Храм поезії (🖤)

Ахахахаха Краща реклама стріму від Джессі)))

Я хочу тобі розповісти, як ми любили одне одного, королево моїх шістнадцяти. Ми бачили одне одного на алеях нашого саду, і була школа, і були заводи після зміни, і були неповнолітні королеви, готові любити весь світ, і тому наш квартал лежав залитий сонцем і в жилах його билась гаряча кров. І ми любили одне одного в сусідньому саду, де, лежачи у високій траві навколо стадіону, слухали, як засинає королівський квартал, і бачили, як гаснуть вдалині вогники будов. І коли нам уже починало здаватися, що ми майже нетутешні, ми закохувалися, і тоді великим було наше бажання переробити світ, і тоді великим було наше місто, і великою була наша любов. Аттила Могильний

Пам’яті Я пам’ятаю молоко, тепле, щойно з під корови, яке ти розливала нам по квартах так бережно, ніби ділилася найціннішим. Воно пінилось у відрі, і той спогад зігріває мене більше ніж піна слів сьогодні. Я пам’ятаю руки, покриті борознами і борозенками, чорними, як поле, на якому ти працювала. Я пам’ятаю, що не можна було гукати «бабуся», бо «бабуся-ягуся», а потрібно неодмінно «бабо». Я пам’ятаю хліб, якому ти допомогла народитись щойно з печі, як ти його складала і припасовувала, накривала та закутувала ніжно, ніби немовля. Я пам’ятаю чорне волосся з прожилками сивини. Вони бились не на життя, а на смерть, і врешті перемогли. Я пам’ятаю білу хату і сині ставні, а ще голосне «Таїсьо» від сусідки баби Наді. Я пам’ятаю твою постать, яка завжди ставила хрест-оберіг, проводжаючи нас додому. Я пам’ятаю, Ба… З книги «Риби і птахи»

Колись я любила печиво День і Ніч Не крутила його і не булькала в молоко. Просто відривала чорне від білого, Хоч і не знала слова Сегрегація. Колись я навчилась грати у шахи. Точніше не грати, а як хто ходить. Моїм улюбленим був кінь. Який вискакував, як Пилип з конопель І руйнував всі твої плани на перемогу. Він – троянський кінь Бо Джек. Спочатку я любила грати білими Бо білі це ми. Потім я боялась зробити перший хід і обирала чорних. Єдиним оплотом стабільності була дошка, яка давала мені рівні шанси. Яка нагадувала мені печиво. Колись я уже могла купити собі мілку. Білу з молочним. Ту, яка прямий шлях в діабет. Вона виглядала як корова, як моє життя, як шахи. Я не любила монохромні шматки. Лише змішані. Колись я вперше взяла тебе за руку І побачила: це ж як мілка, як шахова дошка, як день і ніч. Як все, що я люблю. Колись ми переможемо І поїдемо їсти День і Ніч Туди звідки вони родом, Туди звідки я родом, Туди звідки родом моя любов. © Тетяна Удод instagram.com/krylata_poezia

Сховаюсь у світі примарних ілюзій: Збираю валізи — реальність тягуча, Неначе смола. Втікаю. Звільнитись від гострених пут цих, Що лезами гніву травмують і рвучко /неспинна пітьма/ На шмаття зніміле розкроюють душу, Зминають. Простіше цю дійсність безглузду Із крихкістю скла Надійно закрити у храмі. Байдужість До болю і куль свист підштовхує в згубу... Чи зможу? Хто зна. Тому ескапізм лиш — мій вихід. Безлюдно І тихо. Ескізи малюю, як бути Без ліній та барв З облудами. Тиша навколо і пустка. В святилищі злива змиває пилюку: Нема сяйва ламп, В омріяних згинах, заклечаних буйно, Злипається днів прах — за межі абсурду Розмита доба. Я в сховку – в архіві. Допоки не вщухне Звук сплаканих скрипок. Надія відсутня. Від себе тікай... 18.04.2024 © @olesya13r Деанон 2 етапу конкурсу в Храмі поезії. Тема "Втеча", писала під псевдонімом Escaper. Бажаю удачі тим, хто лишається

Бомбідарій 3.0 🐝 Благодійний мистецький міні-фест, який проводять Порода, Об'єднання Відповідальних Громадян та Ukrainian Bike Family. Музика, виставка, ярмарок, перфоманси, вільні читання та інтерактиви 🔥 25.05 | 14:00-19:00 🏠Місце проведення — простір відновлення військових і цивільних ГАРТ, розташований біля парку ім. Мершавцева. ❗️Точну адресу повідомимо після реєстрації — заповнюйте форму за посиланням. Рекомендований донат за квиток — від 200 грн (за винятком ВПО, військових та дітей до 14 років) Прибуток з донатів спрямовується на: - розвиток простору відновлення військових і цивільних ГАРТ - купівлю матеріалів для виготовлення димових шашок для ЗСУ - підтримку ВПО Кривого Рогу Детальну програму розпишемо в наступних постах, або ви вже зараз можете переглянути її в нашому інстаграмі.

18 Я навіть не впевнена, що це лише половина тієї, ким раніше була: Тільки відблиски штучного світла на залишках затертих емоцій. Як втрачене тату, як випалені враження, які вже не можуть бути відтворені: ні в свідомості,                        ані під нею. Планета-інтроверт. Можливо, це початок чогось нового? За межами абсолюту та розуміння – початковий артикул                                          первинності. Пустоти. Протягніть: Іііінннььььь Ахроматичність чистоти й                                               досконалості. Наступні десять мільярдів років, до вигорання плеяди сонць, твої гріхи білими плямами,                                               сухим снігом будуть осідати на моєму єстві нескінченними бескидами, крейдяними урвищами та недосяжними скелями. Допоки ти не заґрунтуєш мої полотна. Але, це буде через ... міріади завершених картин. Іванов

*** Злови мене над прірвою в житах, так хочеться ще трохи тут побути, аби побачити, а може, і почути, як синім небом пролітає птах; я хочу пошукати дикий мак, хіба не він горить отам червоно? жита й жита – на милі і на гони, і дикий мак – мов полум’я, мов знак. Біжу, біжу, а жито – як життя, таке зелене і таке бентежне, і синява – бездонна і безмежна, і доки в житі – доти ще дитя. Злови мене, спинивши на межі, не дай хоч оком глянути в ту прірву, а я знайду червоне і не зірву, хай у зеленім – краплею іржі росте той мак, щоб знати, де вже край, бо поза ним – нема кому ловити; я бачу: птах здіймається над житом, тримай мене над прірвою, тримай. Наталія Ковалик

Залишилось зібрати останню тисячу і проведемо розіграш!

Олю, повертайся додому! 🐳

Повнорядкова втеча Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне, Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину. Від облудного театру руки ловлять п'яти, Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати. Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен? Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме. В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш, Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня... Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни, Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають: Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих. Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться. Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці, Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях. Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу, Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно. Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу! Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі! Край кайдани віровбивців — небеса вітають, Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю. *** Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком, Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно. Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться, Це для них пап'є, забави. А для мене — серце... © Іван Добруцький #вірш #втеча

Клопоти, справи — сипучі піски повсякдення. Всмоктують жваво — доба за добою минає. Не колихаєшся разом із квіткорозмаєм, Не поринаєш у сніжні бурани. Бо де там! Гирь із рутинних обов'язків завжди чимало. Тільки дитинство застигнути ти не заставиш. Юні настирно насичують іграми простір. Поряд із ними відчуєш — важливість відносна. Як же не взяти активної ролі в забаві? Просто присутності поруч буває не досить. Нумо у казку! Нечувані дивопригоди Миті прикрасять, залишать нам блискітку-спогад. Кожна сімейну скарбницю історій наповнить, З'являться бесіди з Вінні про все, що завгодно. Власні герої складуть новий світ поступово. Барбі-родину відправимо в мандри до моря. Бра їм постійну безхмарність із легкістю зробить. Штори вкриватимуть фарбами в сутінках обрій. Шлях пролягатиме схилом дивана угору. Будуть загрози та врешті дістануться добре. Змінемо знову орнамент доріг Чаггінгтона. Потягам сховок влаштуємо. Все нам підвладно! Щоби знаходити потім шляхи-естакади Рішень проблем, фантазує малятко невтомно. Знаю, уява нудьгу віджене та порадить. Клатчі та платтячка з клаптиків — і ти дизайнер, Чи кулінар — на вечерю бізе з пластиліну. Спільні заняття прадавнішні спомини вспінять. Скільки би досвіду-бісеру не нанизала, Втечі з малечами у їхній Всесвіт безцінні. #втеча, #поезія

до речі, поки не закриємо збір, ніяких фінальних результатів конкурсів)

ми йшли дорогами загублених світів, в пітьмі століть, ходою часоплину. ковчег в пісках епох згорнувся в дряхлий пліт, плеяд імення стали сірим пилом. ми йшли п'ятою ахіллесових шляхів, вітрами Одіссея рвали море. у Трою свято хтось повірив і згорів, втонув митець під ніжний спів потвори. ми йшли у глибину забутих мрій, плили за край, збігали в потойбічне, в химерній битві другом був чужий, світило не згасало цілу вічність. ми йшли спіраллю тисяч поколінь, вживляли слово в цитаделі роду, і бігли, як в останній перегін, за лінію небаченого фронту. народжені між Тигром і Євфратом, ми бачили Едем та кола Данте, відродження й диктаторів апарт – ішли ми прахом – повернулись в прах. травень 2024, ЮІ

ВТІКАЧКА ІЗ РАЮ В пелену найчорнішого сну хтось пробрався, На солоні повіки присів, мов примара, Крізь туманність колючих страхів і зневіри, Помаранчевий заєць -- весна із комірним*. Він зібрав усю сіль з рівчаків у торбину, Досолити життя, щоб шляхи було видно, Домішав до космічного пилу між зорі, Щоб позначити стежку в чертоги любові. Сублімую**, включивши улюблену пісню, Перечитую вкотре сторінки із Ніцше. То хапаюсь за віру, вкладаючи душу У молитву, щоб спокій хиткий повернути. Медитую, відчувши вітри переміни І ловлю сонцесяйність від зайців уміло. Розквітає лататтям надія у завтра, Кожен день в сотворінні себе, бо причасна. Болехвилям емоцій чужих не дозволю Зруйнувати свій світ, відпускаю у повінь. Медитації -- вдих, при затримці лиш тиша: Всю словесну бовтанку із видихом -- чисто. Поетапне очищення тіла до рівня, Те, що тепле від пальців Творця, воно тлінне, Лише ємність душі -- орендоване, в наймі, Життєзвітність з уроками, вибір не зайвий.                               Сублімую, учуся -- втікачка із Раю, А життя, то штурхне, а то враз обіймає. Амплітуда підйомів й падінь -- коливає, Споглядати відчужено -- знак рівноваги!.. Комірне* - плата за щось. Сублімація** - захисний механізм у подоланні внутрішнього напруження.

бард Любисток Дірка від туманності Грифон Зірочка Скарифікатор Mustela putorius Prosto ta Ціпалетта Ми Вінні Тиша в бібліотеці Shameless

1 2 2 4 4 4 4 4 6 5 5 5 7 8 8 9 9 9 9

🏔️ Втеча ⛰️ От здалося б – Чи можна втекти від людської форми, Соціальної норми буденного віддзеркалення. Коли норму тобі прописали, напевно, Норни Чи то Парки – Навчили, як паритися під долею Тим піддослідним щуриком Із потребою в схваленні. Маренням їде день – Обираєш пусте базікання Замість чистої сили семантичної серцевини. Потім бачиш, Як діти тобі чомусь знову викають, Хоча, будемо чесними, ти не вмієш і вполовину Їхнього Заробляти та бавити его, Тримаючи рівно спину. Втеча нині здається єдиним шансом рятунку духу, Того самого духу, Який викликає у більшості Лиш бажання знизати плечима. Послухай. Послухай. Замовчи хоч на мить, моє серце, Йди у гори, в пустелю таким неквапливим рухом, Щоб помітити рухи у відповідь. Часом вдається Крокувати безоднею. Випади Тихим снігом, Вишневим обрамком стежин гострокрилих. Потім дихай, авжеж, Безумовно та радісно дихай, Коли вилився тихо у тигель І форму небачену вилив. Світ відновиться, серце моє, В ньому є ще керунок для сили. Квітень 2024 р. ***

втеча по стежці через пустелю сорок петельок у пошуках дому що у валізі? — питав прикордонник ніц особлівего, пане Ретельний просто усе моє жито житейське спогади, щоб не застигли, — у термос, пам’ять, намотана на веретена, біль у контейнері, сльози в цистерні гордий собою спікер на TEDі подорожує лише із зубною щіткою — теж мені антитеза Ноя, думають біженки терпко ти поживи так два роки, чи стерпиш? не у готелях/котеждних містечках, а у спортзалах/гуртожитках/там-тешніх оселях у хостів /і дякуй, і жодних претензій/ термін утечі у теках держслужби що ти напишеш у полі “адреса”? ні, не прописка, не рече- сховище, справжня. слухай: шити клаптеве життя — це мистецтво темне люстерко хутенько протерти в тебе є ти — жива, ціла і тепла, значить усе, що було — не смертельно знімеш затерпло бретельки істерик і розтечеться пастель по артеріям стебел ти — і є дім, і фортеця, і тенькіт бентежного серця — чуєш, б’ється, легке, як метелик 30.04.24