Pagan folklore

#міфи «По болг. легендам, после того как Н. поднялось высоко, распался его брак с землей, который был очень полезен людям: от этого брака родился месяц, а во время женитьбы Н. и земли полил дождь, принесший плодородие». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н. И. Толстого). Т. 3. М.: 2004. Стр. 377.] «Как брат и сестра предстают в болг. поверьях небо и земля, от сакрального инцеста которых родится месяц». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н. И. Толстого). Т. 2. М.: 1999. Стр. 418.]

#міфи Підняття Неба «По верованиям юж. славян, плоское Н. раньше низко нависало над землей, и до него можно было достать рукой, люди задевали его головой, забирались на него по столбам, женщины развешивали вблизи Н. Белье, волы его лизали, ангелы спускались с Н. На землю пить воду и т. д. Но оно поднялось очень высоко после того, как женщина, подтиравшая ребенка, забросила на Н. Грязные пеленки или вытерла о Н. руку; выбросила на Н. мусор (болг.); баба, сажавшая в печь хлеб, ударила его лопатой; косец проткнул вилами; пахарь — палкой, которой погонял волов (серб., хорв., болг., макед.). (…) Представления о «близком» небе известны и вост. славянам, ср. бел. полес.: раньше Н. было близко от земли, можно было на него всходить, но люди согрешили, Бог отделил H. от земли и закрыл эту дорогу (Серж.ПП:4); укр.: Н. опирается на землю «при конци свита», концы его впадают в моря и остаются на дне; там, где Н. сходится с землей, «бабы кладут прачи на небо» (Чуб. MB 1:12). После того как Н. вознеслось, расстояние от земли до Н. стало огромным: чтобы его узнать, надо зарезать трехлетнего быка, сложить одну за одной все шерстинки с его шкуры и измерить их (бел., Fed.LB 1148)». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н. И. Толстого). Т. 3. М.: 2004. Стр. 377-378.]

#міфи На чім стоїть сьвіт? Йак Сус Христос постановиў сьвіт і придаў рыбі: На, держи хвіст ў зубах, бо на тобі сьвіт стоййт цілій. І вона ноты буде держати хвіст ў зубах, покы Бог повелит. Вона йак бы хвіст пустила, йак бы сва простерла, зараз бы сьа сьвіт затопіў ўвесь. Сьвіт стойіт на рыбі і ўже. Зап. И мартї, 1899 р. У Мшанци, Старосамбірського пов. Від Грица Оліщака Терлецького Джерело: «Галицько-руські народні легенди» (2 т.; 1902—1903), авт. В. Гнатюк

#вітри #міфи Знов про двох вітрів: Балканы. Македонцы: Ценев 2004: 154-155 [Южный ветер отвечает Северному, что наметенный тем за неделю снег он растопит за день; но Северный спрятал горсть снега у одной женщины и на следующий день показал Южному ветру - тот не все растопил!], 155 [Северный ветер за неделю заморозил воду, а Южный должен был ее за неделю растопить; если не сумеет, лишится глаза; Северный спрятал немного льда под задом одной женщины; вырвал Южному глаз; поэтому Южный дует слабее Северного], 156 [Снег должен был жениться на Северко, но Южный ветер был кумом, Снег испугался и отказался от свадьбы]; сербы , боснийцы , болгары [В области Поляници и Клисуры (юго-восточная Сербия) название южного ветра ħорча объясняют следующей сказкой: «Однажлы Юг (=южный ветер) растопил весь снег и гордился тем, но один старик сохранил комок снега и крикнул ему, что весь снег еще не растаял. Когда Юг оспорил это утверждение, старик бросил тем же самым снежком в Юга и выбил ему глаз»; Вариант той же сказки, запомненный им с детства, приводит Веселин Чайканович в своей статье, посвященной названию Ħорава Анħелиjа. Юг и Север (=северный ветер) спорили, кто из них сильнее; кто выиграет пари, выбьет другому глаз. Первый подул Север, и все заморозил, потом начал дуть Юг и все растопил, кроме одного комка снега, спрятанного под кучей соломы. Итак, Север выбил Югу глаз, вследствие чего Юг получил прозвище ħоравац. В другом варианте из Боснии Юг выбил глаз Буре (Бура здесь в значении СВ ветра), когда она набросилась на него, потому что он растопил ее ледяной дворец. Чайканов указывает и на болгарский вариант, опубликованный Д. Мариновым, согласно которому Югу глаз выбил обманным путем Горняк (западный ветер), побежденный им в соревновании]: Лома 2008: 202.

Гравюра зі зображенням Гетьмана Івана Самойловича Джерело

#міфи Отож, підсумовуючи сказане: Український фольклор містить багатий корпус уявлень, у яких Місяць постає як персоніфікована істота. У народних казках він наділений власним житлом, де мешкає його мати (Рудченко 1859, № 43: 81–85). У ряді текстів Місяць виступає братом Сонця; в інших легендах і колядках він постає чоловіком персоніфікованого Сонця-жінки, якому приписується зрада із Зірницею (ранковою зорею) або Вечірницею (вечірньою зорею). У замовляннях фіксується міфологічний мотив смерті Місяця та його подорожі до світу мертвих, що корелює з архаїчними уявленнями про циклічність його фаз, які інтерпретуються як народження, старіння та смерть Місяця. Водночас Місяць осмислюється як «друге Сонце», тобто його опозиційний відповідник; у деяких текстах він наділяється також рисами воїна. Місячні затемнення бувають через напад демонічних істот(вовкулак, зміїв, чортів, відьом) або через битву Сонця з Місяцем. У замовляннях згадуються троє братів Місяця (часто інтерпретовані як три іпостасі), тоді як у колядковій традиції його братами виступають Сонце і Дощ. Місяць також постає батьком зірок, які, згідно з народними віруваннями, вважаються дітьми Сонця і Місяця або Зорі й Місяця. В інших текстах він виконує функцію їхнього пастуха; при цьому зірки метафорично уподібнюються худобі, а Місяць — пастирю. Окремо засвідчено мотив дванадцяти братів-місяців, яких Бог поставив послідовно змінювати один одного та відповідати за перебіг календарного року. У фольклорних текстах Місяць наділяється титулами князя, короля, королевича або царя; поширеним є епітет «Ясний», а також звернення до нього з проханням освітити шлях коханій людині, особливо в пісенній традиції. Отже, у традиційних уявленнях Місяць постає як молодий чоловік, часто іменований Володимиром (у замовляннях), наділений статусом володаря. Його описують як вдягненого у срібло, із короною або «золотими рогами». Він виконує функцію пастуха зірок, асоціюється із зубами та здоров’ям, а також має тісний зв’язок із любовною магією, потойбічним світом і скотарською символікою. Його вік варіюється відповідно до фазового циклу. У низці сюжетів він закоханий у Денницю, інколи уявляється як такий, що пливе небом на човні. Водночас існує табу на вказування на Місяць пальцем, що пояснюється віруванням у його чутливість до такого жесту.

#міфи Украинцы: Головацкий 1860 (Галиция) [Месяц был супруг звезды, его спутницы; в свадебных русских песнях заставляют добрый месяц призывати любезную свою звезду (зорю) взойти разом, осветити поле и море, обрадовати зверей в лесу и гостей в дорозе]: 38; Федорович 2009 [в многочисленных легендах говорится, что Солнце – жена Месяца, а Венера – его любовница]: 134; белорусы: Авiлiн 2015 [свадебная песня: Утренняя звезда обошла вокруг Месяца и встала рядом; я Месяца не перекрою, а стану твоею женою]: 110; Пяткевіч 2004 [Венера – Зарніца и Вечарніца, либо Месяцава дружына (Месяцева жена) или таварышка (приятельница, подруга). Последнее название известно у местной малопоместной (зацянковой) шляхты: «Та звёздочка, что так пригоже светится, это приятельница Месяца»]: 282. «По поверью северян, в первые дни после полнолуния на месяц нападают молнии и солнце и его перерубают, перекраивают в наказание за его волокитство за утреннею зарею (Арханг. губ.)». [Ермолов А. С. Народная сельскохозяйственная мудрость в пословицах, поговорках и приметах. М.: Институт русской цивилизации, 2013. Стр. 665.]

"У фольклорній культурі слов’ян Місяць опікується любовними стосунками між людьми, що пов’язано з міфологічним, за своїм походженням, мотивом його власних любовних зв’язків із Сонцем, вечірньою і вранішньою зірками. Щоб побачити судженого уві сні, дівчата вдаються до ворожінь «слабого місяця», тобто в останні три дні його видимого перебування на небі, примовляючи: «Ти мѣсяцю вгорѣ / Та й ви зорѣ / Приведѣть менѣ мого милого на сонъ» [25, c. 338]. Місяць ловлять у миску з водою і ворожать, кинувши туди магічні предмети, щоб побачити судженого [25, с. 338]. У замовляннях звертаються до молодика з проханням причарувати кохану людину. У ліричних піснях Місяць – міфологічний посередник між закоханими («Місяць, чом не рано всходиш, / Чом до мене милого не водиш?») [30, с. 693]. Дівчата звертаються до нього з проханням відкрити їм майбутнє: Ой в городі під вербою Стоїть колодязь із водою. Там дівонька воду брала, До місяця промовляла: – Місяченьку, мій батеньку, Скажи же всю правдоньку: Коли я піду за нелюба, – Крайте рушнички з кропиви, Сучіте торочки з билиночки; Коли я піду за милого, – Крайте рушнички рубковиї, А сучіте торочки шовковиї [30, с. 83]. Залишки прадавнього культу місяця збереглися в ритуальних діях, пов’язаних з появою на небі молодика. «У ряді місцевостей України, наприклад, побачивши молодик, селянин хрестився і просив для себе і родини щастя і здоров’я. Мешканець Полісся при першій появі місяця знімав шапку й кланявся на усі чотири сторони» [2, с. 17]". [Чебанюк О. Фольклорна семантика фаз місяця в часовому коді традиційної культури східних слов’ян //Слов'янський світ. – 2016. – №. 15. – С. 76-99.]

Зірниця у народнопоетичній творчості часто виступає як символ дівчини. Порівняння із зорями властиві для колядок і щедрівок (“Його жінка, як на небі зірка” [5], “А то не зірки, — то їх дітки” [8]), купальських (“Як ясний місяць з зорою” [6], “Перша зірка ясна — Ганнуся прекрасна” [10]) та інших пісень (“А я зіронька ясна” [21]). Численні легенди оповідають, що Сонце — дружина Місяця, а Зірниця — його полюбовниця. В інших текстах стверджується, що Зірниця — рідна сестра Місяця. Проте, на Черкащині побутує й інша версія, за якою дружиною Місяця є саме Зоря: “Місяць. Його дружина — Зоря, сама-сама велика зоря” [14]. Подібні варіанти зустрічаються також у колядках і щедрівках : Сам хазяїн, як на небі місяць. Його жінка, як на небі зірка. Його діти, як в раю квіти [5].[Федорович 2009: 134]

«[Луцкий уезд]. Луна — брат солнца, светящийся шар, освещающий Землю ночью. (…) [Новоград-Волынский уезд]. «Мисяць» — младший брат солнца, в загадке он называется «золота дижа». (…) Луна — мужчина, созданный Богом, одновременно с солнцем, и назван братом солнца». [Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край, снаряж. ИРГО. Юго-запад. отдел. Материалы и исследов., собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. 1: [Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство]. СПб: 1872. Стр. 8-9.]

«У месяца есть свой особый дом, где, кроме него, живут мать и брат. Это отпечатывается и на самом месяце: на нем видно два человека, два родных брата» «Солнце любит обходить небо днем, — тогда ему веселее, и когда оно окончит свой путь, то придет ночевать ко двору, встретит там брата-месяца и скажет ему: «Ну, братец-месяц, ступай ты на свой черед; обходи небо и смотри на землю, кто там спит и кто нет, и мне скажи». Если ночью все люди спали и везде было смирно, то утром солнце взойдет радостное, веселое — и день будет хороший. Если же народ вел себя ночью несмирно, то солнце встанет пасмурное — и днем будет плохая погода. (Ползиково)». «Месяц — родной брат солнца. Он живёт в одном доме с сестрой и на ночь сменяет её. Ночью обходить небо труднее: боязно и невесело, вместо дневного света стоит ночная темнота, —и солнце, как девушка, не обходит небо, а сменяет его месяц. Он, как мужчина, в темноте меньше боится, и потому лучше может осмотреть всё на земле и дать всему лучший порядок».[Колчин А. Верования крестьян Тульской губернии]

Думаю всі знають що зміна фаз Місяця пов'язана з міфом про смерть і переродження цього божества:

«Месяц молодой, Ты помирал, помирал, На том свете Побывал, побывал, Покойников видел, видел». [Фёдорова В. П. Человек и слово в заговорах: Южное Зауралье. Конец XX века. Монография. — Курган, 2003. Стр. 129.] «[Подольская губерния]. Луне, за то, что на ней изображено убийство Каином Авеля, Бог судил каждый месяц рождаться, расти и умирать. После своей смерти, луна нисходит в ад, перетапливается там, очищается и опять рождается. От этого и происходят фазы луны». [Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край, снаряж. ИРГО. Юго-запад. отдел. Материалы и исследов., собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. 1: [Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство]. СПб: 1872. Стр. 11.]

Із найдавніших часів і донині відомі легенди, породжені видимими на місяці плямами. Наявні в літературі описи засвідчують сюжет про двох братів: один вилами заколов другого й тримає його, піднявши на вилах. Трапляється варіант, пристосований до біблійної легенди про Каїна та Авеля 3 . Останній використаний у таких творах українських письменників, як “Чорна Рада” П. Куліша, “Назар Стодоля” Т. Шевченка та покладений в основу поезії “Місяць” М. Костомарова: …З тій пори, як перший злодій Каїн Авеля забив І упершу землю кров’ю Чоловічою змочив… …І пішов на рід наш бідний Божий гнів усяким злом; Гріх на місяці зостався, Нацяткований п’ятном! Традиційна культура Середнього Полісся представлена такими описами плям на місяці: То \брат \брата \кол`е

«Вообще относительно луны можно сказать, что нередко и теперь сказываются остатки древнего обоготворения этого светила. Напр. увидевши новый месяц на небе, крестьянин непременно снимает шапку и благоговейно перекрестится. Мать поучает своего ребёнка так: «Ни паказываай на месячка палцам, грех! Укуси трохи палца!» Ещё при первом виде луны, невеста останавливается и говорит: «Маладзик маладый, У цябе рог залатый Ты па свету ходзиш. Няужо ты майго милаго ни бачыш. Найдзи ж ты яго, Прывядзи ж ты яго, С кем мне век векаваць Штоб мне таго у ва сни навидаць». (с. Старое Запубенье, записано в 1867 году со слов 20 лет. женщины). И в это время берёт из-под правой ноги землю, ложась спать, кладет её под подушку и ожидает в сновиденьи суженого. Чтоб зубы не болели, увидевши первый раз луну, говорят: «Маладзик, маладзик, На табе зуб лубяный, A мне дай сталяный». (от той же в 1867 г.)» [Косич М. Н. Литвины-Белорусы Черниговской губернии, их быт и песни. // Живая старина. С-Пб., 1901. Выпуск 3-4. Отдел 2, стр. 38.]

И здесь вокативные формулы строятся с использованием редуплицирования обращения (молодик, молодик), уменьшительных форм (mĕsiček), именования месяца батюшкой, королём, небесным властелином, например, рус. «Батюшка светел месяц — золотые рога! Тебе на гляденье, а мне на здоровье!» (Воронеж. г.); слвц. «Vítaj, vítaj nový králik! / Ja teba vítam na nebi, / a ty mňa vítaj na zemi. Jako’s ma zdravú našel, / Tak abys ma zdravú odešel» (Holuby NР 371); серб. «Здрав здрављаче, весељаче! Венац ти на главу, а мени здравље и веселье у куђу» (Шумадия — Мил. 62)». [Усачёва В. В. Вокативные формулы народного врачевания у славян // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуал / Отв. ред. Н. И. Толстой. М.: «Наука», 1994. Стр. 230-231]

«Особым расположением больных пользуется луна, к которой обращаются, увидя в первый раз молодой месяц,с надеждой заручиться поддержкой, получить содействие в излечении от туберкулёза, зубной боли, ревматизма и других заболеваний. Просят у луны здоровья, счастья, других благ. Довольно часто выступает просителем молодая мать, у которой мало или нет молока. В форме обращения выступает вокатив, иногда осложнённый эпитетом, отражающим доброе, почтительное отношение к адресату, от которого ждут помощи в исцелении. Его называют новый, молодой, двурогий. Интерес представляют лексические варианты к названию луны. В украинских заговорах, наряду с лексемой мiсяць (зват. форма мiсяцю), употребляется название молодик (зват. форма — молодиче), само слово указывает, что обращаются к молодой луне, так как важным условием совершения лечебного обряда является время его свершения, в данном случае — момент новолуния. Месяц называют князем, королём, царём — обычными для народной словесности поэтическими сравнениями. Редупликация иногда производится не как простое удвоение, а за счёт словообразовательного повтора (блр. молодзiк молоды). Приведём наиболее яркие примеры подобных текстов: словен. «Lune rasti, to, kar držim, naj se posuši» (Полянска долина — Mŏd. LMS — говорят, смотря на месяц и держась за бородавки — «Луна, ты расти, а что держу, пусть засохнет!»), серб. «Месече, ти сиjaш и дан и нођ, видиш, што цар вечера: или рака или моjего далака» (далак — желудочная болезнь; обряд лечения совершатся в лунном свете: больной зажигает свечу и держа её на животе, произносит три раза слова приговора: «Месяц, ты светишь и день и ночь, и видишь, что царь ест: или рака или мою болезнь» — БХ 290); чеш. «Vitam tĕ, mĕsičku nový, aby mne neb(?)mý nohy» (Adamek 15), «Mĕsiček nový, aby mne nebolely ruce ai nohy» (В(...)хия — Bart. ML 291). В Моравской Словакии от болезни hostec (трудноопределимое заболевание) произносят формулу перед восходом или после захода солнца: «Vítaj, vítaj, mĕsičku dvojrohý, aby nebyl hostec v očích a nose, až budeš trojrohý. K tomu nám dopomáhej Bůh Otec, Syn a Duh svatý, amen!» (MS 2, 753; «Приветствую тебя, двурогий месяц, чтобы не был гостец в глазах и носу до тех пор, пока будешь трёхрогий»); укр. «Месяцю князю!», «Мiсяцю новый, князю молодый, на тоби боклаг порожний, дай мени боклаг повный» (Вет. 4, 54 — просит мать ребёнка, больного турберкулёзом («сухоткой»), вынося его в новолунье во двор), «Добры вечир тоби, молодыче молодый, на тоби хрест золотый! Мiсяцю молодый, повыдаймося и повитаймося: я тебе медом и выном, а ты мене билым молоком» (с. Полствин Канев. у. Киев. г. — Гр. ЭМ 2, 316), «Молодик гвоздик, тоби роги красны, мени очи ясны» (Еф. МЗ 7); хорв. «Oj mjeseče, mladi mlađjače, / stari starjače! Kada tebe ujela zmija / iza jelova panja, / onda i mene zaboljela glava. / Niti tebe ujela zmija / iza jelova panja, / niti mene zaboljela glava!» (Krauss 15; говорят, глядя на луну при головной боли: «Ой месяц, молодой молодец, старый старец! Когда тебя укусила змея из-за елового пня, тогда у меня заболела голова. Ни тебя не укусила змея... — ни у меня не заболела голова»); блр. «Молодзик молодый, у цябе рог золотый: молодзику на стояньня, косьци на поляхченьня» (Могилёв. г. — Романов 83; сказать, как увидишь первый раз молодую луну — целый месяц зубы не будут болеть); «Молодзiк молоды, тобе рог золоты, а мне здорóвуе ногi» (ТСл3, 87: под молоды); укр. «Молодик, молодик! В тебе роги золоты: твоим рогам не стоять, моим зубам не болеть!» (Еф. МЗ 7); хорв. чак. «Misec, misec! Kade se mi bival? / Zad gore san slezene prebijal. / Prebij je i meni» (Истрия — Mŏd. LMS 166; человек с больной селезёнкой обращался к луне в период её убывания: «Месяц, месяц! Где ты был? — За горой селезёнку пробивал. Пробей её и мне!»). Поэтика обращений к луне с просьбой о здоровье, т. е. таких, главной целью которых является уберечь себя от воздействия злых духов болезни, не отличается от приведённых выше текстов.

Лісовик Жив у лісі такий бог лісовий, і було три брати – два розумних, а третій дурний. Пішов один брат до того бога найматися. Він і каже: – Коли впасеш мені оцього бичка, то дам тобі підрешітку гро- шей. Та тільки щоб приніс мені того, що цей бичок їсть і п’є. От, той брат, як ішов пасти, вигнав бичка, а він як кинеться, так і поплив через річку. Той сидить і плаче, коли увечері при- плива знов бичок. Той наймит набрав у глечичок води й трави і приніс до бога. А той дав бичкові, бичок не їсть. Він убив того брата і колодою навернув. Так і з другим братом було. Тоді пішов дурень. Так він, як поплив бичок, очепіривсь йому за хвіст і по- плив з їм. Бик приплив, коли церква стоїть, і він, той бичок, зро- бивсь попом, став служить, булки їсти і вино пить. Той дурень набрав у глечик вина і булки, очепіривсь знов за хвіст, переплив річку і приніс до лісового бога. То той тоді дав йому підрешітку грошей, показав під колоду і каже: – А оце бачиш, де твої брати? С.В. П'ятаченко Фольклорні записи Бориса Грінченка із села Нижня Сироватка Суми, 2019 рік Видавництво : ФОП Щербина. І. В.