Храм поезії (🖤)

А що це таке в інсті? Невже якийсь інтерактив?🤭

дякую, всі встигли)

Поруч надалі знаходитись ― дійсно відвертий абсурд. Скільки не зробиш зустрічних поблажок, ті знову помруть. Вісім безцінних років, як розірваний в шмаття талан, Чорна валіза не вмістить зневагу: занадто мала. Двері відчинені…тільки на тумбі покласти ключі. Лиш би не дзвякнути. Спить. Не розбуркати звуком гучним. Зможу. Вдих–видих. Вже майже два кроки спокійно пройшла, Скинуть жіночі образи, що множити можна на два. Збігти. Куди(сь)? І щоб біс вже побрав його хижий оскал. Погляд углиб, та між тим так уміло в обіймах стискав. Сльози стікають та капають шумно, мов кажуть: «Заждіть». В спину уперся косяк і тримає, мов сильний магніт. Нігті паплюжать долоні, щосили кусаю кулак. Ноги зігнулись в колінах, та біль поміж тим не вщуха. Поруч із ним я не можу дилему покласти складну. Тільки без нього життя не життя ― дійсно справжній абсурд.

Старий я вже напевно щоб дожити до такого фіналу коли Реал програє

а раптом сьогодні трапиться диво

нагадую, що для жеребкування на Мандрах потрібні ніки, потім не дивуйтеся як вас підпишуть

Так багато війни, розкажи мені правду або промовчи. В кожне слово впиватися спрагло — це не зрівняєш ні з чим. Наші часи колись перепишуть із твоїх повідомлень і записів. Знаєш, тут так багато захищеності і так багато беззахисності. Ти кажеш, що вчишся впізнавати своїх за порохом і алфавітом. Я кажу — знаєш, тут стало багато мороку, але й стільки світла. Ти кажеш — це прикро, але я зовсім не пам’ятаю тебе таку. Я не знаю, про що ще говорити, тому ти просто будь на зв’язку. Ця зима як тривала хвороба, і ми нею вражені всі. Але ти просто роби що робиш, мій друже з долютневих часів. І аж до першого дня весни пиши слова мені випадкові. Так багато війни. Багато війни. Так багато любові. Таня Власова

прикмета якщо з неба щось падає я загадую бажання от би не у мій дім обов’язково закрілене риторичними коли я коли коли коли коли коли коли коли @artyleriya

якби ти була мистецтвом пташко ти була би віршем невідомого автора який ще не чув про інверсії, верлібри та кількість складів у ямбі але попри все  все одно би вийшла до біса прекрасною цей вірш писався би довго бо автор забував про існування цього листка згодом підкладав його під пляшку пива і ще трохи пізніше переписував наново бо випадково кінчив на нього однак пристрасть пробачить усе а чорнило  напише знову не переживай валютний фонд профінансує дасть будь-які гроші за щось прекрасне                    !себто за тебе! він об‘їздить пів світу аби тебе намагалися підчепити араби боготворити індуси і врешті-решт переклали на безліч мов ба більше він покаже тебе своїй матері він пишатиметься тобою пишатиметься тобою чуєш?! якби ти була мистецтвом пташко ти була би Мадонною у світі поезії тебе б обговорювали цитували пускали плітки твої рими — не силіконові структура твоя — надприродня ти завше голосила людям про себе своїм ім‘ям та залишала шлейф від парфум.                                            одруківка екстазу прочитання ти гідна бути почутою ти гідна бути прочитаною ти гідна кохання та сліз а чи гіден я стати цим хлопчиськом який складається зі скелету шікри та поезії                     га? @cryofmysoul_vlad

Червень Улюблена щомісячна вистава: Здавалось, квіти тільки почались, Та як би не було весни замало, Вже червень випромінює «на біс». Вже сутінки проникливо розкосі, Комахи сперечаються в траві. А я стою усміхнена і досі У сукні із метеликів новій. У сонячному теплому сплетінні В фігури відокремлене давно, Сьогодні чи допоки і віднині Зі слів твоїх грайливе доміно. Знайти б його, складати, розпростерти, В мурашниках від злив уберегти, Повірити, послухати відверто У спокої або на самоті. Та відстань неможливо скоротити, Хоч сонце на проміння розплети. Дорослі вже, поводимось, як діти, Бо спекою запалені мости. Бо літніми нескореними днями Будівлі умиваються дощем, Від крапель прохолодніше принаймні, Від дотиків до квітів не пече. Слова твої становляться слюдою, Прозорим павутинням в голові, Прискіпливою мірою якоюсь Споріднені, примхливі, не нові. А зранку є роса відверта, боса. І червень мій у неї вже пірнав, А я стою розгублена і досі - Роса це чи отруєний нектар. Оксана Мовчан

Колись я любила печиво День і Ніч Не крутила його і не булькала в молоко. Просто відривала чорне від білого, Хоч і не знала слова Сегрегація. Колись я навчилась грати у шахи. Точніше не грати, а як хто ходить. Моїм улюбленим був кінь. Який вискакував, як Пилип з конопель І руйнував всі твої плани на перемогу. Він – троянський кінь Бо Джек. Спочатку я любила грати білими Бо білі це ми. Потім я боялась зробити перший хід і обирала чорних. Єдиним оплотом стабільності була дошка, яка давала мені рівні шанси. Яка нагадувала мені печиво. Колись я уже могла купити собі мілку. Білу з молочним. Ту, яка прямий шлях в діабет. Вона виглядала як корова, як моє життя, як шахи. Я не любила монохромні шматки. Лише змішані. Колись я вперше взяла тебе за руку І побачила: це ж як мілка, як шахова дошка, як день і ніч. Як все, що я люблю. Колись ми переможемо І поїдемо їсти День і Ніч Туди звідки вони родом, Туди звідки я родом, Туди звідки родом моя любов. Тетяна Удод instagram.com/krylata_poezia

🎙Декламатори аудіодобірки: «Ніхто не вийшов зі школи» — Андрій Мальва й Олена Галунець Heimat — Олена Левченко «Із голосним кашлем» — Юрій Іванов «Цей березень» — Гортензія та Андрій Мальва Vita Adae et Evae — Ваня Шевченко та Олена Галунець «Стіночка» — Саня Ставицький «Лелеки» — Олена Галунець #плейлиствіршопліткарки #трекипереможців @virshoplitkarka 🔽

після снів розбираю на атоми те, що залишилось від весни як це все пережити, перекричати, пере- йти кожну мить по нитці ймовірностей не тріснувши підсвідомістю звуком вогнища, що згасає, чутного диким звірам у непролазному лісі? вітроломні мости поставали хребтами над річкою чистою, я не хочу говорити з нею про важкість важкість – синиця в  руках відпускаю її метеликом цілувати зав’язь на вишнях замість оцвілих квітів їх пелюстки усипають мертві міста падають в їхні розчахнуті груди з останнім дощем перегорають беззвучними зойками  потрощених передмість і ти там  у домі дитинства, як у скриньці пандори, спиш  я проходжу твоїми снами по нитці ймовірностей понад квітучим полем три нитка рветься два сонце розрізало райдужку ти теж мені снилась один дім стоїть, як і я поміж смертю і спогадом нуль циферблат розлетівся на скельця повертаючи до свободи пам’ятаєш, як ми були молодими? як ти? чи не я тебе вигадала? ...провалене ліжко натягнутим павутинням повертається у двомірність відпускаючи жертву холодна підлога повертає до рівноваги повертає до тиші центробіжного поступу я, напевно, піду до нових зустрічей до нових зустрічей @roomintheattic

Наступний етап - півфінал. Тема: Мандри. Дедлайн: 1 червня

І ніколи — ти чуєш? — ніколи чіпати не смій те, що довго кипіло, пекло і раптово збулося. Я терпляче згортатиму наклепи в довгий сувій і носитиму карму так вільно, мов дощ у волоссі…   Тільки вір, що буває, трапляється все, як тоді, там, де сходяться ріки і бігають сонячні плями, відпускає кораблики дівчинка вниз по воді, а вони утікають у ніч і стають кораблями,   і вертають до неї — до жінки з понурим лицем… Скільки пам’ять не рухай — а все ж не побачиш фасаду. Скільки біль не труї, а зійде хоч одне деревце у тремтінні трави у відтінках рожевого саду,   де не знали ні дикого сонця, ні злої води, де згрішити — не гріх, коли губи нагріті губами, де палила вона кораблі і кричала «Іди!», а потому, зарюмсана, бігла жалітись до мами.   Не торкай і не згадуй, і подихом навіть не руш того світлого попелу… Все, що згоріло — нестиму на плечах, у волоссі, по теплих кружальцях калюж. І стікатимуть краплі гіркі та пекучі по спині…   Анна Малігон

Розігрую три милі прикраси за донейт! Вже місяць я веду збір коштів на баггі для “СТАЛЕВОГО КОРДОНУ” (застава повітряної та наземної розвідки 15 мобільного загону ДПСУ). За цей час ми зібрали 25% від необхідної суми. Я запускаю розіграш трьох супер-милих прикрас — одне кольє "Ромашка" та дві підвіски на ланцюжку "Метелик" і "Собачка". Розіграш буду проводити на окремій банці. Що взяти участь — донать від 25 гривень на баночку https://send.monobank.ua/jar/9z9vdRKsxG та отримуй шанс виграти таку гарнюську на літо! Трьох переможців я оголошу за місяць — 30 червня 2024 року. Дуже прошу репост та донейтик!

Ще можна заснути, та тільки на правому боці. Багато напруги. Папуги надмірних емоцій злітають до лампи, згорають у нервах-бараках. Квадратом дихай, дихай, бляха, квадратом! Блакитному стукоту місця забракло. “Мерщій в укриття”, “кинджали, КР, пуски КАБів”! Одеса, Дніпро, Суми, Львів, Київ, Харків, Франківськ, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, і села довкола — багряні коралі в монисті. “Дорозвідка”, тиша сичить, “локаційно чисто”. Ти падала, наче у сні, а тепер не падай, вбирай силу роду, бо слабкість — зболіла вада. Це гра у міста, називай їх до біса чітко, накривши тривогу лляною тканиною, жінко, на мапі потроху ясніють у плямах намітки. Шахедно-ракетні привіти набрякли в повіках. Відбій. На подушці донатів ще мʼяко. Повільно на вістрі скрутили думки й відпустили, напалмом просякло повітря, людей і надії замало на опіках міста, в приміщенні, де нещодавно було гучно-лячно, і скло вилітало, бариста Марія заварює каву. Терпіння — роками шліфований камінь, вдягаєш на шию, до всього звикаєш. Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

тут сьогодні дедлайн - брати Лев'яче серце - марафон на тему дитинства