Храм поезії (🖤)

בֵּית אֵל‎ | дім божий | Вкладаючись спати в камінні, відкинь вже безвольні надії  про виверт в линтвáрі, де маячив лихим і родимо увірив. Тихесенько видер благе первородство за спиною Бога. — Де кара обіцяна вище?                          —  А радше спитайте у нього. Немає незримого Господу, кожен порок зародився за волею. Грішна земля оповила заковані в схилах зірки й обірвала небесні шляхи до відведення часу. Угнися в підніжжі, відкрийся душею у твані напасті. Пречиста дала у правиці «спасіння», з'єднавши блакить і людське сподівання,як зараз Всевишній загнав у сновиддя. І з лíствиці мовить творець Авраама й Ісака : «Не бійся. З тобою усюди :  в думках, у пашниці, в корінні, що лізе по світу численним потомством. Куди б не пішов — поверну і тебе на цю землю, коли розрослася ця віра твоєю». *Линтвар - бараняча шкура * Ліствиця - драбинка , східці @mewbalagur

Пісня дракона І кожний приходить зі стрілами і смолоскипами Завдати удару, смертельно поранити, вбити мене, Убити, бо хтось вкарбував на скрижалях: "Гнитиме, Стліватиме все живе у людській обителі..." Стліватиме, доки кров'ю моєю не скропите Свої неплодючі поля і озера зневоднені, Пусті гаманці і цеглини розкидані в попелі, Й поранені голови, сильно поранені голови. І так, що не день, хтось із ваших прямує узгір'ями, Дереться крізь гнівні вітри, а ну ж мене виманить, Вигукує злісні прокляття, вкриваючи кпинами, І лук дістає, що готовий чекає за спиною. І як маю діяти, рани по тілу незлічені Ще й опік на опіку, місця живого не вичислиш. Одного зігнав так, що той ненароком скалічився, А іншому гаркнув вогнем - дотліває полишений. Та хто ж написав ті скрижалі, що маю морочитись, Негідник із власної волі, без жодного спротиву? Розбити б у прах дощечки - на них кривду наврочено Старанним людським самовпевнено гарним почерком. Та, шкода, скрижалі не б'ються, міцніших не знайдеться, В несилі людській загартовані, у страждальності. Тож далі ітимуть на мене, задерши палицю, Крізь лаву, що відповідь в ній все ніяк НЕ СПЛАВИТЬСЯ. @veronda_djokonda

Не малюється. Майже не спиться. Сяйво літ розливається в пам'яті. У страшної, мов смерть, таємниці Є властивість розлючено краяти. Таємниця ховається в темряві Мовчазного зітхання й перуки, Мов наляканий звір за деревами. Обривається фраза: «Послухай...» На відвертість наважитись — хтозна як: Рідні люди — мішені для розпачу. «У відрядження знову я...» Стогони Болехвилі у дім не докочують. Таємниця зробилася сповіддю Після слів: «Залишúлось два місяці». Сонце чорним здалося на овиді, З хмари тісто на поминки міситься. Не сказати близьким не наважилась: Била совість всередині спротивом. Вплив хвороби мав тисячі важелів, Оптимізму — мільйони: «Боротимусь!» Операція, ліки... І прагнення Бути тут ще. «Туди завжди вселишся...» Настрій чимось похмурим поранено? Забинтує промінням веселощів.   До художниці сили верталися. Лікарі завмирали від подиву. Як подвір'я — дитячому галасу, Так раділа весняному подиху Чарівного натхнення. Прилинуло. Зимувало тривало і болісно. Зараз — квітне і сяє. Окрилена, Пензлем творить щось те, що не кволіє. На картині — нескорена дівчина Без волосся. В стрічках — сонцеповені. Кольорово, на зло всім пригніченням, У чубатім вінку намальована. @tettios

активні поетичні конкурси від Храму: - Храм Еросу - Великодні Дзвони - Палітра Ватри

передпродаж поетичної збірки Тані Удод Цей день настав🥳 Я видаю власну поетичну збірку і ви УЖЕ можете її замовити. У вас вона буде в травні або тоді, коли ми побачимось особисто (пізніше). Я дуже довго до цього йшла і навіть тоді, коли я не знала куди я йду, я йшла все одно. Мабуть в цьому і є вся суть. Писати, бо пишеться, бо подобається, бо не можеш не писати. До травня замовляйте за зниженою ціною, а після - буде трохи вище, але все одно недорого. Для замовлення заповнюйте цю Гугл форму або пишіть особисто мені. А ще прохання: б дуже хотіла, щоб сучасна поезія поширювалась за межі двох десятків поетів, які знають одне одного і обмінюються книгами. Ілюстрації: Анастасія Скуратівська Фото живої книги, яку я ще не тримала в руках і корисні поради під час роботи з видавництвом: Олена Галунець Допомога в художньому редагуванні віршів: Ася Дан Видавництво: Терен м.Луцьк

Почали

Я хочу тебе обійняти і говорити, що світло веде нас дорогою з жовтої цегли в поля волошко‌ві; що тобі стане сил, щоб пережити цей день, а потім іще один. Говорити тобі знову й знову, поки ти не повіриш; що Смарагдове місто буде зовсім таким, як ти його пам’ятаєш; чекає, щоб ти повернувся; засяє врочисто фонтанами, вежами, цвітом каштанів, зеленими буквами “М” біля станцій, все, що ти любиш, за чим сумував найбільш, там буде все; і я буду теж, і травень настане, і дощ вимиватиме з тебе весь біль, чорні струмені болю. І ти будеш свіжий, як небо з вікна літака у ранковому рейсі. Ти не забудеш нічого, але сонячне світло протинатиме на‌скрізь плечі, пальці та ребра; і спогади болю побліднуть. І більше не буде сирени і вибухів, місто затихне; всі говоритимуть пошепки, найважливіше. Ранки будуть тягучі і золоті, наче застиглі в бурштині. Місто, в яке ти закоханий, буде з тобою дихати ніжно бузком і старими липами. Ось твій дім. Ось сім’я. Ось усе, що вважають любов’ю. Все для тебе. Заснемо нарешті щасливими. instagram.com/buryanpoetry

ніколи ще одяг не був настільки... дріб'язком? навіщо ховати тіло, коли твій дух давно вже лоскоче нерви дурних невігласів, що певні зухвальства творити гетерин суд? оголені груди і стегна це — свідчення асабеї? чи, може, сама богиня взяла й донеслá на смертну? мовляв, прокляну Афіни за гріх доньки-самозванки! чи... пробачте здогадку грішній, їй заздрить богиня кохання? ах, як же це, люди, смішно: зібрались гетеру судити гетерині два колишні от тільки... що їй до того? народженій вдруге богині якщо вже так хочеться знищити, то ось, я стою перед ними не з піни морської, не з п'яних фантазій а з плоті і крові й гола судіть же! за те, що я жінка що стала такою під поглядом чоловіка так! в цьому вже Фріна винна @zapyskyneofitky * картина "Фріна перед ареопагом", Ж.-Л. Жером

👥️▸ Ініціація Життя обмежують не                  секунди,                                 дні,                                         роки, а суспільство. Очі зрадливо заплющились, падаю в темряву Власних оман, що лякали ночами. «Не спатиму!» — Пилом спадало на подушки. Ліжко розстелене Кликало в пастку. Спускаюсь на зустріч зі стратою. Збори готові судити, чи матиму місце під Сонцем суспільства. Розмови під тиском ламатимуть Принципи. Здатність успішно здійматися східцями Схована ницими. Мрії спустошені втратами. Змушена стати до кола, та серцем розходяться Тріщини. Сумніви кличуть до відступу. Стиснута Циклом із відчаю. Совість охрещує: «Змовниця!» Визнана грішною. Відлік, обплетений мисленням          Душить.                           Ранить.    Облиш мене! Погляд торкається істини. Лезом прорізую Рішення. Люди обрядами знищені! Зранені Думкою більшості, сховані масками грізними. Клятви змарніли в обмеженнях. Воля — за брамою. Трішки ще!..                             ..останній ривок у     ранковому сяяні. Тягнуться руки, руйнуючи марево. Таїнство Тремором вгризлося в шкіру. В обіймах самотності Гордість зосталася. Зникла напруга — з'являються цілі, що здавна згубила. Довіритись повністю                           відчуттям, що ожили? @liliums_swamp #yrboo_вірші

🌇 Зміст мого міста 🌃 Зміст мого міста – прифронтові листи До невагомих поглядів під металом. Господи, та невже тих листів замало? Боже, чи вгору твій намір шляхи ростить? Лелеченя здіймає крило над валом, Щось на весняній мові кричать коти. Зміст мого міста – згасле життя старих, Вічно забутих в мертвих своїх квартирах, Де командири – спогадів чорні вири, Де вже нічого не станеться. Хай горить? Стебла поліття шиють бетонну вирву, Дерево з неї тягнеться догори. Зміст мого міста – сивих жінок вуста, Добре знайомі з тихими молитвами. Що заховалось в тій епохальній твані, Що проросте на дорожніх його хрестах? Проліски квітнуть попри усі страждання. Люди пісні ладнають в живих містах. Березень 2024 р.

метикувата, млосна людино, я не знала жодного акорду завчених напамʼять пісень, і знати ніколи не хотіла. це точно заважало б мені кохати твою музику, написану для таких «бездоганних» інших. коли не розбираєшся в чомусь — здається воно йде повз. як типу інтеграція в ЄС, чи правовий нігілізм, чи глобалізаційні процеси, чи державний бюджет на 2024 рік, чи детермінанти корупційних правопорушень, чи інвестиційний клімат у повоєнний період, чи четверте покоління прав людини і, нарешті, мої вірші для твого розуміння… чи які там форсяться зазвичай теми сьогодні серед людей, які ніколи не писатимуть про мої руки та тепло, яке вони випромінювали з першого дня по завжди виключно для тебе? @fishechkayana

друзі! у нас в інстаграмі новий допис із дебатами буду вдячна, якщо залишите свою думку в коментарях ♡ тиць

*** Велетень Всесвіт уранці здається тендітно-привабливим. Вітер-бешкетник лоскоче обличчя солоністю подихів. Ранок-художник забарвлює небо пастельними фарбами. Мрійниці-хвилі спокійні, бо сни додивляються подумки. Місто та море, коли тобі три, ніби цілі галактики: Ти, мов піщинка дрібненька, вони ж невідомості сповнені. Виростеш сильною – вміло з невдачами-бурями гратимеш. Тільки би бідам чисельним не стати нестримною повінню... Місто когось зустрічає вороже: проблемами-рифами. Інші ж у ньому вирують, як риби у водному прóсторі. Згодом облишиш молитву, та спершу про біль говоритимеш Богу відверто... Не зараз... Тривоги примчать із дорослістю. Поки ж ти крихта трирічна. До мами довірливо гóрнешся, Ніби до берега хвилька. Цей ранок вважатимеш пам'ятним, Часом народження мрії: в матусиній казочці горлиця Вказує шлях до містечка, де зводять будинки із пряників. Рами віконні та двері не з дерева роблять – із печива. Скло – льодянúк. З неба дивляться хмари пломбірно-зефірові. Сонце – бісквіт апельсиновий, тільки-но з пічки – розпечене... Неня майстерно вигадує – ти прислухаєшся з вірою. Потайки мрієш: "Якби ж то в солодке містечко потрапити... Шмат відкусити від сонця, погризти віконну мозаїку, Хмарку спіймати, а потім залізти на пагорб оладковий... Річка Суничне Вареннячко тáкож була б там не зайвою..." "Згодом не знатимеш кращого міста, ніж рідне, а поки що Хай уві снах оживають світи, що дивами приваблюють, – Вітер шепоче й торкається щічки легесеньким подихом: Віруй, малесенька, в казку. Ще встигнеш зустрітись із правдою..." ©Марія Чекарьова 14-16 березня 2024 року

Десь там, за Дніпром, де не ходить метро, Де бур’ян росте на тротуарах, Де на місяць вночі скавучить поролон, Де від міста – одна лиш примара, Де по темряві нишпорить іхтіозавр, Коло лісу шукаючи гірки, І в рожевих чоботях з них щочетверга Розкидає бананові шкірки - Там жив хлопчик один, може три, може сім, Може дівчинка – це не важливо, А важливим є те, що морський модний звір Полюбляв із крамниць цупить пиво. Він багато не пив: кухоль, максимум два, Й це за місяць – ніколи не більше, Але ящір за лічені дні би сконав, Пивокрадство святе полишивши. Повернімось до того, хто всю цю красу Кожен день від народження бачив, Хто жив тим, щоб хоч якось не втратити глузд У далеких покинутих хащах. Того, хто в глухомані життя все прожив, Навіть разом ні з ким не провівши Хоча б вечір за чашечкою дерунів Крім акваріумних пасатижів. Він одним теплим днем вийшов в двір, на город – Прополоти старий трансформатор. Взяв з собою велике залізне відро, Рукавиці, мотику й лопату. Утомився юнак – цілий день працював, Весь в землі від волосся до п’яток Уявляв, як у липні збереться сім’я На врожай трансформатореняток. У відрі підсихала побита трава, Легко пахнучи літом прийдешнім. А по вулиці поряд людина ішла: Як і він – одинока, тутешня. Така сама забута, самотня душа, Що не знала, куди їй податись. В неї був один друг, але й той – синій шарф, Який вічно просив накладанець. Побалакали мило в вечірній тіні Про те, се та про іхтіозавра І домовились випить разом дерунів У саду біля озера завтра. Фермер наш ще не мав таких радісних днів: Як підвівся наступного ранку Деруни заварив – повний термос налив І побіг до озерця в альтанку. Як проходив повз ліс – то зненацька відчув Під ногами рослинную пастку. Послизнувся, в шершавий асфальт лицем – бум! Ніс розбив, плечі, лоба й зап’ястки. Встав на ноги, струсився, хотів далі йти, Та зірвалися враз його плани: Водний ящір на дубі, в трухлявім дуплі, Начищав чобітки дерунами. @hugsteathrashmetal