Храм поезії (🖤)

Надто мерзенна стежка попереду, Карти не впевнені в тому, що є вона, Правда говорять, що скоро у неї обрив, Тож прослідкую за нею в оптичний приціл. І що я там бачу? Я бачу як хлопчик, якого всі знають як мага, бо він викликає лиш сором, Ступає до слави чужими слідами, не знаючи те, що невдовзі розлом, у Якому сконало багато поетів, вивчаючи шепіт чужих голосів, Які описали десятки сюжетів, забувши про свій. Тому ступай, шукай грааль, будуй свій рай, де я твій ангел, Будуй палац, покращуй нас і стань скелетом в некромантів. Для тебе ангел був усім, а ти для мене одиничка, Знімаю тичку. Вітаю зі смертю в утопії, Вмираєш в клітці, відкривши дорогу для копій. Але ти можеш зробити як завжди і взяти відважну до себе в команду, Дістати з темниці чужу скорпіонію, може ужалиш, це ж все таки батл, Як на вм, вже протоптана стежка? Правда і там ти не перший. Але вітаю з третім місцем, закінчив гарно, що дивує, Бо я читав всі твої вірші, ти наче автор гри престолів: Початок гарний, далі гірше, фінал хуйовий, так знайомо. Я той єдиний, хто прочитав усі пости твого каналу, Я та людина, яка про тебе хоч щось читала. Від твоїх текстів тхне тобою. Ти застоявся І твій став вицвів, і ти хуйня, сань. Ти просто ГОшка на вході у трежу, Ти просто мій досвід, ти навіть не перший. Не вмієш в вордплеї, твій імідж невдалий: Ти навіть не темінь, ти просто нічого. Фінали на х — це хуйові фінали, Художні прийоми — хуйові прийоми. Показував фокус, лишаючись клоуном, Джокер, якого знімали на трасі. Вставлю себе в твої вірші, від того, Може, хоч трохи вони стануть краще. Я ж хочу на батлі притиснути вату. Цей прищик - любітєль русскава репа. Вичавись, сань, ти нікому не треба. Я схуд від частих і прісних постів: туди репостніть, Відомі ж гості, чого так мало від вас реакцій?  Поставте пальці, це все для вас, і Я за культуру, я просуваю її у маси, Бо ми ж не літфлі, не вбиваємо творчість. Скажи це ще раз, і дивись мені в очі. Я був у літфлі і ти був їхнім цвітом, Ти буллив як міг, та нічого не ніс ти. Ти був як вони, і лишався у бані, Тож парся за творчість і далі. Ти Артур Тресслер — володар вершників? Тобі здається, бо ми довершені. Ти нам потрібен для наших цілей. Маленький лідер живе в прицілі, Маленький лідер ховає правду, Маленький лідер себе ховає. Не будь наївним, тобі не стати Моєю тінню, дарма упав ти. В моїй червоній кімнаті для тебе окреме місце, Поставлю тебе на пам'ять у шафу найлегших дісів. Ти просто розвага дитячого свята, Старайся для мене, бо я ним керую. Відрощуй волосся, вдягай чорне плаття, Можливо заслужиш мою похвалу і  Я навіть тебе поцілую, у лоба,  Або поцілує приціл, Бо в тебе лишилась єдина дорога З хуйовим фіналом на дні. @kimnata_kayattya

Будь ласка, друзі, ще 3 номера 35 грн не така велика сума аби долучитися до нашої перемоги🇺🇦

Будь ласка, друзі, ще 4 номера 35 грн не така велика сума аби долучитися до нашої перемоги 🇺🇦

Будь ласка, друзі, ще 6 номерків 35 грн не така велика сума аби долучитися до нашої перемоги 🇺🇦

Будь ласка, друзі, ще 7 номерків 35 грн не така велика сума аби долучитися до нашої перемоги 🇺🇦

Будь ласка, друзі, ще 11 номерків 35 грн не така велика сума аби долучитися до нашої перемоги 🇺🇦

Нова лотерейка в підтримку збору тут https://www.instagram.com/p/C_5EwAaNbfr/?igsh=cXdoczdwajVtcTZo 🍁🍁🍁

*** Люди моляться особливо щемко, коли їм страшно і дико. Господи, повторюють, ти ж великий, могутній, єдиний. То скажи, для чого ми будували свої будинки? Для чого ми створювали свої родини? Дороги, якими ми ходили, тепер спотворені. Іграшки, якими граються наші діти — закривавлені. Скажи чесно, які молитви ти чуєш від нашого ворога? Що він у них говорить тобі про лукавого? Міста, в яких ми живемо, наповнюються залізом, нищаться вщент одурілою, безтямною ордою. Якби ми знали, як воно буде — купували б міцніші валізи. Якби знали, Боже — напивались би живою водою. Ми вчимося тамувати ненависть, щоб зберегти свої сили. Видивляємось чисте небо між пострілами і зірками. Але хіба це те, Господи, що ми у тебе просили? Хіба це те, чого ми в тобі шукали? … І отак і мусять вибирати між міццю і кволістю, між пекельною вартою і відкритими небесами люди, які щоночі моляться особливо голосно. Їхня віра воскресає на ранок. Знову помирає — і воскресає. @tania_vlasova_virshi #Таняпише #віршівійни

Ходімо зі мною попереду запах дощу і проміння сонця, що ніжно огортає обіймами живе й неживе на підвіконні твої тюльпани розпускають пелюстки і гинуть за тиждень але ти їх любиш бо вони гарні і до того ж дарують бажане відчуття свіжості хоча б на маленьку вічність у сім веселкових днів ти любиш квіти більше ніж березень або квітень і точно знаєш більше за інших чому вони гинуть віддавши усе, що мали ти шкірою ловиш сонячних зайчиків поки я мовчки дивлюся на тебе і омиваю душу теплими березневими дощами знову співають птахи і вуличні музики знову коти починають вигинати спини і ліниво про щось нявчати діти заливають сміхом раніше порожні вулиці хтось знову жаліється на нестерпну алергію а інші п'ють чай на балконах і нарешті можуть вільно дихати ходімо зі мною скоро цвістимуть твої улюблені вишні а запах бузкового цвіту нагадає молодість п'янку та мінливу як та погода, яку ми досі не можемо передбачити та приборкати ходімо, я знаю стежку де немає твердого каміння де всі кольори веселки стрічками малюють шлях не лякайся нічого ті хмари над нами — лише діряві парасольки чиїхось забутих мрій крізь які сочиться декілька сотень крапель — джерельно прозорих сліз ходімо на мить зі мною туди, де можна обіймати старі дерева ходити босоніж і чути кожен подих густого лісу ти більше не можеш сидіти в цегляній коробці якщо у мене в долонях твоя ледь вагома душа ходімо, вже час і попереду день в якому я досі на тебе чекаю загублена твоя весна @sadlovawrites #марта

*** От я йду і п’ю свою каву Між доріг та міст України. Між світанками і загравами Йду горами та йду присілками, Де птахи над полями линуть І де чути хвилі сопілки. Там, де синє Дніпро простерте, Підіймаю у чисте небо Я смертельно-гірке рістретто, Як вина заздоровного келих. Йду крізь золото хлібних стебел Між ізюмських бабів веселих. Моя вранішня кава – змелена У ошатному давньому Львові. Йду Карпатами – м’яко, зелено, Матча-лате гірчить у горлі. Все навколо віднині ново Та впізнавано, ніби обрій. П’ю арабіку на Хрещатику, Допиваю робусту з Хустом, Я б завершила, але що таке? Ялта кличе на капучіно! Море солоно б’є та густо Огортає степи країни. У Донецьку та під Бахмутом, На дніпровській високій Хортиці, Помагає мені не заснути Чорна кава, міцно заварена. Сонце зверху зефіркою котиться, Огортає горнятко хмарами. У тунелі кохання під Рівним, Чи на замкових стінах Кам’янцю Най еспресо заходить вірно, З цукром можна, якщо смакує. Кава ця – мені між епох ланцюг, П'ю повільно та все крокую. *** @worldscrossroads до марафону @ola_poetry_ua #ковтокперемоги #alldoroga

Циклічність 1948* Проміння, здається, зникає. Чи ні? Між матовим листям оливки чорніють, мов кулі. Балканський півострів запалений протистоянням вогнів, в лавандових сутінках лісу селяни поснули (їх всіх розстріляли іще навесні). За лісом — Афон, за Афоном — війна, священна гора дістає аж до місячних кратерів. У мареві янгольський лик, у розпачі вірний монах: «Не встиг… Я не встиг відспівати їх...». Циклічність життя — це роса на стеблі. Проміння, здається, зникає. Хто вижив — той хворий. «Не вбий ні думками, ні ділом, повторюю, отче, собі», — молитва торкається шовку Егейського моря, влаштовують хвилі великий забіг. 2018 Проміння вже згасло, пушту́ чути скрізь. В ущелині гір заховалась Афганська руїна, що спить і не спить, а гаряче повітря розріджує слиз. Кабул лиш за день відхаркнув сотні тон героїну (коробочку маку плекають посли). Незайманий світ — цитадель на горі, де небо шепоче: «Не вбий ні думками, ні ділом». Внизу — всі мерці, але ж «мертвих немає» — писав Метерлі́нк. Їдкий порошок — синій птах для людей недозрілих. Циклічність війни — у сльозах матерів. 2022 Проміння пробило полотна із хмар, щоб стало світліше в посмертних проваллях Ізюму. Північні почвари впивались, немов велетенський комар, дзижчання їх мови натомість лунає повсюди (коли є свій хліб, нащо їсти сухар?). За лісом — Ізюм, а у лісі — хрести, війна чорнорота плює на закони та правила. Примарився янгольський лик: «Пробачте, не встиг, я не встиг…», — припав до землі тілом равлика. *1948 — передостанній рік війни в Греції. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

*** в бабиному горщику на столі – держава і підозріла тиша так тихо може бути хіба після вибуху в бабиній вишні кісточка – родиво: земля вкрита варенням і тонуть у ньому комахи що летіли на цукор в баби дзеркальце – війна там: два ока ніс брови губи красивий контур дідового лиця дідусь пливе собі в тиші й шепоче мені на вухо фонетичні правила української мови каже запам’ятати речення у якому всі приголосні звуки глухі але мені заважають його почути: як діяти під час обстрілів? де ховатися під час бомбардування? як вижити під час ядерного удару? кладу у білу столову серветку крихти літер хочу забрати з собою назву села в газетах такого не пишуть бабця дає мені цілунок в лоба а разом з тим знання що горщик – держава кісточка – родиво дзеркальце – війна Метафора особистості #метафораособистості

Наш стяг майорить у кожнім куточку Землі, Тим часом вмирають люди дорослі й малі, Стають, помираючи, цифрами слізних промов Політиків різних традицій, культури і мов. Тим часом увесь Маріуполь в огні потерпа, Усіяна трупами кожна відома тропа... Між тим, з Ватикану папа в прямий ефір Єднає нас з ворогом, ще й пророкує мир. Тим часом розкосі очиці втупив бурят В обличчя в коморах захованих юних дівчат... На зустріч чергову вбира краватку Макрон: Немає загроз, поки в Франції чистий кордон. Тим часом співа колискову онучці дід: Куплет на сніданок, а решту співа в обід... Із вілли в Маямі хтось скаржиться назагал На скільки відсотків зменшився капітал. Вдягає наш прапор весь світ, мов аксесуар, Та їм це лиш гра в благочестя, а нам удар, Удар за ударом, що сипляться у бою… Спираймось, вкраїнці, лишень на Волю свою! Вероніка Мовчан #веронічка

Якщо хтось не знає, я з маленького містечка Сватове, що на Луганщині, яке окуповане і зараз у всіх на слуху💔 Моя землячка збирає на Реб тому закиньте по 5 грн сюди будь ласка https://send.monobank.ua/jar/5LHWE38SEf

все, що ти можеш, хіба що молитися, смерті трапляється теж помилитися - не признати своїм ось вона йде польовими стежками, з серцем, зчерствілим-зісохлим на камінь, серп затупів коники в травах сюрчать безстременні, літо знімає безпеки ремені, та не ведись на пахкотіння цих трав, шарудіння, неба безодню і птаха за тінню, що може увись тінь та і тиша в степах тимчасові втиснешся тілом у землю любові мимо, не бачить, пройшла хай тебе буде кому відмолити в смерті, хай винесе коник підбитий, хай донесе: літа страшного ти виповз з заграви на чисті води й некошені трави, там переживши усе Галина Крук

В парадно-вечірній шкірі, з сузір'ям родимок в ямці шиї. Ввіряю сенси свої у плетиво доторків до плечей, грудей, живота, колін, впадинок під ключицями. В суцільній темряві в тебе немає лиць, ти безлиций, а пальців спиці творять мереживо з намистинами крапель поту на теплій спині. Розсипаний бісер жару, відверта хіть — це єдине, для чого варто спертим диханням руйнувати звірину кліть, випускаючи хриплий видих тобі у губи, в очі, вуха, теплу броню грудей. Застигаючи, розчинятись в безмежному абсолюті. До крайніх глибин нищівної суті, торкнутись ядра Землі, смакуючи стогін ртуттю на язиці, світ волоссям стискаючи у руці. Гармонійно Дзвенять електричні хвилі, Кличуть кидатись вниз, повір їм і стрімко впадеш кістьми на зелений стіл. Завершиться гра, затихнуть судоми гілки. В очах блиснуть крапками дві шістки. @snigpoetry