ar
Feedback

لا تقع ضحية للمخادعين! تيليمتريو يكتشف ويُميّز هذه القنوات 👉 إذا كنت تريد رؤية العلامة، اشترك

Лісіч пише…

Лісіч пише…

الذهاب إلى القناة على Telegram
3 865
المشتركون
+124 ساعات
-27 أيام
-1730 أيام
أرشيف المشاركات
шановний Ігор, ти віриш в знаки? в дорожні знаки такі прості… твій кінь сталевий із повним баком мав щойно намір мене знести. життя дорога, шановний Ігор, не терпить ігор, дурних манер. про цей дороги округлий вигин писала книга із ПДР. чи ти сьогодні під етанолом, чи просто вгору взяли понти? тепер ми разом у центрі кола із протоколом і понятим. кільце замкнулось, наш шлях - Сансара, де кожен виїзд, по суті - зʼїзд. різкий цілунок у задню фару несе занадто інтимний зміст. життя - не казка. але будь ласка, інакшим людям його не псуй. а все інакше покриє Каско, доповнить - карма і позов в суд.
11 نوفمبر, 12:22

Останні 5 квитків ♥️ Концерт вже завтра
Останні 5 квитків ♥️ Концерт вже завтра
30 أكتوبر, 08:09

і нічого в тобі особливого, і нічого в тобі особистого. і не принца в тобі, ані лицаря, ані гавані, ані пристані. моя гордість трималася кісткою і від тиску зсередини тріснула. я сама собі, певно, придумала те, що згодом згадаю і висмію. пролітає на захід балістика. гучно падає серце у пʼяти. попри смерть за вікном, твоя фізика відмовляється обіймати.
29 أكتوبر, 06:14

Нове - для тих, хто не чув старе! Краще - для тих, хто все знає напамʼять! Концерт пройде в укритті для безпеки кожного з нас
Нове - для тих, хто не чув старе!  Краще - для тих, хто все знає напамʼять!  Концерт пройде в укритті для безпеки кожного з нас ♥️ КВИТКИ КВИТКИ КВИТКИ
21 أكتوبر, 11:46

не просто «день народження», а знову рік несмерті – це лідер у екстримі за всі мої роки. нехай наступний буде чутливим і відвертим, багатим на пригоди і бажано легким. грошей, побільше, звісно - в паперах та валюті, щоб плани на майбутнє - з найкращими людьми. над містом - щільний купол. нехай подохне путін. отож – многая літа… і теплої зими. 🎉🎂🥳
17 أكتوبر, 01:32

і колись мій онук, якщо дасть мені стійкості Бог, запитає мене із наївністю, що не властива дорослому: місяць жовтень назвали таким через колір тривог що постійно лунали тоді восени, в двадцять шостому?
12 أكتوبر, 08:19

у небі пролітають жовтневі дрони клином, імла пожеж у місті - постійна і густа. біжить до терапевта на зустріч Василина із Лівого на Правий уламками моста. повітряна тривога кричить в обидва вуха, панує творчий хаос в межі проїжджих смуг. вистукують підбори удари з кожним рухом, і вибухи у небі повторюють цей звук. пропало світло в центрі на пару з інтернетом – без мапи довелося блукати між споруд. нарешті Василина у стінах кабінету з віддишкою у кріслі завершила маршрут. вона схрестила руки на сонячнім сплетінні і тихо розпочала годинний монолог: «чомусь нема натхнення - постійно і стабільно. як бути у потоці, якщо він пересох? застрягла десь на східцях карʼєрної драбини, навколо всі - успішні, а в мене - навпаки» стирає піт із лоба психолог Василини і подумки рахує до пенсії роки. «я, в принципі, лінива - ходжу постійно сонна… це точно не сезонне… таке не перший рік. можливо, в цьому винна моя комфортна зона? я з нею, певно, вийду! додам до йоги - біг. «як добре, що сьогодні приймає супервізор» казав собі психолог в думках увесь сеанс… «є техніки чи вправи, щоб вибратись з кризи? їх виконаю вдома - у нас вже вийшов час» …. сивіють терапевти не тільки у столиці, ці явища властиві ще деяким містам. можливо щось глобальне, шановні українці, усе ж таки впливає на наш життєвий стан?
05 أكتوبر, 07:52

всі говорять «тікай» і не кажуть куди. маневрують у вирій птахи через дим. під «Геранями» важчають Нижні Сади, і Вишневе, і Липки, і Лíски. всі говорять «тікай» і не кажуть із ким. знову пуски – затягуй щільніше паски щоб заснути, кажу собі на ніч казки, що мій дім - не наступний у списку.
28 سبتمبر, 17:38

птах не летить у вирій. птах не летить нікуди. в груди потоком - холод, потім за мить – тепло. там, де був вчора липень, зараз вирує грудень – птаху від тиску вітру виламало крило. птах не летить у вирій, хоч потребує відстань – добре, що встиг зробити правильний рух пером. небо – воно для пісень. небо – воно для свисту. для граціозних кренів вище зелених крон. людям, на щастя, легше – в них є можливість бігти. добре, що я не пташка. й врешті, шаную, біг. знаю, тобі не важко – ось і лишаєш крихти. хай їх сховають зграї поміж столичних стріх.
10 سبتمبر, 16:31

із опції «бий» чи «біжи» я спробую вибрати втечу. врізається сумка у плечі - там сукня і збірка віршів. складається вкотре багаж у пару римованих речень. привіт тобі, західний вечір! зціли мене, друже, мершій. навіщо нам памʼять і час? нам з ними робити нема що. і в цьому, напевно, найважче – прийняти як даність сюжет. ми вкотре загубимо шлях, пропустимо вчасно покажчик. і знову опинимось в хащах… якщо не заплутались вже. ти будеш крутити тютюн, а я сяду мовчки навпроти – і тиша невидимим дротом завʼяже міцніше вузли. ти пахнеш, як лишений дім. тому я затримую подих. увечері – поїзд і потяг, що вкотре сюди привезли.
02 سبتمبر, 12:33

Друзі, хто на днях їде машиною зі Львова в Київ? Треба допомога, забрати дещо 👉👈 Готова заплатити гроші!
25 أغسطس, 06:35
02 سبتمبر, ~12:02

вдихаючи спеку, смакуючи роси і пил ми разом вростали корінням у спільний чорнозем. бувало, поля пустували, точились серпи - та стебла тягнулись до променів, попри прогнози. хоч частку насіння по світу вітри рознесли, і градом пошкодило парость, що ледве розквітла, моє існування - це зерна минулих рослин, що завжди опісля грози розвертались до світла.
24 أغسطس, 03:26

сонце червоне, як кров, щойно взята із пальця і затиснута в скельцях. роззувайся. знімай свою куртку і панцир. роздягай своє серце. так нечесно, що змінені рухами пози назвали інтимом. бо оцю твою щирість, серйозність оголеність я берегтиму.
23 أغسطس, 17:08

Всі біжіть дивитися фільм «Кузьма: страшно веселий»
11 أغسطس, 13:53

رسالة فيديو00:19
11 أغسطس, 13:53

Фотографів вже знайшли Але треба двох волонтерів на квитки 💕 З мене пляшка вина
24 يوليو, 04:23

кісіки, шукаю на завтра волонтера-фотографа на благодійну подію! залюбки виділила б бюджет, але все зі входу піде на «Землячк
кісіки, шукаю на завтра волонтера-фотографа на благодійну подію! залюбки виділила б бюджет, але все зі входу піде на «Землячки» ну і глядачами приходьте 💕
23 يوليو, 14:16

сьогодні не їбашить! сьогодні не їбашить – таких приємних вражень не було вже давно. радіє кожен орган деталям антуражу - не день, а мізансцена лірично кіно. у парку на світанку гойдає листя… вітер – не хвиля від удару, не виліт ППО. в метро о 5 ранку нікого не зустріти, і потяги без свідків винирюють з депо. малює капучино мені молочні вуса, сьогодні кава зранку - не фельдшер мій, а друг. здається, на роботі хтось навіть посміхнувся… це був не спазм, клянуся! це був свідомий рух. в новинах – все спокійно, як в церкві в понеділок, в історіях знайомих - пілатес і коти. час вигуляти пару засиджених гомілок до річки, до майдану, насправді - будь-куди. на вулицях - роздольно. і кожен перехожий бадьорий, не тривожний – і це в годину пік! ти думаєш «о Боже, хіба ось так не можна? розмнож мені сюжетно цей день на цілий рік» в таксі летиш додому без жодного затору, бабусі біля дому: «привіт тобі, сусід» подивишся з балкону над обрієм угору – Молочний шлях розлився від заходу на схід. виблискують сузірʼя з космічної безодні, летить крізь небо зірка - це точно добрий знак. загадую бажання: «я хочу, щоб сьогодні… і завтра… і назавжди…» ХУЯК!
20 يوليو, 07:29

Моя новела, я її написала два роки тому. Пригадала зараз.
19 يوليو, 16:01

Її білі (як і деякі пасма) орбіти очей за ці два дні набули рожевого відтінку - від сліз та цілодобової перевірки новин у телеграм-каналах. Вона шукала там вже дві доби своє прізвище - наше з нею прізвище. Мені різко стало так боляче в грудях, що я вибіг із кімнати так само, як і зайшов - крізь зачинені двері. Я стояв в тій самій квартирі, в якій мене колисала мати 32 роки тому. На фото в рамках зображення моєї тітки Олі з чоловіком та донькою. А ось я маленький з мамою в Алушті біля великих білих колон на березі моря. Як може боліти те, чого немає? Як до мого горла може підступати комок, якщо стравохід та трахея - повністю відсутні? Присягаюся, якби в мене були реальні очі та рот - я би вже ридав у повний голос. І не тут, сам - у порожній темряві чужої вітальні, а у неї на грудях. Смачно, навзрид, як колись у дитинстві, коли впав з велосипеду. Вона тоді гоїла перекисом маленький червоний кратер на моїй колонці, витирала своїм рукавом мені бульки з-під носа та казала: «Ну- ну…Ти ж мій сміливий боєць! Скоро рана затягнеться, це тільки зараз боляче» Я не міг увійти в кімнату - і хотів зробити це найдужче за все на світі. Але не прослизнути ось так непомітно і підступно крізь стіни, як радіація - відкрити двері та сказати: «Я приїхав! Не чекала? Я тобі ці два роки казав, що обовʼязково приїду і заберу тебе назад до себе». Замок в дверях хруснув під тиском ключа, неначе засиджений суглоб. 10 «Нічого?» - сказала тітка Оля, розкладаючи шафками щойно принесені з магазину крупи. Мама мовчала. Тітка Оля також мовчала в дверному отворі. Пройшло дві хвилини. Чи години. «Іра, завали будинку ще розгрібають - ти читала? Може він взагалі не був в той момент вдома. А телефон - ну розрядився… а зарядка була вдома якраз…» Мама продовжувала мовчати. Тітка Оля взяла порожні пластикові пляшки і вийшла з квартири. Ключ в замку не видав жодного звуку - вона зараз повернеться. Мама раптово глибоко вдихнула, сперлася на свої коліна тендітними руками і розридалася так гірко, ніби відчувала, що робить це за нас двох. Я підскочив на місці, метнувся в бік дверей, за якими тільки що зникла тітка Оля, вбіг назад у мамину кімнату, впав перед нею на коліна у спробах хоч якось доторкнутися. Під невагомістю моіх рук мамина шкіра здавалася щільніше за мармур. Вона плакала так гучно, що здавалося, що набрякла судина на її лобі ось-ось лусне. «Мамо! Мамо, це тільки зараз боляче - присягаюся! Скоро рана затягнеться!!» - безсило закричав я, знаючи що ця фраза навіть луною не прозвучить в її вухах. На цих словах вона перестала дихати та завмерла. Як завмирають у степу косулі, зловивши периферійним зором на собі погляд гепарда. Вона дивилася кудись в мій бік - але крізь мене. Мені на долю секунди здалося, що вона мене бачить. Але ні. В руках вона тримала знайомий мені шматочок бавовни. Здається, він досі пахнув вишневим гаром. Вона витерла клаптиком простирадла сльози, лягла на ліжко і почала водити поглядом по кришталикам на старій австрійській люстрі. Я ліг поруч і дивився їй у очі - близько-близько. Вона вимкнула з розетки розігрітий до 43 градусів телефон і нарешті міцно заснула. «Такий сміливий боєць…» - промовив я із ніжністю. І зник.
19 يوليو, 16:00