Едуард Юрченко

Петицію про розблокування надання зброї та допомоги 12-ій бригаді спеціального призначення «Азов» з боку США відхилено. «Азов» обороняв Маріуполь у 2022 році із обмеженими ресурсами та застарілими зразками озброєння. Це стало наслідком поправок в законах США, які діють з 2017-го року, та блокують «надання зброї та забезпечення навчання або іншої допомоги для батальйону «Азов». Попри те, що «Азов» неодноразово демонстрував свій професіоналізм та ефективність, поширення російської пропаганди продовжує сприяти обмеженню доступу до сучасної західної зброї 12-ій бригаді «Азов». Публікацію петиції, яка закликає політичне керівництво України докласти всіх зусиль, аби поправку про заборону надання «Азову» американської зброї було вилучено з законів США про консолідовані асигнування, було відхилено. Сайт офіційного інтернет-представництва Президента України двічі відхилив петицію. «Азов» довів кров'ю свій професіоналізм і рішучість у відбитті російської агресії. Бійці 12-ої бригади «Азов» щодня захищають цивілізований світ і потребують підтримки для отримання сучасного західного озброєння.

„Смерті, діти, не бійтеся, ні війни, ні звіра. Справу робіть чоловічу, як вам Бог пошле.  Бо, якщо я від війни, і від звіра, і від води, і від падіння з коня вберігся, то ніхто з вас не може пошкодити себе або бути вбитим, поки не буде від Бога наказано.  А якщо трапиться від Бога смерть, то ні батько, ні мати, ні брати не зможуть вас відібрати від неї." ©️ Володимир Мономах, Великий князь Київський

10 РОКІВ ВІД ПРИДУШЕННЯ БІЛЬШОВИЦЬКО-ХОЛОПСЬКОГО БУНТУ В ОДЕСІ Вісім років тому сили цивілізації та порядку отримали перемогу над більшовицькими недобитками. В справі кінцевого придушення СРСР, цього гігантського табору бунтівних рабів, було здійснено великий прорив. Український пан, нарешті, помстився дикунам за всі злочини, здійснені ними від самого бунту 1917 року. І це лише початок. @EdYurchenko 🎓

ЛИПИНСЬКИЙ ПРО ДОСІ АКТУАЛЬНУ ПРОБЛЕМУ ВІТЧИЗНЯНИХ ІСТЕРИЧОК – «ЗРАДОПЕРЕМОЖЦІВ». ……. «свідомі» інтеліґенти українські й самі нічого не роблять і другим не дають робити. Всякі реальні політичні українські починання, роблені во ім’я якоїсь ясної і виразної політичної ідеї, для них ненависні тому, що здійснення цих починань виказало-б повну непотрібність людей, живучих з українського романтичного скигління. Отже вони мріють, скиглять і лають. Лають нещадно всіх і вся, що щось робили, хотіли робити чи пориваються щось робити в Україні.»

☦️🇺🇦 Адміни традиціоналісти створили папку зі своїми каналами на будь-який смак: від фіолософії та історії до мемів і постіронії. Підтримуймо інформаційний опір лібералам та московитам, що бажають знищення Руси-України! Підпишись: https://t.me/addlist/NJXJJqinO1Y2ZmQ6

​​ДЕНЬ СЛАВИ ІНОЗЕМНОГО ЛЕГІОНУ 30 квітня відзначається річниця Битви при Камероні, яка святкується як День слави Французького іноземного легіону. Власне, сама битва велася між однією ротою легіонерів в 65 бійців та  військом мексиканських повстанців у складі декількох підрозділів загальним складом більше 3000 осіб. Приблизно 50 ворогів на одного легіонера. Всі пропозиції про капітуляцію були відкинуті категорично. Після виснажливого багатогодинного бою від роти лишилось декілька важко поранених та п'ятеро здатних триматись на ногах. Ті хто був здатен пересуватись пішли в останню багнетну атаку і були вбиті пострілами ворога. Причому один із солдат встиг закрити останнього офіцера, що очолив атаку, своїм тілом. Шоковані мексиканці оточили взятих в полон важкопоранених піклуванням і пошаною. Генерал, що очолював їх, лише зміг сказати: "І це вони всі?!" Камерон став зразковим прикладом не тільки незламності в нерівному бою, але й бою за воїнську честь в самому прямому сенсі. Легіонери, на відміну від спартанців царя Леоніда, не тільки не захищали власну землю, але й не воювали у складі власного війська. Формально вони були найманцями, але власною смертю довели, що воюють вони зовсім не за гроші, а за честь та славу. День Камерона не тільки став символом для Іноземного легіону та Франції. Він широко відзначається в Мексиці, де легіонерів-героїв  вшановують як наймужніших з ворогів. Існує особливе розпорядження, згідно з яким будь-який мексиканський військовий зобов'язаний салютувати монументу, встановленому на місці бою, якщо опиниться на відстані погляду до нього. @EdYurchenko 🎓

🫡 Соціальний портрет хлібороба: історія сім'ї Євтухів Учасниками хліборобського з'їзду, що і проголосили гетьмана були тисячі селян-делегатів, робота з фіксації імен яких ведеться науковцями Іноді учасників з'їзду виявляють їх нащадки, перевіряючи сімейні архіви. Олександр Васильович Євтух передав до Музею Гетьманства копію справи КДБ на свого діда — Петра Євтуха, селянина з Київщини (Зі сторінки Музею): "у 1918 р. Петро жив і працював разом із батьком і братом, мали близько 40 га землі, вітряного млина, 5-6 коней, 2 корови, 10 овець, хату, 2 клуні, 2 амбари, займалися бджільництвом. Батько служив церковним старостою, брат Микола — писарем. Вступ до партії хліборобів-власників і участь у з'їзді було родинним рішенням. За радянської влади вся родина була покарана за свій вибір та бажання господарювати на своїй землі. в 1930-х роках братів Євтухів звинуватили у антирадянській діяльності, зокрема в участі у виборі гетьмана Миколу розстріляли 25 жовтня, а Петра — 14 грудня 1937 р." Часопис "Гетьманат" 🇺🇦

З ДНЕМ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ! 29 квітня 1918 року Нація отримала національну державність замість псевдо-української ліво-демократичної пародії. Вона отримала Богом даного Гетьмана замість здегенерованого класу політиканів. І найголовніше, вона отримала державницьку й традиціоналістську альтернативу деструктивним ідеям лівих "народників". Отримала надію на гідне майбутнє. За наступні 104 роки нічого краще з нами так і не сталося, а те, що нам підсунили під виглядом "державності" в 1991 році, так і залишилось пародією. Хоча "залізні грози", в яких ми всі опинились зараз,  дають шанс на  радикальне оновлення. Але сьогодні про хороше. З Днем проголошення Української держави! @EdYurchenko 🎓

Всіх зі святом !

​​"SIE WOLLTEN FREIHEIT" – ВОНИ ХОТІЛИ СВОБОДИ Сьогодні українці згадують річницю заснування 1-дивізії Української Національної Армії, більш відомої як 14-ваффен-гренадерська дивізія «Галичина». Це може подобатись або не подобатись, але на боці Райху бились сотні тисяч наших співвітчизників. Так само, як в советській армії — мільйони. Десятки тисяч в УПА. Тисячі й тисячі в військах західних союзників. Такою була трагедія народу, позбавленого власної державності. В усіх арміях, де довелось проливати кров нашим співвітчизникам, вони проявили себе як одні з найкращих вояків. Це історичний факт, і він не може не викликати в нас гордість. Якщо вже прийшлось битись в іноземній армії через відсутність власної, битись з честю так само почесно й необхідно. Нації, які вкрили себе славою на полі бою, пам'ятають навіть після їх зникнення і навіть їх вороги. Вольф-Дітріх Гайке, старшина генерального штабу німецького Вермахту і згодом старшина генерального штабу Української Дивізії Галичина, назвав свою книгу, присвячену бойовим побратимам - Sie wollten Freiheit" – "Вони хотіли свободи". Так оцінив їх боротьбу німець, який провів з ними найважчі моменти свого життя, бачив їх перемоги та їх смерті. Не думаю, що іноземець мав хоча б мінімальну мотивацію брехати або перекручувати історію. Після того, як мільйони українців були винищені більшовиками, а на нашій землі встановився в прямому розумінні диявольський режим, який своєю головною метою ставив знищення християнської цивілізації — як ми можемо засуджувати тих, хто взяв зброю та став на бік інших чужинців? Можна сперечатись про те, хто зробив вірний вибір в цю війну, але судити тих, хто жив у ті страшні часи, може лише Бог. На цьому фоні особливо огидно виглядають спроби «націонал»-лібералів, які намагаються викреслити цю сторінку з історії щоб бути «поєвропєєстєє». Таким розумникам хочу сказати, що справжні європейські цінності не передбачають зречення від власного народу і його історії. Не кажучи про те, що чужинці які мають нахабство судити українців, не розуміючи їх історії та її складності, не можуть називатись нашими друзями, і намагатись під них підлаштовуватись може лише зрадник. Навіть «ватники» з їх воплями «вони стріляли в наших дідів!» якось зрозуміліші, вони хоч і не доросли до національної свідомості, але хоча б апелюють до історії власної родини, що само по собі можна зрозуміти. Кажуть, що війна закінчується, коли поховано останнього загиблого бійця. Так ось, для нас війна завершиться лише коли ми визнаєм останніх з українських бійців тієї війни героями. Саме це стане ознакою того, що ми відтепер не «хохли», що тягають один одного за чуби на догоду тим чи іншим іноземцям, а НАЦІЯ – єдина та страшна в своїй єдності та рішучості для свої ворогів. «Ніколи знов» — кажуть про події останньої великої війни. Але треба розуміти, що війни будуть йти до завершення людської історії, безглуздо відкидати очевидне і впадати в утопізм. «Ніколи знов» повинні сказати українці, вкладаючи в це зовсім інший сенс, бо ніколи знов не повинно відбутись те, що наш народ знову опиниться по різні боки фронту. Лише великодержавний Золотоверхий Київ, який не визнає над собою ніякої чужинської влади й сам є лідером серед націй регіону (як мінімум) може стати гарантом того, що братовбивчі україно-українські війни не повторяться, і стане найвеличнішим монументом всім героям тієї страшної війни.