Основна рушійна сила інвесторів: прогнози кажуть, що витрати на продукцію мілтек-компаній у світі будуть складати від 4 до 10 трильйонів доларів за наступні 10 років. Цей тренд та часові рамки дають індустрії можливість формувати повний цикл побудови компаній з нуля до екзітів, розмірами від юнікорнів та декакорнів навіть до десятка (десятків) гектакорнів. Такий ринок дозволяє будувати копікати в різних країнах (розмір дозволяє, а вимоги до локалізації вимагають будувати національні), забезпечить великий обсяг еквіхайрингу, технологі та продакт-еквізишн, а також традиційних M&A, причому не тільки M, але й A. Висока маржинальність та помірність бар’єрів дозволяють будувати компанії, орієнтовані на розподіл EBITDA, та виходити на IPO.
Більшість інвесторів очікує притоку капіталу в індустрію інвестицій у мілтек, яка буде збільшуватися на десятки (деякі вважають — на сотні) відсотків на рік у горизонті 2–5 років.
Інвестори умовно розділилися на три групи, і це найцікавіше та, я вважаю, найважливіше. Пропорції груп я залишу собі.
Перша група не має стратегії та формулює її за Юджином Клайнером: «Even turkeys can fly in a high wind.» — «Будемо інвестувати широко, активно, напрацьовувати репутацію, експертизу, портфель. Коли ринок буде зростати, буде зростати все, як у бульбашці, головне — вчасно вийти». Це молоді та активні фонди, якими керують молоді (30–35 років) менеджери, які оперують невеликими сумами, але налаштовані активно та готові до помилок. Гроші в них від їхніх друзів-підприємців, які достатньо активно беруть участь у проєкті та відіграють роль, яку я зазвичай називаю sophisticated LP. З ними важко, багато суєти та хаосу, але й інвестицій вистачає. Але майже на кожній зустрічі вони мені робили пропозиції приєднатися до команди, мій вік їх не засмучує.
Друга група — це інвестори з промисловості. Тут і фонди, і окремі янголи. Вони більш інституційні, з досвідом, репутацією, і вважають, що «стратегія їсть тактику на сніданок», та вони вважають, що треба спочатку дочекатися сформованого тренду, а потім застрибувати. Це інвестори, які першими звернули увагу, що українські проєкти не лягають у канву доктрин війни США та Європи. Європа ще не зрозуміла, що відбувається, тому неправильно оцінює загрозу, тому наш досвід може бути локалізований тільки в прикордонних країнах, а продукти, якими в нас ведеться війна, взагалі без адаптації не можуть бути застосовані. США мають доктрину не війни, а операцій, і вони взагалі не можуть зрозуміти ідею позиційної війни, тому наші дешеві FPV у великій кількості вони взагалі не розуміють. Вони шукають молоді, але досвідчені компанії, які можуть використовувати технології з України і будуть будувати компанії в рамках військових доктрин країн з великими бюджетами.
Третя група — інвестори, які дивляться на ринок компонентів. Вони вважають, що неважливо, хто і для чого буде будувати мілтек, defense та military-компанії, є частини, які будуть використовуватися незалежно від застосування кінцевого виробу. Такі компанії не мають обмежень, які мають виробники та розробники озброєння, вони не повинні мати досвід участі в тендерах та складних сертифікаціях, але, сфокусувавшись, можуть зробити класне горизонтальне рішення. Ці інвестори майже не виїжджають з України, сидять тихо, але проводять велику кількість зустрічей.