Рита читає, а Ада перекладає

До нас долетів ураган, і Марусія, як завжди, зникла. Кицькання не допомогло, тоді мене осінила геніальна ідея поставити їй японську музику гагаку і чекати, коли вона прийде розбиратися, хто піддає бабу тортурам. Спрацювало!

Пам'ятаєте, я кілька разів просила допомогти нашим дівчатам-волонтеркам з села? Ну вот, а тепер наша Настя, яка всю цю роботу організовувала, у війську, на Сході. Пише: "Вітаю! Досить довгий час я робила збори на різні бригади, а зараз потребую сама вашої допомоги 💙💛 Знаю як це важко з середини і як всі стомились,але потрібно рідненькі! Підрозділу безпілотних систем потрібна підтримка♥️ Потреб дуже багато,але хоч би маленьку частинку закрить! Вірю що ви допоможете в цьому 🙏🏻 Кожен донат,кожен репост дає змогу працювать і нищить ворога! https://www.privat24.ua/send/jlqvx 5168752102363358 Коротко і ясно🫣 але як змогла♥️ На данний момент знаходжусь на сході. Всім дуже дякую за увагу і розуміння🇺🇦💪" Дуже буду вдячна, якщо і ви допоможете. Я не роблю перепост, а копіюю, бо це закрита група села. Але ручаюся вам, що все чесно.

Купівля дивану була геніальною ідеєю. На другому поверсі +30, а в камінній отак. Кондиціонерів у нас нема.

Перший недочит з #ПолиціГаньби - Водоспад спасіння 🥺 Чесно прочитала 200 сторінок. Я нічого не розумію. Автор в передмові пише, що вирішив, що для цієї історії найбільше підходить клаптикова структура. Клаптики бачу, історію не бачу. Наскільки мені сподобалася Зоря морів, настільки ця не йде. Вірю, що десь в перспективі все складається в якусь картину, але перевіряти не буду. Кому я її обіцяла, не можу згадати. Пишіть в особисті. Читаю Дністрового. Сильно він недооцінений, як на мене.

Вирішила дати собі відпуст на решту неділі й дочитати бібліотечну Квіндлен. І дочитала. Мабуть, це мій улюблений жанр — книжка про життя, в якій нічого не відбувається, окрім життя. Ну тобто є, звісно, якісь там сімейні таємниці, хтось помирає, хтось навпаки, але суть не зовсім в цьому. Банально, але це як розмова з подругою, яка, по-перше, розумна, а по-друге, її цікавить плюс-мінус те, що і тебе. Анна Квіндлен не вважає, що книжка про життя може бути хорошою, тільки якщо в кінці всі в лайні й депресії, і не боїться зелених прапорців. Але при цьому вона не сповзає на рівень стандартної філ-гуд книжки (не називаю конкретних авторів, не хочу нікого ображати), бо пише вона якось так:

When I went back inside the room, the sun had started to go down outside the windows, so that the top half of my father was in shadow, as though dusk was swallowing him up, taking him over. The visual metaphor was so glaring I could barely stand it. (Коли я повернулася в кімнату, сонце за вікнами вже почало сідати, і верхня половина мого батька була в тіні, ніби сутінки ковтали його, поглинали. Візуальна метафора була настільки кричуща, що я ледь її витримала).

Спеціально переклала без красот, так, як написано. Вона бачить кричущість своєї метафори і відверто каже: так, кричуща в мене метафора, а що поробиш. От за це люблю. (А книжка, на яку я переклала тестове, — ще більш така, як Квіндлен :) Тобто вона ще стриманіша, майже суха, і ця інтонація мені настільки на душу лягає, що я ще більше боюся, бо знаю, що саме в таких випадках виходить туфта, а не переклад :))

Ви не хочете знати, які пропозиції мені прислав "Амазон" після того, як я взяла оту Кригу. Зазвичай у мене там усе чотенько: криваві трилери й історичний нонфік. Навіть не знаю, як тепер переконати алгоритм, що один раз не роментаз!

В процесі чергової дискусії в тредсі про переклад взяла в Kindle Unlimited Icebreaker ("І зійде крига"), щоб знайти там цитату з оригіналу. І думаю: почитати чи що 😁 Якщо вже взяла!

Цікаво! Ніколи не бачила, щоб це слово використовували в українській, окрім як в афганському контексті. Переклад, нагадую, 1920-х років. Запозичення через кримських татар? А загалом в 17 руні два мої улюблені моменти: 1. Веннемяйнен будує човен, щоб запливти в шлунок велетня Віпунена, щоб здобути там закляття... щоб збудувати човен! Нагадує нашу сімейну історію про курку. 2. Віпунен грозиться покликати на допомогу ліс — мовляв, приходьте, дерева і блаблабла. Енти?..

У вас теж так буває? Більше половини книжки прочитано, відкриваєш і раптом - хто всі ці люди?.. Скажіть, що у вас теж буває 🥺

П'ятнадцята руна дуже моторошна (Леммікейнена збирають по шматках і оживляють), але є світлі моменти :)

Роблю тестове для книжки, яку я прям сильно-сильно хочу перекладати. Я її прочитала кілька років тому, і вона мені тоді дуже сподобалася. Не жанр і не висока полиця, а от якраз те, що зазвичай подобається всім і при цьому отримує літературні премії. Боюся, що моє сильне-сильне бажання не облажатися приведе до протилежного результату :) Бо переписую кожну фразу нещадно і нескінченно, а це часто позбавляє текст життя. Словом, побажайте удачі :) Можна конюшиною🍀, я спеціально додала нову реакцію :)

От тепер все прийшло.

Апдейт по Behind Every Good Man Сари Гудмен - вони всі теж євреї, все в порядку. Вайб місис Мейзел не випадковий. От дали б мені перекласти :( Я коли чую репліки матері головної героїні — вони самі в голові перекладаються голосом прабаби Гути 😁 Хоча баба Гута старша, навіть попри те, що дія відбувається теж в 60-х. Баба Гута тоді вже була бабуся :)

Боже, як це зворушливо. Перекладаю дещо, і там нехороший пастор верзе якусь херню. І мила, мила людина, яка готувала темплейт для перекладу, робить примітку: It is worth mentioning for non-Christian public that this is not in the Bible. What he says is his interpretation of the scripture. (для нехристиян зауважмо, що в Біблії цього немає. Це його інтерпретація). Воно з одного боку і наче може бути корисним для перекладу, а з іншого — відчувається, що писала людина релігійна, яка не хоче, щоб християнство погано виглядало для нехристиян. Мімімі.

Про робоче. Коли я починала перекладати книжки, то вважала, що досвід кіноперекладу може мені допомогти тільки в перекладі діалогів і, можливо, в нонфіку (я перекладала багато документалок з дикторським текстом). Але чим більше читаю постів з порадами редакторів, з аналізом редакторських правок тощо, тим більше бачу, що звичка все скорочувати (щоб актори встигали сказати або глядачі встигали читати) досить часто на автоматі видає економні конструкції, які в принципі і в книжці зазвичай доречні. Хоча іноді буває навпаки, машинально пропускаєш всякі бе і ме, а вони потрібні для створення настрою або психологічного портрета дурника — то потім повертаєшся і вписуєш їх назад :) Або звичка обирати найкоротші, а не найвлучніші слова теж не завжди на користь. Теж повертаюся і змінюю, нагадуючи собі, що ліміту знаків у мене так-то немає, а окрім "але" й "та" існують проте, однак, утім тощо, і часто вони краще вписуються у фразу.

В принципі дивно, що Леммікейнена вбили тільки в 15 руні (сорі за спойлер). Це він так вітається, коли хоче просити допомоги. (як я згадала, що сьогодні ще не читала Калевали: поставила виварювати сік з вишень у такій спеціальній триярусній каструлі; згадала, що пару років тому з подивом дізналася, що такі є у всіх фінів, і вони теж варять сік з різних ягід; о, треба ж подивитися, чи Леммікейнен здобув того лося. Здобув; не допомогло).

Все, закінчила переклад козиного фентезі! Залишилося вичитати. Останні квести: з'ясувати, якої статі кіт автора (для розділу "Про автора") і перекласти три рецепти випічки натщесерце. Один з рецептів — scones, і я згадала, як вперше їх пекла (не ці, а за рецептом Марти Стюарт) кілька років тому. Син, років 10 тоді: — А чим це пахне, що ти печеш? — Сконси. — Скунсів? Я не голодний! Так ми їх відтоді й називаємо.

#дочитала "Не забувай писати" Сари Ґудмен Конфіно (нагадую, що українською вона теж є, обкладинка така сама). Це, як я і писала, дуже милий любовний роман чи, мабуть, радше роман дорослішання, в якому є всі традиційні тропи — бунт проти батьків, несподівані друзі, другий шанс тощо, — нема нічого несподіваного, але є також приємний, не дратуючий тон, цікаві декорації (єврейська громада НЙ і Філадельфії ранніх 60-х), не зовсім пласкі персонажі й почуття гумору (не "ой, я лусну!", але ви скоріш за все усміхнетеся, і навіть не раз). Словом, коли ця аудіокнига закінчилася, і Одібл почав мені програвати фрагмент рекомендованої — це виявився інший роман Сари Ґ-К, і я пішла в Kindle Unlimited, пересвідчилася, що вона там є разом з аудіо, і взяла. Цей (Behind Every Good Man) поки що більше схожий на "Неймовірну місис Мейзел", хоча тут якраз не євреї (нібито, я ще не дуже розібралася). Також я прочитала вчора 7 том "Казок", окремо не буду писати про нього, просто підтверджу, що все прекрасно, як завжди, — особливо переклад Ярослави Стріхи. Далі в нас за планом "Водоспад спасіння" О'Коннора — продовження "Зорі морей", яку вважаю однією з найбільше недооцінених книжок легкого жанру. Але тут перекладач інший, продовження рідко бувають гідними перших частин, тощо тощо. Словом, побачимо.

Рекомендую прислухатися, Леммікейнен поганого не порадить. Короткий зміст 13 руни: Леммікейнен ловить лося Хійсі (Хійсі це такий чорт, а лося він зробив буквально з лайна і тичок), лось проти, перекидає якісь там цебра і казани ні в чому не повинних ляпонців, ну і далі, власне, на скрині все сказано. Не зрозуміла, чому Леммікейнен взував нарти. Чи то у фіннів нарти це унти або щось подібне, чи Леммікейнен такий великий, що санки йому правлять за взуття.

А шо це я в чужому каналі питаю, а в своєму не питаю. Спитаю! Порадьте, будь ласка, українські книжки, написані десь в проміжку 1890 – 1920, не про великі міста, в ідеалі про шахтарський і т. і. регіон, але згодиться і просто село — словом, think Кронін/Золя, але український. Краще центр, північ, південь та/або схід. Потрібна навіть не так лексика, як синтаксичні риси "народної мови", вибачте на слові.