Храм поезії (🖤)

Лист із ванної кімнати (Вірш №27) Кап, кап, кап... Крапля за краплею капає з крану вода. Б'є у макітру мене ксилофоном у ритм — Сто двадцять сім біпіем. Відчинився портал! Стукіт, розмивши думки, що рандомно зариті далі продовжує млинчиками розважатися: Знаємо — смак поцілунків — залізо розпечене. Лист до Мадриду відправлений просто заради цих Спогадів дивних, коли не живеш порожнечею. Кап, кап, кап... Плюшевий привид сидить на твоєму дивані? А качкодзьоб, що лавандою пахне, лишився? Ми іграшкових дітей собі подарували. Знай, що лускунчик усе ще стоїть на полиці! Спогади — добрі дурниці! Портал зачинився. Лист уже в неї. У ванну прийшла самота. Тільки лишились прозорі вологі суниці — Крапля за краплею капає з крану вода. Кап, кап, кап... © Анатолій Касперський 05.02.2026

Світ вигинається змієм злим, тягне язик до верхівʼя, з ночі хоче цілунком приспати. Спи серед розмоклих, огрублих – вовчих тьмяно-блакитних зіниць. Тече цівка майбутнього тілом. Трощі вже передбачено – спробуй ще, доки триває минуле. Доки сон твій ховаю в долонях – і він вислизає із них червоним птахом без пірʼя і дзьоба. Тьми стане на кожного, спи ж ще – доки зблуканий часом, розбитий, мов глек опустілий, стаєшся повним. Скільки ж до мене тривав твій шлях – скільки перонів, вокзалів, років ти не знаходив дорогу в снах? Чи прокидався, спізнавши кроки. @reflexref #марина_горбатюк

⚡️ Ще один запит на павербанки для бійців одного зі штурмових підрозділів (Харківський напрямок). 🙏 До мене звернувся товариш з проханням допомогти придбати павербанки для заряджання гаджетів та можливості підтримки зв'язку на позиціях. 💪 Планую придбати 20 штук. Середня вартість одного 1000 грн. Прошу долучитися по максимуму. 💰 Банка: https://send.monobank.ua/jar/51RFENhK5E 4874 1000 2457 1237 Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на павербанки" 😻 Долучайтеся! Треба ваша підтримка!

Луска лісу застережливо Защетинилась Тріпоче Перешіптується Сліди вантажівок на піску Заплутують Затримують Засмоктують Армовані стіни габіона Впираються У потилицю Опираються Вітру Світлу Смерті А вона неподалік мандрує А ми не підпускаємо Чути близенько Метушню Постріли Вибухи Новинарі фаршируватимуть фактами Закручену мушлю Амоніта невизначеності Під атакою військовий об'єкт... Військовий суб'єкт? Військова ціль! Ти ціль Ти ціль І ти ціль Сто шість мішеней У габіоні шість на два метри Ми востаннє спали у ліжку тиждень назад Ми б там і не заснули @TrippyTrash #андрій_куранов

Печиво спечене🍪

=+= це твоя четверта, за тридцять років, війна у мене ж – перша ось чому твої мрії живі, реальність вивірена, рухи довершені в мене ж нерви тремтять, руки смикаються і все доконане це я вперше дізнаю‌ся на практиці, як боротися з цими драконами це твоя четверта, за тридцять років, війна і без неї не жив ти виявляється, час вимірюється тут не лінійно а завмирає зшитими сторінками історії, де спокій тривимірний й одинокий у твоєму досвіді «Все буде добре» служить країні з конкретними строками це твоя четверта, за тридцять років, війна і вже не нудить від гидотного «розуміння» і «співчуття», і не ранить груди і лише тепер мені – зблизька й наосліп – починає доходити: це ж змінити усіх – утопія, що вмирає в окопі від зими й погоди це твоя четверта, за тридцять років, війна і я почую що «реаліст у мене в країні – насправді той, хто сподіватиметься на чудо» але тепер мені в серце заповзає знання новоподихове і свіже що, коли тобі здається, що ти не можеш, то ти можеш стільки ж і я зможу. стільки ж. @revanta_notenough #revantapoetry

І хто б? І хто б казав, що погляди прозорі, Що органза‌ печалей не пече, Назад не тягне прикростей причеп? Хоч до нестями втомлюєш валторну, Та не вдається вивільнити щем. І хто б довів, що оксамит ілюзій В тонкий сувій згорнути задарма? Хай тінь в полоні кашеміру хмар, Та часто пломінь думки в жалі грузне, Тримаюся за зрощений розмай. І хто б не втік, хотілося б навіки, Із цвілих стін, які звела журба? Не легко зняти застарий жупан, Де кожну цятку знає часолікар, Та й сам, бувало, дротики жбурляв. І хто б зламав лаштунки кришталеві, Що між примар та нами звідусіль? Течуть не сльози — вичавлений сік. Коли на розі: спокій чи шаленість, На марлю нервів ніби птах присів. І хто би холод відчаю в лелітки, Блискучий сховок, раптом перевів? Хай сяє світло в лютий буревій, Мороз на вікнах, а не в серці, квітне, Хоча й дороги повсякчас криві. Та скільки би питань не пролунало, Ніхто сплести не зможе макраме Для тебе так, щоб від тривог не змерз. П'янять вистави глянцевих журналів, Та кожен здатен сам здобути мед. @literospletinnia #вм8 #приходченко

поп-арт твоя попа на чорній постелі, як поп-арт, графіті на брудній стіні совєцької панельки. потріскуванням попкорну виляски по пружній шкірі. пляшка коли ідеально підкреслює мить спраги. Воргол назвав би процес перформансом, спо(п)(с)творенням нудності виміру. розповіді речей завжди точні і не заплутані. їм віриш, як ти, коли розплющую твої очі поцілунком. речі не прив'язуються до інших речей. самодостатні і легко поєднувані. яскраві у своїх обкладинках. їжа смачніша, коли гарно виглядає. отак і ти, дівчинко. напийся блискіток і сяй, не питаючи про внутрішні розриви. я лише жовта пляма на твоєму тілі. інші лягатимуть іншими барвами у свій спосіб. одного дня змиєш мене в душі під Paint It Black, не змиваючи червону помаду з губ. мовляв, час розірвати пуповину і народитися самій. поп-арт, дівчинко, це твоя попа на чиїйсь чорній постелі. йохохо, і бляшанка супу.

під новиною про приліт пишу р**ія для того щоб мене не стерли і почуваюсь так наче мені з одного боку зашивають рота двома стібками один замість букви «о» інший — це «с» відчуваю наче ще можу говорити але вже не вимовляю всі звуки від того рідні у війні й так зрозуміють а для інших — я наче людина з розладом мови і можна зітхнути з полегшення @novakain_poetry #оля_новак #новакаїн

зірниці в крихке безмежжя полиск відбиває синхронне дихання базальтових стовпів й ледь дріботить посріблена і гостролиста зграя червневого дощу поміж вокзальних протягів у ньому впізнаю сягнистий почерк тобою не відправлених листів і ніжну глибочінь жалю озвися надчутливим спалахом відтятих стогонів в зболілих хмарах не розділяючи перехідну межу у відповідь нехай я закричу(!) і видихну / не боячись сполохати вразливістю здійснених митей, в передкінечно викроєних зустрічах на пагонах зірниць — де ти стоїш по той бік сподівань невидимий

Сидить на вікні в сарафані, спустила з плечей бретелі, Лимонад-базилікове літо у келиху грає промінням, У повітря злітають з подолу сукні прозорі метелики, На крильцях розносять парфум і лоскіт швидких дофамінів. Як щури до червоної кнопки, повзуть звідусіль горе-принци, За собою тягнуть мечі, здіймають дорожню куряву, Випростовують спини зухвало, мечуть з очей громовиці І прямують, бідосі, до мене з гримасами гнівно-похмурими. Полумʼяну, розпечену лють із глибин благородного черева Намагаюсь приклѝкати (марно, виходить лише позіхати), Піднімаюсь на лапи із риком крилатим загрозливим велетнем. Хтось вмирає від страху на місці. Інші - кивають пʼятами. Лементує принцеса в сльозах - смердючий мішок лускатий, Через тебе я вийду заміж у двадцять, старою й беззубою, Пів країни відбірних принців до мене приходило свататись, Та здобули лише довічну ганьбу чи безславну згубу. Я мовчу. Не пасує дракону нічого нікому доводити. Лежу віддалік від башти, знайомству б не став на заваді. Але жоден шукач трофеїв найперш не пішов до входу - Перекинутись з вами хоч словом. Чи випити вдвох лимонаду. @Ma_ri_ua #марися

Ура🥳 За два дні стартує передпродаж моєї збірки поезії, що виходить у видавництві “Відкриття” https://t.me/litera_v_vyd! І з цієї нагоди у нас гра🎉 Перед вами дванадцять фактів про видання моєї книги, з яких вісім - правда, а чотири - ні. Пишіть у коментарях до цього допису чотири номери фактів, які, на вашу думку, неправдиві. Кожна людина має три спроби. Перші двоє людей, які вгадають усі чотири факти правильно, отримають від мене подарунки! 1. Над книгою працювали три редакторки. Одну з них звуть як мою маму, другу як мою сестру, а третю як мою тітку. 2. На обкладиці назва книги зображена трьома вертикальними складами, як корейські імена у традиційній каліграфії. 3. Ззаду обкладинки книги - цитата з вірша Катерини Бабкіної. 4. У збірці є вірш про те, як я ночувала взимку у підїзді під дверима свого колишнього хлопця. 5. У збірці є вірші, написані в автобусі, у потязі, на кораблі і в літаку. 6. У збірці є вірш, який випадково став весільним подарунком на секретне одруження моєї подруги. 7. У збірці є одна гіпердактилічна рима, і я нею пишаюся. 8. В одному вірші збірки я випадково рекламувала бізнес, що підтримував росію, і вірш довелося переписати. 9. У назві книги зашифрована дитяча гра. 10. У назві книги зашифроване моє ім’я. 11. Один із віршів книги був написаний уночі під час повітряної тривоги, і жоден рядок у ньому не редагувався після цього. 12. Прізвище моєї видавчині вигравіюване у мене на обручці. Підсумки підіб’ю за два дні! Гру проводжу одночасно в інстаграмі і телеграмі, буду порівнювати час написання коментарів. Щоби взяти участь, треба бути підписником сторінки в телеграмі або інстаграмі, де публікую цей допис.

​🧚🏻 НАБІР ПОЕЗІЇ ТА ПРОЗИ на вільну тематику для друкованої публікації Літературний журнал «Легіт» повертається — і ми знов у пошуках текстів для публікації. Цього разу наш набір — вільний: жодних тематичних рамок. Ви можете надсилати тексти про все, що тішить, болить, дивує, злить, рятує, тримає на плаву або перевертає з ніг на голову. 🖇 Набір триватиме з 2 до 16 лютого. Протягом цього періоду ви можете надіслати нам твори через гугл-форму або нашого телеграм-бота. Ми приймаємо 1–2 твори від одного(ої) автора(ки): один поетичний та/або один прозовий текст. Оформлювати твори просимо відповідно до наших вимог. У цьому наборі тему не задано, бо ми довіряємо вибору авторів(ок) і з цікавістю чекатимемо на тексти про те, що для них справді важливо 🌠 Ваш @lehit

⚡️ Збір коштів на керовану систему під тепловізор та зарядну станцію для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 👉 До мене звернувся мій приятель, для підрозділу якого ми вже закрили не один збір з потребою в EcoFlow та системі під тепловізор для виконання бойових задач. Потреба термінова. 🧾 Вартість зарядної станції становить 26К ; вартість системи 13К. Прошу посильно долучитись донатом, репостом, допоміжною банкою, будь-якою іншою активністю. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/snW3wmrpw 4874 1000 2458 3869 Paypal: veronikamovchann@gmail.com в коментах: "На Часів Яр" 🥰 Ваша підтримка дуже важлива!

Сніг угору пішов. Нагадав, що любов в цьому місті — всього лиш маршрут. Сяє площа, закута у лід, дерева окреслені інеєм. Обережно ступати, з таким непромовленим іменем на губах, (це напевно набуте) і гарячим прискореним диханням зігрівати його кожну букву Сніг угору пішов. Так ідуть навмання через зиму, користуючись серцем, немов застарілою картою Так знаходять забуте і бачать незриме Місто грає на нервах гірляндами та сітілайтами І зрозуміло, що зима — це ненадовго Дорогою до тебе під ногами небо заплітається Що все стається так, як мало статися Бо кожен твій сигнал лунає як тривога Бо розділові знаки сплутались з зірками понад містом Бо близькість — це насправді найстрашніша відстань

"Руки" Під твоїми руками оживають квіти Зів'ялі вже третій день Займаються свічки потушені вітром Біля церкви в святий Великдень Твої руки рвуть ожину і м'яту Моє серце й чиїсь вірші Твої руки дарують комусь свято І виймають кісточки з вишні В твоїх руках тануть цукерки А могли б і льодовики зрушить Твої руки обвітрені часом Вибирають перлинки з мушлів Твої руки знають багато Всі історії в секретних чатах Твої руки тримають завзято Плин часу і мене у лещатах Твої руки дарують тишу І "мурахами" покривають тіло Вони ніжно дітей колишуть Ще й коси плетуть уміло Твої руки то ціла планета То думок безперервний друк Що вплітають мене в тенета В це сплетіння твоїх рук... @ksu_n_lyrics #нестеренко

Ухопити би кут серед сутінків, Коли суконьки хмар переплутані, Та їх контражуром окутує Всюдисущий незримий митець. Чи загоїть смертельні проталини, Де думки про майбутнє ристалились? Та шкода, коли барви проґавлено, Ідучи перехрестями тез. Почуття в невагомості споминів, Огортаюся раз у раз полум'ям. Та чи ж сонце розлюблюють сповнені Жаровинням жаги до життя? І шукаючи нахил із соняхом, Сотні сумнівів яро спресовую, Щоби всупереч дронам безсовісним Розвивати квітучості стяг. Часом кутики губ ніби зціплені, Все одно догори сумно ціляться. Обираючи засоби зцілення, Тятиву хтось надвечір напнув. Розростається темінь меланжева, Баламути-зірки собі зважує, Сипле, сипле вона зауваження, Що забуто про другу стіну . У млині три кути, тільки зайняті. Як би свій віднайти? На екзамені Розрахунки прості та вгризаються У папір норовливим пером. Розриваючи миті на клаптики, Пробираюся пилом Галактики. Нехай серце в кожусі заплатанім Та надійне, чутливе стерно. Використоано фрагменти з: "загоїть смертельні проталини", Юрій Іванов (https://t.me/black_white_house_poetry) "Почуття в невагомості» Оля Ритик (https://t.me/in_vino_vino) "Та чи ж сонце розлюблюють" Микола Вороний («Ти не любиш мене» https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4503) «Жаровиння» - Марина Дубовик (Жаровиння https://www.youtube.com/watch?v=JpMMc-0yMpA&ab_channel=ALLMOR) «Тятиву» «напнув» Дмитро Павличко (Лук https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15579) "Сипле, сипле вона зауваження" Оксана Мовчан (https://t.me/sarahwatsonrhymes) "У млині три кути" Яна Мороз (https://t.me/zapyskyneofitky) «Розриваючи миті на клаптики» Олександра Хопта (https://t.me/buryanpoetry) «в кожусі заплатанім» Микола Вінграновський (Бабунин дощ https://osvita.ua/school/literature/v/67170/) #мтб2 P.S. Було завдання написать вірш, використовуючи семпли з інших віршів

Загубивши ключі від світу, де всіх по двоє або більше, сидить на порозі, чекає, поки хтось повернеться: із роботи, з ближнього бою, з короткої пам'яті, з теплого вирію, та нема нікого. Ключ, пірнувши в сніги, мріє, що на весну проросте залізницею. Вечір буде холодний. Кров у неї надто червона для цих чорноземів, і недостатньо блакитна, щоби до моря вивести, і не настільки густа, щоб покликати в землю обіцяну. У великі історії входять люди, виходять геть, а у неї — надто строката, щоб стати паспортом. Жодна з єдностей, до яких так хотілося прирости, не впускає, тверда і закрита, глузує й пишається, як, бува, пишається зелене яблуко в гіллі. Зі старечим скреготом погойдується ковчег у льодах, чужі зітхання, шурхочучи, розбігаються з нього попарно — лякливі тихі щурі. Ще посидить тут — і забуде, який вона мала голос, як берегла його: раптом настане час розповісти свою історію без перекладу, без тлумачень, просто так, як дихають люди, що довго бігли, а тепер лежать у темряві поруч і заспокоюються. Катерина Калитко #катерина_калитко

Ми любили не тих Ми любили не тих, Не на тих ми молились ночами. Мертві серед живих Сон збудили поміж хорогвами. Ми любили всліпу. Щемно грались у піжмурки з Богом. Хто затіяв цю гру? Та чи прийде кінець? Невідомо... Ми любили взамін, Безкорисно плекали надію. І ділились усім: Все, що мали та добре уміли. Ми любили, однак Нас ніхто не примусить любити: Іншу мову і стяг. Навіть, наші трикляті сусіди. © Андрій Буремний 18.12.2024