Храм поезії (🖤)

Абрикосовим цвітом весняно мете, Пританцьовують чоботи взуті. Чимчикую в Сільпо по акційний Артек, Щоб відчути себе у Гурзуфі. Як пісок розсипається з вітром крупа. На зупинці морозом побитій Перехожий лежить, засмагати упав. Червоніє кагор у торбині. По дорозі затока, у вікнах герань, Уявляю долину лаванди. Подивився Артек, із полиці не брав — Не курортно у квітні, сказав би. Недочитаний тред закатає губу. Остогидлі пейзажі на дачі Нагадають мені — ти в Гурзуфі не був І, напевне, його не побачиш. 12.04.2025 #вірші #капця

[залишене в окупації. 3] ⠀ залишені в окупації загублені на війні речі мають властивість повертатися їх повертає любов викуповуючи останніми там де виробництво вже припинилося тому безглуздо сумувати за дорогими речима, лишеними в окупації ⠀ але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі? як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою? ⠀ що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях? доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною залишивши безсмертя запитанням, на які наймудріший на які найсміливіший не неважиться дати відповідь ⠀ хто зведе над останніми поглядами в небо кургани? війна дарує безкоштовно дорого оплачувану і довго оплакану істину ⠀ тіла нізащо не відпускають тіла живі помирають разом з мертвими полеглі в бою довго не помирають ⠀ до зими двадцять другого ми не знали що таке "орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли, така його доля" ⠀ до кінця лютого що триватиме цілі роки ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою ⠀ до кінця лютого, що триватиме цілі роки, ми так і не дізнаємося точної відповіді як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі Ярина Чорногуз #ярина_чорногуз

АБСТРАКЦІЯ (ПО ТОЙ БІК) Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки. Вже звикла — дивитись крізь неї на інше, паралельне життя, номіноване прийменником “до”. Відчувати, як вітер лоскоче нутрощі тунелем навиліт. Потойбічний світ такий світлий — він сліпить незайманим сміхом, безпекою, голосами рідних... Дражнить припухлі до мухоморного стану очі недавніми мріями, планами — плавними монохромними спіралями психоделічних відео. Видиво. Ви диво… Вернутись б у цілі, неторкані стіни батьківського до🏚️ Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки. Я дивлюся крізь неї в минуле, мов крізь дверне вічко спогадів. Лінза — потріскана й викривлена. Світ став навиворіт. Світ жвавих крамничок і світ під розтрощеними стелажами. Світ у незапланованій відпустці і світ в евакуаційному потязі. Світ на вокзалі в очікуванні смерті порятунку. Світ в дзеркалі заднього виду і світ у прицілі гвинтівки. Світ в телевізорі. Світ — кругла товстобока зебра, яку ти ніколи не зможеш нагодувати. Усі “чорні” та “білі” смуги життя деконтрастуються, коли небезпека цілує в чоло. Скільки не кидай у воду прямолінійних предметів —  резонуватиме колами. Концентричні відголосся ненависті наростають новими кільцями в стовбурі серця. Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки. Слайм — теплий, липкий — витікає пекучим піксельним вибухом   гейзера. Присихає загуслою лавою до внутрішньої сторони куртки. Пальці не можуть спинити гарячу цівку, що ллється  з надбитого глечика. Салатові руки трави обіймають, лоскочуть, ласкавим шелестом лестять, заколисують листям  до млості — і п’ють! п’ють жадібно кожну краплину — не можуть напитися. Тягнуться поміж ребра до світла крізь темний тунель. Мій мозок наносить абстракції фотопідтверджень на плівковий негатив. ⚠️ чутливий контент ⚠️ Жити з діркою в грудях — важко. Та не неможливо. Піднімати себе насилу збирати себе по частинах             щоранку             щоразу             заново вчитись радіти робити свою роботу             і жити             жити!             жити! поки десь їде на впізнання  моє ще одне п о ш м а т о в а н е т         і         л        о

[залишене в окупації. 3] ⠀ залишені в окупації загублені на війні речі мають властивість повертатися їх повертає любов викуповуючи останніми там де виробництво вже припинилося тому безглуздо сумувати за дорогими речима, лишеними в окупації ⠀ але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі? як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою? ⠀ що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях? доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною залишивши безсмертя запитанням, на які наймудріший на які найсміливіший не неважиться дати відповідь ⠀ хто зведе над останніми поглядами в небо кургани? війна дарує безкоштовно дорого оплачувану і довго оплакану істину ⠀ тіла нізащо не відпускають тіла живі помирають разом з мертвими полеглі в бою довго не помирають ⠀ до зими двадцять другого ми не знали що таке "орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли, така його доля" ⠀ до кінця лютого що триватиме цілі роки ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою ⠀ до кінця лютого, що триватиме цілі роки, ми так і не дізнаємося точної відповіді як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі Ярина Чорногуз #грань_поезії

⛰️🌊 Шаман 🌊⛰️ Коли ідеш углиб океану – будь океаном, Коли потрапляєш у серце бурі – будь громовицею, Гранітні вилиці скель підкажуть, як стати каменем, Вітри повідають вітряні таємниці. Старий шаман підіймає долоні віття, І миттю світ темнішає, ніби морок – Не бійся, говорить, усі ми – стихії діти, Бери своє, йди донизу, а потім – вгору. Віддай чуже, тобі непотрібне – комусь згодиться, Не бійся болю, той біль тепер – жертовна данина. Не будь наївним, віднині ставай невинним. Невинний знає про зло та іде в долину. Невинний знає про страх, він боятись вміє, Але стихія серця тримає міцно. Коли океан міліє, приходять змії, Отрута їхня – цілюща, і точить крицю.   Старий шаман підіймає чоло до неба, А потім крокує прямо, стає горою, А потім крокує криво в зелених стеблах, І тіні його кружляють осиним роєм.  Ідеш углиб – так ставай глибиною, хлопче, Ідеш догори – розгортай-но, дівчино, крила. Ніхто насправді сили собі не хоче, Усім, хто може – сила себе відкрила.  *** @worldscrossroads #alldoroga

коли й помилитись то так аби втратити все коли закохатись то так аби все віддати самособоюнаповнене море самособоюнавернене нажахане власною прозорістю смазматично спльовує на глухонімий берег дрібнички загублені смертю вцілілі й щербаті домівки молюсків крабів з відірваними клішнями бліді безликі тіла медуз чи цілком неметафоричні кавалки оплавленого алюмінію коли й помилитись то так аби не помилували коли закопатись то так аби стати піском самособоюнапоєне море самособоюнастояне вночі стає м’язом серця відтак стискається до камінчика заважкого аби забрати з собою в кишені й аж надто знайомо поточеного аби лишити на пляжі куди не глянеш крізь вічко у камінці бачиш балкер на горизонті чайки стрімкий розворот набрякання хвилі коли й помолитись то так аби чули на тому березі коли закохатись то так аби перекричати молитву самособоюнаснажене море самособоюнатомлене обліплене бетонними їжаками мов цуценятами сука співає сонному лиману солону крижану колискову непомітно розмиває виднокіл самособоюнадурене море самособоюнавіяне коли й помиляється не кається коли кохає не питає #сама

‼️УВАГА УВАГА УВАГА УВАГА ‼️ Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY 🤔Що варто знати? Готуйся до гарно проведеного вечора) Обов'язково дізнайся більше про людей, що будуть ділитися з вами своєю творчістю) 👀Як потрапити? Дата: 27.04.25 Місце: Art Village Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39 Час: 17:30 Вхід: донат від 150 грн Записуватися тут: @plaidpoetrik Приходьте, вечір буде моцний!

І немає нічого, крім нас. Безперечне тримає наш час. Ми хвилину за днем пронесемо І за спокоєм тихо пройдемо. Що любов, та що вічності варта, Забирає на себе всі ватра. Вона — кінь, безперечне єство, Вона — тінь, огортає крило. Вона — день, перевернута в ніч! Вона — коло в квадраті, безліч. Фантазія скромна, регалії сум, Фантана Моргана, Іларія перша. І навіщо ті гори, як падає світ, Коли, опиняючись біля твоїх ніг, Він розквітає в безсоннім шляху І промовляє тебе, як я тут. Ти тримаєш безмежне в собі. І немає нічого, крім нас. Безперечне тримає наш час. Ми хвилину за днем пронесемо І за спокоєм тихо пройдемо. Анастасія Яковлєва #Анастасія_Яковлєва

*** Шепіт у темряві чую твій дуже сміливий, Руками-тентаклями здавлюєш дужче шибарі. До «перемоги» рахую відверті хвилини, Між тим, в голові, сторінки Камасутри гортаю. Я просто сьогодні відволікаюсь тобою. В темні години, як завше, потрібні обійми. Пеклом обпалюють тіло вологі долоні, Ти мною керуєш наче смиренним кормилом. Через відсутність вай-фаю вмикаю уяву, Ти допоможеш мені це відчути скоріше. Жити в постійному стресі не зможу, я знаю, То́му лишається нам смакувати у тиші. ….. Опісля оновлені нерви згадають минуле: Було «не на часі» і так ми прожили третину. Тепер розумію, той пострах мене баламутив І повністю лютого привид мій потяг поглинув. *** Вірш написаний за спогадами перших місяців війни 2022 на марафон #інтимнірядки позаконкурсом♥️ © Ольга Ритик Конкурс проходить у інстаграм @poetry_ua #вірш #інтимнірядки На фото я

На добраніч 🌙 Ти питаєш, чи я не нудьгую без драми? Лиш поглянь мені в очі, а хочеш, у вірші: Я хронічно була кимось надто бажáна І, мов колесо пʼяте, недоречна і лишня. Мене зáвжди було то багато то мало. Це так важко прийняти і навіть збагнути, Тому кожного разу я вперто й зухвало Зігрівала блукальців у себе на грудях. Прокидалась одна і одна засинала, Пригортаючи замість коханого ковдру. Мене римами нудило і вивертало, Я зрікалась довіри і вірила вкотре. І от зараз я дивом, можливо, в останнє Довіряю тобі власну недосконалість. Мені затишно й тепло. Ти ще маєш питання? Ні? То спи вже нарешті. Люблю. На добраніч. Київ, 16.04.2024

і вони стали такими зрілими ці досвіди що годі казати про себе тільки слухати як брунька на гілці розпускається в горішніх плавнях як гірчить полином збентежене юністю надвечірʼя чи стаєшся вперше собі близьким в спільну макітру засипані пережитки минулого Тижня Року Дня тримай розітри до байдужості все скошене поневолене вічністю випрасувана кремезність дикого поля і ці втомлені носії дорослих облич риплять під натиском годинникових черевиків поки березень ретроградить неповерненнями і протягом завіса / в цій реальності мені бракує тільки твоїх привіт @nlitvinovapoetry #літвінова

бери мене жменями читай мене стосами всі зими і осені цілуй мене босою ковтай мене хвилями куштуй мене поспіхом всі зими і осені святкуй мене з розмахом всі літа і весни танцюй мене зливами розніжуй собою, щоб стала лінивою шукай мою крихкість відлиту в прозорості осяяну в золоті губи в невідомості #Йана_Браценюк

⚡️ Новий запит! Збираємо кошти на зарядну станцію та зварювальний апарат для ремонту автівок бійцям ЗСУ на Харківський напрямок. 💪 Мені написав мій приятель, який служить у війську з проханням допомогти придбати необхідні для роботи девайси. Ми з вами минулого року вже допомагали його бригаді з устаткуванням та інструментами, нині знову є потреба. Хлопці багато пересуваються, автівки часто "стають" і їх треба ремонтувати. Бракує зварювального апарату. Щодо зарядної станції – очевидно. 💰 Що по вартості? Зарядна станція коштує 30К, зварювальний апарат – 13-15К. Тож відкриваю збір на 45К. 🥰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/2Lwnq5T8L8 4441 1111 2354 8889 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментах: "на зарядну станцію" 🐱 Долучайтесь, ваша підтримка дуже потрібна!

РОЗДУМИ Зима напевно всього року крапка: Природі час оновлень, сон, спочинок. Ганяє вітер сніг — колючі скалки І зблідле сонце ходить надто низько, Мороз бува, лютує, хижо жалять. Лиш взимку шибки квітнуть срібним цвітом, Зима сплітає іній у тонкі мережки: Краса холодна, гаптування білим. Серед заметів ледь помітна стежка, Веде в дитинство, часто робить скріни. Хурделить, дім знайомий ледь помітний, У грудях гуркіт серця й ком у горлі. Загляну. Мама місить хлібне тісто, Дівча вкладає хлібець в круглу форму І в'ється запах вгору — в домі тісно. В постійній, змінній року круговерті, Проходять наші дні життя, століття, Осінній дощ зі смаком яблук спілих, Весни буяння, цвіту, літня спека, Мороз тріщить і товща лід на річках. Коли всміхнеться сонце в час відлиги, Ростуть з води бурульки — лід зі стріхи. А час свій біг поверне з рейок зимних, Малює із весною плани спільні, В душі тепло від сонячної днини... @Raramina #раміна

більшість шкіл у місті стоять у формі літери "П", де "П" - це поразка. сни перед першим уроком розкладаються довго, як пластик. як пластир швидко і болісно зриваються криком літери. хмара чекала 5 років, і сніг артобстрілом випаде. ракетами класу "повітря - останні парти", "повітря - твоя непевність", "повітря цього не варте". хтось відміняє черговий бартер, і крейда в'їдається в мозок пошкодженою але правдивою скрипкою. по собі лишає сліди-слова, що лежали глибоко під кістковими плитками. твої тотемні тваринки сьогодні назвались хамелеонами, тобто у літери "П" з'являються нові значення. твій диктант червоніє від наївних дитячих помилок, прокинься і зможеш побачити: по-перше, не було ніякого крику, ні під час втрати останнього літа, ні від спроб усліпу намацати вихід. по-друге, не можна писати кров'ю і власним пір'ям, краще б сидів в напівтемній квартирі і ловив би з задвірками Всесвіту найхиткіші конекти, головне не дививсь у вікно: там "Приреченість", "Пастка", "Помста". хто цей йобаний архітектор? прощайся з усім цим у стилі Бостону розгадка лежить у втраті: ось вона ось вона ось вона як проміняти школу на септу? вчора ти спитав мене на позакласному: "порізи - це щоб ховати, чи щоб показувати?" я безпорадно крізь зуби вицідив: "наступного разу у школу з рушницею". я викидаю з твого портфелю усі цигарки і кволості час по дорозі додому темний і трохи пористий. як не змінюй температури, та струмені більш не змиють, того що ти носиш за спиною. змінюй прописки, прізвища, переходь на вечірню зміну. але як змінити порядок, в якому шикуються стіни? вчора мене звільнили. в тебе - не працює сім-карта. я проїжджаю повз школу, де "П" відсьогодні - правда.

я стільки разів людина скільки знаю мов ворожнечі з усіма діалектами й говірками вгадай у якій з них я нейтів говорю без акценту пишу без помилок думаю всіма одразу кучерявий метод зміїні голови набери до рота мертвої води аби вимовити мій шиболет чи стане тобі замаху змолотити цей колосок чи спроможні твої щелепи прожувати мою чорну паляницю чи зламаються від поцілунку як репається напівзітлілий корінець старого кишенькового словника латина вуличних бійок клинопис срачів у твіттері санскрит війни борейська мова медоїда inaudible whisper asmr твоєї неусвідомленої злості шарудіння сторінок із криптограмами з-під шкіри стоншеної мов калька бубонить давньогрецький речитатив крові говори принаймні голосніше ніж думаєш ненавидь гучніше ніж боїшся пиши сороміцькі вірші на бересті моєї спини я вмію читати хребцями спільноіндоєвропейську лексику хордових назви мене першоіменами що роздвоюють язик і мертві мови любові вийдуть із гробу спустяться з гір злізуть з дерев ступлять на сушу і зябри загоять свої @bozhkoistyping #божко

✨ Перо фенікса ✨ Крилатий вісник дзвоном пролунав. Я міцно сплю. Здається, ось вона, Дорога серед пагорбів до Моря… Навколо – невмируща йде весна, В руках шматки уявного стерна, Та хто ж тут автор радісних історій? Я міцно сплю. Це все – омана днів, На дні туги ввижається мені Густа вода, замулена бідою. Слова бувають кволі та дрібні, Сліди блищать рубінами в стерні, Та є ще полиск зірки золотої. У цьому сні є місце для заграв, Якби колись мене би хто спитав – Я б ці шляхи на картах змалювала. Горить жаріння променем між трав, Його ніхто у вісників не крав, Їх цим шляхом заплутало чимало. Як феніксове полум’я злетить, У тім вогні відродяться світи. А ти вже йди. Твоя пора настала. Березень 2025 р. #збірка_Слово_Скриптора ***

Балада про Білого Вовка Дітей вкладають на ліжка, дають їм пити отруту, у них забрали дитинство, бо треба знаряддя здобути — не бути більше людиною, а тільки лиш інструментом. Отрута змінює тіло. Скільки смертей хлопчачих бачили ці старі стіни? А скільки дітей платили занадто високу ціну? Щоб стати знаряддям убивства чи захисту інструментом, аби не забракло хисту вбивати без сентиментів. Щоб потім у вічі кланялись чемно. За спиною, щоб плювали й лякали дітей відьмаком, а потім просили в підвали залізти й убити стриґу, а потім в болотах потвору. Ще й обмануть з оплатою і будуть благати повторно про захист від лиходіїв. Чи думав хоч хтось про нього? Його сокровенну мрію? Кохати Йен безумовно та мати спільних дітей, старіти поруч із нею. Не треба ні слави, ні вдячності, не треба коштовних трофеїв. Можливо мати хотіла за темні гріхи спокути, що привела в Каер-Морхен, де дітям дають отруту? Що віддала відьмакам свою тепленьку дитину? Чи краялось болем серце? Чи плакала потім за сином? Він теж пив чаклунський трунок і він вже герой, що вижив. Магічні жахливі тортури зробили у десять сивим. Немов ще тоді віщувало нещастя долі лихі волосся біле, як сіль, а очі, як у змії. Сивіти з роками природньо — приходить повага та шана, Та всім буде муляти очі БІЛЕ ВОЛОССЯ МУТАНТА @lysychkazlisu #лисичка