Храм поезії (🖤)

[якщо ми з тобою лишимося живі] ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі я спробую вперше в житті посадити рослину у ще незаміноване поле руками людини з міста яка тільки з приходом війни побачила що ховається під асфальтом ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі то житимемо на землі де з втратою кожного подиху перед очима відбувається пройдене ⠀ невидиме й гостре ⠀ місяць блакитнітиме та гудітиме нам у вухах ⠀ щозими мене буде розшивати крига по горах і степу кривими мапами і в цьому не буде ані скалки романтики вона зникла далеко в тилу разом з героїзмом лишивши мені твою раптову присутність... ⠀ посивілу та пристрасну ⠀ ми запрошуватимемо в гості Смерть, щоб вона грілася з нами біля дерев’яного вогнища Вона битиме нас своїми дерев’яними палками ми розтиратимемо їй задубілі руки ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі я не так болісно переноситиму болісне світло весни яке мене ранить воно неодмінно приходитиме далі після зими що її не можу забути ⠀ у цій країні зими не забуваються Ярина Чорногуз #ярина_чорногуз

Привіт усім!! Я співорганізатор літературно-музичного фестивалю "Літерія", що відбудеться вже вдруге у Хмельницькому з 20 по 22 червня. Цього року провідна тема фестивалю — "Місток між Самвидавом та Видавництвами", тому ми робимо невеличкий опен-кол із зінами, які будуть представлені на окремому стенді під час книжкового ярмарку 21 червня. Також відбудеться панельна дискусія між авторами зінів. Якщо ви бажаєте, щоб ваш зін потрапив на наш фестиваль — заповнюйте цю невеличку форму та чекайте відповіді. Дедлайн до 31 травня. Сторінка фестивалю в інстаграмі

Цей світ триматиметься на дітях, що не знають російської і кажуть "мамо, я не розумію цієї мови". на дітях, що зростають у вибухах і не плачуть від звуку тривоги вже не плачуть, бо плакати втомлює. сирени витимуть завжди, але діти ростуть і зростають і дорослішають, коли інші виборюють для них час. час на дорослість, час на те щоб не знати й не чути хто такі достоєвський чи лєпс, не знати, як боляче помирати і як ніхто не воскрес хоч скільки говорили про пам'ять та про вічне життя - смерть незворотня, і вона торкається кожного, хто ще пам'ятає своє ім'я й імена людей яких називає своїми. світ буде триматись на дітях, які ходять до школи і знають, що Йогансен та Симоненко не пережиток і не старперство, знають, що Горську убито і що спадок дідів та сивочолих бабусь роздали московитам, знають, що хліб не викидають не тому що дурні, а тому що колись його відбирали, і що правда вартує серця, вартує биття у стіни. знають, що в світі існують вони не завдяки, а супроти усьому. незалежність також триматиметься на дітях, які пам'ятають усе до крихти і вірять лише у пам'ять 24.08.24 @in_gal_night #вірші

і раптом тікатимеш, немов палає вогонь поза спиною — гáряче, відчайдушно, вперто. і кров бринітиме гучно, вдаряючи в двері скронь так, ніби дивишся в очі смерті. випив трохи, навідчувався доста, тепер майже повний /як місяця темний бік/ і все, чим коли-небудь був — просто минуле, з якого тікав та не втік. всього багато — океан наповнює око, мартини зривають з неба останні краплі дощу... завжди знав, що світ безмірно широкий, та не знав, що він душить, як тобі не пишу. @viknapoetry #єва_верле

ти робиш з нічого салат, бриль і скандал, коли в душу з ноги ти фурія, девʼятий вал. для рідних ти - прихисток, ковдра і теплий тил, від бога для всесвіту дарунок без жодних причин. ти створюєш повінь із сотні придуманих драм і пишеш віршí, роздираючи щойно загоєний шрам. ти здатна на те, щоб спинити найгіршу війну і народити людину нову, не одну, не одну! ти мантра, ти істина, спогад на старості літ, тепле какао, вишня, що прикрашає бісквіт. ти краще на світі суцвіття, ти - жінка! будь ким завгодно в кожну життя хвилинку. 2025 @virshirumu #поліна_шишлевська

КАСАБЛАНКА у нас із тобою назавжди залишиться наш париж ми його були загубили а минулої ночі знову відшукали минулої ночі коли твої вулиці кисло пахли опалими яблуками тепер усі яблука падають як солдати на верденському полі навіть недостиглі навіть зав’язки лише одне надгризене висіло минулої ночі на прозорій гілці світило нам наче воля з уявленням і ми дивилися на нього воліючи та уявляючи яке воно на смак ти сказала що воно на смак як сніг з верхівки ай-петрі я сказав ні воно смакує караїмським чебуреком ти засміялася а потім заплакала настав холодний осінній помірно-континентальний ранок і якщо вночі ти була збуджена і пристрасно шепотіла мені на вухо українські пестливі слова то тепер стала суха ніби степовий вітер і російськомовна наче цинкова труна цей келих за тебе крихітко у нас назавжди залишиться наш сімферополь ти мусиш сісти на цей корабель Ігор Мітров #мітров

1. лисиця дивиться лисячою усмішкою з поглядом на двох молодих рудих-рудих крилатих лисенят заглядає у очі твої руде богодитя щось хоче сказати над мохом @sathoil

Місто тобі не кориться, хоч ти у ньому пливеш і пливеш писком дельфінів у морі цін і брязком монеток на решту. Скелями стелиться рідний район, а хворі панельки чхають. 57 і 5  — код її домофона, 57 і 5 — схема хайку. Ти розчинився у буднях цукром, спогади випив із чаєм. Кажуть тобі: та забудь ту суку, нащо у снах обіймаєш? Небо облизує бруд із труб. А пам'ять, мов сонце, не згасла: ти пам’ятаєш, як батько грубо вдарив у шостому класі, друг перевтілився раптом в Брута, страх — у панічну атаку. Виє у заростях вітер маршруту, що ти відклав, на згадку. Ти пам’ятаєш, як вмерла віра (в себе, в людей) остаточно. Ножики спогадів ріжуть нерви, нащо вкотре заточуєш? Леза залізли й дістали жили. Човен Тесея не тоне. Як позбуватись химерних напливів, що випускають стогін? Можеш трухляві до‌шки міняти, та без химер — ти вже інший. Може, той самий, але затятий. Викинув зайве — вже ліпше. Місто тобі покориться, бо, якщо довго пливеш і пливеш, часто звикаєш до моря цін і мнеш орігамі із решти. Світ забивається між цвяхів, а спогади туляться в стадо. Лиш забажай те, чого хотів, — і Джин вилітає з Багдаду. Олена Галунець @virshoplitkarka 🧞‍♂️ #олена_галунець

У світі ідей здіймається вітер і одна з них потрапляє до тебе, вона починає розростатися, наповнює капіляри, кристалізується ретельним планом, ти бачиш її з усіх сторін і в часі, розум перебуває в надприродному стані, а тіло втілює. Зі мною так було після народження дитини, я постійно роздумувала над сутністю таємниці природного резервуару. Гіперфіксація? Та байдуже. Пензликів не було, тому намалювала пальцями, і відчула, що мені добре. «Матка» 2009 30х37см картон, олія Матка — рожева безодня і людства колиска Матка — незаймана квітка і cмерть ворогам Матко, чи згадуєш ти про мене? О, Matka Boża, прости нам гріхи Матко, ти сила, і слава, і воля моя Матка — Chicago Bulls і золота пектораль Матка — амфора з медом і сонячне сяйво Матка моя українська, космічна печера моя

багато хто пробував траву, а чи курили ви лаванду? після неї відлітаєш на стілець із штучного ротангу банда тебе прийме в сім'ю і нагодує тебе пловом з м'ясом але від нього ти не відчуєш сильного екстазу поки ти живеш та віриш, що життя стане кіберпанком ти після роботи накачаєш себе жостким транком сільверхенд дасть тобі ляпаса, щоб щось робив рухався, мутив з дівчатами, ламав хрести шмальгаузен це жахлива пародія на соціум у сучасної культури відсутні додаткові опції зато є богема, яка тебе готова вгостить вином після якого твоє життя стане яскравим сном @carpathian_ninja

Зчистив сонячну цедру світанок. Стік апельсиновий сік. Скільки у тижні днів? Я не знаю, точно не сім. Холодно пальцям. Дням — антарктично. Теплі —  дзвінки. Щастю розлука дико не личить. Поглядом вкрий. Хай через відстань, простір екранний — кригу топи. Нас від падіння у відчай тримають віри стовпи. «Все буде добре!» —   цвітом високим в клумбах сердець. Вечір напивсь досхочу сонцесоку, в темряву йде. Скинув із крил журавель холоднечу. «Курли!» Вибрала прихистком серце і плечі. Болить. @tettios #віршеняв

Їдеш собі в автобусі десь туди на Хмельниччину, В вухах дешеві навушники, а у руках кросворд. Небо – бузково-ягідне, люди, на диво, приязні. Пишеш на склі Ікарусу пальцем Hello World. Ще один табель отриманий, ну і, напевно, грамота За надзвичайні успіхи або медаль за спорт. Це все зітре дорога і запах асфальту мокрого Він передвісник райдуги, що як ворота у порт. Порт, де разом із друзями їли нестиглі яблука, Вчились вставати й падати, бачити в чомусь зміст. Тут ми ділились досвідом і набували мудрості Швидше в рази, ніж в школах наших бетонних міст. Тут ми були доречними, прагнули здатись дорослими, Щороку ставали щасливими, щомиті лишались дітьми. У козаки розбійники бігали, часом, до сутінок, Аж поки нас не кликали мами, бабусі і сни. Багато вершин підкорено, ще більше чудес побачено, Хоча, в нас майбутнє попереду, де сотні тисяч доріг. Завжди є бажання зірватися, покинути все і поїхати, Сказати спасибі дитинству, що в серці як оберіг. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #krylata_poezia

Перед межею збережи оцю Любов, як ріст ожин.  Сержантську відданість.  Дитинячу, собачу. Цей плач, який не переплачу. Дійти до меж, окреслити сліди. Тримати межі і триматись разом. І залишитись в жовтні назавжди.  Як за наказом. Бо ця Любов, що як тупі ножі,  гірка Любов, яка стає твоєю,  тримається на тих,  хто на межі. І тих,  хто за межею. Артур Дронь #дронь

Травень є травень. І ми неповторно живі, й наші сади мов ліси з непролазною тінню. Скільки тепла подаровано цьому камінню, світла — цим вікнам, підземного тління — траві? Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів? Травня несем на собі неспокійну відзнаку: тут, між великістю каменя й малістю злаку, чи не обернеться милість природи на гнів? Скільки на наших очах облетіло кульбаб? Що залишається — стебел пусте безголів’я? Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я? Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап. Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине. Ми поспішаємо жити, немов після мору. Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору, ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне. Юрій Андрухович #андрухович

Я їла хліб любові з родзинками печалі І пила каву часу із цукром сподівань. А наш садок чудовий покинутий здичавів, Він щохвилини сухість на гілля надівав... Ти їв хліби печалі з родзинками любові, Пив каву сподівання, що час підсолодив, І у садку ночами ти майже божеволів, Але туди приносив краплини живоди. І хоч садок здичавів, він дихає ще досі, Йому лиш пару років, а буде ще мільярд, Бо зберегти від смерті тобі його вдалося, Той сад в твоєму серці, де досі квітну я. Наталка Меленишин

Катрю навчили стріляти із пістолета. Катря чатує на ближньому березі Лети, міцно тримає живих, не пускає їх далі. В сумці у неї монети — про всяк, на невдачу, щоб не лишати відкритими небу зіниці. В сумці у неї знеболювальні і тканина, скручені смужечки для перев’язок.  Катрі шістнадцять — вона має сміятись, має ходити до школи. Натомість спить вже одягнена, завжди готова. Темно у хаті, світити не можна. Бинт у неї на шиї — ґердáн переможця. Катря — воїн зі смертю, гуляє по вістрю. НКВС-ники били її, як дорослого чоловіка, «Я тєбя пропущу чєрєз вєсь гарнізон, ах ти сука!» Катря дивилася на горизонт, міцно тримаючи сумку. Сонце заходило в Лету. Катрі вдалося втекти. Мала псевдо — «Олеся». Вміло ховала сліди, як у дитинстві «штафети». Ніч береже таємниці, наче поранених — фельдшер. Катря бинтує наосліп. Коли би всі порятовані Катрею принесли‌ їй двійко монет, що не стали в нагоді для переправи — вийшла би горда, дорогоцінна об’ємиста сáлба. Катря б її не носила, «не для мене» — сказала б. 30.01.2024 * Історію Катерини Бережанської я прочитала у книзі #Моя_УПА, автор - Любов Загоровська. Це збірка свідчень, записана зі слів людей, які були в УПА і вижили. Дуже рекомендую книгу, це страшні свідчення, але нам потрібно їх пам‘ятати. @buryanpoetry #хопта

Привіт! Долучаюсь допоміжною банкою до збору Вероніки (поетка, волонтерка, гаряча дівчина)⚡️ Збір коштів на зарядну станцію та комплект спостереження для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 💰 Донатити сюди: send.monobank.ua/jar/3gVDi7pTDP 🥰 Давайте спільними зусиллями закриємо цей збір! Попереду ще багато роботи!

Крим огортає любов'ю, наче пісок – розпашілі пальці. Персиків сік, що стікає по ліктях, Ставить мокру печатку – Літо. Перша поїздка в Гурзуф – В серці відтоді назавжди. Спогад моря у повній сім'ї  ще довго і щемко болітиме. Крим має запах сосен і рипить на зубах інжиром. Кожного подорожнього  Сонцем цілує в маківку. Перше купе та морозиво,  Ловила медуз та хвилі. Сонячний крем на плечах Радість дитинства у вакуумі. Крим обіцяє спокій, Просто розплющуй очі: Степ, будяки та ящірки, Нескінченні сходи до моря. Перша любов до місця,  Дні наче виноградинки... Скільки разів прощатись Довелося мені з тобою. Крим це жива поезія, Ложкою їж натхнення. Скільки краси побачила, Скільки бажань було. Перша велика втрата, Віри та справедливості. Сонце цілує Мавіки Крейсери йдуть на дно. Крим пророкує зустрічі, Він неодмінно очиститься. Він однозначно вистоїть,  Викине триколор. Перший рубець на мапі, Спільна велика мрія: Хай би люди, як ластівки Зліталися у гніздо. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #таня_удод

Вітаємо, друзі! Переможницею літ слему в Одесі стала Синьоока, вітаємо її з цим 🌊 Дякуємо «Оголеним», дякуємо Одесі за гостинність. До нових зустрічей. Чекаємо фіналістів слему 31 травня у Харкові 🤩 Все буде Слем!