Храм поезії (🖤)

хочеться простого людського: легкої праці, доброї кави і гарних вулиць, безлюдних кутків, щоб було де цілуватися. спати вночі частіше, ніж мучитись від безсоння, а як вже заснути вдалося, щоб снились хоча б не таргани. хочеться, щоб двері у церквах були відкриті, коли настрій глянути на вітражі. щоб спокій в душі й у тілі. вдень - сонця, ввечері - місяця, вночі - втомлених губ. хочеться простого людського: знайти свого янгола-охоронця і вдарити по обличчю, спитати: «коли мені стільки треба, де ти взагалі?» на дверях церкви табличка: «вийшов по каву, повернуся за п'ять хвилин» @gkruk_wirszi #крук

шановні колеги, на цій сторінці оголошено допоміжний збір на автівку та дрони для 93 ОМБр (великий збір та звітність тут https://www.instagram.com/p/DGNP_XMtDVz/?img_index=1&igsh=ZHFxNWFwejAwN21u) за донати, кратні 50 гривень, маєте можливість одержати подяку у вигляді книги та костера, зробленого мною 🫙https://send.monobank.ua/jar/8ErVk2CW1u накастуйте вільних гривень, будь ласка 🩵

Боги Бездоріжжя Ідея картин про невідомих духів диких земель, будинків, лісів та міжсвіття прийшла мені доволі давно, ще за життя на Закарпатті. Напевно, та земля вплинула. Цього року я реалізувала частину задумів, вийшла серія про богів, що живуть в просторах між світами, мандрують та слухають тих, хто знає їхні імена. Ці картини продаються, одна вже поїхала в Німеччину, інші чекають своїх людей. Акрил, 20х30 см., 2025 р. 50 є + доставка по ЄС, також в Україну. В коментарях – легенда кожної картини: Муакфа, Ішуква, Чартумм (картина продана), Сіліленне, Чічілічі. *** Друзі, ваш перепост допоможе картинам знайти своїх людей, мені — покращити буремне життя художника, а Боги Бездоріжжя можуть стати супутниками та товаришами тим, хто відчує з ними спорідненість. ***

воно приходить зненацька голодним болем у шлунку коли однією ногою чи то у ліжку чи то у пеклі тоді кіноплівку видно найкраще не рухайся може, здалося? а, ні ось перший кадр повіки – проекційний екран тримайся міцніше в голову вривається рій голову затягує в гул голова-вулик думки зі швидкістю світла бʼються об стінки а потім купами перебиті в емульсію заповнюють череп до краю на всіх тут замало місця тому починаєш їсти та шведський стіл не закінчується яке минуле на смак? в меню провина і страх перекушуєш кожен хребець де тебе було забагато де слова були надто щирі де не було активної згоди де панічні атаки де не можеш відчути роками нічого де ночі як ця до біса цю плівку давно перерізано всі невдало змонтовані кадри на смітнику залишилося перестати їсти себе та чи вистачить волі зламати свою ж щелепу @crescent_poetry #онофріюк

Відкриваю допоміжну банку на РЕБ для 140 окремого розвід батальйону морської піхоти (Південний напрямок)👇🏻 Ціль: 3 000 грн Про збір: - хлопці виконують бойові задачі по стриманню противника на Півдні. Щодня працюють в складних небезпечних умовах і потребують РЕБ для більш безпечної роботи. - вартість необхідного обладнання становить 258 000 грн. 👉🏻Банка: https://send.monobank.ua/jar/5pGSY54PTi Основний збір веде волонтерка Вероніка Мовчан Часу обмаль! Кошти потрібні вже! Чекаю ваших донатів🤌

Тридцять три хвилини – наше сховище, Гавань, у якій спинився час. Сховище надійне і безпомічне, Сповнене коштовностей та облизнів. Біла пудра, чорносяйна мазь. Ти її втирай в кістки та роздуми, Душу і повіки нею три, Шкіру зігрівай, якщо їй холодно. Оберегом місяць або повнею, В трясовині йдеш чи до гори. Тридцять три хвилини – винахідниці – Ступлять на загублені сліди, Винайдуть дороги, щоб зустрітися, З невидимок зникнуть, стануть видними. Наберуться пишності в ході. Йдуть у плин, за стрілкою, в півоберта, А якщо зірвуться – навпростець, Щосекундним враженням підкорені. Огортає шиї спільним коренем Часопряд, що нитку ту пряде. Де-не-де зриваються погрішності, Гріх злітає, святість – знову в лід. Без кінця й початку серед вічності, У словах зі стиглою чорницею – Тридцять три – щодо розмови звіт. Оксана Мовчан Вірш до Ліги поетів «Часосховище». @sarahwatsonrhymes #мовчан

нас двоє та захід сонця в столиці; він сильний і спокійний, як терікон, в ньому воля бути людиною після трудової зміни в забої, впевнений стиль хижака та вбивці, що знає ціну і слова і ультранасилля він каже: в чотирнадцятому я втік від тітушек, створив нове життя, допомагав дітям та молоді твердо стати, мав статус, справи та гроші, вірив, що все це насправді далі в евакуації волонтерив з лютого і досі, іноді з ніг своїх віддаючи кросівки добровольцям, до останнього шага на перемогу, розʼїзди, біженці, фонди, корчі, буси, гуманітарка спочатку втрачаєш дні тижня, потім дати, місяці, живеш від запита до запита рік минає все більше контактів були останній раз дуже давно; в цей час пес патрон іде в контрнаступ, хтось пливе через Тису, інші тримають економічний фронт, телемарафон каже, що вже майже, от-от, збори падають, народ засинає, прокидається влада; і я знову уходжу в андер, бо треба доправити теплаки на фронт, але тецекашник, який мене зупиняє, говорить: мені поїбати, що ти волонтьор у двадцять другому я не мав гадки, що за два роки буду так само лякатися людей у формі на вулицях Києва чи Львова як спортиків у Луганську, бо і для тих і для тих я або колаборант, що говорить мовою ворога, або гарматне мʼясо, яке має здохнути у посадці за зіроньку для совкового дауна і в мене питання: якби я хотів, куди і до кого мені бігти далі? він замовкає. в мене пропущений від побратима, який на першому виході бачив як сто людей з його роти розбило в кривавий пил; пальці обпалює вінстон з пачки, що інший залишив, навічно в строю під Часиком в свої двадцять три. 31.10.24

У кожного має бути своє сакральне місце, де можна відпочити від метушливого світу і перезавантажитися. Чому б цим місцем не бути озеру Синевир? *** шестернімаятникиножімолотки трощать твоє життя  костіжилипочуттясонячнізайчики радістьрукимізкинігтізубивірші сміхстосункипісніяскравісукні шухшухсмертельнийкоженрух шестернімаятникиножіжорна перемелюють щастя на горе борошно зі шматків і уламків жилмізківпісеньстосунківяскравихсуконь викидає з жорен реальності у голі довірливі руки замішується із безнадією у гирю із горя яку тягнеш обійнявши наче коханку у танго а пальці рук вже малюють борозни по землі манить тремтлива оаза сну  снамповірприїдьнаСиневир зазирниуглибину снулірибисплятьвнамулі ракиповзаютьподну ідиідисюдидосиньоїводи  небійсяхолоду туттихосолодко пірнай гиря потягне на дно бинти з водоростей перев'яжуть роззявлені роти ран сині ласкаві руки джерел загорнуть у шалик полегшення прохолодний компрес із товщі води побілить чутливу шкіру охолоджене серце не болітиме від доторків наждачкою реального світу будеш лежати на дні ока Карпат дивитися крізь колодязь знеболювального кришталика і гиря із горя розчиниться розбіжаться по прозорій воді солені сльози і загубляться між берегами Синевиру виринайдихайживи виринай і іди  а коли знову на руках і плечах наросте горе світу снамповірприїдьнаСиневир

Останні чотири номерки

Чорне Наскільки чорна ця твоя любов? Як крадені черешні. Чорна, як ніч понад потягом. Чорна, як зустріч у тамбурі. Як сажа на паротягові Чорна, як гуркіт коліс. Камери мого серця чорні, як стіни Сицилії. Етна у мене всередині, і в Етни також безсоння. Пʼє чорне із кардамоном, а на десерт — карамель. Чорна, як душі у маркерів. Чорна, як руки художника. Чорна офортна пластина — продряпай на ній нам зірки. Чорна, як типографська фарба для заголовків ранкових газет із новинами про небо над твоїм містом, про трафік серцево-судинний, графік відключення темряви, чорний піар хмар. Плани у мене теж чорні, наче вказівники, щоби заплутати ворога ще на початкові вторгнення. Але моя маленька (чорна) сукня занадто обтічна, щоби чинити в ній опір твоїм обіймам терпким. Колір пасує тобі до душі і кожного з твоїх сердець чи шрамів від них, бо немає (або шукаю й не бачу). Бо шукати у тебе серце — це як шукати чорного кота у чорній кімнаті — він неодмінно перейде мені дорогу. На щастя. Чорне, як шовковиця. @grasliv #олена_павлова

Чотирнадцять номерків в наявності

... – Любитиму, як дозволиш, – каже, присівши. – Але в будь-якому разі втішу, загою. Трепетний пташе, неприкаяний вірше, як же нам бути в цьому літі з тобою? Як же розплутати відчай, страхом скипілий, як оголити висхлу до тріщин шкіру? А він каже: – Перші суниці, дивись, доспіли. Навіть у морі смерті є острів віри, вирій, де наші майбутні діти гойдаються у суцвіттях. Ночі такі короткі, і тих лиш кілька. Жити би йому, тільки би йому жити. Тільки би жити, тільки би, тільки б, тільки. Катерина Бабкіна #бабкіна

Нова лотерейка тут https://www.instagram.com/p/DLHcSTWNFEl/?igsh=MW1hbXVhcmhzbXR3ag==

Лю... І на кожне моє: "люблю", Я чекаю твого: "я теж". Ніч вколисую говірку, Скоро папороть зацвіте. Та шукати не треба, бо Все, що треба, ми вже знайшли. Відкорковуй терпке вино, Поговоримо. Ти мовчиш. Але тиша на двох – тепло, Таємницею огорта. Напиши мені – хай в рядок Ляжуть сумніви й почуття. Можеш віршами, я зловлю. Чи заявами — ось печать. Чи за руку в безлюдності Потримай. Серед всіх дзеркал Оберу те, в якому світ Розгорнувся красою див, Де назустріч ідеш мені. Де ти завжди мене любив, Огортав заказковану, Не питав, чи триматись меж. І на кожне моє: "люблю", Посміхався: "тебе я теж". 23.10.2024 @olesya13r #репа

🌇 Листування 🌃 Вітаю, друже. Сьогодні кепсько. У небі гучно, у стінах – страшно. Я дуже радий, що ти в безпеці, Хоча заблизько руїна княжить. До тебе нині мої дітиська Майнули знову, прийми, мій любий, Допоки ворог літає низько, Плює підступно сталеву згубу. Скажи, як справи, і що там з мером, Новин багато, не все встигаю. Летять до тебе мої кур’єри, Листи та хмари до хати з краю. Вітаю, милий мій старший брате, Вокзал працює, відкриті двері, В моїх готелях відсутні ґрати, Чого не скажеш про вікна мерій. Але як чесно, давай про інше, У мене нині спекотні чвари, Це просто грози, вони тихіші, Та після шквалу я – нечупара. …Тримай, будь ласка, оту навалу Плечем дніпровим від нас чимдалі, В моїх будинках міцні підвали, Але ти знаєш, вже кілька впало. Вітаю, Львове, молодший друже, Мої Ворота тепер сталеві, Ніколи я не бував байдужим До кави, пива та диких левів. Люблю всім серцем, плекаю волю, Ніколи, любий, війни не бійся – Монахи міцно тримають зброю, Стоять гармати в твоїх обійстях. У твоїм серці – моя держава, На Святоюрській – палає світоч. Давай робити потрібні справи, Нехай гуляють веселі діти. Вітаю, Києве невгамовний, Слова смакують, як та цукерка, Сплітають рейки районні грона Та над Подолом зоріє церква. Люблю всім серцем, пиши вдостачу, Заходь новими людьми на свято. Бажаю щастя, мостів, удачі Та перемоги нам всім завзято. Червень 2025 р. #збірка_Місто_і_Вітер ***

Коли вечір без світла знову завершує зливами, Коли роутер не працює та змовкають чати, У тебе з'являється час бути нарешті щасливою, Заснути раніше. — Це також гарний початок. Тих змін головних, що вплинуть на все другорядне. Тим омріяних змін, про які ти читала в романах. Тримає, напіврозряджену, тебе пристрій зарЯдний. Лягаєш раніше — тому й прокидаєшся рано. І вперше за стільки часу ти знов полюбила ранки, Легке прибирання в квартирі, поки є світло. Від лютого світ твій постійно розширює рамки: Навчилася навіть сонечко відчувати в зеніті. Сильна й смілива, розкішна, яскрава, ніжна. У силі духовній тепер серед друзів перша. І приходить до тебе вночі листопадова свіжість, Фінішують гештальти, які ще були незавершені. @kozynetspoetry #олександр_козинець

Друзі, завтра плануємо нову лотерею. Треба терміново підтримати збір Вероніки https://t.me/c/1718515598/3050 Тому розраховуємо на вашу участь 🙌

порадьте ідеальну тему для конкурсу)

що в тебе над головою? птахів сліди, голосні та приголосні, не німб, а ямб. ти такий красивий, сміливий і молодий, іще теж називаєш господа на ім’я. а ось ти уже біжиш за високий смог, за далеку правду, фальшивий спів. бо раптом відчув, що не станеш богом чи хоча б — ​напів. і тому я тебе несу на своєму горбі, у хребті несу, а тебе нічого не радує, бо тебе нема. та якщо я сестриць вигадала собі, то й тебе — ​змогла би. Ірина Сажинська #ірина_сажинська