Храм поезії (🖤)

Кожен із тих, хто хотів осудити та стратити: Болем різок, гільйотин, електричним стільцем, Трійлом, петлею, сокирою, іншою карою... Жодного разу не знав, як це – витліти вщент. Як це – боятися звуків і світла ліхтарного, Мовчки чекати, зі шмаття складати себе. Як це – тримати за руку, а під простирадлами Рідна людина схолола. Це точно? Підтвердь. Як це – приклеїти скотч на вікно та емоції, Бо на одрузки розсиплешся, що не збереш. В серці – діра із космічну галактику розміром: Знову життя обірвалось під звуки сирен. Як це – на м'юті триматися в місті-мільйоннику, Паузи ставити не на секунду – на рік. З Богом сваритися й все ж сподіватися потайки: Зглянеться скоро. Він теж за цей час постарів. Той, хто ганьбить, пропонуючи вирок й знекровлення, Знає, як жити тобі та куди далі йти, Взує нехай ботильйони, війною оздоблені, Хай забере твої втрати, розриви і шви. Сядете поряд? За келихом? Може постилися – І до Причастя на Праведний суд? Не для вас... Як хоронила, прощалася з домом і силами, Жоден із суддів над прірвою руку не дав. 07.04.2025 @olesya13r Вірш, що пройшов відбір у перший тур у "Лізі поетів". Перший кошик: 31 бал, третя сходинка по балах, шоста в таблиці

пизда ці ваші поетичні конкурси, ні ногою більше

епоха постпоезії коли метафора себе не виправдала бо я у твоєму полоні вибухом пристрасті зносить голову кожна хвилина без тебе тортури нині писати — ходити по мінному полю епоха непереносимості значення що є метафора як не привілейована брехня тебе не замінить chatgpt якщо ти в піхоті @bozhkoistyping #божко

я хотіла би бути забутою /влітку/ на лавці в старому парку лежати горілиць так щоб за спиною в мене була ціла планета а попереду все життя і безмежний простір космосу я хотіла би бути забутою але боязко з відкритим лицем раптом зорі впадуть з небес і поріжуть мені щоки і розплющені очі а очі будуть розплющені до межі так що самі почнуть плакати тоді буду плакати так щоб сльози вилітали не стікаючи з кутиків очей не лишалися сіллю на шкірі а розліталися як птахи у неосяжний світ і слід їх губився і причина їх забувалася а сльози були сльозами тільки на мить коли покидають мої очі хочу щоб світ за спиною був важким і щільним підтримував під лікті і під лопатками лежав надійною прохолодою не залишав сумнівів у своїй реальності у своїй ствердності хочу вкорінинитися спиною у лавку і крізь неї прорости /корінцями/ обійняти оповити планету в лещата любови і світлого /суму/ за втраченою цнотою наївного погляду тоді огорнула би землю міцно з прийняттям усього сплетіння щупалець ікл пазурів яке пульсує ворушиться /дихає/ під шкірою планети і проривається назовні і пробиває шкіру вістрями навіть коли її обіймають любов'ю і сумом з прийняттям що саме так все і буде я хотіла би бути забутою @lysychkazlisu #лисичка

знаєш, на руці у мене намальовано?: гомен не, ієрогліф і кавай, тарантіно, вонг карвай, хірагана, катакана, ніндзя, дзюцу і катана, сьогун, хікка і семпай, оні, осака, бонсай, три цикади, дві саку'ри, приспів опенінгу гуля, хачіроку, ронін, фудзі, три саке, чотири смузі, бусідо, кіото, храми, трохи м'яте орігамі, ассасін, містечко звуку, сюрікен, броня з бамбуку, вабі-сабі, харакірі, ахегао від дайкірі, танка, майже стерта руна, тянка, що пішла від куна, тихий стук сусідів знизу, гейша в тусі сумоїстів, суші з рисом та цукіні, кімоно поверх бікіні, хіросіма, нагасакі, мемуари міядзакі, сінкансен, уено-коен, став, хоккайдо, карпи кої, будда, зраджений бокетто, хірохіто в капцях гета, настанови всі від абе, гострий карі та васабі, онігірі, рамен, гьодза, самурай під я'сним сонцем, стилі манги, взір якудза, ліхтарі та асакуса, низький столик і татамі, капсульні доми, цунамі, йєни та кленовий ліс, чорно-білі журавлі, кандзі, манга і кокоро, очі в землю при розмовах, недосип, опале листя, в небі сплячий напівмісяць, дрифт на гострих поворотах, траса "токіо-кіото", на узбіччі там мадара, — арігато — сайонара замикає ж весь цей стрій ямауба на горі. @murkametoff

Ви дуже давно не бачили, тож за 15 донатів від 50 грн я покажу вам своє свіже фото) https://send.monobank.ua/jar/84Ub9bgKFj Погнали)

гралися з тобою, перебирали молекули від тендітно-близького до червоно-далекого я вода ти вода просочимося поміж формули доклітинно-фотонними теплими формами ізотопи довго живуть серед проникаючих сховай мене в свій широкий рукав, буду тобі росою, сльозами, туманом я вода ти вода інших поруч немає почергово дихати - народимо солоне зайве перетече крізь нас мінорними актиноїдами в глибоководні сенси першоматерії доторками хвилями проривним стерео принцип народження — подих, слово, електрика виплюнув нас, мов риб — мертвих, солоних, даремних з шансом на соті піднятись нестримною силою дамб, де два на два вода @viknapoetry #верле

⚫️▸ Black Дивишся в очі. Торкаєшся повік, розмазуючи чорні тіні навколо очей. по щоках і навіть ставиш малесеньку чорну крапку на носі. Питаєш: "Нащо це тобі?" А я мовчу. Хіба потрібно щось казати? Хочу відчувати... Цей світ Себе Людей Єдиним цілим. Такими, як є. Можливо? Дурна ідея.. Як і малювати очі чорним, Чи співати пісні собі під ніс, Або ж жити так, як цього вимагають інші. ─ ────────── ↷ #yrboo_тексти @liliums_swamp *щось зі старого*

вишневий пиріг румʼяною щічкою вабить, лежить на мереживі в серпанку тонких скатертин, про свóї бажання нікому ні слова, а значить, як схочеш - надкусиш у мʼякості теплих перин. вишневий пиріг - спокуса гурмана на зожі, очима зʼїдаєш, та прагнеш відчути на смак. давно не секрет на що ти, ласунчик, спроможний, зірвавшись з режиму - сам в цьому винен, дурак. вишневий пиріг - солодка гріховна пожива, як миро священне крихти зі столу збирай, та знай, що кожна вишня вродлива кістку лукаву у сóбі несе, зазвичай. 2024

Не звинувачуй себе за маску, не кляни себе, що не щирий, що ховаєш чорну діру у потилиці, тому не повертаєшся спиною. Прометею без ланцюгів, знову стоїш на стіні розпластаний? Хотів вкрасти для інших полум'я? Дивно, що сам не згорів. Маска — уступ, що пов'язує зі світом живих і цілісних. Коли прірва ніжно всміхається, розстелює руки в сторони для знеболюючих обіймів, провалля здається виходом, свободою, що знаходиться на відстані згоди на слабкість і однієї думки, прохолодної, як вітерець у спеку. Відчуваєш біль від опіків? Тоді є шанс на загоєння, бо мертве не болить. І та сама штучна маска — не клітка, а чохол для оголеного серця, яке потребує часу, щоб наростити броню. Хай хижо пульсує урвище, і хай собі темрява шкіриться поки ти тримаєшся за маску, маска тримає тебе — це твої надійні милиці. @lysychkazlisu #лисячівірші

Де гортаються снів сторінки теплим шурхотом стишених весен, і крилом момивільно легким накриває туман, розквітає, немов гіацинт, моє серце крихке і замерзле, проростає до хмар зі шпарин між минулих примар. Де жнивар засіває поля пшеницями важкими і просом, щоб серпневою спекою даль обтинати серпом, насипати достигле і час видноколом спиняти в покосах, оживаю добром. Де околиця квітне бузком, в ароматні заграви світанком розчиняє любов, на стебло – світлу ніжність безсонь, повернуться птахи, бо сезон невгамовно в лісах щебетати, відновляти колишнє гніздо, розливаюсь струмком. Де олівчика грифель м'який намалює на білених стінах, як міжгір'я розхристано спить під сльозами дощів, невагомі лишаю сліди край озер і, як у кінофільмі, на стопкадрі спішу віднайти день в застиглій смолі. 09.04.2025 @olesya13r

Говори. Говори, наче бог, який говорить з гори. Говори про важливе, лише про суть, Говори до дітей, вони саме ростуть, Вони набираються сил, на їхньому боці час Їм дістанеться світ, у якому не буде нас, Наших імен, наших сердець і голосів. Говори про любов, розкажи їм, у чому сіль, Говори про радість, про світло і про красу, Говори, поки в нас іще є трохи часу Говори. Говори, що живими не вийти з цієї гри, Що нікуди не дінешся, гра – така, Коли програєш, треба тримати себе в руках, Треба триматись своїх людей і своїх знамен Вчитись бути щасливим. Нещастя вийде й саме Говори. Говори крізь біль, крізь сльози й печаль Раптом твій голос – єдине, що буде звучать У пустелі, де їм доведеться жити у тиші пісків Говори. Говори зі мною, коли більше немає з ким #марина_пономаренко

Тиждень невпинно рухається до завершення, а це значить, що залишається все менше часу, щоб дозакрити збір. Тому я вкотре прийшла нагадати, наскільки цінні ваші рятівні донати. 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 грн – будь-яка сума має значення, бо наближає купівлю авто захисникам. Нагадую, вони боронять нас з вами! https://send.monobank.ua/jar/84Ub9bgKFj

Я ллю на себе віск рожевої свічечки. Колись утворюсь скульптурою - лише треба надійного гнотика, із крамниці «усе для майстринь». Най виставлять на продаж, зітруть імʼячко маленькою гумкою. Забери додому, обігрій, запали, не згадуй, покинь. Я колись стану надто пластичною - три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті. Я для тебе сповідую чесність - здатна собі у формі відмовити та змінити, здатна переродитися вірністю чи набувати безсмертя. Я ллю на себе віск рожевої свічечки (оголеними пальчиками від шкіри) Себто, оголеними лініями звʼязку або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток. Я більше не певна, що стане мені на освітлення сили. Я більше не певна, чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок. @mywithmylove

Я знаю — ми будем іще не раз бродити з тобою, слухати ліс притихлий, старих і мудрих сорок, вирізняти гудки азотнотукового заводу, чути постріли на мовчазному полігоні, і, лячна, наслухатиме нас земля. Розгублена між роботою і дозвіллям — вечірньою школою, чергами, перукарнею; дощовою погодою і театром, комсомольськими зборами, подругами з гуртожитку, ти прийдеш до мене самотня, настрашена і чужа, розграбована на всі свої сто шістдесят сантиметрів зросту. І разом з тобою ми заходимося визбирувати роздаровані уста, очі, пам'яті, погляди, губи, плечі, розшукаємо все — до найменшого панігтя, щоб, затиснена в себе як в кулачок, ти ставала цільною й неушкодженою, реставрована для мого охриплого горлового шепоту щастя. Поки ж тебе немає, ти виповнюєшся на мене самого. Чекання, вибираючи мене, обростає гудками, пострілами, криками, заким не стане тобою, лишивши мені велике нащулене вухо — відчути визубрені твої підбори самотні. #Василь_Стус

Продовжу свій #хаотичниймісяць. Розкажу про вірш ввечері. Це близько до теми, про яку хочу розповісти в етюдах про мистецтво. Невидимки Крізь силуети бачу тебе. Я у всіх помічаю дотичні ознаки. Стають невидимками, затьмарюєш особистості постаттю. Ти частина свідомості. Цикла Кребса етап. Відмінності не заважають суцільній зв’язності У зимовій весні На повторі заслухаю жвавості власної співи. Все про тінь та про ліки. Проте вірю, ми робимо це неправильно. Адже дихаємо на двох. Тільки в мороці маються фотосинтезом. А я мрію про спільний розвиток. Та вдихаю твій дим, проростаючи ґанком лозами дикого винограду. Тут згадаю про дім, де звивався парканом він. Як втікала по ньому вночі поки спали всі. А зі справжнього там робили вино. Повернуся у Крим, де бувала я так давно. Хоча близько до теми Львів. Зараз в ньому. Проте маю залежність. Це все ще ти. Я до скону можу проводити аналогії. У тандемі ще опановую синонімічний ряд та критерії спільної морфології. Любий, Варто бути готовим. Бо це тільки початок. І я буду не раз повторювати. 06.04.2025

весняні люди пахнуть сексом і секондом. особливо у ті миті, коли їх пронизують перетяги, чи коли видаються газетярями на великах з XIX століття, яких жене потреба якнайшвидше продати сенсацію. люди березня з підвищеною вологістю: шморгають носами, часто плачуть і часто пітніють, бо затепло або зазимно вдягаються, бо не вміють визначати на око температуру. полютневі люди літають з головами задертими, наче їх окрім птахів і хмар ніщо не цікавить. чи то зорі вишукують від ранку й до полудня, чи й справді землі під ногами не відчувають. люди втеплені всміхаються безпричинно, несвідомими усмішками дитячими або й божевільними, яким хочеться вірити. і лиш я себе питаю і того березня: чом бідний – бо м дурний? чом нещасливий – бо розумний? @snih_n_g #сніг_на_голову

"Словотвір" 🎞🖊 Вірш: Діана Онофріюк Декламація: Lilium Цей вірш став першим із нашої спільноти, що залишив в мені стійкий відбиток. Його хочеться вкотре читати, перечитувати, ділитися. І коли мене питають про улюблений вірш, я також називаю "Словотвір". Тож знімати декламацію для мене було викликом і дуже відповідальною задачею. В голові було одразу декілька можливих варіацій відео, однак ось він, результат. Запрошую до перегляду, а також до каналу авторки! (p.s. в неї дуже багато крутих віршів) — your Lilium 💖 А як вам відео? Діліться враженнями в коментарях 👇

мені у спадок від батька перейшов оцей хист до поезії і мігрені поки у батька із двох опцій залишилися тільки мігрені мені в голову лізуть слова які треба скласти докупи до яких треба прикласти сенс бо як не прикладу ті мігрені тільки посиляться то може вони взаємозалежні? може думки пращурів які вони ніколи не сміли озвучити накопичувалися віками у психосоматичні стоси і ці стоси перейшли у черепну коробку мого батька а потім у мою бо відчуваю як це невисловлення розпирає скроні тисне на очі а потім все розмивається окрім пульсації в голові ніби тисячі язиків відштовхуються від префронтальної кори як від піднебіння і якщо так то мені потрібно озвучити якнайбільше аби це не передалося моїм дітям бо, здається, поезія і мігрені з однієї парафії така от генетична лотерея @crescent_poetry

кільцева лампа сонячне гало плиткий квадратний день нічного ромба мій клишоногий піксельний галоп не робе послухайте ребе я навіть уміла власний оргазм плагіатити послухайте ребе я навіть колись кінчила у шпагаті але ми не лише про тілесність і жінка написана жінкою насправді не має тіла що ви за це віддасте від неї пахло зопрілим яблуком яблуком добрих вістей кільцева лампа прямокутний німб плиткий квадратний день нічного ромба поки вчитеся говорити ні Підтвердіть, що Ви не робот □ @tsynkovaforma