Рест | 𝗉𝗅𝖺𝖼𝖾 𝖿𝗈𝗋 𝗊𝗎𝖺𝗋𝗋𝖾𝗅𝗌

Давай виключим світло і будем мовчати... про то, що не можна словами сказати.

Все було добре рівно до того моменту, поки на застіллі не увімкнули Скрябіна.

🤩 🤩🤩 ;;

When I feel like giving up and my hands start to drop, I look to someone I admire almost like a parent. Even from far away, you always find a way to inspire me not to give up and to keep moving forward. Thank you, Christopher. For reminding me through your example that I can do it too.

🌟 >>> 110926

Зорі іноді вислухають краще за будь-яку людину. Вони далекі, яскраві, наче розсипані по небу блискітки. Вони чули і бачили більше, ніж ми можемо собі уявити. Їм можна розповісти про те, що болить, про мрії, страхи й думки, які не виходить сказати комусь уголос. І вони просто залишаться там — мовчазні, далекі, але завжди поруч. Можливо, саме тому вночі так легко дивитися на небо й говорити із зорями.

Я буду проклинать 2026. Но не людей, которых нашла в этом году.

🩶🩶🩶А можливо їх біда полягала в тому, що відповідь треба шукати в собі, а не в підручнику географії. Ти сам собі країна. Зроби порядок в своїй голові.

- "Нытик!" - крикнула мне родственница. Но она не знает как хочется рыдать навзрыд прямо на занятии, понимая, что как раньше уже никогда не будет. Я просто хочу услышать "это временно и тут твой дом"