Пан Морок

«Божевілля — це особлива форма духу, що чіпляється за всі вчення та філософії, але особливо — за повсякденне життя, адже саме життя сповнене божевілля і, по суті, абсолютно нелогічне. Людина прагне сенсу лише тому, що на його основі може створити для себе правила. У самому житті правил немає — це його таємниця і невідомий закон. Те, що ти називаєш знанням, лише спроба застосувати до життя щось зрозуміле. Тобі нема з чим не погоджуватися — ти в божевільні». К.Г. Юнг, Червона книга

Один з найзагадковіших британських колективів, що існує вже понад 40 років — окультно-медитативний гурт Metgumbnerbone, відомий тим, що використовував людські кістки для створення власних музичних інструментів. Про цей факт писала газета Evening Chronicle у листопаді 1984 року: "Коли поліція здійснила обшук у будинку на вулиці Норткот у Ньюкаслі, то побачила над дверима імітацію сокири та емблему черепа Metgumbnerbone. В будинку вони знайшли кістки й мішки з черепами, а також книги про сексуальні відхилення, чорну магію та інші окультні елементи. Коли п'ятьох чоловіків заарештували, вони зізналися у нападі на могили та кражі скелетів. Загалом було знайдено 10 тіл чоловіків, жінок та дітей. Група також зберегла рукопис своїх темних справ. Під час опівнічного рейду на кладовище вони розгромили склепи та проникли до сховищ, де лежали цілі родини; їхні кістки були загорнуті та акуратно складені. Виносячи вирок, суддя заявила, що вона переконана, що за їхньою зловісною діяльністю стояли окультні практики."

"Мені довелося використовувати магію, щоб розірвати пута, які наркотики накладали на мене. Це було частиною моєї істоти. Наркотики стали моїм світом і всім у ньому. Тільки магія була достатньо сильною, щоб зосередити мою волю та спрямувати її на владу. Наркотики зрештою вб'ють вас… Сліпі магічні експерименти також змінять ваше життя назавжди. Магія смертельно небезпечна, коли люди грають в ігри з силою енергії та духовних вимірів. Жодна людина не є експертом у жодній формі магії. Незалежно від того, яка вона.." John Zewizz, засновник і фронтмент американського індастріал-гурту "Sleep Chamber"

Магічно-зловісний дизайн від пивних крафтярів із Портленду — броварні Brujos Brewing

Маю розповісти вам про одну хворобу, поширену на українській землі. Віра в цю хворобу настільки сильна, що того, хто поставив би її під сумнів, одразу висміяли б. Російською це явище називається upiór, польською – triga. Суть його полягає в тому, що померлий – якщо він народився із зубами – з'їдає у труні свій одяг: клапоть за клаптем, потім руки – від пальців до плечей. І навіть ноги. Водночас один за одним помирають члени його родини та домочадці. Щойно один із них покине цей світ, як інший захворіє і піде слідом за померлими родичами. Так триває доти, доки не помруть тричі по дев'ять осіб. Звідси й пішла назва triga, або upiór, що означає одне й те саме. Зазвичай люди не чекають, поки загине вся родина, а розкопують могилу. Померлого обезголовлюють, і тієї ж миті з нього витікає свіжа чиста кров, як із живої людини. Після цього смерті серед членів його родини припиняються, і тричі по дев'ять осіб залишаються цілими. Листи П'єра де Нуайє, секретаря королеви Польщі, Марії-Луїзи де Гонзаг, 1655-1659 рр.

Мірон Цовнір, німецький фотограф українського походження

"Двері були прочинені, й Веснянка заглянув у кімнату… Те, що він побачив, примусило його здригнутися. По-перше, він одразу згадав пана Морока, тому що побачив його. По-друге… Пан Морок стояв посеред кімнати в своєму чорному плащі, тримаючи в руці чорну хусточку. На хусточці яскраво-жовтими нитками був вишитий заєць – звичайний вухатий заєць, тільки жовтий. В другій руці пана Морока був кривий ніж. І цим ножем таємничий незнайомець люто колов жовтого зайця, вишитого на хусточці. Веснянка аж очі витріщив від здивування – що за дурниця така?! Божевільний він, чи що?" Всеволод Нестайко, "В Країні Сонячних Зайчиків" (діафільм, ілюстрації — Юрій Северин, 1984 р). #Україна #ВсеволодНестайко #окультне #казки

Саме цьому тривожному епізоду ми завдячуємо своєю назвою.

Сценарій для першого сезону "Темної Вежі" чудовий. Стівен Кінг дуже задоволений ним. Цей сезон багато значить для нього, тому тиск величезний. Вперше про нову екранізацію циклу говорили в 22 році. Днями Майк Фленаґан, який вже екранізував кілька творів Кінга, розповів, що серіал за "головним циклом автора" повільно, але просувається. Поки без дати прем'єри, всього заплановано 5 сезонів для Amazon Prime Video. ScreenRant

фантастичні істоти в ініціалах французького пісенника 1542 року. #гарнібукви

217 років назад народився автор, який по суті створив жанрову літературу, і ймення йому Едґар Алан По. За своїх неповних сорок років, сповнених алкоголю, наркотиків, душевних травм й божевілля, містер По: - створив горор, шляхом викидання з готичної прози романтичного пафосу та замінивши його саспенсом з глибоким психологізмом. - створив детективний жанр ("Вбивство на вулиці Морґ" та інші оповідки про Оґюста Дюпена), які стали натхненням для Артура Конан-Дойла, Аґати Крісті і багатьох інших. - задовго до Жюля Верна й Герберта Велса написав перше науково-фантастичне оповідання ("Дививижна пригода Ганса Пфааля") - не впевнений, але гадаю, шо й трилер теж творіння його пера. Неможливо переоцінити його вплив на літературу. Без Едґара По не було би ні Лавкрафта, ні Кінга, ні Кокотюхи. Едґар По народився! Славімо його! А який ваш топ-3 оповідань містера По?

#книга_дня 8 січня 8 січня далекого 1740 року на Поділлі народився один з найцікавіших чоловіків в історії України - українсько-литовський шляхтич Тадеуш Грабянка. Містик, масон, ілюмінат і просто авантюрист з вогнем в очах - заснував кілька масонських осередків, надихав графа Каліостро та був знайомий із графом Сен-Жерменом, фінансував алхімічні лабораторії та сам ставив досліди. Загалом, розповісти про все не вистачить ніяких дописів, а от у книзі - можна спробувати. І таку спробу здійснив історик Поділля, чільний представник ГО Україна Інкоґніта, невтомний ентузіаст і теперішній військовослужбовець Дмитро Полюхович. Книга про Тадеуша Грабянку вийшла в нього надзвичайно цікава, захоплива, не обтяжена зайвим сухим академізмом, проте за цим драйвовим текстом стоять роки серйозних досліджень. Я настільки був радий появі цієї книжки, що замовив їх відразу аж дві. І її досі можна купити - ось тут (200 грн). Поділля - взагалі якийсь фантастичний край 🤯 Чого там тільки не було, і яке ж там все гарне!

У двох метрів сучасного горору — Ремзі Кемпбелла та Адама Невіла — є романи ("Посмішка темряви" та "Дім малих тіней"), в яких ретро-фільми виступають у якості чогось дивного й моторошного, додаючи у канву тексту присмак шокуючого безумства. Споглядаючи кадри з фільму "Піноккіо", знятого в 1911 році режисером Джуліо Антаморо, важко не здригнутися. Це дійсно чистий страх, що нагадує аматорське снаф-відео радянського маніяка Анатолія Сливка. #АдамНевілл #РемзіКемпбел #кіно #маніяки

Якщо тлумачити босхівське бачення пекла як пророче, то саме пророцтво криється не стільки в деталях — хай якими б моторошними і гротескними вони не видавалися, — скільки в цілому образі. Або, інакше кажучи, в тому, що формує увесь той простір пекла. Там немає горизонту. Немає послідовності в діях, немає ні пауз, ні шляхів, ні закономірностей, як немає минулого та майбутнього. Є лише галас розрізненого, фрагментарного теперішнього. Всюди щось відбувається, всюди щось вирує, але ніде не видно якогось результату. Немає плинності — все порушено. Це — свого роду просторове марення. Пророцтво Босха — це образ світу, який сьогодні нам транслюють медіа під впливом глобалізації з її навʼязливою потребою постійно щось продавати. Що те, що інше схоже на головоломку, чиї чудернацькі деталі ніяк не складаються докупи. — Джон Берджер. По кишені

Ярослава Шаллерова та Іржи Примек у чехословацькому сюрреалістичному горорі "Валері і тиждень чудес", 1970 рік. #Чехословакія #вампіри #кіно

Автор горорів Йон Ліндквіст записав звернення для українських читачів, і воно реально в тему 😅

Коли мова йде про екранізації Стівена Кінга, то насамперед згадується Френк Дарабонт, який фактично збудував собі на цьому кар'єру, створивши культові "Втечу з Шоушенку", "Зелену милю" та "Імлу". Однак був ще Роб Райнер, який дав світу дві прекрасні екранізації Кінга: "Залишся зі мною" та "Мізері". Перша - це екранізація оповідання "Тіло" або "Труп" (в залежності від перекладу), яка стала дуже тонкою та щемливою історією дорослішання, де через метафори говорилось про страх та його подолання. "Мізері" - це екранізація однойменного роману Кінга, де роль серійної переслідувачки та врешті вбивці виконує жінка (не дуже часте явище) і при цьому Кеті Бейтс настільки моторошна в цій ролі, що задумуєшся, чи треба ото його ставати письменником. Сьогодні Роба Райнера та його дружину Мішель знайшли зарізаними вдома. Головний підозрюваний - їх син, сценарист Нік Райнер. Ось така страшна історія.

🏆 Топовим горором цього року за результатами Goodreads Choice Awards став роман Ґрейді Гендрікса «Witchcraft for Wayward Girls» про пʼятнадцятирічну дівчину, що вагітна і не зізнається, хто батько, через що її відправляють до культоподібної комуни для дівчат з тією ж проблемою. Героїня звертається до магії, щоб вибратись із комуни, але їй доведеться заплатити високу ціну за нову силу. Серед номінантів були: 📖 Кінг з його новим романом про Голлі Гібні «Never flinch» — чекаємо від КСД 🥰 📖 Стівен Грем Джонс і його «The Buffalo Hunter Hunter» — історичний горор про кровну помсту. Певна, що побачимо у Жоржі 📖 «The Bewitching» Сільвії Морено-Гарсія — багатопоколіннева горорна сага про відьомство 📖 «Play Nice» Рейчел Гарріс про дівчину, що має зіштовхнутися з демонами свого минулого під час спроби відновити дім свого дитинства. Попередній роман авторки, «Чорна вівця», виходив у Старого Лева, тож придивляймося до анонсів від них 😏 📖 Роман Кайлі Лі Бейкер з дуже цікавою назвою «Bat Eater and Other Names for Cora Zeng» про прибиральницю місць злочину, що стала свідкою вбивства своєї сестри і почула дивну фразу від вбивці, після чого і в її житті починаються непоясненні події 📖 «Hungerstone» Кет Данн — гарячий сапфічний роман, що описують як феміністичне переосмислення «Кармілли» 📖 Новинка від Мони Авад «We Love You, Bunny», пріквел-сіквел до «Зайчика» з оптики «зайчиків». Жорж вже анонсував, чекаємо 📖 «The Possession of Alba Díaz» Ізабель Каньяс про молоду мексиканську жінку, яку переслідує прадавнє зло з недрів землі 📖 «The Lamb» Люсі Роуз про дівчину, що все життя прожила із мамою в лісі, бо її матір обожнює підгодовувати і розчленовувати бродяг, які іноді ненароком заходять в гості 😱 📖 «When the Wolf Comes Home» Нет Кессіді про акторку, що випадково знаходить 5-річного хлопчика, який втік з дому, і вже незабаром теж змушена тікати разом із ним від його жорстокого батька 📖 «You Weren't Meant to Be Human» Ендрю Джозефа Вайта про виживання і пошук власної ідентичності у розпал вторгнення іншопланетян. Одна з книг автора виходила у Букшеф, тож і цю можемо побачити там 📖 Джоанна ван Він з готичним горором про вампірів «Blood on Her Tongue» 📖 Надприродній горор про будинок з привидами на березі озера і химерні родинні таємниці «The Haunting of Paynes Hollow» Келлі Армстронг 📖 «Lucky Day» Чака Тінгла, якого незабаром почне видавати Жорж 📖 «How Bad Things Can Get» Дарсі Коутс про відпочинок мрії, що перетворюється на пекло 📖 Лінг Лінг Хуанг (можу помилятися у написанні імені українською 😭) з шокуючим романом про межу між любовʼю і одержимістю «Immaculate Conception» 📖 Готична казка «What Hunger» Кетрін Денг про дорослішання і непрості стосунки з родиною 📖 «Coffin Moon» Кіта Россона про вампірів і помсту 📖 «Breathe In, Bleed Out» Брайяна МакОлі про дівчину, яку переслідує привид її померлого нареченого Хотілося б побачити в анонсах і на полицях книгарень як мінімум ще кілька книжок зі списку 😌

Реальність здавалася непристойною карикатурою на Царство Сновидінь. Єдине, що ще могло підняти мені дух, — це думка про відхід, про смерть; і я притискав її до себе з останньою пристрастю, яка жевріла в мені. Я віддавався їй екстатично, немов би був жінкою, — у захваті, у знемозі, й у наступні, залиті місяцем ночі цілковито зливався з нею: споглядав її, відчував її, куштував радощі, що не належать цьому світові. Я був найближчим другом цього грізного володаря, цього дивовижного князя землі, чия краса невимовна для тих, хто здатен перед ним відкритися. Він був моєю останньою, найбільшою втіхою. Я бачив його у кожному опалому листку, у вологій траві, навіть у самій землі. Підкорятися його котячим пестощам, відчувати його знищувальну силу як палкі обійми — це робило мене щасливим. Для цього стану була характерна особлива любов до напівзів’ялих квітів. Думка про власну смерть постала переді мною як уявлення небесного блаженства: початок вічної шлюбної ночі. І як же світ опирається йому — тому, хто хоче нам лише добра! Я жадібно придивлявся до кожного обличчя в пошуках його знаку, знаходячи сліди його поцілунків у зморшках і глибинах старості. Він завжди був новим, завжди іншим, і якими ж невимовно витонченими були його барви! Його погляд мав такий звабливий блиск, що навіть найсильніші мусили скоритися; і тоді він скидав свій плащ і постав перед тими, хто вмирав, у сяйві діамантів, у відблисках тисячі відполірованих граней. Та коли я наважився повернутися у світ живих, я зрозумів: мій бог володарює лише наполовину. У всьому — у великому й дрібному — він мусить ділити владу з супротивником, який прагне життя. Сили відштовхування й тяжіння, два полюси землі зі своїми течіями, зміна пір року, чергування дня й ночі, чорного й білого — усе це битви. А справжнє пекло в тому, що ця дисгармонійна сутичка триває в самих нас. Піднесене завжди межує з тим, щоб стати жертвою сміховинного, знущання, іронії. — Альфред Кубін. The other side