Храм поезії (🖤)

✨

Долучаюсь допоміжною банкою до збору коштів на авто для медиків НГУ. Основний збір ведуть: Вероніка та @dykaposhta Для мобільності та своєчасної евакуації поранених з поля бою медики НГУ потребують повнопривідний позашляховик. Попередня вартість авто складає 310 000 грн. Запит НАДТЕРМІНОВИЙ, на жаль, час грає не на нашому боці. Загальна ціль: 310 000 грн Моя ціль: 2 000 грн Банка: send.monobank.ua/jar/3zZaojkUHr номер банки: 4874 1000 3853 3579 (при натисканні копіюється) Також розіграємо збірку короткої прози Гемінґвей нічого не знає, Артура Дроня (доставка НП безкоштовна). Донат кратний 30 грн, і ви учасник розіграшу, чим більше донатів, тим більше шансів на перемогу (для клієнтів інших банків, залишіть коментар або напишіть в ПП) Друзі, без вас не вивеземо! Долучайтеся!

Нанизую дні на задвірках скляного намиста. Навіється мить, що освітить на подих буття. До кінчиків губ доторкнеться минулим плейлистом краплинка тепла серед вибоїн шляху крізь час. Затертий поріг погасав на світлинах до болю. Пройтися б ще раз по знайомих наосліп стежках... Висвітлює тінь точну грань усього, що бороню — пронизує так, наче в горло врізався метал. Оглянувшись знову, штовхаю цятки рахівниці, і рух уперед не сповільнює втомлений крок. Так хочеться там без кінця залюбки залишитись, щоб поряд були всі, кого обділив епілог. @Mr.nobody #nobody

Гадання на книжці Олександри Хопти "Птаходім"! Напишіть до 00:00 у коментарях сторінку книжки від 4 до 93, а також рядок, щоб дізнатися своє передбачення на наступний тиждень від чарівної сойки 🪄 #неймовірнігадання

Передбачення Олени

я вам не хліб. я глина, з багном замішана. слина землі, що в роті піщано колеться. вийнята із утроби старого річища. вирівняна сансарним / гончарним колесом. випалена в печі до крихкої твердості. вимазана лишайно-рябою фарбою. грубі боки у човнику пальців тепляться. стінки тонкі невипите перетравлюють. скільки не лий – усотується у тріщини. сітка смоли ворушиться павутиняно. я напуваю тільки дурних і миршавих, з божих кишень розсипаних попідтиннями. п’яні не брешуть – їм недостатньо сталості. цівки зізнань течуть нутряною сирістю. скільки ще душ готові зі мною статися, доки знайду найважчу, що зможу винести? доки вберу порепаною поливою докори рук і дотики-недомовлення. буде лежати поряд, ряба і глиняна. буде зубами вічності перемолота. сито повзти нам долі, де шлях засві(д)чено між намистин піщаника непоміченим. бачити сни в утробі старого річища. знати: колись отямимось. кимось іншим(и). @alefandco #алеф

Друзі, 23 травня о 18:00 у Stories Cafe відбудеться Творчий вечір «АЛЕФ» — особлива зустріч з автором у Києві. Це буде єдина можливість зустрітися з Алеф у Києві в такому форматі. ⚡️ живе читання текстів; ⚡️ живий акомпанемент (фоно); ⚡️ відверта розмова з гостями; ⚡️ перформанс від авторки; ⚡️ вільний мікрофон. 🤫 Ми готуємо не просто літературну подію, а емоційний досвід – вечір, де слово, музика та естетика зіллються в одну історію. 📍 Stories Cafe — вул. Костянтинівська, 20/14 🕕 23.05 · 18:00 🎟 Вхід: донат від 200 грн

Любов, смерть і памʼять у художньому осмисленні на ДВРЗ у новій збірці видавництва «Нога»: «Ми давно мріяли видавати повнометражні книжки. І ось, цей час настав. Зустрічайте першу книжку видавництва: «ДВРЗ» Анґи Зеленої. «ДВРЗ» — документально-поетичний текст про мешканців індустріального району на лівому березі Києва. Анґа Зелена переїхала сюди дитиною і прожила тут перші три десятиліття незалежності. У 90-ті ізольована соціальна система району розпалася, а спільнота його мешканців стала на шлях болючої трансформації. ВІЛ, алкоголь, самогубства, вінт, опіати, метадон. Багато хто з однолітків авторки помер, і ця робота вшановує їхню памʼять. Особливу увагу в тексті приділено жіночим, дівочим та материнським досвідам. Книжку завершує розділ про тих, хто з початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ. Наклад очікуємо наприкінці травня, але книжку вже можна замовити за спеціальною ціною».

Ми з Каричем розлучаємося. І, мабуть, це один із найважчих текстів, які я будь-коли писала. Це був неймовірний шлюб. Найкращий і єдиний у моєму житті. Це були стосунки, де люди одне одного чули, поважали, любили, були найкращими друзями, партнерами, коханцями й цілим світом одне для одного. Але, на жаль, іноді складаються обставини, які не вдається перемогти навіть великою любов’ю. Ми дуже намагалися. Але, на жаль, не все можна врятувати. Мені дуже важко й дуже страшно. Ми були разом п’ять років, три з яких — у шлюбі. І зараз я поки не дуже розумію, як саме виглядатиме моє життя далі. Я страшенно люблю свого чоловіка як людину. Ми залишаємося близькими людьми, підтримуємо одне одного й намагаємося пройти це максимально бережно. Проте, на жаль, ми більше не можемо бути парою. Усі наші творчі проєкти, які ми разом задумували, будуть жити далі. Просто тепер — трохи інакше. Мабуть, іноді з великої любові доводиться робити дуже важкий вибір, щоб одного дня не довелося робити його вже з ненависті. Я не хочу перетворювати цю історію на пошук винних чи публічне з’ясування стосунків. Життя значно складніше за поділ на “правих” і “неправих”. Іноді люди люблять одне одного, але більше не можуть бути разом так, щоб не ранити. Між нами лишається теплота. І я завжди буду підтримкою й опорою для Льоші як для людини, яку дуже люблю й поважаю. Також чесно скажу: зараз у мене складний період і фінансово теж. Я активно шукаю роботу й намагаюся потроху втриматися на тому, що вмію й люблю робити. Тому я буду дуже вдячна за підтримку — добрим словом, репостом, замовленням книги чи футболки. І дуже дякую людям, які зараз поруч. Друзям, які не дають мені розсипатися в цей період. Будь ласка, без агресії, пліток і пошуку винних. Це боляче для нас обох. На цьому поки все. Залишаюся на зв’язку.

Дівоче рандеву Там, де птахи загубили історії людства, Там у дитинство моє проростає вікно, Я підійду, коли скрута, його відчиню та Не проберуся крізь шибку років все одно. Тільки побачу навпроти маленького ліжка Дуже знайомий, здавалося б мій, силует, Там прокотилися жваві події у рисках, Ночі минали за сонмами сонних комет. Потягом рішень, плацкартним вагоном протестів Дні розповзалися в пошуках стиглих звитяг, А за вікном колотилося мамине серце, А за вікном хвилювався мій янгольський птах. Хвилі. На хвилі завжди я, коли янгол поруч, За течією. Інакше усе шкереберть, Без ліхтарів, кольорів і рясного декору, Ніби життя чорно-біле й повітря бліде. Хустка шовкова, куди я сльозою тулюся, Гумка стиральна, коли проти правил живу, Не загубися у термінах, двічі бабуся! Тільки дівчатка на затишному рандеву. Оксана Мовчан 2026

Це найкращий твій трюк. Зал затих у передчутті, кролик має вистрибнути з циліндра. У надії на диво, направлені погляди в точку прицілу в області живота. Пусто? Так. Тому тішся фата-моргані оплесків крізь маску байдужості, прикріплену до лиця. Капелюх не працює, сховай у магічний ящик, щоб ефектно розрізати пилкою вздовж пунктиру. Сповивай перламутровий біль в голубине гніздо з кольорового серпантину. Доки ті, що стоять під рампою вимагатимуть шоу. Череваті яскраві кульки попід куполом линуть повільними рибами, світять шворками пуповин на позір глядацького суду. То чого ти чекаєш? сьогодні поруч тільки кохані люди, знайомі лиця. Та в заключному номері — зношений реквізит. Стиснеш міцно останній ґудзик на нитці роду, і він зникне у хмарці блискучого конфеті

Розмови мертвою мовою мертва мова — це не латина. це коли ти досі пишеш людині, якої вже немає. Безсмертний приєднується до Telegram і мені зводить судомою щелепу Його цілком собі смертне тіло досі лежить в Серебрянському лісі Через нього вже мабуть проросли кущі і грибниця, трава і квіти А з очниць визирають волошки, на які більмом сідають капустянки Здається, в нього були такі ж волошкові очі, але я памʼятаю погано Я їх бачила востаннє чотири роки тому. І ніколи не побачу знову Я заходжу в його інстаграм, щоб згадати наскільки волошкові в нього очі Дивлюсь спільні світлини, кривлю губи в посмішці, Ховаю собі в діафрагму фото, де ми смішні, молоді, веселі Фото, де ми ще були живі. В повідомленнях останнє від нього «скоро буду в Києві, побачимось» Я не змогла припинити йому писати, навіть після того Як його не стало Як його пальці стали корінням Як його шкіра стала мохом Як його очі стали волошками Як його зуби сховались в землі Я розповідаю про те, як складно було без нього як, коли і за кого вийшла заміж, кого бачила на черговому похороні як сумую за нашими нічними розмовами втрьох з Капітаном Морганом що навчилась їздити на машині, щоб відвозити волонтерку як в сусідній будинок влетів дрон Про відчуття, коли заїжджаєш під антидронову сітку Про те, що відчувала, коли бачила рештки окупантів І їхні замерзлі тіла в неприродних позах Через них не ростуть квіти, вони не подобаються волошкам Я пишу на той світ, ніби він існує. Ніби ти загубився в мережі, але скоро приїдеш в Київ, Щоб ми зустрілися Недарма ж ти так любив грати по сітці. Може частина тебе живе в Скайрімі Бо я ніби в Сайлент Хіллі — лише попіл, сирена і монстри. І ніяких волошок. І ніяких очей. Вони лишились в Серебрянському лісі чотири роки тому. І я, насправді, вже не памʼятаю якого саме вони кольору.

засвідченні голоси стоять на колінах квітнуть радосте моя, неопалима жало твого брата поневірянням бите хлібом всевидячим най годівниця повниться що нам з тобою до іншого(?) ми захлинулись життям t.me/nlitvinovapoetry

Губами спраглими пити з її ключиць живу воду. Повзти парфумером від впадинки до горбочка, шукати на її карті свої найчутливіші точки, вдихати бажання вмерти і стогін про насолоду. «Знаєш, як болить?» — «Ніяк не пройде…» А я дивлюся на цей приречений світ і хочу бачити й чути лише тебе. Хай світ зупиниться, коли ми вдвох. Хай ніч зникає, а ранки стають тепліші. Я вип’ю відчай — спільний за нас обох. І тоді все стане тишею. Повір, так дивно мені було згадати миті дурної сварки й посміхнутись серед юрби з теплом Безумці. Але ми одне одного дійсно варті… t.me/pecherskapoet777

Ранок після твоєї смерті був гарним Він не просив пробачень і не знав жалю. Наче, ти його таким і зробив Віддавши світові свою втому. Сонце сліпило променями незвично щільно Наче світло нарешті стало осяжним на дотик. І жайворонки переспівувались після дощу Підраховуючи хто де високо в зеніті У цих коротких паузах і переходах. Вітер був ніжним Небо так само блакитне Без хмар У ньому розчинялись твої останні слова, нічого не тисне і не болить. Ніби ти й не помер @kvtmakvitne

Ти казав, не пиши про любов, бо якщо і існує, точно вже не на часі. Не пиши про бога з малої літери, Іди до причастя, накривши голову, руками, хусткою чи шоломом, щось із варіантів точно убереже. Про живе не пиши і про мертве теж. Проковтуй невимовлену оскому піском з окупованих териконів. Вдай, що не впізнаєш, чорно-білих очей в новинному некролозі. Не пиши про війну, вона — чергове кліше, Рота й вуха заший, до весни зарийся в чорнозем. Ця зима промине, і минуле розмиють грози, табуйоване слово тонутиме під дощем. Тож доки щемить всередині неозвучене, напиши про це, якщо можеш. @snigpoetry #мері

Швидка лотерейка №3 Розігрується ексклюзивна силянка від прекрасної Ольги Ритик (вартість таких від 1500 грн!!!) Умови: - всього 50 номерів. 1 номер=50 грн - пишете в коменти до цього допису номери, які забираєте, я підтверджую і після цього робите донат - розіграш проведу, коли розберуть всі номери Пігнали! https://send.monobank.ua/jar/91ytGXreE6 1 Джессік 2 3 4 5 Таня Осіпенко 6 7 8 Оксана Приходченко 9 10 Люба Буслова 11 12 13 Оксана Лихогляд 14 15 16 17 18 Оксана Приходченко 19 20 Люба Буслова 21 22 Саша Хопта 23 24 Саша Хопта 25 26 27 28 29 30 Люба Буслова 31 Оксана Лихогляд 32 33 34 35 36 37 38 39 40 Люба Буслова 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50

пружні стегна околиці пантрують субординацію материків вигвинчує снага на мізинці платівку рутини лихоманить давньою піснею а ти вигарцьовуй без зворотніх зусиль на брашпіль заскочивши — /звідусіль я під твою луску в нашій гавані/ пришвартовуйся @nlitvinovapoetry

Дорогі друзі поети та прозаїки. Клуб «Поезія незламних» готує альманах «Поезія незламних». Тематика художніх публікацій вільна, але перевага надається роботам патріотичної тематики. Умови подачі матеріалів: • до 5 віршів; • рекомендований обсяг – до 8000 знаків з пробілами; • в одному документі Word має бути надана коротка інформація про автора від 3 особи (до 5 речень) з одним фото та 5 віршів; • обовʼязково зазначити свої контакти (телефон). Термін прийому матеріалів – від 5 травня до 31 травня; Електронна пошта для подання текстів: ksenochka18@gmail.com Авторський внесок за публікацію – 250 грн.