру досліджень визвольного руху та Ukraїner про українців-сучасників, які долучилися до ЗСУ, щоб вибити російських окупантів із України. Журналістка Дарка Гірна записала цикл розмов із українськими інтелектуалами, які опинилися на роздоріжжі вибору: взяти до рук автомат чи битися словом. Більшість із них через повномасштабну війну таки поставили звичне життя на паузу, хоча встигають по-різному давати відсіч загарбникам. Зібрали для вас добірку цитат героїв проєкту про патріотизм, націоналізм і важливість мови. Дивіться підбірку

​Росія завжди користувалася схожими засобами русифікації для всіх захоплених територій. Встановлення російської як офіційної мови, заборона навчатися, друкувати пресу й книги українською, примусова паспортизація, зміна прізвищ на російські, репресії і штучний голод — росіяни не гребували жодним із цих засобів. Крім того, застосовувалися маніпуляції з фактами, які мали доводити, що нібито українців на цих землях майже або зовсім немає. Всі ці методи безпосередньо вплинули на кожну з територій розселення українців. Як саме — розгляньмо на конкретних прикладах. Кубань або Малиновий Клин Кубань є однією з найбільших українських територій, асимільованих Росією. Це історико-географічний регіон, розташований у північно-західній частині Кавказу в долині річки Кубань і який має вихід до східних узбереж Азовського та Чорного морів. Історія цієї території тісно пов’язана з українським козацьким військом. Уперше козаки почали освоювати ці території ще у XVII–XVIII століттях, бо вважали їх кордонами територій Війська Запорізького і влаштовували тут рибальські й мисливські зимівники. Через це відбувалися постійні сутички з турецькими загонами. Вже наприкінці XVIII століття Кубань стала частиною Російської імперії. У XX столітті Кубань боролася за єдність із УНР і навіть утворила власний козацький уряд у 1917 році — Кубанську військову раду, яка у 1918 році проголосила Кубанську Народну Республіку. Остання у тому ж році прийняла постанову про приєднання до УНР на федеративних засадах, проте через воєнну агресію більшовиків цього здійснити їй не вдалося. У 1920 році Кубанська Народна Республіка припинила своє існування. Читайте більше на сайті

​— Син сидів у підвалі, доглядав кота і собаку. Коли одного дня собака вискочила надвір, пішов слідом. Росіяни ставили свої бетеери (бронетранспортери. — ред.) прямо біля під'їзду, щоб відразу заходити до квартир, куди силоміць поселилися. Син заглядав, де собачка, й росіяни угледіли його біля своєї техніки. Забрали та завели в гаражі. Все, як у Бучі: руки за спину, постріл у потилицю. На порозі Гостомельського ліцею №1 нас зустрічає його директор Володимир Захлюпаний. Під час окупації селища російські військові використовували заклад як базу. Тут вони жили, їли, ср*ли й бухали. У підвалі ліцею утримували в заручниках працівників і дітей. Так тривало місяць. Працівники закладу мали доступ лише до кухні, тож могли харчуватись і були змушені годувати окупантів. Ті рознесли ліцей ущент: вибили всі двері, покрали або побили комп’ютерну техніку, що була в кожному навчальному кабінеті. Від «прильотів» та осколків пошкоджені вікна, дах, радіатори опалення, вхід у будівлю — все треба замінити. На момент нашого інтерв’ю (травень 2022 року. — ред.), за місяць після деокупації, Володимир активно шукає фінансування і вже відновлює заклад. Мріє, аби вже цього навчального року сюди повернулися діти. Цей матеріал — один із понад двадцяти репортажів, що ввійшли у книжку «Деокупація. Історії опору українців 2022» (вийде друком весною цього року). Його автор Богдан Логвиненко — засновник і постійний учасник експедицій деокупованими територіями — описав почуте й побачене, а ще поділився своїми роздумами про події, які спіткали жителів Гостомеля під час спроби армії РФ окупувати їхній населений пункт. Передзамовити книгу «Деокупація. Історії опору українців. 2022» можна за посиланням: https://store.ukrainer.net/product/de-occupation2022-book-ua/

​Місто Вилкове розкинулося у дельті Дунаю, серед плавнів, боліт і очерету. Це крайній український населений пункт на річці Дунай. За ним закінчуються дороги й Україна, на другому березі Дунаю — вже Румунія. Основний заробіток тут — риболовля. Річка годує місцевих мешканців, однак жити серед такої вологості непросто. Для того, щоб збудувати будинок, спершу треба зробити великий земляний насип, а вже на ньому зводити оселю. Люди, що селилися в цих болотистих місцях серед найбільших в Європі очеретяних заростей, які охоплюють 180 тисяч гектарів, використовували цей природний ресурс для будівництва. Експерт ГО «Інститут екології та розвитку дельти Дунаю» Михайло Жмуд розповідає, як люди освоювали ці плавні. — Перші поселенці прийшли сюди на лодках, прототипах козацької чайки. От рибалка, який приїхав сюди, перший поселенець, зробив островець, зробив курінь спочатку. Потім діти підросли, тому, як тільки хлопці підростали до шістнадцяти років, давали лопату, і всі копали. Дуже гарно визначити можна було, скільки в сім’ї було дочок, скільки було хлопців. Якщо садиба пішла далі в плавні, в болото, то значить синів було більше, а якщо дочки, то менша садиба, менший огород. Спочатку вони освоїли грядки біля Дунаю, діти підростали, набирались сили. І для того, щоб спалювати цю силу в правильному напрямку, вони копали канали, робили землю. Тут земля робиться. Дивіться відео

​Гостомель. Це селище міського типу на східному Поліссі, яке знають передусім завдяки його аеропорту «Антонов». Окупанти планували використовувати аеропорт для висадки свого десанту та переміщення техніки, необхідної для захоплення столиці. Завдяки злагодженим діям різних підрозділів сил оборони України ворогові не вдалося втілити задумане. — З моєї позиції не було видно «Мрії» — вона за парканом, за гаражами. По правді, я думав, її там нема. Коли піднявся дим, я подумав, що росіяни, напевно, вразили якесь сховище пального. Дим ішов інтенсивний. Імовірно, це горіла «Мрія». Про це розповідає чоловік із позивним Харитін Старський, мій давній знайомий, який в юності мав свій музичний гурт і входив до кількох неформальних тусовок. У п’ятнадцять років він вступив до лав націоналістичної організації УНА-УНСО. Пішов на війну наприкінці 2014-го, кілька років прослужив на Донеччині. Зараз він — пресофіцер Національної гвардії. Двадцять четвертого лютого 2022 року Харитін, як і більшість киян, прокинувся від вибухів. — Нам надійшла команда збиратися на базі по тривозі. Коли я вже приїхав, дізнався, що на базу «прилетіла» крилата ракета. Кратер вражав, але прицільність — ні. Через три години я знову почув спершу вибухи — прилетіли російські НУРСи (некеровані авіаційні ракети. — ред.), а тоді — звуки моторів. Відразу було зрозуміло: це не наша авіація. Продовження читайте в лонгріді на сайті: ukrainer.net/hostomel-opir Цей матеріал — один із понад двадцяти репортажів, що ввійшли у книжку «Деокупація. Історії опору українців 2022» (вийде друком весною цього року). Його автор Богдан Логвиненко — засновник і постійний учасник експедицій деокупованими територіями — описав почуте й побачене, а ще поділився своїми роздумами про події, які спіткали жителів Гостомеля під час спроби армії РФ окупувати їхній населений пункт. Ці історії команда зафіксувала у квітні–травні 2022 року. Передзамовити книгу «Деокупація. Історії опору українців. 2022» можна за посиланням: store.ukrainer.net/product/de-occupation2022-book-ua Вартість книги в передпродажу — 350 грн

Олег Собченко — громадський діяч, активіст Євромайдану, військовослужбовець. Був членом фонду «Героїка», що боровся за увічнення пам'яті про борців за державність України. Із початку р*сійсько-української війни до 2016 року воював у складі «Азову». А після повернення до рідного Корсунь-Шевченківського боровся із забрудненням і обмілінням річки Рось. У лютому 2022 року долучився до 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. 3 травня 2022 року отримав Орден «За мужність» II ступеня. Загинув 24 січня 2023 року на Донеччині. #цитати_небесного_полку

Сьогодні, 29 березня, представники так званої Української православної церкви Московського патріархату повинні остаточно покинути територію Києво-Печерської лаври. Заповідник розірвав договір оренди через неодноразове порушення його умов. Уранці кілька сотень вірян, прихильників церкви-агентки РФ зібралися на останнє служіння УПЦ МП у Лаврі. Сутичок і заворушень не виникло. Натомість митрополит Павло (Лебідь), більше відомий за прізвиськом Паша «Мерседес», заявив, що він та духовенство УПЦ МП не планує покидати Лавру до закінчення судового процесу: «Не будемо звільняти [приміщення Лаври], в нас немає на основі чого, нам ніхто не представив документів. … [Завтра буде служба] і третього дня, і на Пасху буде». Сподіваємося, що справа буде доведена до кінця й російські агенти зрештою не лише залишать територію Києво-Печерської лаври та інших українських святинь, а й будуть покарані згідно із законодавством. Фото: Юрій Стефаняк Дивіться фотопідбірку

Денис Федєшов — режисер-постановник, актор драми, співзасновник Львівського незалежного театру Domus. Був двічі мобілізований до війська — у 2015 році і в лютому 2022. Журналістка Дарка Гірна у січні розмовляла з Денисом Федєшовим на Донеччині, за вісім кілометрів від лінії зіткнення з ворогом. Це інтерв’ю доповнює цикл матеріалів проєкту «Стилет чи стилос» про інтелектуалів, які тимчасово покинули свою роботу й долучилися до війська. Денис розповів про перебування з вагітною дружиною Світланою в Чернігові під час облоги, діяльність театру в умовах війни й абсурдність «вєлікай рускай культури». Дивіться відео

Від початку повномасштабної війни українці почали частіше отримувати різні премії. За даними «Читомо», у 2022 році українські письменники здобули щонайменше 40 іноземних нагород. Відзначають також вітчизняних ілюстраторів, дизайнерів, видавців та ін. Однак на багатьох преміях українців досі намагаються «помирити» з росіянами, одночасно нагороджуючи представників обох країн. Крім того, лавреатами чи гостями премії часто стають російські ліберали й опозиціонери, які насправді просувають антиукраїнські ідеї. Чи варто було Олександрі Матвійчук приймати Нобелівську премію? Можливо, було би краще, якби українські номінанти на «Оскар» відмовилися від участі в цьогорічній церемонії? Чи мала Оксана Романюк відмовлятися від журналістської премії? Чому варто й не варто приймати премії під час повномасштабної війни та як за будь-якого рішення зробити так, щоб привернути увагу до воєнних злочинів РФ в Україні, аби рано чи пізно покарати всіх причетних, читайте в лонгріді на нашому сайті: https://ukrainer.net/premii/