⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
▪️ Розвиваємо та популяризуємо українську поезію. 🍷 ▪️ Поетичні читання у Києві: @ursus_poetry ▪️ Наші чати критики віршів: @tanok_salamandr і @litflib ▪️ Куди піти? Київ: t.me/+7X7sh-DxTKVjM ▪️ Поетична майстерня: @poets_ua facebook.com/ukrainepoets
إظهار المزيد
Network:4 441
المشتركون
+124 ساعات
-67 أيام
-2730 أيام
توزيع وقت النشر
جاري تحميل البيانات...
Find out who reads your channel
This graph will show you who besides your subscribers reads your channel and learn about other sources of traffic.
تحليل النشر
| المشاركات | المشاهدات | الأسهم | ديناميات المشاهدات |
01 Друзі, закиньте, будь ласка, на збір. Дуже повільно йде. Дуже потрібна ваша допомога. 🌟 | 107 | 0 | Loading... |
02 Надмір солодкого шкодить здоров'ю. Споживайте солодощі відповідально) | 104 | 0 | Loading... |
03 Ще трохи, трохи – й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра – попіл пожарищ.
Її пейзаж – руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
Ліна Костенко | 161 | 0 | Loading... |
04 У Поліни тупо вайби сучасної Ліни Костенко 🤗 | 244 | 1 | Loading... |
05 Я знаю твій біль,
Я його відчуваю шкірою,
Він гострими голками впивався у кожен день,
І ти лікував його втомами, тишами, вірами,
Надійно ховав
Від себе і від людей,
Боявся того, що він вийде зі стану ремісії,
Що знову прорветься,
Й заповнить собою світ,
І я видихаю -
"Не бійся, не бійся, не бійся..
Вода змиє все й сонце врешті розтопить лід,
І щось в глибині
Раптом стане тотально зціленим,
Щось зникне назАвжди,
А щось назавждИ проросте
Й майбутнє засяє новими бажаннями й цілями,
Й теперішнє втілиться дуже лагідне і просте...
20.06.2024 | 280 | 4 | Loading... |
06 Не забуваємо про збір. Донатимо. | 332 | 0 | Loading... |
07 Щоразу, коли у мене наступає затишшя в творчості, мені стає по-справжньому страшно. Страшно, що я більше ніколи нічого не напишу...
Рік тому я знаходилась в пошуку роботи і під час однієї зі співбесід рекрутерка запитала мене, що я планую робити в своєму житті на подальшу перспективу. Як зараз пам'ятаю, що відповіла: "Планую займатися творчістю. Це моє призначення". Я тоді сильно підахуєла з себе. Думаю: "Веронічька, тобі треба знайти роботу, а це не зовсім те, що хоче почути роботодавець".
Так от, коли я не можу писати, я часто повертаюсь до тієї розмови і мені стає страшно. А раптом я загубила своє призначеня... | 295 | 0 | Loading... |
08 важко.
а кому зараз легко?
вставай і роби, те що було колись так далеко
заховано в темну шухлядку дитячої спальні.
мрії твої стали реальні.
не стій, надихайся, твори!
ґрунт під ногами шукай, що твердий.
кроками міряй до фінішу літнії дні.
з глибин підіймай догори
записки із нульових.
терпляче їх розгортай,
читай, переписуй, стирай!
впізнаєш дивний почерк?
це твій. писала пів ночі про плани на рік,
який затягнувся на вік.
битий посуд даремно не мий,
краще репостни у чати:
«своєї мети досягнути здатний навіть німий.
якщо вміє очима кричати»
ніколи не смій за пів кроку до бажаних мрій байдужо і легко здаватись!
#вірш | 301 | 2 | Loading... |
09 Вероніка біжить зеленкою, їй у горлі сухо і вузько.
Вона на бігу зриває зі своєї голови сіру хустку.
Падає поряд із Ним, дістає тремтячими руками ніж,
розрізає його форму й шепоче: "Не залиш мене, не залиш!"
Затискає його чорні рани, витирає хусткою його кров і піт.
"Не смій, – стогне Вероніка, – Тобі не можна, не можна Тобі!
Ти не можеш піти, ніхто із них не вартий Твоєї смерті!
Уся земля не варта Твоєї крові навіть на одному сантиметрі!"
Вона тримає Його рани руками, зубами, пов'язками – будь-чим,
і слухає, як Його серце мовчить, як Його серце мовчить...
І вона розуміє, що пізно, що уже не буде нічого ні завтра, ні потім.
Що ж це за земля, на якій навіть такі, як Він, – двохсоті?!
І ховає своє сіре обличчя у скривавленій плащаниці.
Нас було сорок два мільйони. Хто залишиться? Одиниці...
І вона стає майже прозорою, невагомою, напівзниклою,
наче сонце погасло. Не всюди. Лиш над Ним і над Веронікою.
Як їй вижити? У що вірити? Якщо навіть Він, навіть Він...
Хто залишиться, як закінчиться ця одна з найсвятіших війн?
Вона лягає на його рани, ставши раптом спокійною й тихою.
І зітхає, ніби прокинувшись. Бо Він дихає! Чуєш? Дихає!
Ольга Криштопа | 301 | 0 | Loading... |
10 Вже за декілька хвилин!
Перший випуск «Нетипового подкасту» з Твори Нових Домів та Аліною Суботіною.
Дивитися у Фейсбуці.
#мемивідМемотворця #мемасіки | 231 | 0 | Loading... |
11 #мемасіки | 244 | 4 | Loading... |
12 А потім повалить сніг і густими лісами й кичерами,
десь опівночі йтимуть гості при святі вечеряти,
скатертину прикрасять сухими сльозами і квітами
і при свічці зотлілій до ранку собі бубонітимуть
Скаже перший, що рік проминув, як ота хурделиця,
скільки всього приніс їм і скільки він стер з лиця...
Другий мовить: якщо подивитись, як все неспинно валиться,
то вони тут ще так незлецько собі тримаються
Третій в вуса всміхнеться і скаже: а, хлопці, згодьтеся,
є до чого вертати, Дніпро реве, стоїть Хортиця,
пахне свічкою хата, пахне маком, в кутю натертим,
і життя тут вилискує, відчувається і нам, мертвим
А насамкінець очі протре, скаже: Бог Рождається,
серце тішиться тут і серце тут завше крається,
особливо, як сонце отак урочисто і тихо хилиться,
гляньте, хлопці, у всіх, що тут сплять, наші з вами вилиці...
Моя яблуня, бачу,
ще
їм вродила яблука,
цьогоріч ми їли кутю вже із миски
правнука
Юлія Фінковська | 276 | 3 | Loading... |
13 сьогодні мені 18 🤍 кажуть, що класна дата, найкращі роки... Не знаю чи воно так, бо ще не була тут. Побуду, скажу))
але насправді запалу творити зараз дійсно вистачає. Від чого я дууже кайфую 💋
тому продовжуватиму робити щось і більше. Дякую усім, хто поруч зі мною на цьому шляху. Тим, хто був (та тим, хто пішов), є і ще буде. Ви – нереальні, я безмежно люблю та ціную вас.
знаю точно: попереду ще багато всього. І супер. А сьогодні, якщо маєте бажання мене привітати, вітайте: https://send.monobank.ua/jar/63ZHAkLg7X
(5375 4112 1937 4266)
частину коштів переведу на актуальний збір. Бо завдяки Хлопцям та Дівчатам я є сьогодні і ми усі разом взяті, дякую
безмежне. 🖤 | 208 | 0 | Loading... |
14 🎤Сьогодні перший випуск «Нетипового подкасту»
Гостя: Аліна Суботіна
Ведучий: Твори Нових Домів
19.06
19:00
Трансляція на сторінці Сучасна Українська Поезія у Фейсбуці.
https://www.facebook.com/ukrainepoets
Приходьте послухати)
Має бути щось інтєрєсне)
Всіх чекаємо!🦇🦔 | 223 | 0 | Loading... |
15 ***
Щоразу,
коли приходжу
до Парку Шевченка,
сидячи на лаві,
неподалік пам'ятника Шевченку,
відчуваю його незриму присутність.
Там, на обрії, за червоним корпусом
національного університету
імені Т. Г. Шевченка
сидить сам Тарас
у простій сорочці наопашки
з довгою горіховою люлькою.
З вусами до колін.
Щоразу, в задумі,
розкурюючи свою піпу,
він пускає з-під вусів
пухнасті кільця диму
в бік червоного копусу.
Кільця стають хмарками-бубликами,
що швидко проносяться над пам'ятником Шевченка.
А той Тарас,
всівшись на небосхилі,
спостерігає, тим часом, за людом,
що приходить до парку,
що проходить
повз його пам'ятник.
Він, неначе Мамай чи Будда,
німує в позі лотоса,
перетворючись на велике вухо,
і пильно дослухається
до того, що про нього думають,
що про нього говорять кияни:
студенти і прості перехожі.
Часом він сумний, насуплений,
часом розпливається в посмішці.
часом просто кахикає в кулак
від гіркого давкого тютюну.
Але ніколи не ридає і не регоче.
А вітер тим часом
перебирає струни кобзи,
перекинутої через плече Тараса,
кобзи, що тихо спочиває
за його спиною.
Чи підслуховує він мої думки?
Можливо.
Але що мені до того?
Він – сіра нічна хмара.
Він – лютневий мінорний дощ.
Він – глевкий туман і мряка
похмурого столикого міста.
Так часом удвох сидимо.
Так часом удвох мовчимо.
Вслухаючись в себе
і в Україну.
Сашко Обрій
03.02.2020
Художник: Oлег Шупляк | 250 | 0 | Loading... |
16 🎂Сьогодні свій день народження відмічає поетка, волонтерка, майбутня журналістка та сонечко “UrsusPoetry” - Юля Кобрин.
Бажаємо знаходити в собі сили на життя-буття, великого натхнення та творчих успіхів!
Залишайся такою ж відкритою та доброю дівчиною🥰💐 | 226 | 0 | Loading... |
17 Media files | 294 | 0 | Loading... |
18 що таке незламність?
чим далі від лінії фронту
тим більше розмов про незламність
про те які всі молодці і як наближають перемогу
розмови в кафе концерти під відкритим небом
дискусії інтелектуалів на теми наближені до війни
або ж про війну чи якусь межу
всі програмують сенси
розмовляють напівтонами
розумні суки
коктейлі вино
всі такі важливі
обличчя цеглинами
такі невтомні
аж тошно
всі ці розмови про незламність
про сенси
формування образу майбутнього
і ще якусь хуйню
звучать тоді
коли не чіпає куля чи уламок
коли життя не опускається до базового рівня -
виживання
вся людська незламність
(якщо направду)
розбивається криком від вибуху
пострілу
навіть далеко
навіть якщо гулом
всі сенси втрачають сенс
коли патрон останній
коли набоїв немає
коли витікає кров і не можеш зупинити
коли приходить смерть
всі невтомні та незламні
втомлюються і ламаються
як ламається кістка
як рветься плоть
як зникає голос
люди всі ламаються
люди кришаться
люди гниють заживо
люди витікають
про незламність може говорити той
хто не бачив як на шматки розлітається людина
як вона стає безвісти зниклою у тебе на очах
хоча ти знаєш в якому полі чи на якому кущі
висить шматок плоті але її не забрати
не сьогодні
і не завтра
що ж таке незламність?
мабуть
це тоді
коли до лінії зламу далеко
тоді можна формувати сенси
і образи майбутнього
тоді можна вірити в єдинорогів
Валерій Пузік | 332 | 8 | Loading... |
19 Розказую вірш про червень на вечорі пам'яті Іллі Чернілевського
Тут я хочу плакати, але вийшло гарно)
Дякую за відео Поліні 🤝 | 282 | 0 | Loading... |
20 Проживай цей біль, ніби колись його стане менше
Ніби ця чорна пекуча безодня, що тебе огортає, бреше
Ніби це спалене місце в серці посядуть згодом вдячність і пам'ять
Ніби мертві не просто знали, що ти їх любиш -
А й досі знають
Проживай цей біль, ніби тебе для нього ростили
Відчувай, як він тебе обплітає з наполегливістю рослини
Що готова пускати коріння всюди - на піску й камінні
Проживай цей біль - це найменше з усього, що ми їм винні
Проживай цей біль, ніби серце не має кінця і не знає втоми
Ніби з цих потворних і гострих друзків, що ти бачиш на місці дому
Вийде знову зібрати місце любові і місце сили
Для тієї частини тебе, що скрутилась на дні могили
Ніби час - це лише спіраль
Й на її наступному колі
Ви іще неодмінно зустрінетесь
Буде запах неба і солі
Медоносного травня,
Нагрітого сонцем тіла
І тоді ти подумаєш: господи, відболіло
Надія Глушкова | 319 | 5 | Loading... |
21 Торкатися ніжно
Говорити про вічне
Наповнити змістом
Любити це місце
Шукати причини
Ми з тобою дві половини
Ти всім на серці
Це знак безкінечний
Обійми до хрусту…
Ми вічність
Ти розум -
Я серце
Чуєш як бʼється ?
Візьми мою руку
Заспокой мою душу
Продовжуй тривожити музу
Ти розум я серце
Ми всім -
Це знак безкінечний
Любити так ніжно
Торкатися стрімко
Струмом по шкірі
На дотик вібрації не зрозумілі
Малюнки на тілі
Такі не умілі
Назовні всі нерви
Шалено причетні
Ти розум -
Я твоє серце
Ми вісім
А це безкінечність | 248 | 2 | Loading... |
22 Буду дуже вдячний, якщо ви запросите в UrsusPoetry своїх друзів з фейсбук. Це робиться в один клік. ❤️
Потрібно перейти за посиланням https://www.facebook.com/ursuspoetry7, натиснути три крапки і обрати пункт "Запросити друзів". 🤝🏻
Будь ласка. 🙏🏻 | 253 | 0 | Loading... |
23 ПЕРЕМОГА
Крізь розбиті долі і дороги,
стерті із лиця Землі міста
бачу світлий образ Перемоги,
бачу скрізь усміхнені уста.
В найтемніший час скорботи й болю,
в час найбільших розпачів і втрат,
знай, що ти не сам, що Бог з тобою,
до в'язниці відчаю не втрап.
Тьма ракет, ворожих мін і танків
мрії всі чавитиме, та знай:
найтемніший час – перед світанком.
Ще цвістиме цей стражденний край!
І коли здаватиметься: "Крапка!..",
в час найбільших лих і руйнувань
образ Перемоги зрине раптом –
звістка світла, радісна, нова!
Вір: у мить найбільшої зневіри,
похапцем зриваючи мости,
вороги тікатимуть, мов звірі,
підібгавши зганьблено хвости.
Лиш не проклинай за втрати Бога, –
дякуй за прозріння і за дух:
він зродивсь заради Перемоги,
що ось-ось на наших перелогах
паростком проб'ється крізь біду!
Сашко Обрій | 301 | 1 | Loading... |
24 Добраніч, донатимо. 🙏🏻 | 329 | 0 | Loading... |
25 пишу тобі листи. без натяків, прямо та стисло, без дорікань і вагань, що на серці болять, без токсичних молитв і проклять.
аркуші мʼяті у сльозах не тонуть,
з горя вогнем не згорять.
випий чай з мʼятою та облиш докір. прошу, в конверті зостав поруч памʼять.
хоч раз їх читав? чи знаєш про це? чому кожен раз ховав ти лице?
чом не послухав хоч раз ти вірша? зі всього обману була я чистіша.
я не розкрию пароль від абсурду. сплачу співзалежні рахунки за курсом ворожих стосунків.
твій мозок добіса вкривається брудом в останньому акті Пер Ґюнта.
пишу не про сором і не про антракти, як ямбом трьохзмістим творив ти теракт. моя мова криє крило ластівʼяти. моя дума гнеться від пафосу святих.
а ти кволо страхи згубив на мансарді, живлячи шлях свій безвісті тернистий
зшитий цикадою, дай свій тягар ж бо досі пишу непрочитані листи..
#poetry | 346 | 4 | Loading... |
26 Потребую вашої підтримки в поширенні та донатах на два важливі збори:
1. На мавіки для розвідки моїм друзям з 5 ПКШР:
https://send.monobank.ua/jar/5AizNkVYYG
2. На реб для підрозділу, де служить відомий поет і найкраща людина, яку я знаю Сергій Рубнікович:
https://send.monobank.ua/jar/5E16mGC11E
Закиньте на кожний, будь ласка. Військовим дуже важко збирати кошти самостійно! | 312 | 1 | Loading... |
27 Друзі, донатимо, антени нашим хлопцям та дівчатам на передовій потрібні вже зараз, а збір просувається дуже повільно. 🙏🏻 | 346 | 0 | Loading... |
28 Media files | 299 | 0 | Loading... |
29 Я вдома, мамо. На своїй землі...
Дерева вже цвітуть, дасть Бог–то вродять вишні.
А навкруги дорослі і малі
Кричать у небо, щоб зберіг Всевишній!
Кричать, а гул перекриває крик–
То рвуться бомби і руйнуть стіни.
Бо "карлик" і вусатий "чик чирик"
Чомусь не люблять нашої країни...
Ти знаєш, мамо, в нас сьогодні дощ.
Летить із "градів", зовсім не вщухає.
А я тремчу і згадую твій борщ –
Смачнішого на всій землі немає!
А он – лелека звив собі гніздо
На тому, що залишилось від даху. .
Він прилітатиме сюди ще літ зо сто,
Бо він хоробрий і не знає страху.
Я вдома, мамо! На своїй землі!
Стріляти вчуся й дуже хочу жити...
Настане день – прийде кінець війні
І проростуть врожаєм московити!!!
Tasha DeVri | 350 | 5 | Loading... |
30 подаруйте мені трохи спокою.
щоби дихалось легко і тиша
обіймала злегка поволокою,
дарувала тепло найніжніше...
подаруйте мені трохи свіжості
щоб повітря, тривогами змучене,
могло вистояти проти хижості.
щоб всміхнулося серце розлючене.
трохи млості і бестурботності,
щоби зранку, прокинувшись вдосвіта,
і, вдихаючи смак незворотності,
обійняти душею півсвіта...
подаруйте трішки мрійливості
без страху дивитись в майбутнєє.
і щоб вистачило сміливості
берегти в собі незабутнєє...
Інна Коновалова | 349 | 3 | Loading... |
31 Media files | 319 | 0 | Loading... |
32 ⚡ Прямо зараз! Пряма трансляція з вечору пам'яті Іллі Чернілевського. 💔💔💔
Посилання на трансляцію https://www.facebook.com/share/v/txv5YSNRLVwkwvBM/ 🙏🏻 | 188 | 0 | Loading... |
33 Блакитноокий хлопчику з білявим чубом
Прости, я не виконав обіцянку
Її все далі і далі чутно
Крізь роки, що перетворились в цятку.
Колись ти вірив у те
Що щаслива осінь
Кожного року буде, немовби свято
Я розлюбив цю осінь
Я став дорослим
Пробач, малий, я не виконав обіцянку.
Ти вірив у дружбу безмежним дитячим серцем
Та друзі тікали як таргани
Пробач, я не вірю у вічне, це просто не має сенсу
Хлопчику, в цьому твоєї нема вини.
Ти вірив в кохання, ти різав руки
Пробач, малий, та тепер я сміюсь над цим
Тепер я вірю лише в обережні рухи
Стискаючи жіночу долоню
В своїй руці.
Ти вірив дорослим
Хоч це не було навзаєм
Ти вірив, що вірші наблизять тебе до них
Малий, ці дорослі... Нічого вони не знають
Нічого не бачать у світі
Крім власних ніг.
Батьки, малий, будуть завше тебе любити
Але розуміти й любити - то різні речі
Про це, слава богу, не знають маленькі діти
Тоді не було смартфонів, компів, мережі.
Прости, малий хлопчику
Очі твої поволі
Утратять блакить
Безупинно почнуть сіріти
Ти будеш ламати і будувати долі
Побачиш, як в друзів з'являються свої діти
Твій сміх без причини
Буде усіх дратувати
І зрештою, кутики вуст твоїх
Наберуться холоду
Не знавши причин
Невимовно гарячої ватри
Тебе поведуть і покажуть якомусь психологу
Ти будеш просити у неї цигарку
Вона відмовить тобі під надуманим приводом
А ще малий, не кури
Мені 29 з гаком
Я кашляю з ранку
Як сотні старезних привидів.
Хлопчику, хлопчику, як докричатись до тебе
Я майже не відчуваю зв'язок з тобою
Те, що в твоїх очах, непідробне, тепле
Чому воно стало лихою в мені журбою?
Небо, малий, ніколи тебе не кине
Ти і тоді це знав. І це лиш ясніше з часом
В твої 23 твій зелений, щасливий Київ
Стане умить обвугленим і нещасним
В 25 ти покинеш траву, а ханку
- в 26 і ні разу не пошкодуєш
В 26 ти втратиш свою кохану
І життя твоє стане, як дивна суміш
незумисного зла
І добра, чий творець - самотність
І блакиті зола остаточно в очах осяде
Ти не раз ще забудеш про честь, про совість
І не раз ще побачиш у небі
Тривожне сяйво
Ти тоді обіцяв, в свої 9 невинних років
Що не зрадиш дитині в собі, коли станеш старшим
Ти тоді обіцяв, що не буде ні підлих кроків
Ні твоєї ноги над полями чужої сажі
Ти тоді обіцяв пронести всю щирість
розуміння себе і людей крізь роки дитячі
Милий хлопче, Ілько, ну скажи на милість
Ну чому я тебе не бачу?
Чому я плачу?
Я усе проміняв на холодний і сірий космос
Потемніло волосся, думки, твої сині очі
Милий хлопче, прости, та я став дорослим.
І як всі дорослі - я знати тебе не хочу.
Ілля Чернілевський | 380 | 6 | Loading... |
34 Нагадую, що хто не зможе сьогодні бути на вечорі пам’яті Іллі Чернілевського, може задонатити на банку
🫙:
https://send.monobank.ua/jar/81PBJ7qPjj
💳:
5375411219296972
Всі кошти підуть на перевидання його збірки!
Це дуже важливо, будь ласка, підтримайте збір!🙏🏻❤️ | 304 | 1 | Loading... |
35 Я завжди була водою,
Стихією, силою,
Спасінням, життям, бідою,
Пристанком, могилою…
Тримала на грудях небо
І в небі купалася…
І в кожен мій білий гребінь
Бездумність впліталася…
А ти був в мені камінчик,
Як сотні, як тисячі.
Крізь мене ловив промінчик
Прозорий ти місячний.
В коралах, немов в короні,
Ти просто лежав в мені,
У синій моїй долоні,
Коханій і лагідній.
Та стануть з морів пустелі
Століттями й зрадою.
Тепер ти - безмежна скеля,
З якої я падаю…
Юлія Холод
2010 | 447 | 5 | Loading... |
36 Сьогодні я дізналась, що таке жіноче коло❤️
Мені було дуже погано і тривожно. Вкотре. Поки до мене не приїхала Лисичка з Сашою Хоптою, щоб підтримати. Просто тому, що вони відчули, що потрібні мені. Так вчасно відчули...
Для мене не так часто щось подібне роблять. Я дуже, дуже ціную такі миті.
Дякую, дівчата. Ви мене відігріли.
пі.ес. під фотоприцілом Лисички | 378 | 0 | Loading... |
37 І сенсу зараз, що ти вже не на прицілі?
Життя витікає тоненькою цівкою.
Залишається тільки ширше розкинути руки
І намагатися не збожеволіти від розпуки.
А все той галімий турнікет волонтерський.
Прощавайте, кохана, брати та сестри.
Прощавайте, небо, сонечко, божа корівка,
Життя моє незграбне, кострубате, нерівне.
Зелене та блакитне все більш стає червоним.
Може, у наступному житті я стану Драконом,
Або котом з потойбічним задумливим поглядом
І, врешті-решт, перестану їсти себе самого поїдом
За безглузде попереднє життя та витівки – дурощі,
За це безжальне у своїй красі небо, смурні дощі,
За таке нетривке у твоїх очах щастя.
Хоч є мала втіха – врятовані побратими у мінних пастках.
А це вже майже марення, власне.
Ти міцніше тримаєш Землю, щоб не дати їй впасти
У цю неба блакить-безодню,
Таку урочисто-святкову, наче до Великодня.
І все залежить від тебе, навіть від руху руки,
В маренні все шкереберть, все навпаки –
Зверху Земля, а під тобою – Небо.
І ти тримаєшся до останнього, бо так треба.
І ти відчуваєш, що майже покійник.
От, сука, навіть здохнути не дадуть спокійно.
З’являється твоя рідна до болю сволота,
Неголена та матюклива четверта рота,
І, мов, чорти, кудись тебе волочуть за собою.
І серце раптом починає гупати після збою.
Олег Максименко | 387 | 2 | Loading... |
38 А потім у світлі вигорять всі слова
ті пісні яких ти раніше не вмів співати
враз набувають нового болючого сенсу
Прислухайся — в повітрі гуде натомлене лезо
Ми росли як трава і тепер повертаємось в трави
випадає червона роса — закінчився травень
Ті, кого пам'ятатимуть — ще воскреснуть.
Тим, у кому щоночі більшає чорна діра —
заповідають любити
заповідають прийняти прапор
із не побачених на прощання рук
З приміткою: якщо одного ранку
ти все ж перетворишся на чорну німу діру
я тебе все одно любитиму з іншого боку
небо високе, але не занадто високе
хай безодню у серці латають ніжність і спокій
липовий цвіт, обійми близьких, латаття
діти, які на випуск танцюють вальс
все, за що варто боротися
все, чого хочеться доторкатися і пам'ятати
а потім у твоєму світлі вигорять всі слова
Кшися Федорович | 417 | 1 | Loading... |
39 Донатимо, будь ласка, на збір. На жаль, дуже повільно йде. 😔 | 435 | 0 | Loading... |
Друзі, закиньте, будь ласка, на збір. Дуже повільно йде. Дуже потрібна ваша допомога. 🌟
👍 2❤ 2
Repost from Рудий ліс
Photo unavailableShow in Telegram
Надмір солодкого шкодить здоров'ю. Споживайте солодощі відповідально)
🔥 5😁 3👎 1😍 1
Ще трохи, трохи – й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра – попіл пожарищ.
Її пейзаж – руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
Ліна Костенко
😢 15💔 2😍 1😭 1
Repost from Броський, радість і динозаврики 🦕
Photo unavailableShow in Telegram
У Поліни тупо вайби сучасної Ліни Костенко 🤗
🔥 8👏 2😁 2❤ 1🙊 1
Repost from Іра Спірідонова Poetry🤫😌
Я знаю твій біль,
Я його відчуваю шкірою,
Він гострими голками впивався у кожен день,
І ти лікував його втомами, тишами, вірами,
Надійно ховав
Від себе і від людей,
Боявся того, що він вийде зі стану ремісії,
Що знову прорветься,
Й заповнить собою світ,
І я видихаю -
"Не бійся, не бійся, не бійся..
Вода змиє все й сонце врешті розтопить лід,
І щось в глибині
Раптом стане тотально зціленим,
Щось зникне назАвжди,
А щось назавждИ проросте
Й майбутнє засяє новими бажаннями й цілями,
Й теперішнє втілиться дуже лагідне і просте...
20.06.2024
❤ 16😱 2👌 1😍 1🍓 1
Repost from N/a
Щоразу, коли у мене наступає затишшя в творчості, мені стає по-справжньому страшно. Страшно, що я більше ніколи нічого не напишу...
Рік тому я знаходилась в пошуку роботи і під час однієї зі співбесід рекрутерка запитала мене, що я планую робити в своєму житті на подальшу перспективу. Як зараз пам'ятаю, що відповіла: "Планую займатися творчістю. Це моє призначення". Я тоді сильно підахуєла з себе. Думаю: "Веронічька, тобі треба знайти роботу, а це не зовсім те, що хоче почути роботодавець".
Так от, коли я не можу писати, я часто повертаюсь до тієї розмови і мені стає страшно. А раптом я загубила своє призначеня...
❤ 8🔥 2😢 2😭 1
Repost from N/a
важко.
а кому зараз легко?
вставай і роби, те що було колись так далеко
заховано в темну шухлядку дитячої спальні.
мрії твої стали реальні.
не стій, надихайся, твори!
ґрунт під ногами шукай, що твердий.
кроками міряй до фінішу літнії дні.
з глибин підіймай догори
записки із нульових.
терпляче їх розгортай,
читай, переписуй, стирай!
впізнаєш дивний почерк?
це твій. писала пів ночі про плани на рік,
який затягнувся на вік.
битий посуд даремно не мий,
краще репостни у чати:
«своєї мети досягнути здатний навіть німий.
якщо вміє очима кричати»
ніколи не смій за пів кроку до бажаних мрій байдужо і легко здаватись!
#вірш
🔥 14💔 5❤ 4👍 1⚡ 1💋 1
Вероніка біжить зеленкою, їй у горлі сухо і вузько.
Вона на бігу зриває зі своєї голови сіру хустку.
Падає поряд із Ним, дістає тремтячими руками ніж,
розрізає його форму й шепоче: "Не залиш мене, не залиш!"
Затискає його чорні рани, витирає хусткою його кров і піт.
"Не смій, – стогне Вероніка, – Тобі не можна, не можна Тобі!
Ти не можеш піти, ніхто із них не вартий Твоєї смерті!
Уся земля не варта Твоєї крові навіть на одному сантиметрі!"
Вона тримає Його рани руками, зубами, пов'язками – будь-чим,
і слухає, як Його серце мовчить, як Його серце мовчить...
І вона розуміє, що пізно, що уже не буде нічого ні завтра, ні потім.
Що ж це за земля, на якій навіть такі, як Він, – двохсоті?!
І ховає своє сіре обличчя у скривавленій плащаниці.
Нас було сорок два мільйони. Хто залишиться? Одиниці...
І вона стає майже прозорою, невагомою, напівзниклою,
наче сонце погасло. Не всюди. Лиш над Ним і над Веронікою.
Як їй вижити? У що вірити? Якщо навіть Він, навіть Він...
Хто залишиться, як закінчиться ця одна з найсвятіших війн?
Вона лягає на його рани, ставши раптом спокійною й тихою.
І зітхає, ніби прокинувшись. Бо Він дихає! Чуєш? Дихає!
Ольга Криштопа
❤ 12🔥 3😢 2💔 2👏 1💋 1
Repost from Київ літературний (UrsusPoetry)
Photo unavailableShow in Telegram
Вже за декілька хвилин!
Перший випуск «Нетипового подкасту» з Твори Нових Домів та Аліною Суботіною.
Дивитися у Фейсбуці.
#мемивідМемотворця #мемасіки
👏 4🥰 1😁 1
تسجيل الدخول والحصول على الوصول إلى المعلومات التفصيلية
سوف نكشف لك عن هذه الكنوز بعد التصريح. نحن نعد، انها سريعة!