Храм поезії (🖤)

Цей неймовірний день настав!!! 💜💜💜 Світ побачила моя книга поезій "Віршолегіт безмежжя" Я щаслива, що наважилась! 180 сторінок моєї душі, 155 віршів мого серця, збірка моїх думок! Від видавництва: «Віршолегіт безмежжя» – третя збірка харківської поетки Олесі Репи. Для авторки вірші – не просто захоплення, а частина душі. Поезія інтелектуальна, наповнена змістами та потаємними сенсами. Входять тексти за період з 2022 по 2024 роки. Книга поділена на розділи, названі за вітрами різних видів та сили, що відкриватимуть нову тематику. Неодмінно віднесе вас у світ української сучасної поезії, змусить ставити питання та шукати відповіді. Тут романтичні переживання, біль війни, любов до природи та Всесвіту, філософські роздуми, рефлексії, цікаві літературні техніки, казкові та міфічні сюжети – все є у більш ніж півтори сотні поезій. Читайте з насолодою та знаходьте близькі собі рядки. Придбати книгу можна на сайті видавництва ТВОРИ, за посиланням: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8

​Ранній червень, що з дитинства смакував червивими яблуками та недостиглими черешнями, манив світанками сонця о п’ятій ранку, чиє проміння бадьорить краще за будильник, на якому стоїть ненависний рингтон, ба краще макабрична мелодія (наприклад пісні Поплавського). Крізь тканини намету, щільні та (надіюсь) безпечні, пробивається шепіт вітру. Не чути плачу сусідських дітей Та шуму міського трафіку. У цю мить не трафляє Нічого. Сніги вкривають вершини гір. Он, весь білий, як могутній чарівник Із Володаря Перстнів, Стоїть Піп Іван. Він наче слухає вдумливо Сповідь І вирішує, яку настановити мені Покуту. Я зостався зосібно. Днина погідна. Вологими серветками пуцую до блиску батькові берці. Шматками відпадає болото, яке я привіз ще з міста. «У долині кохання нема», Лунає пісня Руслани На касеті з радіо старого «Жигулі» Десь з минулого життя. «У долині ніц вже немає», Додаю від себе. У старій колибі на полонині Останні гуцули Балюються і батярують. Вони, як і я, уважно шпанують За хмарою, що лельом-полельом Несе на наші грішні голови Радіоактивний попіл. © Кудлатий

*** Я залишаю це дивне місто, місто прощених і прокажених, яке тримає – впевнено й міцно робочі долоні в глибоких кишенях. В якому ніколи не сплять чорнороби, в яке прибувають нічні експреси, в якому про успіхи та хвороби вичитуєш із ранкової преси. Я забуваю цю дивну жінку, забуваю її мовчанку, мов недочитану сторінку починаю читати спочатку. Ніби знову вчусь писати, вчу абетку – веселу й співочу, знаючи, що мої адресати нічого від мене давно не хочуть. Хай на світанку його передмістя озвуться за мною фабричним гулом, хай я, подібно до палого листя, залишусь для когось печальним минулим. Хай по мені не залишиться сліду, хай не залишиться жодного жалю – я так чи інакше з нього вже їду, я ось його уже залишаю. І жінка ця хай навчається жити, так, ніби завжди жила без мене, хай не спиняються літні пружини, нагріваючи небо зелене, хай працюють державні контори, хай не запізнюються трамваї, хай будуть відчиненими коридори, в яких вона мене забуває. Я забуватиму його ріки, буду заплющувати повіки, буду зчитувати плакати, я буду чекати, я вмію чекати. Тож хай все забудеться – я не проти. В її листах стільки турботи, стільки любові, стільки отрути. І спробуй її після цього забути. #жадан

Привіт , написав віршик...глянеш? У скронях відбиток подій пробивається пульсом. Я не хотів залишатись один, Та й не мусив. Доля підсмажує волю, мов дикого вужа: Дайте померти, не мучте забутого в Суджі. Вітер хитає посічені дні над проваллям. Кожен фрагмент пересичений в домішках сталі. Спрага цілує порізами губ до останку. Тіло знесилене просить поставити крапку. Погляд знекровлений – боляче навіть моргнути. Хочеться крикнути, і бути Всевишнім почутим. Рани розсипані болем по тілу блукають. Куля заряджений шанс залишає безкраїй. Вдома чекають з надією: Наш повернеться. Сильна молитва зігріє стурбоване серце. Мати спитає, доверху піднявши свій погляд: Як ти, дитино моя, чом зі мною не поруч?! День догорав, тінь свою переносив по полю. Ворон кружляв, де лежали убиті герої. У скронях відбиток подій пробивається пульсом. Я не хотів залишатись один, Та й не мусив... Mr.nobody #вірші

Вірш-дощ Скиртами-хмарами небо убралося. Скиглити марно — у ребуси Хаосу З ранком пірнаю під гомін стокрапельний. Грані пізнання хай гостряться скальпелем Викликів фатуму. Сквира ж утомиться Стільки тривати і рине у спомини. Хай шепотять парасольки на вулицях — Барви життя і під сонцем загубляться, Як не латати порізи розрадами, Яшмою шатів горіхово-грабових, Пряною м'ятою, цвітом жоржиновим. Як не ступати новими стежинами. Яро вмиваюся з лісом і шпилями Ляпками жвавими з висі чорнильної. P.S. 1-e місце у півфіналі Міжсезоння Котолисів #котолиси, #вірш

Подорож на край ночі    Сонним вулицям повмикали нічники Тіні машин пропливають по стелі   Весь гамір віддаляється кудись    Плавно зтирається ластиком темряви   Лінії візерунків люстри переливаються хвилями життя      Магазинна кава в твоїй кружці виблискує сузір'ям Плеяд Це наш особистий вимір, де стосики паперів вкриті зоряним пилом   Персонажі казок щиро посміхаючись, дивляться на нас із кожної книги...    Навіть, якщо завтра нас викличуть на страшний суд    Ми просто туди не з'явимось і залишимось лежати тут       Навіть, якщо завтра смерть надішле запрошення до себе у гості   Ми порвемо той клаптик паперу, бо у нас нескінченна відстрочка     Нам нізащо не поріжуть вени леза долі   Потрясіння нізащо не виб'ють  із колії    Ми одним тільки пластиром зупинемо море крові... Всім боли, а нам не боли ніколи Лодик Ніким

Збірка в роботі. Передзамовлення 250 грн. Далі отримання Новою Поштою за рахунок замовника. Книга «Скрипторій» – збірка віршів, віршованих казок та лірики. Всі мої ельфи, дракони та єдинороги. Сума збору на банці – на тираж 100 екз. Але мінімальна сума для 20-ти – від 9000 грн. Все, що більше – збільшить тираж. У книзі мої ілюстрації та кілька ілюстрацій чудових художників. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg 💳Номер картки банки 4441 1111 2131 7576

Паралелі перетинаються, нехтуючи законами та формальностями. Сукні з кольоровими квітами, для особливого випадку, легко спадають вниз. Так і було задумано. Вона прийде о сьомій, із ситцевого живота ростимуть білі магнолії, огортаючи вигин талії. Квіти зісковзують долі. Вкладаються дві заблукалі долі повагом, до лиця лицем. Проза грифельним олівцем на широкій божій долоні вздовж найдовшої лінії. Формулювання — довільне. Сутінь ковтає сцену живцем. @snigpoetry #мері

NUTS розчавлю тобі горіхи чи замахнуся рукою зачеплю сердечними обвугло-обдертими нігтями, зламаю їх ніби збирала горіхи. коричневі руки в йоді, тільки лінії темніші в тоні як збирала горіхові яйця, схожі на псово-цуценячі, як твої очі так зручно чавити горіхи для тебе я замахнуся рукою або потім фіолетовим (як твій кит під бровою) каблучком черевика що ти присобачив клеєм-слиною сос не врятував мої черевики а я вдячно розчавлю з/за такта горіх подих - клац ц ц циць. горлодере, горіхи застрягли як і моя рука промахнулась і залипла в твоєму болотному оці, як і мій черевик промахнувся не розрахувала силу - полетів чайкою у вирі-(до твого смт)-й полетів як відрізки твого волосся на вітрі, і твої лапаті шматочки шкіри здійнялись з щоки як крапельки скронь крапельним шляхом як проспівані нотки стакато по сухому повітрю тобі, розфасований порційно по валізах, в багажнику - добрі попутники (див. англійський сленг nuts) Саша Юрова

Моя подружка п'є абсент і дивиться у вікно І каже: "Тінейджери зараз люблять гівно". На вулиці сутеніє, вмикаються ліхтарі Я думаю: "Невже ми реально такі старі?" Подружка каже: "Вони не читають нічого, навіть гівно, Вони люблять херову музику й дуже херове кіно, Вони фанатіють від Марвела чи ДіСі Ніхто не чув про Феліні, зате Спайдермена знають усі У них у головах - голі понти і порожнеча..." Подружка видихає: "Який неймовірно зелений вечір! Уполювати б когось, обійняти і в тіло чуже прорости. Хочеться з'їсти когось. Хай навіть це будеш ти". Я в'язну і завмираю, ніби комаха в смолі Подружка каже: "Так-от, вони ще такі малі, А вже нічого не хочуть, ні в космос, ні на Еверест Вони такі аморфні й тупі, прямо зло бере Ці тінейджери самоуб'ються чи здохнуть від наркоти! Ми не були такими, - каже вона. - Така не була навіть ти!" Подружка затинається: "Окей. Є нормальні. Може, десять процентів. Решта - це ельфи торгових центрів". Подружка п'є абсент. Сходить місяць, блідий і рогатий Я питаю: "А нормальних дорослих багато? Їх більше, як десять процентів?" Очі у подружки - ніби дві склянки абсенту Світ завмирає у них, вічний і непорушний Ніхто не врятує заблудші душі Ні наші, ні наступного покоління, ні через одне Ніхто не врятує навіть зеленооку подружку. І навіть мене @maryna_txt #марина_пономаренко

Мова І ми повернемось додому, поруч закладемо мову, наче сад. І слів любові буде тут, як ягід. Ось просвічують сонце червоні порічки, Ось смородина чорна загусла, мов ніч. Тиха ніжність суниць, дряпуча дошкульність малини. Цей садок — як словник, кожна літера — пагін. І пахнуть ревенем обійми, сумніви — щавлем. У щасті ми прості, мов листя, радість — хрускіт перших яблук. Але явно, кожна мова, наче сад у пору пізніх хризантем, потребує турботи. Її шиї дерев належить сховати на осінь. Загорнути, щоб ікла морозу не нашкодили довірі, як корі. І речення тоді ростуть, півонії наповнюються співом, іриси рясніють, синявіють сливи, як повня. І у слові Доспіває суть. Наливаються грона. Одного дня наш сад перейде власні межі, Він розростеться пишно, вибухне поза закон паркану Ніхто його не втримає І ти не зупиняй. Бо кожне слово — це розсада дерева знання. Ходім за мною, обережно, між трави трапляється стерня. Немає й дня, щоб мова не засвідчила про нас. @grasliv #олена_павлова

Ох, не сумирно в Сумах, не сумирно! Не верба б’є, а ворог — балістикою. Тролейбус із заживо згорілими людьми назавжди зник із земних маршрутів, як і пересічні автівки. Відбитки взуття перехожих більше не залишать сліду на центральній дорозі Сум. Сьогодні не просто сумно — Хочеться обійняти Суми, воскресити й зцілити місто та людей. Скільки ще українських душ спочиватимуть з миром? Ох, не сумирно в Сумах, не сумирно! 13.04.25 Суми, обіймаю!💔

🐎 Прокидальна пісня 🐎 Прокидайся, мій братику, день розпочав свою пісню, Жовте яблуко сонця над нашим подвір’ям зависло, З гілки яблуні можна стрибнути прямісінько в казку, Чарівні мишенята лишили за рогом підказки. Перша – камінь прозорий лежить під корінням ялинки, Друга – дзеркало біле на виході біля будинку, Третя – бачиш, у дзеркалі сонце відбило промінчик, Він побіг по дорозі далеко і нас тепер кличе. Там чекають нас, братику, різні та дивні пригоди, В парку милі русалки сьогодні ведуть хороводи, В лісі райдужні лиси шукають червоні суниці, Кажуть, в синьому озері знову дракону не спиться. Десь у місті ховається меч, пошукаємо, може, Меч здобуде дитина, на принца казкового схожа, Покатаймось на конях та підемо потім у замок, Прокидайся, мій братику. Хто вирушає із нами? *** Це може бути ігрова пісня-квест, ведуть старші сестра/брат, або й батьки, тоді можна змінити «братику» на ім’я дитини, «сестричку» і так далі, аби в ритм попало. Можна спробувати спіймати відображення вулиці у дзеркалі, покласти під дерево красиве скельце чи камінчик, можна спробувати інші ідеї, та хоч на конях покататися в місті (або атракціоні). «Хто вирушає із нами» – прикладом, взяти з собою іншого братика чи сестричку, друзів, або й просто іграшку. Ну і для суворих дівчат заміна рядка така: «Меч здобуде принцеса, що буде на лицарку схожа». Лютий 2025 р. *** Вірш написаний на конкурс дитячої поезії «Ковдра Нангіяли» ***

непорозуміння останні велетні допивають чай із бляклих опеньків знімаючи рожеве хутро з пожовклих людей записки осінні пахнуть ваніллю та нафталіном я досі їх пишу, щоб залишити на твоєму столі а ти їх читаєш та дуже злісно кричиш а я з посмішкою дитини кажу тобі про це що дайте мені антибіотиків на трав'яній основі я ж пам'ятаю, що у вас брала, не лукав, дорогенька може є старша - велич їй та слава що проконсультує невинну стару людину бо дитина може всього не знати а я ж пам'ятаю, що купувала цей чудодійний засіб проте мені кажуть: ідіть собі із Богом не будуть нічого продавати 70-річній бабусі з околиць цього темного міста якій треба іти скоро на той світ і пішла вона, залишаючи темний прозорий слід і всім у тій аптеці захотілося трошечки випити хтось пив чай, хтось пив каву а дівчинка споживала екзистенційний жах @carpathian_ninja

маю нові кросівки, і маю, куди їх взути — на мітинг. сьогодні вербна неділя, вони у Сумах розстріляли людей на шляху до церкви. мамо, я йду погуляти з друзями, тобто, я йду поминати мертвих. 13.04.2025р. @gkruk_wirszi #вронська

Вербна неділя вербовим гіллям вистелено шлях до міста та ним ніхто вже не вʼїде на віслюках замість китичок білих бубнявіють багряні як кров людська така подібна до божої що журавлиним соком виллється з христового тіла такого подібного на людське але цієї неділі ніхто не крикне «осанна!» й за тиждень ніхто не воскресне #поетичне

*** їде хлопчик на триколісному ровері святити баську маленький котик на незвіданій гілці світобудови дотягнулася до гілки чорніша від темряви кістлява рука зламала і розтоптала напоказ мовляв я і це можу їде триколісний ровер святити баську Софія Ленартович #ленартович

*** їде хлопчик на триколісному ровері святити баську маленький котик на незвіданій гілці світобудови дотягнулася до гілки чорніша від темряви кістлява рука зламала і розтоптала напоказ мовляв я і це можу їде триколісний ровер святити баську Софія Ленартович #ленартович

суми у мовчання та оніміння нема статі адже що скажеш коли не вперше зло в холоднокровній агонії здійснює злочин за злочином немов волосинами на голові їх перелічує котам сьогодні не змивається кров із шерсті — вони теж документують ординські дії а тим часом в Єрусалим входить подоба месії котрому до ніг кидають керовані ракети та авіабомби 13.04.25