Храм поезії (🖤)

По 14 вересня триває набір гостро-соціальної поезії для публікації у збірці віршів. Для участі у відборі заповніть анкету за посиланням. Всі кошти з продажів збірки будуть спрямовані на актуальні військові збори. Вихід збірки планується на кінець 2025 року.

на старій світлині зненацька захоплені і залиті світлом бурштинного спадню стоїмо молоді усміхнені  усім тілом відкриті долі   тоді були ми безжурними футболили сірі будні подалі від себе в майбутнє ще посіріємо думали і набуднимося та не знали що вони не розчиняться а хижо усі чатуватимуть  нас у прийдешніх днях   тепер маємо сьогодення  рутиннозабруднене зламане що злиплося у суцільне в’язке нуднопрісне багно і тримає як мушку у лекварі у відтінках сірого спектру   живемо тепер по підвалинах стоїмо сподіванками що хоч хтось один та зостанеться до кремації і розвіє попіл за нас   ті якими були ми не відвідають «наше» місце бо немає більше усміхнених  і відкритих спадню дітей тільки світлина лишилася міткою на внутрішніх Гугл мепс   і немає м'якого способу відвернути погляди Хроносу який татуює зморшками і портретами скошених рідних на оголеній шкірі живих   сьогодні сучаснотравмовані сидимо на пам'ятній лавці де могли говорити годинами і ніяк не могли розмагнітитися а тепер слова вириваються насилу із м'ясом розгублено знічено і стає невимовно соромно за свою живу недоречність після смертельної жниви що пройшла повз    може десь минуле в консервах ще лишилося і чекає на нас зашнурую старенькі конверси і пальцями прямо із банки дістану солодкі кружальця запиваючи ананасним сиропом хоч мені вже занадто солодко це дивне причастя тим тогочассям коли безжурно футболили в майбутнє турботи та будні а нині тонемо в них @lysychkazlisu #іляна_лисиця

Прийшла нагадати, що збір коштів для 21 ОМБр триває. Потрібно відремонтувати авто! Деякі запчастини куплено, розбірка триває. Але це лиш початок. https://send.monobank.ua/jar/8w4zBKQE9A основна банка https://send.monobank.ua/jar/8w2QTXRKN розіграшна банка

*** Сиджу на нараді з російською мовою у вухах. Вона мене накриває відчуттям скреготу скла — сироти на шкірі. Сироти в кожному будинку. Їхніх батьків убили/убиватимуть, поки звучить «здравствуйте», безглуздо й цинічно звучить. Сичить остання нервова клітина: «Чого ти заклякла? Ховайся! Укрий дитину, поки перерва між підльотами». Перерва до чергового вибухового «здравствуйте». Сиджу вже в паркінгу з тактом вибухів у вухах. Ніч танцює з ранком, петрушка з пастернаком, ППО із шахедами, ракетами, а я зі своєю менталкою. 12.07.2025 © Олена Галунець 😶 @virshoplitkarka #олена_галунець

поетичний конкурс Любовний трунок вітаю, наші переможці: 1 місце — Юлія Масюра 1 місце — Костя Ватульов 2 місце — @arisu_magic_psy 3 місце — Ольга Ритик 3 місце — @lozhnevskaya результати коментарі вірші судив Євген Волощенко та OleXandr #конкурс #поезія #вірші #храм

слава богу що мені вже ніколи не буде чотирнадцять і не доведеться робити вигляд що мені на шкільній дискотеці не подобається танцювати бо насправді просто не було з ким адже всі сідали під стінку і танцпол був абсолютно порожнім отже на тебе б дивились десятки очей коли ти туди б виходив а якщо ти при тому ще й дівчинка вища й більша за усіх в класі в футболці якогось рок-гурту з відсутністю навички танцювати не уявляйте собі такого ох і добре, що мені більше не чотирнадцять і не доведеться вигадувати собі хлопця підбирати йому імʼя незвичне щоб в однокласників такого не було але ну й не «Арнольд», «Платон» чи «Демʼян» вигадувати цілого персонажа пліткувати про наші бурхливі сварки брехати настільки впевнено і красномовно що врешті й повірити самій собі і почати сумніватися у реальності бо як це — мого денчика не існує? я ж плакала коли він не відповідав а ми прозустрічалися майже 4 місяці вересень жовтень листопад грудень питання реальності мене тоді хвилювало менше ніж схвалення однокласниць оце пощастило, що тільки раз в житті виповнюється чотирнадцять і більше не треба прикидатися що мені подобається російський реп тільки аби подружитися з ровесниками і бути частиною їхніх закритих суспільних верств так само і не потрібно стояти з ними за школою на курилках бо як відомо не бути на цих неформальних зборах це припускатися невиправної репутаційної помИлки добре, все ж таки що тепер вік починається з цифри «два» я роблю тільки те, що сама хочу якщо це було заплановано і записано у мій ґуґл-календар @nesvidomo #оля_духота

🏞️ Тридоріг 🏞️ Раз я бачив Тридорога На розвилці між полями, Горами і темним бором, Тридоріг махнув мені. Він був духом, чи то богом, Чи міраж привів до тями, Чи серпанок ліг прозорий І втопив мене на дні. Перший з них – веселий вихор, Подорожній, незнайомець, Молодий високий легінь Із безоднями в очах. Не злякайся – каже – лиха, Вчись усюди бути вдома, Най дорога оберегом Стане вічним втікачам. Другий був – дитя і старець, Синю вічність тяг в кишені, Говорив на давніх мовах І тримав ключі в руці. Танцював, кричав та марив, Був святим, пустим, скаженим, Страшно супив чорні брови Та злетів наприкінці. Третій був з моїм обличчям, Тінь навиворіт лежала, П'ятами писав стежину Та всміхався, мовчазний. Що за стріча таємнича? То шляхів мені замало? Чи я нині став невинним – Духу, боже, поясни! Тридоріг сміявся тричі, Доки сонячне кресало Висікало іскри днини Та несло човни весни. 05 травня 2024 р. #збірка_Хранителі_доріг ***

Всім привіт! Я Оля, створюю прикраси та організовую благодійні лотереї для зборів на ЗСУ та на інші добрі справи🤗 Всіх запрошую на свій канал та на сторінку в інстаграмі https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w де проводитиму розіграші, а також там або тут можна буде замовити прикраси для себе чи на подарунок або ж придбати те, що вже є в наявності 🥰

як тепер можна складати слова у рядки і шукати сміливі рими... дощ розмиває купол собору Святого Петра, плюс 16, середина лютого в Римі, туристи під парасольками рухаються вайлувато і хаотично, немов жуки, відчуття проминулості уповільне і не поширюється на віки, решту стерли доба в дорозі, мінливе небо, велична і неосяжна під ним краса, каламутна й висока вода у зимовім Тибрі, вздовж якого іти і йти би обік власної вічності сам на сам. лютий — серпень 2025 р. #Єлена_Дорофієвська #нове

Превʼю до нової декламації🖤⚜️ Намисто на мені зроблене моєю подругою Олею Ритик, запрошую підписатися на новий тг-канал її прикрас https://t.me/inspiration_style_ua 🌻

Надлишками ком після кожного слова – Обурені кола в спокійній воді. Увись випадковостей невипадкових Злітають на хмарі примарні сліди. Пояснення марні лягають на краплі, Зриваються з неба кислотним дощем. Живильним дощем, що пронизує раптом, Бо краплями ллє капсульований щем. Мішає свої оболонки з асфальтом, Пропитує щебінь занадто глевкий. Шепоче: «Впадати в каміння не варто, Або водоспадами – до літаків». Літак – він зі сталі, не з гравію точно, Та ще й у віконцях – картини з чудес, За певним маршрутом буває, де схоче, А потім спочатку, а потім – в кінець. Літає навколо землі чи то кулі, Земної, не в скроню. У рідкісних снах Надлишками слів, що у комах заснули, Три крапки тримає летючий жебрак. Оксана Мовчан 9.07.2025

попелясто-рожеве літо буває солодким схожим на шматочок цукру, який розтає у роті неба після торкань хвиль вечірньої річки а буває і гострим як спалах спогаду переливчастого леготу що простромлює стрілою кентавра у серце й застрягає там навічно аж до самої осени

пам'ять — це м'ята, пом'ята тисячі разів, щоб відновити запах того самого міста, тих самих моментів, тієї самої... сум'яття — замінник суму, хоч скільки таблеток не кидай у чай, солодко вже не буде. перевірка на неї в крові показала критичний рівень. чиясь стеля — моя підлога. мої хмари — це її хвилі. ловлю летючу рибу за хвіст, та вона не виконає моє бажання. прошу пробачення, кажу "обізналась", забула особливі прикмети. як там? «ніколи не кажи "назавжди"» нові спогади перефарбовують стіни пам'яті всупереч моїй волі. здираю фарбу обгризаними нігтями, лише б розгледіти те, що було там раніше, хто був там раніше, чому "був"... диск, поспіхом кинутий у тривожний рюкзак, поцарапаний. набридливо заїдає, не дає побачити, не дає пробачити! монумент накритий білою пеленою, за яку відчайдушно чіпляюся, та вона не знімається. вона вилита з каменя, за яким я піду на дно. і я стану летючою рибою, матиму крила, та ніколи не злечу вище за її хвилі. залишусь подобою, дешевою підробкою, примарним образом. нехай. я просто хочу згадати обриси того самого міста, тих самих моментів, тієї самої мене. @khashchi #гортензія

Цариця лісу Ти - величава цариця лісу Губиш людей і збираєш сни. Ніхто не злічить твого віку Бояться і обходять твою хату усі. Бродиш уночі окутана туманом А сяйво місяця підвладне тобі. За тобою шлейф запаху з дурманом Тебе бачать подорожні із серпом в руці Зілля з хвощів та полину Висить завжди на поясі. Просякнута одежа димом Але на ній весною проліски. В душі забрудненій смолою Жевріє серце як рубін. Зашите міцно ковилою Секрет цей терпкий наче глід Тебе всі іменують - Відьма Ти зла давно на білий Світ. Твого коханого убили люди Тепер - він твій охоронець-ведмідь. Життям, він заплатив за кохання Яке, завжди належало тобі. Сліпі серцем, убили його без пізнання Підло і безжально, залишивши цвях у голові. Його зла, тваринна подоба Ціна за те, що він ожив. Очі у нього - чорні сапфіри А твої - сапфіри як небесна блакить. Вже ніхто тепер не згадає Чому до всіх, ти, стала ворожа. До тебе, весь ліс щодня промовляє: "Отямся! Ти ж раніше була хороша!" Живе вона в гармонії природи Навкруги хатини терновий живопліт. Біля неї, не знають тварини тривоги І кожен у шану приносить самоцвіт. Вона в заклятті своїх чар І врода, залишилась лише в спогадах. Раніше, манила до себе як метеликів ліхтар, А тепер, від погляду на неї, у горлі ком з олова. Можливо, удасться людям збагнути І слово прощення промовить вже хтось. Щоб змогла вона свою тугу забути, І її серце з коханим знову злилось. @YourThoughtsWillBeMine

Гніздо З’їдаючи страх, забуваючи втому, птахи летять додому. Я приходжу сюди щодня. Хоча, я не впевнений, що коли-небудь йду звідси. Сідаю на порозі — там, де колись лишав сандалики. Дивлюсь на піч, що більше не гріє. На стіни, що більше не тримають. На обірваний шматочок свого малюнку. На ліжко, де спала мама, ще до того, як небо впало нам на голову. Колись тут пахло хлібом. І вареним згущиком. Й татовими шкарпетками після чергування — і навіть це здавалося затишком. А тепер тут — мох та пил. І вітер. І німота фіранки, яку затисло у віконній рамі. Двір вже поріс бур’янами. Тепер стало більше для схованок для гри в піжмурки. Тільки більше немає з ким гратися. Отам під яблунею я впав і розбив коліно. А он-там за огорожкою палисаду мене хвалили за першу самостійну грядку під мамині квіти. Тут колись було життя. Птахи звили гніздо на нашій антені. З оптоволокна. Воно світиться на сонці — тонке, як волосинка. Пташки носять його з полів, де лишились кабелі, скалки, броня і кістки. З нього плетуть життя. Навіть з уламків смерті. Іноді я дивлюсь, як птахи злітають, дзвінкі й легкі, як душі всіх, чиї тіла з’їла місцева трава. Злітають так, ніби все можна почати заново. Мама казала, що все живе шукає шлях. Навіть трава пробивається крізь асфальт. Навіть тонка квітка росте на підвіконні, де її ніхто не сіяв. На нашому подвір’ї — хрести. Один з гілки, другий — з палиці. Третій — із татової ложки, яку я би хотів туди встромити сам. Але я перестав дихати першим. Навіть, не скрикнувши. Сусіди прикрили нас ковдрами. Мама пішла за обрій першою, за нею пішов і тато. А я залишився. Не знаю, чому. Може, щоби бачити, як птахи вертаються. Я більше не плачу. Лише слухаю як вони співають. Слухаю, як б’ється серце дому — навіть без даху. Природа не зупиняється. Вона росте крізь смерть. Вона вже проросла і крізь мене. А я все ще тут. Щоб пам’ятати. І дочекатись.

Ковтай повітря – буде східний танець, Ковтай лукум і посмішки ковтай. Губись у рухах, подихах і часі, Губись у губи – далі німота. Твій рок сьогодні – грому рокотіння Первинним звуком, іклами ссавця. Твоя одежа – на стіні у тінях, Її немає. Є. Але не вся. Спинися вітром, протягом продовжуй. В півкулю – кулю, ми ж не на землі, Наш вільний вимір ні на що не схожий, Він вимер завтра, шкіру підпалив. Зітри, так хочу, в попіл до останку, Руйнуй спочатку, знищуй до кінця. Не ти, це я звертаюсь до світанку, Нещадний ранок ловить на живця. Не відривайся, тіні вже на стелі, Змістилися, одежу віднайдеш. Горітиме сніданок на пательні. Я не відчую, чуєш? Я без меж. Вірш до поетичного конкурсу «Казан Розпусти»

Новинка! Передзамовлення! 100 віршів увійшли до альманаху сучасної української феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці збірки - Оля Новак та Олена Павлова, письменниці та кураторки культурних проєктів. Назва альманаху символічно перегукується з «Першим вінком» — культовою книжкою, що вийшла 1887 року. Її видали Олена Пчілка і Наталя Кобринська, які вперше в історії української літератури зібрали під однією палітуркою твори самих лише жінок-авторок — 17 письменниць. Альманах відкриває вірш Оксани Забужко «Не руш моїх кіл!». До книжки обирали знакові та культові сучасні вірші про різноманітні жіночі досвіди. 10 тематичних розділів про силу сестринства, тілесність, дорослішання, війну, політичні та суспільні ролі жінок, досвід материнства, насильство, значення та вплив інших жінок. Передзамовлення триває до 26 серпня. https://www.smoloskyp.com.ua/product/drugyj-vinok-almanah-feministychnoyi-poeziyi-peredzamovlennya/

Скучили? Ми — так 💞 Тому запрошуємо вас взяти участь у третьому та завершальному етапі конкурсу "Літо(та)OWL" — привід написати ще один літній вірш!

❗️Щоб узяти участь, потрібно: — написати вірш на тему «Серпантинова межа» 💫 Крайчас: 31 серпня включно; — викласти його на сторінку в інстаграм з відміткою @_owl_hub та тегом #літотаowl та отримати +2 бали до оцінок суддів або — надіслати вірш нам в директ чи @yr_lilium — надіслати нам скриншот-підтвердження донату від 20 грн на картку (5375 4112 1518 6805) або за покликанням; — cлідкувати за оновленнями та чекати на результати. Переможець/ниця отримає приз у розмірі 200 грн та публікацію переможного вірша на нашій сторінці 😍 *Весь залишок з донатів буде виділений на призовий фонд майбутніх конкурсів ))

P.S. Вірші другого етапу зараз на суддівському розгляді, чекайте на переможця першого етапу в нашому Інстаграмі ❤️‍🔥 Бажаємо натхнення 🤗 ✨

Той, хто прийшов убивати мене, лежить. Аж в узголів'ї терен гіркий поспів. Горлиці поперек горла - ножі, ножі: висне кривавим місяцем піснеспів. Хрестик на полотнищі - і меч мій, і щит. Довго його в приціл розглядав, і от - той, хто хотів розстріляти мене, мовчить: чорним червивим яблуком стався рот. Той, хто мою погибель, мов торбу, носив, раптом упав, не втримавши тягаря. Темне нутро його виїли дикі пси. Зимні зірки, що люстри, над ним горять. Грім понад ним наростає, як Божий гнів. Руки його і ноги його - трава. Той, хто прийшов убивати мене, зогнив. А я - жива. @aliahuliieva #гулієва