Храм поезії (🖤)

Сюди по 15 грн закинули будь ласка https://send.monobank.ua/jar/54phoqvNa1 🫶

піксель твоєї форми пишеться чорним, а кольоровим краще олівцям їх простіше зточувати в точність наведення гостроту норми права соціо будь-якої на перший/другий ходять стрункі не вимовляючи ім'я іншими шилась історія пошившись у дурні / еполети сашимі а ми з тобою за підручниками парні приречені чекати морозива відриваючи чеку ненависті до блакитного праві наліво, дівчатка навиворіт встигаємо яму вирити вірячи в траншеї та транші рятуємось від самих себе білих чорних кольорових переходячи кордони по тихому @viknapoetry #верле

Присвята Олі Ритик Присвята Олі Ритик Знаєш, цей час тягарем на рамена опав, Проколоті вени — системи прошили рукав, І лиш марафони, якими розмаїли час, Давали надію, щоб вогник в мені не погас. Нектаром по жилах стікалось п'янке хвилювання, Коли результати вривались в буденність печальну, Горять твої свічі, на шиї дріма слоненята, Я вдячний тобі — і словами це не передати. Пробач, як щось бýло — завжди відчуваю провину, Ніколи не зможу віддячить за все, що ти в силах Для мене зробити була — я кружляв до знемоги, Нікчемне життя огортали оті перемоги. А доля пропаща — і часом її не змінити... Та Оля найкраща. Ви знаєте, прізвище Ритик? А ігри є ігри...В доріг є початки й фінали, Ніколи тебе не забуду... І завше замало... Іван Добруцький #добруцький

тільки в одній роботі помітив наявність душі

Помада червона-червона Цигарка із присмаком кави і шоколаду Я нарешті вголос скажу твоє імʼя При усіх Перші літери Транслітерація найкращих у світі слів Сутінки Свобода Сенс Секс Кожне із них має свою сутність Знову уголос Знову сказала В кожній літері тут прихований доторк Знову, знову і знову Пан блукає по сліду Цілує здається кожен Палець, ребро, волосину Та завтра Нічого більше нам не завадить Буде реальністю Буде твоєю Цей найжаданіший день Вирій Помади Червоної Ружої Нестійкої зовсім Розмазаної За контури (Усіх сенсів) Твоєї долонею Об губи губами Весь пігмент залишається Я дарую його Затисни мою мене Зроби її нарешті своєю Затягни у свою пітьму Вона цікавить більше, ніж перехожого вбивцю Більше, ніж суворий північний вітер Настільки Що хочеться роздерти шкіру Щоб відчути увесь присмак ночі Коли біль дійде до ніг Мʼязів у бедрах Помада червона-червона Зітреться об шкіру Цигарка з присмаком кави та шоколаду Запамʼятається Як одні з найкращих Снів Сенсів Свободи У сутінках Де я нарешті скажу твоє імʼя При усіх Демонах Вголос @poetrypozharska #ронін

Оманлива святість Оманлива святість твоя, доленосна Єлено. Дарма дарували співці тобі оди хвалені. Ба, навіть Паріс Свій розум відніс В гріховний твій храм, де на стінах брехні гобелени. Оманлива святість твоя, неземна Менелая, Не німб над тобою - то вранішнє сонце палає. Згорають міста За хтиві вуста Що так неспроста поцілунком, як ядом, вбивають. Оманлива святість твоя, донько Зевса та Леди, Очей самоцвіти чарують, щоб з попелом стерти. Зіниці алзмаз, Що спалює враз, В той проклятий час, що до смерті веде тет-а-тетом. Оманлива святість твоя, о, божественно-грішна. Твій лагідний сміх - то глузлива болюча насмішка. А дотики рук, Мов стріли і лук, Що серденька стук зупиняють, як тільки поніжать. Оманлива святість твоя, музо пекла та Раю, Вже знаю про це й чомусь знову тебе обираю. Я - бовдур Паріс, Єлену поніс Крізь гори та ліс, поки Троя за неї вмирає. @real_dobrutskiy #добруцький

Я спав і у сні Птахи нашепотіли мені на вуха, на праве і на ліве, більше на праве, що всі мої напрямки неправильні, вимоги неправомірні, вчинки негарні, а відчуття міри збите, як збиті вершки. Здається то бу‌ли круки. Я змінив бік Верещить Київ. Кишить різноманіттям, як хвора кішка затягує пазурами в нори тендітних, небитих ще пташенят. Пташенята милі, але такі вже затаскані, ну такі вже затаскані, недоглянуті і покинуті, занедбані, перемацані, гордовиті, законсервовані, стомлені й поморочені. Тяжко. Відкрив очі Ранок у Львові закономірно вологий. Думки залиті, ніби оливковою олією, давньогрецькими мотивами і бажанням перевизначати слова. Закон в місті один, як одна голова. Закон – це бути не на своєму місці і називати це домом. Закон – це знатися з кожним обездоленим. Закон – це тепер дієслово. Закон впертий і нарваний. Закон грає зі мною в нарди, прекрасно знаючи, що я ніколи не знав правил. Закон – це диявол. Закон – це те що в мені, поки я під чужим зоряним небом. Закон тримає ближче землі, закон робить з мене мереживо. Вже час снідати Якщо уявити що я – пластівці, то світ – це молоко. Місто – тарілка глибока, і я тримаюсь як можу, але поволі втрачаю поставу, унікальність ходи. “Ходи до нас на виставу, старий!” – кажуть сусіди в упаковці брендовій, “тут багато метафор про посуд, краще не зчиняти ґвалт по-новій, краще зовсім прийняти навколишню обстановку, не висувати зайвий раз носа.” В кінці кінців ми відрізняємося лиш способом та часом приготування – кого в воді, кого в молоці, а кого просто сухим. Прокинулась ти. Росою змочений чорний ґрунт. Степ. Дай мені тебе торкнутись. Стукіт сердець, як стукіт колес, як гудіння заводів. Сонце зводиться і ричить. Ти піднімаєш брови. Степ. Чорні гори. Оголеність ніг. Step. Кроки невпевнені, але різкі. Слова всі знайомі та голосні. Букви важливі, майже всі приголосні. Якби не ти, куди я мав би йти. Якби не ти, то світ би звузився до стану мушки. Я змушений тепер плисти посеред пластівців заради губ твоїх вугільних смужки. @serhiichornovil #тінь

Апостоли І вони зберуться колись як апостоли після вечері турнікетами черствих слів затягнувши холодний червень і брудними щипцями сліз з липня тягнучи дні-осколки доки серпня прогниле дно рахуватиме пульс вибоїн І мовчатимуть довго так наче тиша лікує рани А коли знову кількість втрат день ховатиме у смеркання хтось почне і підуть крізь степ безкінечні імен шеренги як осінні важкі дощі розмиваючи болем землю і сидітиме втомлена Смерть обмінявшись з Життям шевроном погляд свій опустивши вниз як і всі тепер, без роботи й спрагло слухатиме слова мов ковтками останню воду Й будуть згадувати бійці назви напрямків, міст, посадок як тримали свої рубежі як кривавив зорею ранок як трьохсотих несли у ніч і вертались, коли світало І звучатимуть позивні наче хрускіт відкритих банок тих, хто поки ще не зумів на щиті увійти до гурту Та сідаючи до вогню щоб зігріти холодні руки кожен, згадуючи своїх в цьому піксельному раю між зів'ялих квітів війни не чекатиме в гості тих хто іще в строю. Федір Рудий (@rudyipoetry) #рудий

+ 5 грн

які милі діти, зробили приємне діду

Сюди по 15 грн закинули будь ласка https://send.monobank.ua/jar/54phoqvNa1 🫶

Який тепер оголосити вирок? Ще вчора щем смугастий гомонів, Спалахував у роздумах надмірних, Дзвенів, мовчав, кричав, вривався в спів, Зник трутнем непомітних кольорів. Чорнилами минуле розіп'ято – До розстрілу, до страти почуття, Втекли вони, сховалися у п'ятах, Піднесені край неба не летять І край землі гойдають білий стяг. Крейдовані думки на палімпсесті – Півсутінь у дотичності доби, Ворсиста правда, шерехатий шершень, Печатка із розмитими «якби» Під вироком із підписом «люби». Шовковою ходою павутина Край серця замінила на стібки, Стрічає веремії перевтілень Керованим метеликом крихким, Придуманим, видовищним. Ніким. Відродженим величним силуетом Із поглядом замріяним легким Розталою пломбірною душею Ніч заплямує білосніжний кит, Вдивляючись в сузір'я і зірки. Серед китів, приречених до страти, Лише білуха може озиратись… Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #мовчан

Джессі Галлівел Мене звати Джессі Галлівел (творчий псевдонім, в житті для своїх численних друзів я просто Сашко). Мені 30 років, поет, історик, не одружений, не маю дітей. Люблю тварин, маю 3 собаки. Автор не опублікованого роману міського фентезі. Люблю верлібри, жіночу руку в поезії та поезію в цілому. Маю власний Храм

У Самурая немає цілі тільки шлях Якщо це так то хочу бути роніном Бушідо ріже все в етичний жах А бігти це найкраще не для воїна Подвійне лезо замість істини, структури Я буду ханом Ако, сином Накамури Мені насрати, на мораль і диктатуру Наша історія - це кредо болі і тортури Це ж просто справді мати власну волю Та нігілізм все скаже "хочеш спати?" Ті хто хотіли повбивати нас з тобою Ті самі люди нас ведуть до страти @KKoDiN01

У час, коли літо в пекельних лещатах стискає, Та ласує стиглим розмаєм гостинних садів, Я подругу Юність покличу на чай або каву. І жодна морока нехай не хвилює тоді. Ми майже однакові носимо ще сарафани, І справжні проблеми і досі ті самі на двох. І віримо, що почуття не приходять зарано. А стрілки годинника змотують миті в клубок. Замовимо яблучний штрудель і кульку пломбіру. Гармонію ззовні буває простіше знайти, Ніж внутрішній спокій, бо юнка не завжди помірна. Для пошуку щастя згодиться їй берег крутий. Та рухи із нею легкі у хіп-хопі чи вальсі, І вруниться шлях, що немає, здається, кінця. Навчилися разом іти до мети, не здаватись. Зупинки, коли перепона проколе як цвях. За кухликом кави заглянемо в книгу історій, З якої гукають і друзі, і сонячний Крим. Згадаються ті, що за обрій помчали заскоро. Та подруга скаже: "Тепер і за них теж гори". Упевнена, вік — це умовність, хоч іноді кігті Часи висувають і дряпають все навкруги. Хоч як і колись на трамвай зараз можу підбігти. Але додалася вага до звичайних справ-гир. Хоча календарні роки промайнули зненацька, Зітхати — заняття даремне. Тому навпаки Продовжу долати вершини, бо за‌пал юнацький, А досвід при ньому тримає життя наче кит. @literospletinnia #приходченко

Історії "Небесного Причалу" видаються мені такою скринькою із барашком, намальованою Пілотом для Маленького Принца. Тобто там, всередині, стільки всього насправді суто мого, всі дороги, світи, таємничі бібліотеки, маяки, перехрестя світів. А на поверхні - казки про вибір та доброту. Десь за тиждень я видалятиму дописи про книгу, оскільки почну займатися рукописом для видавництв, та хочу зменшити присутність згадок в мережі. І так старі оповідки бігають пабліками та перепостами, тоді це здавалося правильним, та, може, й було таким. А отже, всі, хто хотів замовити - замовили, а потім ті, хто не встиг чи забув, так вже повелося, можуть просто забути остаточно через нескінченний потік інформації в мережі. Я не буду нагадувати. У цієї книги свій шлях та вона створена для людей в якості слів надій та сенсів. Хто відчув - той взяв можливість та радість. Проте можливість взяти в мене рукопис в ПДФ буде, певно, завжди. Тому що ангели не продаються, а що там вирішать видавництва - це вже не від мене залежить. #до_читача ***

У клена біля розлогих стоп суха неродюча глина. Колись у нього було ім'я, а нині — запилені літери наживо спиляні до гілля. Вростає у стовбур суха стерня гострим листом пирія. Буває, до тіні щільної крони схиляються спини, ягелем пахнуть гóлови, повні зерен думок між дріб'язком і полóвою. Він відпускає кожного останнім листом, з обережною ніжністю до стомлених подорожніх. Зрощує тріщини, зрошені смутком людських очей. Вкрите корою, серце його пече полиновою гіркотою. Витікає в землю кленовий щем липкими струмками соку, лишаючи дивну подобу спокою. Горне вітер сухе плече, замітає пилом застиглий іній і шурхотом листя, вперше за довгий час, кличе його за іменем. @snigpoetry #мері