Гіпертелія

Лесь Лозовський - «Малахіт», 1919

Ну і нагадую, що ААААА має виступити на нашому фестивалі нової естрадної пісні; фестиваль перенесений на невідому дату, але рано чи пізно відбудеться. А поки що миємо руки, і своїх ворогів теж миємо.

Проект ААААА нарешті видав новий (другий) альбом — «Теория зависимости». За капслоком стоїть електронний музикант і чемпіон світу з медитації Олексій Подать. Під власним іменем він робить експериментальщину і жирні нойзи, які безвідмовно розплавлюють нанюхану рейв-тусовочку. ААААА — пісенний сайд-проект, нойз із вокалом, молитва-крик. Звучить він навіть екстремальніше, ніж «основні» експерименти Податя. В той же час, це ще й ідеальна попса. Не в тому сенсі, що це якась проста чи легкодоступна музика — гіперфолк це вам не іграшки, непідготовлені вуха швидко замироточать. Але при уважнішому прослухуванні виявляється, що його пісні дуже навіть утилітарні. Як і будь-які правильні поп-шглягери, камлання Податя цілком relatable, їх легко одягати на свій досвід, їх можна наспівувати в душі, їх можна скидувати своїм коханкам. Поп-музика ж для цього і існує — щоб бути саундтреком до життя і поетизувати буденність. Пісня буде поміж нас. Ну так, яка буденність — така і поп-музика. На «Теорії залежності» Подать співає про боротьбу з умовним (внутрішнім) ворогом, про співзалженість із ним, і нарешті про світлосумне примирення: «Тебе жаль, что никто не ответственен за печаль, что в тебе проросла». Возлюбіть ворогів своїх; благословляйте тих, хто вас проклинає. https://podat.bandcamp.com/album/-

Українські балкони прекрасні. Не розумію людей, які обурюються стихійною балконною архітектурою. Вам не подобаються пластикові цар-балкони, які «спотворюють» фасади будівель? Пфф. Може вам прищі, волосня і шрами теж не подобаються? Принципи боді-позитивності мають розповсюджуватися і на будинки. Потворні балкони, засрані МАФи, вульгарні вивіски — це і є життя, в усій своїй стихійній красі.

Медитуєте на балкони? Я теж. Є така класна спільнота у Фейсбуці — «Українська вулична фотографія». Очевидно, що з вуличними активностями в часи карантину напряг, тому стріт-фотографи все частіше публікують там те, що видно з вікна. Зазвичай з вікна видно будинок навпроти. Автори фотографій: Денис Перепеленко, Андрій Бучко, Надія Мельниченко, Яна Сідач, Валентин Огіренко. (facebook.com/groups/uastreetphoto/)

Референси: фрески Джотто; проповіді Святого Франциска; ілюстрації до журналів Свідків Єгови; радянські мозаїки; проекти колонізації Марсу; трансгуманістична порнографія; космогонічні міфи; вологі фантазії.

ВІДКРИТИЙ ПОКЛИК: ВИДІННЯ РАЮ Що нам залишається, паралізованим і ув’язненим у своїх домівках? Тільки мріяти. Діу-видавництво «Гіпертелія» оголошує опен-колл для нового альманаху на тему «Видіння раю». З нижнього світу ми переносимся в горішній; з граду земного — в град Божий. Надсилайте нам свої особисті утопії і домашні ікони, репортажі з найсміливіших сновидінь і гербарії з райських кущів, а також маніфести і плани захоплення світу. Розкажіть, як буде, коли все буде добре. Приймаються малюнки, колажі, фотографії і тексти. Обов’язкова умова: роботи мають бути створенні під час карантину. Дедлайн: Вознесіння Господнє. Переможці відкритого поклику будуть надруковані в зіні «Гіпертелії» і отримають авторський примірник. Деталі: hyperthelia.com.ua/open-call-2020/

Тим, хто встиг придбати квитки на 16 квітня, я трішки пізніше напишу на пошту (яку ви вказали при покупці). Розберемося з кожною ранньою пташкою особисто, нікого не образимо.

Повідомляємо те, про що ви і самі вже здогадалися. Діонісійно-вокальний фестиваль «Пісня буде поміж нас» переноситься на невідому дату. Орієнтуємося поки що на травень, не панікуємо, миємо руки. Пісня буде! Але пізніше.

Також в рамках концерту буде маленька поп-ап виставка, про яку ми розповімо пізніше. Але вже можна натякнути, що будуть янголи, квіти і загадкові жінки у потойбічних водах; ви такого ще не нюхали.

ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС! В Чистий четвер перед Великоднем ми зустрінемось, щоб послухати юних українських піснярів-експериментаторів і об'єднатися у весняному екстазі. На сцені виступлять найяскравіші представники аутсайдерської естрадної пісні: 😱 ААААА (aka Олексій Подать) ❄️ Богдан Мороз 🦎 Мутафорія Лілі ☁️ Туча 💦 Ядовитая Собачья Слюна Купуйте квитки, відмічайтесь на Фейсбуці, підписуйтесь в Інстаграмі, приносьте з собою квіти. Буде голосно, красиво і діонісійно.

І експонат номер три — «Залишені квіти» у супроводі ВІА «Карпати». Якість звуку жахлива, зате який дикий грув! Це запис 1969 року — послухайте і спробуйте сказати, що вони не вписалися би в один концерт з Джиммі Хендріксом чи Дженіс Джоплін.

А ось знаменита «Я піду в далекі гори». Послухайте, як Івасюк вимовляє слово «попрошу» в першому куплеті — просто вау. Лайк якщо чорноброва, репост якщо кароока.

Найкращий твір Володимира Михайловича називається «Пісня буде поміж нас»:

Володимир Івасюк написав приблизно мільйон геніальних пісень, які співали і переспівували найрізноманітніші артисти. Але ніхто не вміє виконувати Івасюка так, як це робить сам Івасюк. У нього не найсильніший голос, він далекий від гучного маньєризму Яремчука або Зінкевича — і саме це створює неповторний шарм. Івасюк у виконанні Івасюка звучить затишно, інтимно і правдиво.

«Мертва Гуцулія» — милий танатофілічний проект Петра Буяка, який я випадково знайшов у фейсбуках. Це серія малюнків гуцулів-мерців у затишних трунах. До малюнків додається короткий життєпис: у кожного мерця є ім’я, трагічна історія і набір характеристик — тобто, майже як у покемонів. Спіймай їх усіх — можна купити і оригінали малюнків (здається, на дошках), і металеві значки. Memento mori, як кажуть у нас на полонині. https://www.facebook.com/%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B0-%D0%93%D1%83%D1%86%D1%83%D0%BB%D1%96%D1%8F-Dead-Hutsuliia-1945151588835890/

Розповідає «Мертва Гуцулія»: «Іван Кістяк, Миколка Кістяк і Тарас Кістяк, троє синів небіжки Оксани Кістяк і небіжчика Василя Кістяка. Родилися з вадою, що були коротуни, і коли постаріли, то так малими ростом і лишилися. Коли померли батько і мати, то почали всі троє дуже пити, жінок не мали, бо ніяка не хотіла любитися з коротуном. Щоночі в хаті зачинялися і допивалися до білої гарячки. Одного вечора Миколка Кістяк завісився, бо дуже мав смуток вже три роки чомусь, але нікому не казав, а решта братів вчаділи від диму з груби і повмирали в той самий вечір, так і не побачивши в сінях брата, що завісився. Хоронили їх за селом в одній ямі. Службу і панахиду правили, бо люди скинулись попови грошима, бо брати добре рубали дрова людям, бо сильні були, хоч і дурні. А одна ще була, що прийшла на похорон, але вагітна, і дуже плакала. Але хто-зна, чого ревіла. Ніхто з нею не говорить, бо в дитинстві перерізала братів, бо не розуміла, чи то люди, чи звірі, так споєна була батьком одного вечора».