Храм поезії (🖤)
الذهاب إلى القناة على Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
إظهار المزيد1 414
المشتركون
-224 ساعات
لا توجد بيانات7 أيام
+1530 أيام
أرشيف المشاركات
1 414
здається,
він викрав моє життя.
ідеально скопіював мій образ,
мої місця та мою особистість
викрав мою посмішку, перетворив її
на знаряддя злочину
звісно, що збоченець
poco a poco, допоки не перетравить.
що ж,
пий мене, хлопче.
він ламав мене, наче цеглину необпалену
через коліно, лишаючи на собі
шрами
переніс мене поза законом на флешку
не залишивши решти,
і про інше —
теж бреше.
отож бо, спираюся на багатолику палицю,
тримаю погляд, мов вперше — далеко від.
він був останнім із вродженим імунітетом,
який так і не виробив
антитіла до COVID
@viknapoetry
#верле
1 414
Мандри Гулівера
обставини крутять тебе
як бабу куцю
з зав'язаними очима
з викликом:
«спробуй залишитися собою
змінивши координати» —
якщо немає на гуглмепс
значить і не існує
потім будеш
сутужно веслувати
оминаючи атоли людей
будеш хапати за руки
і зазирати у їхні темні денця
не знаючи, що там
безмежність
чи просто відсутність світла?
будеш лащитися, як песик
що колись був чиїмось
якому хочеться брехати й скалитись
але страх самотності
як грудка землі
затикає слова
у горлі наживо похованого
що намагається дихати
через поки що пухкий грунт
але вже не може поворухнутися
і з кожним видихом
місця для вдоху
стає
все
мен
ше
холодно страшно темно
та чому так вперто
йдеш у мандри темрявою
наче у цей раз
ну точно буде
вихід
у інший вимір
де
ввижаються райські кущі
де
колібрі п'ють нектар
з плюмерій та орхідей
наївний
тебе ж обліплять
набридливі піраньї-ліліпути
з непомірно роздутими его
як повітряні кулі
з надутими куполами
де вогонь амбіцій підігріває повітря
і несеться кулею аж ген за хмари
за стратосферу совісті
будь обачним
щоб, не дай Боже, не образити
якогось містечкового наполеона
стягуєш
еластичними бинтами
власного велетня-монстра
що кричить розкритою мушлею
вигризаючи питання з простору:
ну що зі мною не так?
коли я сам став ліліпутом
з пихою розміром з провінційне містечко
та претензіями
що криють собою тих
хто насмілився поїхати
на велику землю
і сховатися від щупалець
перепису населення?
— тебе пораховано!
та як можна сміти жити своє життя?
подумаєш, що втік
але дві партії сперечатимуться
у тобі
їх найбільшою проблемою
стане питання
з якого кінця
розбити
кляте
виїдене яйце
ти що невдячний за зґвалтування фальшивими цінностями?
чому ви думаєте
що зміните мій світ
просто виколовши мені очі?
тоді можна буде придумати утопію
на будь-який колір та смак?
шукаєте таких самих травмованих
бо штучні квіти не ростуть з бур'янами?
уяви
що будеш прийнятий тими
з ким прагнув висіти
на одній гілці світового дерева
а потім
щоб відповідати суворим стандартам
захочеш вирізати
малеееесеньку гнилу крапочку
стати майже довершеним яблучком
але
лезо ножа
провалиться
у тотально
прогнилу
середину
@lysychkazlisu
#лисичка
1 414
ти лишив у квартирі пахтіння оргазму і вінстону
ти, як завжди, утік, докуривши останню із наспіхом
я ж — укотре божилась, що, сука, цього разу вистою
але знову летіли і гордість, і плани, і застібки.
ти не знав й не питав, що я люблю, і з чого я зліплена
ти губами давав мені форму допоки розжарена
я ж тримала у памʼяті кожен твій вдих, кожну літеру
я живила себе, моє вічно палаюче зарево
я — найгірша із відьом, чи пак, саме тут, на жаль, схибила
хоч вʼязала до себе нитками, закляттями, травами
ця залежність — найкраще із див, найжахливіша химородь
бо залежний не ти, а жага моя — люта, не праведна
і колись ти пішов, затягнувшись цигаркою поспіхом,
я упала спустошена, вже розуміючи наслідки:
ти не прийдеш назад , ти пішов, не прощаючись, Господи
залишив на підлозі поламану душу і застібку…
@anastasiii_th
1 414
над пологовим п’яно іде різдво
ділить хрящі і кров з одного на двох
бродить по коридорах хитке і вперте
сонна вагітна курить у темноті
кожен удар у темному животі
перший перестук в стіну життя і смерті
деревом у легені вростає дим
мертві птахи петлюють у мертву тінь
чорногаряче сонце стрибає в скриню
в черепі в лоні в жирному молоці
плаває сон по йориковій ріці
сон тобі в руку сонним ножем у спину
матове скло смішливо-зубастих лиць
сточені леза сотні сліпих зіниць
довгий драглистий дощ заливає тишу
грудень на мить відкотиться в листопад
і павутиння п’яно-різдвяних свят
тихо летить по тепло-хитких горищах
Галина Танай
1 414
Схоже, за мене боролися бог і диявол.
Ніхто з них не виграв, одначе,
Ніхто з них не виграв.
І замість продовження битви ці двоє ледачих
Пішли собі пити,
До бару пішли собі пити.
Туди,
Де богам і дияволам ще наливають,
Де їх імена не внесли в чорні списки і досі,
Хоч люди на вулицю вийшли з плакатами
Просять,
А Всесвіт ні в яку, згортає петиції в стоси -
Горять,
Аж відсвічує небо пульсуючим сяйвом.
Горять,
Бо немає різниці між пеклом і раєм,
Та й бог і диявол
НІКОМУ
НІЧОГО
НЕ ВИННІ.
Не так і важливо, хто виграє з них, хто програє,
Допоки ще хмари міняються в формі,
Допоки ще плинуть.
...
Дивись-но, друзяко, а смертна кидає нам виклик,
Уперто крокує, хоч грузнуть в болоті кросівки,
Бармене, а дайте найліпшу вишневу наливку,
Ми хочемо випити!
[брязкають келихи дзвінко]
За жінку!
За цю молоду самовпевнену жінку!
@veronda_djokonda
#веронічка
1 414
🌧️ Жодного однакового неба ⛈️
...Одного разу ти згадаєш про себе все. Причини твоєї присутності тут. Власну форму, кількість шарів та яскравість іскри. І навіть расу. Буде смішно – що там про колір шкіри чи гендер?
...Адже насправді ти просто поціновувач мистецтва. Професійний мистецтвознавець. Критик призахідь та світанків. Колекціонер миттєвостей хмар. Вважай, що це і є твоя раса.
...Квантова нескінченність відтінків заколисана між миттю, коли зірка чергового неба торкається горизонту чергової планети та миттю, коли маківка зірки ховається за обрієм.
Як ніхто інший ти знаєш цінність моменту, унікальність небесного візерунку. Наймайстерніші художники всесвіту (навіть сам Ле-Кінаар) не здатні перемогти могутні пензлі вітру, води та променів. Найкращих з них кличуть неботворці, але спершу вони радяться з тобою.
Так, так, творці сотень планет полюють за тобою, аби здобути твоєї критики. Та результати всього їхнього знання фізики та механіки, хімії та духу поступаються цій атмосфері.
Ти прийшов заради неї. Захотів зрозуміти, чому саме така комбінація кисню, азоту, інертних газів та крижаних призм у тандемі із променями білої водневої зірки – така...
Така.
Дегустуй цю красу. Жодне вино не зрівняється. Повторення немає. Щомиті – унікальність, яку береш саме ти, ніхто інший. Це тішить вічне усвідомлене корисне его, а мінлива душа просто радіє.
Це вартує усього, чим ти здатен заплатити, чи не так?
О, скоро ти згадаєш рекламні проспекти та плітки бувалих мандрівників.
Всі вони говорять – так, так, в тому світі купа всякої фігні, ти знаєш. Можна померти навіть, уяви собі. Вони ще вбивають один одного та так рідко дивляться вгору. Вони моляться смерті та знаряддям убивства й тортур. Там можна забути, скільки в тебе шкір, ниток та очей, скільки кольорів має твоє серце. Забути смак кваркової плазми, уяви собі. Такий вже там світ.
Але, бро, ріалі – там такі світанки та такі призахідні палітри, що тільки їх і згадуватимеш іще кілька галактичних років.
Звісно, лети. Воно того варте. А на все, що крім неба, не звертай уваги. Минеться, пройде, не вартує.
@worldscrossroads
#alldoroga
1 414
Думки плутаються, думки плуатюсья, думки...
Увага! Система теплообміну дає збій.
Увага! Ми втрачаємо контроль.
Увага! Вмикаємо автопілот.
Увага! Ми вмиваємо руки
(с) твої мізки
Терморегуляція пішла під три хвости,
Коли на термометрі показало 37.3
Ти миєш руки, щоб відчути,
що таке прохолода,
Чи тому,
що це останнє свідоме бажання
Твоїх розплавлених мізків,
Що стікають черепневою коробкою
Подібно до годинника да Вінчі?
Да Вінчі? Хто він? Чи де він? Де винчик...
Навіщо він мені? А, хай йому...
Думки, мов макраме п'яної бабусі,
Де ви так вжерлися, чому без мене?
Зараз поставлю всіх у куток на гречку,
Знайти б цей куток, коли навколо сни Лавкрафта...
А гречки не шкода...
Який божевільний придумав їжу?
Дайте мені пити,
Водиводиводиводиводиводи...
Мене водить, ну ж бо, дайте води,
Я не буду з вами водитися...
Розвóдитись би? Розговітись можна ж,
Чом би не розвестися...А, це я так, мрію.
Дякую, коханий. Ні, то жарти.
Ні, я тебе люблю.вати хочу.
Немає? Ну, парацетамол теж піде.
Увага! Система теплообміну знайшла ресурси на відновлення.
Увага! Беремо справу під свій контроль.
Увага! Чому ми досі миємо руки?
(с) твої мізки
@zapyskyneofitky
#неофітка
1 414
Repost from Храм поезії (🖤)
Тут можна привітати з днем народження Ваню, є чутки, що він полишає поетичну ниву у цьому році
5375235103307839
1 414
[надихнулась віршем М. Вінграновського «Романс»]
слово з 5 літер,
що змусить відчути на тілі найгірші з медичних призначень.
хто ти сьогодні у цій з плюсиком книзі?
чи заклеяти оклюзійкою із моєю любовʼю
сліди від усіх картеч,
щоб він зміг спокійно спати та не чути фантомний крик?
а лиш, вибухи вінграновських хмар…
лиш світанкові прощання яр,
що бродять тепер у щасті,
як не плутай слова між собою
класика не переписати.
і, навіть, слово з 5 літер, що означає «війна»,
його римами не злікувати,
як не читай віршів…
ти не відчуєш, що добре знає
танкіст, штурмовик чи снайпер.
їм залізничні колії міст
у кожному куточку країни,
пахнуть однаково сумом доріг.
хтось помирає, тебе повертають
ти залишаєшся до останнього дзвону,
бо хто сьогодні буде за всіх,
хто понесу ту варту?
хто, як не ти, натискав на гачок,
хто, як не ти, відчував цю віддачу.
вона, мов акорди, лягала рядком,
аплікатурами грала вдачу.
і це слово з 5 літер
не заліпити тепер оклюзійкою,
тільки вкладати у кожну рану трішки рим та любові,
чути вибухи вінграновських хмар…
де слово з 5 літер не означає «війна».
@poetrypozharska
#роніка
1 414
Я була нещасливою у великих містах і у маленьких містах,
я через всі ці вулиці несла
свій біль. Ходила довгою дорогою,
записувала лінією друкованою
у телефоні все, що зі мною ставалося.
Я бувала в інстаграмі радісною і в житті радісною.
А бувала в інстаграмі радісною, а в житті пригніченою.
Я мала звичку звинувачувати.
Я зичила
у знайомих книги та не читала їх роками,
але зрештою читала.
Я була чутлива
до чужої думки, хоча здебільшого робила вигляд, що не чутлива.
Я чинила
опір там, де було потрібно, і там, де було не потрібно.
Я відмовлялася від солодкого, але булки з повидлом
і заварний крем займають надто багато місця у моєму серці —
відмовитися не вдається.
Я жила вдома і далеко від дому, колись я навіть жила біля моря.
Я дослідила, що час лікує, нехай не повністю, та лікує.
Я хочу вміти писати тексти і говорити в них не про себе,
але приходить чергове слово,
я придивляюсь — це знову «я».
@gromovayapoetry
#громова
1 414
Чернетка:
*
гніздо
бузьки в гнізді
на стовпі
що повис похилившись
на своїх проводах
де дорога минає вирву від кабу
що мов слід від метафори
у розповідному верлібрі
я вітався з ними кожного разу
тато лелечий
мама лелечиха
потім лелеченята
літа вистачило щоб познайомитись
перезмінок хвилинних
поки після першого вносять коригування
вистачало аби запитати в своїх
чи бузьки на місці
бо лягало туди регулярно
насіння квітів вогненних
яких лише забобонів
піхота собі
не понавигадує
їм із гнізда
добре видно було
і погризену кістку вулиці
і брудні недопалки хат
і жаскі зіниці підвалів
де місцеві таки досиділись
до перехоплення по радєйці
всєх гражданскіх в расход
їм із гнізда
добре спостерігалось
як згідно із та відповідно до
міняється колір скотчу
як сохне бур'ян на полях
як багряниться листя в посадках
чесно черпаючи вологу із грунту
хто ж винен що відтінок такий
їм із гнізда
добре передчувалось
як врешті вдарять у найслабше місце
у найнезручніший час
а я ж сука казав
тато лелчий читає на патчику того
хто кожного разу махає рукаю з пікапа
але лелеченятам не перекладає
бо все ж таки діти
а натомість їм каже:
родино моя лелеча
кістку вулиці зламано не зцілити
недопалки хат не куріють вже навіть
по зіницях підвалів лиш ситі собаки
хоч комусь нині радісно
від села не залишилось вже навіть назви
і останній пікап ледь проскочив
під стовпом що повис на дротах
мов бджола що летить поміж квітів
яких рясно так було засіяно
що й пилку назбиралось
наприлипало
жінко ой лелечихо
малі мої ой лелченята
летімо звідси подалі
шукати місця собі
а жінка лелечиха відповідає:
давно вже пора
але ж ти все одно сюди повернешся
контужений наглухо
клацаєш дзьобом на кожен помах руки
незрозуміло кого
милуєшся квітами
не пригинаючись
кигичеш матюччя
не переводячись у теплі гнізда
наче й сам вже повірив
у всі ті забобони
яких тільки піхота собі
не понавигадує
@gromovayapoetry
#громова
1 414
*
гніздо
бузьки в гнізді
на стовпі
що повис похилившись
на своїх проводах
де дорога минає вирву від кабу
що мов слід від метафори
у розповідному верлібрі
я вітався з ними кожного разу
тато лелечий
мама лелечиха
потім лелеченята
літа вистачило щоб познайомитись
перезмінок хвилинних
поки після першого вносять коригування
вистачало аби запитати в своїх
чи бузьки на місці
бо лягало туди регулярно
насіння квітів вогненних
яких лише забобонів
піхота собі
не понавигадує
їм із гнізда
добре видно було
і погризену кістку вулиці
і брудні недопалки хат
і жаскі зіниці підвалів
де місцеві таки досиділись
до перехоплення по радєйці
всєх гражданскіх в расход
їм із гнізда
добре спостерігалось
як згідно із та відповідно до
міняється колір скотчу
як сохне бур'ян на полях
як багряниться листя в посадках
чесно черпаючи вологу із грунту
хто ж винен що відтінок такий
їм із гнізда
добре передчувалось
як врешті вдарять у найслабше місце
у найнезручніший час
а я ж сука казав
тато лелчий читає на патчику того
хто кожного разу махає рукаю з пікапа
але лелеченятам не перекладає
бо все ж таки діти
а натомість їм каже:
родино моя лелеча
кістку вулиці зламано не зцілити
недопалки хат не куріють вже навіть
по зіницях підвалів лиш ситі собаки
хоч комусь нині радісно
від села не залишилось вже навіть назви
і останній пікап ледь проскочив
під стовпом що повис на дротах
мов бджола що летить поміж квітів
яких рясно так було засіяно
що й пилку назбиралось
наприлипало
жінко ой лелечихо
малі мої ой лелченята
летімо звідси подалі
шукати місця собі
а жінка лелечиха відповідає:
давно вже пора
але ж ти все одно сюди повернешся
контужений наглухо
клацаєш дзьобом на кожен помах руки
незрозуміло кого
милуєшся квітами
не пригинаючись
кигичеш матюччя
не переводячись у теплі гнізда
наче й сам вже повірив
у всі ті забобони
яких тільки піхота собі
не понавигадує
@gromovayapoetry
#громова
1 414
Філологічна сповідь
Прошу мені пробачити і зрозуміти:
Я цілувалась із неграмотним.
Часом його повідомлення викликали тіки.
І всі мої нерви до чортової матері!
А ще він не ставив кому перед "що",
І тим більше не бачила хоча б раз двокрапки.
Якби мені запропонували заново хреститись,
Не знаю чи ті секунди гаяла би...
У його руках слова втрачали і набували нової форми,
А моє серце не знаходило їх в словниках.
Я би йому подарувала тлумачний та орфоепічний...
Якби ж він знав бодай один синонім коханню!
А ще я з ним ніжилась у травневому полі,
Слухала всі нісенітниці про молоді ще ромашки.
Навмисне читала йому Коцюбинського:
Думала, що знатиме ще одну назву мавки...
Катедро милостива, будь мені грішній.
Я ж думала, що ненадовго можна забути
Всі правопису норми і правила стилю,
Доки він мене та-а-ак нестримно любить.
Проте я щоразу жаліла, що легені маленькі
Чи навпаки – що я досі жваво дихаю,
Коли бачила як плутає [е] та [и],
А у вибаченнях пунктуаційних невимірно.
Мабуть уся справа була в його "чипсах"
І те, як твердо звучали фонеми приголосні...
Особливо ті, що не мають пом'якшення.
Особливо ті, що у слові "ґречність".
Без числа нагрішила я, катедро.
Без числа і жодного символа.
Я певно укладу новий правопис,
Щоб слухати про ромашки літом.
@aridnevakrapka
#аріднева
1 414
присвята до однієї рудої Лисиці
згідно з теорією,
найпривабливіше поєдання кольорів —
це orange & teal,
помаранчевий і ціан
згідно із практикою,
найважче поєднання ролей —
це поетка, лікарка і (тричі)
(добра) мама
(сумлінна) мама
(завжди) мама
ролі переливаються одна в одну
відтінками бірюзи в очах
від норвезьких фйордів до ісландських айсбергів
скільки помаранчевого тепла
вміщається у серці
поміж пелюсток календули
і гарячих уламків бурштину?
сонячні іскри в рудому хутрі
не буває чужих дітей
не буває чужих дорослих
от би зігріти усіх
згідно з теорією,
найперша кіцуне завела сім‘ю
і щовечора перекидалася на жінку
згідно із практикою,
у лисиць ціанові очі
і вогняні серця
Саша Хопта
#хопта
#лисичка
1 414
Repost from fishechka
Запрошуємо на благодійний музично-поетичний вечір! 🎶📖
Приєднуйтесь до нас 26 січня о 17:30 у просторі КультМотив для незабутнього вечора, сповненого музики, поезії та мистецтва.
У програмі вечора:
🎵 Музичні виступи:
• BAH.ROMA
• STASYA
• NANA
• VLADA BUCHKO
📜 Поетичні читання:
Наші автори Тетяна Власова, Яна Фіщенко та Вікторія Медлярська ділитимуться своїми поезіями, а одна з поеток підготувала особливу добірку улюблених творів сучасних поетів, які вразять вас глибиною та чуттєвістю 🤫
🎨 Виставка картин:
• Sambo Sandra
Вхід за донат – кожен ваш внесок наближає нас до спільної мети: збору 1 мільйона гривень для ГУР МО. Поповнити банку: https://send.monobank.ua/jar/9S4iMZHCT
Захід відбудеться за підтримки Reels Music UA, платформи, що сприяє розвитку української музики та об’єднує таланти задля благодійності.
Не пропустіть можливість насолодитися живою музикою та поезією, підтримуючи важливу справу.
До зустрічі в КультМотив 26.01 о 17:30 ☺️
1 414
Раді відомити, що в наш темний провулок графоманії вливається світло: ми починаємо функціонувати!)
Нині час, коли українське мистецтво має можливості вибухнути новою епохою, оновитися.
Зловили ідею на пергамент? Ми створюємо для вас платформу, на якій ви зможете її обговорити та отримати розголос.
Шукаємо своє в минулому, створюєм себе для майбутнього.
t.me/grafomalley
1 414
ЕМПАТИЧНІ МЕРИДІАНИ
Кожен фотограф знає: очі моделі повинні співпадати з перетином (лей)-ліній сітки
(так гострий погляд із композиції глибше пробирає спостерігача).
Фотографія повинна передавати настрій.
Мистецтво має говорити.
Це один зі станів статики, прикликаний боротися з кліповим мисленням.
Крик без крику.
Я поки лише недосвідчений юнга,
що заблукав у цьому образотворчому морі сенсів й емоцій…
Ламаю золоті спіралі у пошуках орієнтирів, на скільки градусів
фотографічної довготи/широти посунути об'єкт у кадрі…
Та, що говорить з тишею
#тиша
1 414
С М Е - Р Т Ь
Вже по обіді, сонце в своєму піку.
Місячний серп теж наді мною висить.
Я споглядаю осінь,
ловлю листопадову втіху
і поміж дерев я бачу тебе..
Я ніде не втечу, хоч би як не старалась.
Не встигну дібратись додому до настання темноти.
Насічки на дереві кажуть, що я заблукала..
Знову по колу.
Знову шукати вихід.
Знов ти!..
Ти ж знаєш, що я не здаюсь,
тож навряд
мене налякає вовче виття
чи шурхотіння чудовиськ в кущах.
Мені все одно,
що ти там такого іще зготувала!
Я при зброї, жадаю помсти й лють у очах горить!
Небо чорніє - налетіли крикливі круки.
Я позвала їх з міст, яких більше немає..
Вітер дужий здійнявся. Я прикликала його з полів.
Ми чинитимем опір,
доки ти нас не дістала.
Непроглядне попереду,
я із посмішкою рухаюсь у невідоме.
Останній завжди є той, хто сміється.
Мій ранок почнеться зі - с м е
і на - р т ь
він колись обірвЕться.
Ія Ко
1 414
Пташко,
Твій голос вкриває росистою ковдрою,
Твій тембр відчутний в печерах нудьги,
Він серце пронизує звісткою гострою,
Він лагідно стримує все навкруги.
Співом
П'янким трав'янистим, як чай із куплетами,
Яким пригощала в квартирі своїй
Привітлива вчителька, співом розплетеним
За вікнами зойкав тривожний відбій.
Раптом
Обірвана пісня. Від захисту Божого
Сильніші ракети та бомби брудні.
Так важко дається скалічена розповідь
Про щем в Епіцентрі у пеклі війни.
Місто
Скалічене лункістю вибухів-смертників.
Не випили чай, всох лимонний пиріг.
Там попіл та дим з'їли в згарища нетрищах
Пташине серденько та лагідний спів.
Харків!
Щодня потерпає від болю та обстрілів,
Там в урвищах і під завалами час
Спинився. Лиш з неба загиблі помоляться:
"Закрийте зруйноване небо над Ха..."
02.06.2024
Оксана Мовчан 👩❤💋👩 Олеся Репа
#мовчан
#репа
