Марія Берлінська:
Якось я запитала Залужного, що він думає про Сирського. Це був десь початок 2024 року, ми сиділи в кабінеті і обговорювали потенційні сценарії війни.
Тоді вже активно ширилась інформація, що Сирський стане наступним ГК.
Залужний відповів максимально коротко, буквально одним словом:
- Професіонал.
На днях Федоров теж висловився про Сирського:
"Тому що насправді Сирський в 2022 році врятував нашу країну в тому числі. Він провів Київську операцію брав участь, він провів Харківську операцію, брав участь в Херсонській операції. Багато різних операцій. Ми не можемо такого командира недооцінити..."
Достойно.
Треба мати честь, щоб коментуючи ГК з яким явний і жорсткий конфлікт не скотитись в дитячі образи, а визнати і заслуги опонента.
Тепер максимально неупереджено, суто пунктам і по фактам.
1. Конфлікт між МО та ГК був давній. Його не афішували, але всі хто глибше в темі звісно знали.
Конфлікт значно глибше, ніж між двома лідерами команд, не суто між міністром і главкомом. А між їхніми ключовими підлеглими теж. До останнього це намагались не озвучувати публічно, що логічно під час війни.
Хоча й сам конфлікт всередині під час війни дуже не логічний. З іншого боку конфлікти всередині військово-політичного керівництва під час війн були завжди і всюди. Достатньо почитати історичні мемуари відомих полководців і політиків. Україна в історії проходила це теж не раз. З важкими наслідками.
Зараз головне пройти нарешті по дорослому, пам'ятаючи історичні уроки, зберігши взаємоповагу і державність.
2. Справді, в цьому конфлікті стикнулись два різних управлінських уявлення про подальші способи, методи і загалом засадничі підходи до ведення війни.
Але зводити все до того, що міністр хоче воювати на дронах, а ГК на конях - як мінімум смішно. Це дуже примітивне уявлення про суть їхніх розбіжностей.
Дуже легко повірити в спрощену, а значить зручну, дуалістичну картину світу.
Ось в нас молодий, прогресивний міністр хоче перемогти дронами. А ось старі, радянські діди хотять всіх вбити в штурмах.
Все як в казці в дитинстві- ось добро, ось зло, все зразу так приємно і зрозуміло, не треба напружуватися і довго розбиратись.
Але світ складніший, особливо під час війн такого масштабу.
3. Чи є за що критикувати Сирського? Звісно, як і кожного з нас. Він не ідеальний і не святий.
Є довгий список, що йому закидають: "Жорсткий і авторитарний, призначає не професіоналів, а лояльних, майстер політичних інтриг, безкомпромісно карає за непокору, вміє місяцями саботувати призначення і грати в бюрократичний пінг-понг, безконтрольно допустив деяких командирів садистів до посад, ненавидить технології, вимагає воювати штурмовиками, а не дронами, завербований росіянами etc..."
Не буду перечисляти все, легко гуглиться. Частина цієї критики релевантна, частина повний абсурд.
Справедливості заради важливо розуміти, що кожен командир високого рівня має своє кладовище. Кожен. На війні не буває без втрат, як і без помилок. Мої побратими - взводні, ротні, комбати, комбриги - мають в голові кожен свій список тих, хто можливо би не загинув. Кожного разу прокручують як можна було зробити розумніше, як прорахувати, щоб уникнути цих страшних розмов з матерями і дружинами. Про це не прийнято говорити.
Але повірте, ті в кого є совість мучаться до кінця життя, навіть якщо по суті не винні.
4. Зараз Сирський, Клименко і навіть Хмара потрапили під хвилю публічної критики. Троє офіцерів стратегічного рівня управління.
Чи можна критикувати командирів публічно? Звісно, в нас демократична країна і не може бути недоторканних. Однак в першу чергу на це мають право ті, хто служить своїй країні.
Але коли люди, які за 12 років не служили ні дня, починають кидатись з принизливим брудом на бойових офіцерів - це клінічна неповага, дуже нездорова тенденція.
Сирський, об'єктивно провів ряд блискучих, історичних операцій стратегічного рівня, що визнавали навіть вороги - одна тільки Харківська чого варта.
Тепер він "дід", "м'ясник", і ненавидить дрони.