Хвилю тримай з Анною Аєровою

Що останнє ви дивились, читали професійне, чого навчались? Я доволі часто задаю це запитання на консультаціях, тренінгах, співбесідах. Як думаєте, чому це важливо? Тому що, у сучасному світі все біжить і змінюється? Так, однак є й інша причина. Згадайте, коли в останнє ви запитували себе, які навички ви хотіли б розвивати? Що вам було б цікаво ще навчитись? Уважно прислухайтесь до своїх бажань. Якщо Ви не дуже то й хочете розвиватись у професійному напрямку, на якому працюєте – це величеееезна червона лампочка. Вона загоряється зазвичай тоді, коли є місце емоційному вигоранню, пониженій мотивації та відчуттям «сидіння в болоті». Так от, що ж останнє ви читали, дивились чи навчались? А якщо б вам хтось подарував безлімітну карту на час та гроші, чого б навчилися ви? Чекаю на відповіді в коментарях.

Люди забудуть те, що ви сказали, але пам’ятатимуть емоції, які викликали у них ці слова. Якось група гарвардських студентів провела цікавий експеримент. На одній з лекцій вони домовилися, що коли викладач буде переміщатися в одну сторону аудиторії - всі студенти будуть посміхатися, а коли в протилежну - хмуритися. Ви вже мабуть самі здогадались, в якій частині аудиторії викладач провів більшу частину заняття :-) Цей експеримент в літературі названо «експеримент Верпланка» і  саме він став підтвердженням того, що позитивний фідбек впливає на людину як виховний ефект. З дитинства ми шукаємо підтвердження від батьків та оточення, перевіряючи як працює цей світ та те, що ми робимо в ньому.  Ми щось зробили і дивимось на реакцію. Написали текст або поставили фото в соц. мережах  - дивимося скільки лайків та репостів викликало. Чим більш значимі для нас люди дають нам оцей зворотній зв’язок (навіть просто мімікою), тим більш він впливає на те, в якій "частині аудиторії" нашого життя ми будемо перебувати. Чи зауважуєте ви, який зворотній зв'язок  та емоцію ви даєте іншим? Чи це у вас як водяний потічок, само по собі?

«Як же я, візьму і почну все з нуля!?», чую я досить часто. Кожного разу, я говорю про те, що ви ніколи не починаєте з нуля. Як? Ви починаєте з нуля хіба що, коли народилися. Але це також «не точно» і є купа теорій на тему. У всіх решта випадків – у вас є вже певний досвід, передісторія, навички, на що можна спертися. Так, це важливо, що ви можете спертися на них, навіть якщо починаєте нову діяльність. В мене багато клієнтів напочатку каже, що «все, що здобув позаду – треба починати спочатку». Однак, ваш попередній досвід із вами, він не вмирає, йде поруч із вами і нікуди не втікає одразу. Запам’ятайте, ви не «падаєте у прірву», у вас є фундамент. Фундамент, який будувався не за один місяць/рік. (тут можете уявити, наскільки він щільний та грунтовний) Важливо про це пам’ятати. Якщо ви зараз собі сказали «в мене такого нема» чи «може в когось є, але не в мене» - прошу дуже на консультацію. Я знаю як його побачити та підсвітити. Повірте, ви завжди маєте на що спертися.

У вас не завжди все виходить з першого разу. Наприклад, під час занять спортом або танцями, певні вправи можуть підкорюватися нам дууже не одразу. І тут не тільки справа у м'язах. Нейронні зв'язки- одне з ключових питань. Нові нейронні зв'язки формуються через розвиток та здобуття нового досвіду. Іноді через 100 повторень. На цьому етапі дуже просто сказати "я так не зможу", "це не для мене" і припинити. А можна запастися терпінням та любов'ю до себе і таки зробити це. Згодом дивитися на це все і думати "це ж просто". Однак, приходить це не одразу і це ок. Чим більше нейронних зв'язків у мозку людини, тим різноманітнішим є її життя, як професійне так і особисте. Спробуйте сьогодні піти з роботи іншою дорогою, ніж зазвичай. Обрати каву, яку ніколи не куштували. Зробіть щось, що є нове для вас. Давайте будемо формувати та наповнювати наш мозок різноманітністю😉

Кожного дня в нас з вами є безліч комунікацій, переговорів та різних справ. На деякі ситуації ми реагуємо дуже емоційно (привіт, гойдалки) і можемо надто сильно фокусуватися на них. Я говорю, не про щось глобальне, а більш буденне. Робочі моменти, сімейні, побутові. Впевнена, що зараз у вас в думках є такі. Є простенька техніка, щоб зупинитись, подумати і подивитись на ту саму ситуацію дещо під іншим кутом. Техніка називається «Правило п’яти» Запитайте себе: • Що я буду думати про цю ситуацію через 5 хвилин? • Що я буду думати про цю ситуацію через 5 днів? • Що я буду думати про цю ситуацію через 5 років? Спробуйте зупинитись на хвилинку і запитати себе. Іноді для стабілізації емоцій та думок допомагає навіть одне запитання. Майте ці запитання в своєму арсеналі і ситуацій, де ви на емоціях прийняли важливі рішення стане трохи менше. Чи є у вас історії, коли ви керуючись емоціями приймали рішення і все пішло ок? Чи краще б тоді зупинились та запитали себе запитання?

Чи чують/розуміють вас люди? Одну й ту саму інформацію ми всі сприймаємо по різному. Певно ви зауважували, що особливо це залежить від того, хто саме і як її розповідає. Одного разу до мене прийшла на консультацію дівчина, яка бідкалася, що її керівник не чує, не розуміє і не сприймає те, що вона йому каже. Скільки б вона не намагалася до нього достукатися з новими ідеями – нічого не допомагало. В ході консультації, стало зрозуміло, що коли вона пише йому листи – все добре. Він не відразу, але відповідає, а от коли говорить – ніби шкляна стіна між ними. Пройшов тиждень часу і вона прибігла до мене з подякую, що «так не буває! Він її нарешті почув, звернув увагу на її проекти та виділив кошти на нові». А допоміг лише один простий секрет, який я вам зараз розповім. Уявіть собі когось із ваших знайомих, хто швидко розмовляє. Так от, дівчина розмовляла ще швидше. Так, яскраво виражений холерик, що швидко сприймає, думає і розмовляє. Директор, навпаки, був досить флегматичним, сприймав інформацію повільніше, ніж вона хотіла. Коли вона встигала проговорити вже 3000 слів, він був ще десь на 20му тільки, а далі – відключався, бо мозок не міг сприймати все так швидко. Тому листування спасало ситуацію, а от розмова з ним- ні. Що я запропонувала клієнтці? Звернути увагу на темп розмови людини, з якою вона комунікує. І трошки стишитись. Говорити в темпі співрозмовника,а не в своєму. Підлаштуватися до темпу того, хто стоїть навпроти. Якщо в нас є ціль і нам важливо, щоб нас почули, то якраз ми маємо зробити нашу комунікацію легшою і зрозумілішою для співрозмовника. І так, це спрацювало. Спробуйте і ви! А у вас були схожі історії?

Сьогодні розкажу вам притчу. Одного разу, мудрець, мандруючи країною, прийшов у місто, в якому в той день зібралися кращі майстри живопису і влаштували між собою змагання на звання кращого художника країни. Багато досвідчених майстрів взяли участь у конкурсі, безліч прекрасних картин представили вони суворим суддям. Конкурс вже підходив до завершення, коли судді несподівано розгубились. Потрібно було обрати найкращу з 2х картин, що залишилися. Зніяковіло дивилися вони на чудові полотна і шукали в роботах можливі помилки. Але, як не старалися судді, не було знайдено ними жодної зачіпки, які вирішили б результат конкурсу. Дізнавшись, що в місто прийшов мудрець, вони запросили розсудити, вказати кращого митця. Мудрець погодився допомогти, підійшов до художників та мовив: - Майстри, ваші картини чудові, однак повинен визнати, я сам не бачу в них недоліків, як і судді, тому я попрошу вас чесно і справедливо оцінити свої роботи, а потім назвати мені їхні недоліки. Після довгого огляду своєї картини, перший митець визнав: - Мудрецю, як не дивлюся я на свою картину, не можу знайти в ній хиб. Другий художник стояв мовчки. - Ти теж не бачиш вад? - запитав мудрець. - Ні, я просто не впевнений, з якої з них слід почати, - чесно відповів збентежений художник - Ти переміг в конкурсі, - сказав, посміхнувшись, мудрець - Але чому, - вигукнув перший художник, - адже навіть я не знайшов жодної помилки в своїй роботі! Як міг у мене виграти той, хто знайшов  безліч їх у себе? - Майстер, що не знаходить у своїх роботах недоліків, досягнув межі свого таланту. Майстер, що помічає вади там, де їх не знайшли інші, ще може вдосконалюватися. Як міг я присудити перемогу тому, хто завершивши свій шлях, досяг того ж, що і той, хто свій шлях продовжує? - відповів мудрець. Якщо ви зараз думаєте, що досягли найвищої висоти - проаналізуйте, як ви ще можете розвиватись. Завжди є розвиток вгору, а є вшир. Навіть якщо ви вже дійшли до самої вершини, навколо є ще безліч всього цікавого, що варте вашої уваги та вдосконалення. Тримаємо хвилю!

Трохи гумору та серйозності. Якщо перед вами зараз постає вибір, то вам точно потрібно це прочитати. Є такий жарт. Журналіст в психіатричній лікарні от запитує лікаря: - Як ви дізнаєтесь, чи потрібно людям лікуватись у вашій клініці? Лікар: - Є у нас один маленький тест. Ми наповнюємо водою ванну, кладемо поруч чайну ложку, стакан і відро, а потім просимо потенційного пацієнта спустошити ванну. Журналіст: - Ну це зрозуміло, бо нормальна людина зробить це відром. - Та ні… Нормальна людина витягне пробку! Ви б не хотіли пройти у другу палату і ми б з вами там поговорили про це детальніше? Тепер трохи серйозності. Кожного дня в нас є безліч випадків, коли ми обираємо. Інколи ми обираємо не обирати нічого. Однак коли нам пропонують чіткий вибір(це або то), ми перестаємо мислити масштабно. Ми вже всередині, в системі. Найчастіше, найкраще рішення знаходиться за межами запропонованих варіантів. Завжди думайте, який може бути третій альтернативний варіант.

В нас з вами стільки переконань та оман, що заважають зрозуміти наскільки ви круті! Хочу запропонувати вам одну вправу та допомогти познайомити вас із собою. ✍️Візьміть аркуш паперу та ручку, або ж відкрийте записи в телефоні. Пригадайте та запишіть 10 речей, які у вас довго не виходили, однак ви їх не кинули на півдорозі. Спочатку можливо, будуть думки, що це багато і складно пригадати. Ви не лишайте і це завдання - завершіть. Побачите наскільки ви всього навчились та зробили. Так, можливо десь помилялися, десь пішло не так як хотілося, але ж ви завершили! Перечитайте всі 10, бачите? Ви зробили це! Ви крутіші, ніж ви думали! P.S. Якщо вдалося написати більше ніж 10- ще краще. Діліться своїми усвідомленнями та що згадали найперше?