Листи Примарного Автора

Уява як спосіб орієнтування. Люди завжди думали, що коло них усе нормально, а десь там, за морем, за горами літають дракони, живуть цивілізації песиголовців, а Пресвітер Йоан збирає війська, щоб допомогти звільнити Святу землю. І, звичайно ж, усе це намагалися відобразити на подобі карти, яку часто малювали люди, що знали далекі землі переважно з книжок та чужих розповідей. Mappae mundi, або ті самі дивні карти, ціль яких — в останню чергу пояснити вам, як кудись дійти. Це в останню чергу закладалося в цей витвір. Суть mappae mundi — це натягнути світогляд середньовічної людини і космологію на ландшафт. Масштаб, правильність географії чи взагалі наявність цих місць у реальності не є важливими. Якщо по mappa mundi і можна було дійти кудись, то це ставалося всупереч, а не завдяки їй. Бо карта й не мала цієї функції. Вона скоріше відповідала у скороченому форматі на всякі теологічні питання і дивилася на рельєф планети — так, люди знали, що ми живемо на кулі, а не на диску, — як на полотно для відображення своїх думок про те, що ховається за тими горами чи річками. Чи було це практично? Абсолютно ні. Проте це доволі цікавий погляд на звичні нам нині мапи. Показати те, яким світ є в уяві людей, а ландшафт на пергаменті має це відобразити. Я б ще подумав над останнім реченням: воно правильне, але можна зробити його трохи сильнішим. Наприклад: «Це була не карта світу таким, яким він є, а карта світу таким, яким його уявляли». Це добре закриває весь пост.

Ранку всім роботягам

Як автор, я зараз практично не дієздатний. Книга майже не просувається у написанні. Мене поглинула скорбота. І якщо чесно, я втомився лише слухати що я роблю все неправильно. Після такого життя сприймається, як помилка. Для мене усе є мінним полем, і якщо чесно, іноді хочеться щоб мене реально розірвала міна. Такі думки в мене перед сном. Усім надобраніч

Головне- це правильний маршрут. Римляни були доволі практичними людьми, хоча і не позбавлені естетичного смаку. Їм було головне, щоб річ добре виконувалася ту функцію, для якої була придумана: броня захищає, дороги прокладається, архітектура була в міру красива та функціональна. Але найкраще відображення римський підхід -це їх карти. Хоч усі дороги і вели у Рим, але правильний маршрут все потрібно було шукати. Не було великої червоної стріли, яка казала «Там Рим». То як люди шукали шлях на території Риму? Якщо коротко- по різному. Перший за все тут треба згадати всеохопність римської дорожньої інфраструктури; дороги, придорожні заклади, дороговкази та мости. Усе це дозволяло не просто рухатися комфортніше, але і використовувати дороги, як основний орієнтир. Коли є дорога і вказівки, усе що залишається, це дізнатися, які місця треба минути, щоб дійти куди хочеш. А для такого вже не обов’язково було мати карту. Наприклад на Vicarello Cups це чотири посудини, на яких записано 104 зупинки на шляху з Гадеса до Риму. Просто минаєш всі населені пункти і станції, нічого неймовірно. Були і цікавіші речі. Наприклад великі книги із такими маршрутами. Інтеритарії. Якщо коротко - це якби усі ті підказки від навігатора написали на папері. І звичайно ж були і карти. Але в сучасному розумінні- це скоріше гайд буки з картинками. Найвідоміший приклад — Tabula Peutingeriana, Пейтингерова таблиця. Це середньовічна копія пізньоримської карти дорожньої мережі. Вона не намагається чесно показати географію: море сплюснуте, континенти витягнуті, відстані по вертикалі майже не мають сенсу. Зате вона прекрасно показує дороги, міста, станції й відстані між ними. За логікою вона ближча не до атласу, а до схеми метро. Римлянинам було головне, щоб шлях в їх володіннях можна було знайти, а маршрут прокласти. І все що ускладнювало чи не сприяло цьому, вони ігнорували.

Ранку всім роботягам. Почався новий робочий тиждень.

Що ж, по порядку. Муки деяких читачів були почуті (або їм просто набридло і вони взяли все у свої руки) і тема подорожей нарешті перемогли. Тому наступного тижня поговоримо і подискутуємо про це. Для постів на цю тему, я взяв лише одне обговорення- ніяких постів про компас. Це банально. І друге. Папка. Якщо коротко, я і мій колега по ремеслу вирішили зібрати різних шизів, фанфікоробів, і надіємось що разом ми зможемо хоча б якось найти читача. Без кооперації ніяк. Ну щож, я пішов себе мучити спробами щось написати, а вам надобраніч. #творчість

залишилося дві з половиною години

📚Пишемо, як є! Ми є невелика спільнота авторів, які пишуть прозу, поезію та інші художні тексти й ведуть власні Telegram-канали. Мета папки — об’єднати авторські канали в одному місці, допомогти читачам знаходити нові твори та авторів, а самим учасникам — підтримувати й розвивати свої майданчики. Запрошуємо авторів, які: — ведуть власний Telegram-канал про свою творчість; — регулярно або час від часу публікують власні тексти на українських сайтах; — зацікавлені у взаємному поширенні та розвитку авторської спільноти; — готові долучатися до спільних ініціатив папки. Жанр і формат творчості не мають принципового значення — головне, щоб ви публікували власні роботи. Якщо хочете долучитися — напишіть під цим постом та коротко розкажіть про себе і свою творчість. Ми з вами звʼяжемося🫶! 📖 Якщо ви самі не пишете, але знаєте автора, якому це може бути цікаво, — будемо вдячні за репост або пересилання цього оголошення. Шукаємо людей, яким цікаво не просто зібрати канали в одну папку, а поступово створити живу українську, авторську спільноту!

Останній день

Ранку всім роботягам. Голосування ще триває. Не забудьте віддати голос тій темі,яка вам імпонує найбільше.

Усім надобраніч #творчість #фапхамер

якщо постараєтесь

пенз пройдений, але ніде нема абсолютної переваги. ваша тема ще може виграти

Один голос

Небезпечна література. Прокляті книги — це класика. Якісь є джерелом скверни, у якихось просто містяться небезпечні істини, а якісь знання даються надто дорогою ціною. Класика проклятих та небезпечних книг — це Некрономікон. Вигадка Лавкрафта, яка стала настільки правдоподібною, що деяким треба доводити, що її вигадали. Сам же Некрономікон є тією самою сумнівною книгою, яку краще тримати подалі. Там є заклинання, всякі одкровення, символи, що зводять з розуму. Такий собі татусь небезпечних фоліантів у масовій культурі. Мені більше імпонує Liber Chaotica з мого улюбленого Warhammer Fantasy. Ця книга — це сукупність досліджень, які таємно замовив культ Зіґмара, щоб краще розуміти природу Хаосу і те, як з ним можна боротися. Книга була написана, але дослідник у ході процесу зійшов з розуму. Та й самі знання там доволі небезпечні. Це ж книга про Хаос, як-не-як. Ще до таких книг можна зарахувати Щоденник Тома Редла. Книга зводить з розуму, забирає життєві сили, розмовляє та сама по собі є доволі важкою для знищення. Я ще хотів згадати Книгу Нод зі Світу Темряви, але я не так добре шарю за це, як другий адмін. #творчість

Так, щось ви не дуже хочете голосувати. Вас що, не подоються понянки?

Ранку всім роботягам. У мене нині ще робота.

Усім надобраніч

Автор нині замучений. Тому про прокляті штуки( не спойлерю які) поговоримо завтра. А поки прошу активніше голосувати та висувати свої ідеї, що варто ще розкрити на цьому чи на інших тижнях.

Ранку всім роботягам