I’d rather read ✨

"Ти ніколи не можеш повністю усвідомити біль, який відчуває інша людина" — каже манга Tokyo Babylon, і на фоні цього продовжує викручувати читача історіями настільки жорстокими, наскільки вони взагалі можливі в рамках рейтингу.

Субару Сумерагі — не звичайний школяр, а онмьоджі (читай, екзорцист?), який працює на японську владу і розплутує дивні справи з паранормальним в Токіо. Живе він з сестрою-близнючкою Хокуто, але дуже багато взаємодіє з дорослішим паном, ветеринаром Сейшіро. Поки добросердний Субару відчуває чужий біль, як свій, Хокуто підтримує його мрії колись стати доглядачем зоопарку = почати жити власне життя з власними інтересами, а не запитами на його магічні здібності. Сейшіро ж весь цей час — загадково палить і розказує, шо він закохався в Субару з першого погляду (фу).

Серйозно, ця історія вміє нагнітати. Якби я не була вже дуже досвідченою читачкою авторок манги, а вони не любили б так сильно мультивсесвіт всіх своїх робіт, я б НЕ ЗНАЛА кінцівку — і ох би вона мене б вибила набагато сильніше! Ну але я і так зронила сльозу і повторювала як мантру "ми не можемо відчувати біль інших", який дуже сильно відчувала. Це жахливо трагічна історія. Власне, слово Babylon в назві трошки натякає на неможливість позитивного фіналу, але авторки манги постійно розкачують настрій, підкидаючи позитиву — але не так шоб багато. Посміхатись в цій історії хочеться не з самих мікро-сюжетів розслідувань Субару, а лише від його взаємодії з сестрою. Нам ніби кажуть: боляче усюди, постійно і завжди, але доки є люди, які підтримують і викликають посмішку – тримаємось. Що, звісно, таке собі втішання, бо треба вміти спиратись на себе. Обʼєктивний недолік: манга старенька, а в новому виданні обкладинки намалювали заново – і вони аж якісь занадто милі. Втім, всередині там все як треба для манги, яка виходила в девʼяності: густі вії, великі очі, шалені і стильні костюми.