Вік Можливостей

Я зрозуміла, що війна змінила всіх українців, і я не виняток. Дізналася про Міжнародний поетичний крнкурс Mili Dueli, усвідомила, що доля дає мені шанс розказати віршами про свою Батьківщину, війну, наших героїв, попросити допомоги у світу, щоб зупинити цю навалу, щоб здобути перемогу. Я увійшла в 10 кращих поетів світу на конкурсі Mili Dueli, виборовши 9 місце серед 711 учасників з 105 країн світу, отримала нагороду "Національний переможець України". Війна забрала в мене спокій, щасливе, стабільне, радісне життя, мрії про спокійну старість… але це не найстрашніше, бо є знайомі та родичі, які ніколи не вийдуть на зв`язок, бо вони, як у моїй пісні, журавлями полетіли в небо… Але війна дала можливість усвідомити силу мого віршованого слова, зробила сміливішою, упертішою, упевненішою, змусила не здаватися перед труднощами, познайомила з цікавими людьми, які стали друзями. Коли розпач охоплює і здається, що сили немає боротися, то беру листок і пишу про омріяну перемогу і свої виплекані мрії, які не зважаючи ні на що світлими променями освічують мій життєвий шлях. Дай Боже сили нам перемогти І Україну нашу вберегти, У спадок дітям не залишити війну, А відродитися із попелу й вогню. Я все життя живу в селі, надихаюся неймовірною красою природи, черпаю силу від землі і прошу благословення в неба. Дуже хочу, щоб села України були багатолюдними і красивими, щоб не втратили свою колоритність і духовність, бо саме село зберігає нашу самобутність, щоб нарешті Україна розправила свої крила, вдихнула повітря волі, якої не мала багато століть, і розквітла яскравими барвами веселки, щоб висохли сльози в наших дітей і дзвінкоголосий дитячий сміх переплітався з солов’їним співом, щоб українці жили щасливо під мирним небом і на своїй Богом дарованій землі. Зоя Іванова ЧЕРНЕЩАНКА #140історійУКРАЇНКИ #незламніУкраїнки #ВікМожливостей #ЖіночийРух Світ має почути ВАШІ історії, незламні українки! Якщо хочете розказати вашу - дайте знати!

💢 Історія ЧЕРНЕЩАНКИ Зої Іванової 💢 Продовжуємо друкувати історії НЕЗЛАМНИХ УКРАЇНОК, ваші історії в рамках проєкту #140історійУКРАЇНКИ присвяченому 140-річчю жіночого руху в Україні. Підтримуємо ініціативу незламної українки Татьяна Исаева Історія ЧЕРНЕЩАНКИ Зої Іванової Я, Зоя Іванова, псевдонім Зоя Журавка, 1969 року народження, поетеса, волонтер, працюю завідувачкою Чернещинської бібліотеки-філії КЗ «Зачепилівська публічна бібліотека», Харківська обл Для мене війна почалася в 2014 році, коли загинув син моєї подруги Павло Ніконов. Юнак-десантник згорів у літаку над Луганським аеропортом, а з ним 49 десантників. У той день я написала вірш «Журавлі», вилила на папір думки про біль, страждання і втрату. Відразу вирішила, що це буде пісня, яку мають почути всі, почала шукати співачку. Олена Білоконь Заслужена артистка України відразу погодилась на мою пропозицію. Ця пісня особлива, тому мелодія з’явилась не відразу. І коли в Чугуєві розбився літак з десантниками, народилася мелодія, і тепер під час повномаштабного вторгнення ця пісня стала реквієм. Це не просто пісня – це гімн материнського болю. У 2023 році вона стала найпопулярнішою піснею за переглядами в ютюбі. 22 лютого ми всі прокинулися від вибухів… Жах, розпач, страх за дітей, онуків розривав душу, не могла повірити і усвідомити, що війна так близько. Зібрала волю в кулак, вирішила, що повинна не плакати, а діяти. Знайомі волонтери оголосили збір продуктів для наших захисників, я робила усе, що могла: варила сир, пекла печиво, пиріжки, робила тушкованку… А коли у моє село приїхали люди, які тікали невідомо куди, аби врятуватися, то прихистила зовсім не знайомих харків’ян, потім приїхали родичі з Харкова… Жила надією, що скоро війна закінчиться нашою перемогою, тому робила все, щоб наблизити її. Перші місяці війни не могла нічого писати, слова ніби відмовлялися римуватися, думки не ставали віршами. Але одна зустріч змінила все. Я познайомилася з військовими, яким готувала смаколики. Ми говорили про погоду, політику, історію, літературу. Я читала їм свої вірші про війну, наступного дня до мене підійшов юнак і сказав, що теж пише, позивний йому дали побратими «Писатель». Я попросила прочитати мені щось, а він відмовився, бо сказав, що незручно говорити з матюками, а без матюків писати про війну чомусь не виходило, та, мабуть, і писати такого більше не треба. Ми довго говорили, про війну, про побратимів, про родичів його і моїх, і наші дороги розійшлися. Минуло 3 місяці і я несподівано для себе отримала повідомлення від Євгена Пономарьова («Писателя») про те, що він поранений, але зараз усе добре, за кілька тижнів повертається на передову. Хлопець просив організувати збір коштів для його бригади, щоб придбати дуже необхідні речі для захисту. Це було звичне прохання, таких багато, на жаль… Євген запитав, які у мене новини, і я поділилася радісною новиною, що нарешті домовилася про видання моєї першої збірки поезій. Хлопець вітав мене, просив, щоб надіслала, коли книга побачить світ. Трішки помовчав і сказав: «Якщо зі мною щось станеться, прошу допоможіть моїм батькам видати мою книгу. Люди повинні знати правду про війну…» Не минуло і двох тижнів, уночі пролунав телефонний дзвінок, незнайома жінка плакала, єдине, що можна було розібрати, що Жені немає… На похороні мати Євгена передала мені рукописи, три зошити. А далі я з кожною сторінкою щоденника проживала Його життя. Слово за словом, рядочок за рядочком плелися його муки і радощі, його болі й страждання, його надії, і сподівання, і мрії… Рядками своїх історій він ішов до перемоги, хотів розквіту й миру для України, вірив у світле, добре і чисте. Я розуміла, що маю зробити все, щоб видати книгу. Через три місяці «Щоденник війни «окопні будні»» побачив світ, батьки організували презентацію книги. Коли передала книги і рукописи батькам, зрозуміла, що це прохання янгола-захисника України я виконала. Так минув перший рік війни…

В 2024 році я вступила до громадської організації “Сила жінок”. Ми жінки розуміємо, що з цією ситуацією яка в Україні, жінкам треба буде виконувати дуже багато всього, для відроджування нашої країни. В різних направленнях зараз ми запускаємо міжнародні проєкти на підтримку України. Ми всі збагнемо, що своє є найкращим і його варто вивчати. Сподіваюсь, що об’єднання людей нікуди не дінеться, а навпаки підсилиться. Адже разом ми зможемо збудувати світлу країну. Звісно, що відбудуємо всю архітектуру, здіймемося на новий рівень, обов’язково повернемо всі території, які за правом належать нам. Українцям ніколи не потрібно було чужого, ми завжди гідно відстоювали своє. Ми ніколи не були великою державою, яка планувала захопити всі території, ми були й будемо величними, а це дві різні речі. Та варто пам’ятати, що будь-що починається із нас. Насамперед нам самим слід змінити погляди на життя, стати добрішими одне до одного. Бути небайдужими до чужих проблем, але й не пхати носа всюди. Також ми спробуємо відновити туризм в Україні та у місті! Ще нам потрібно берегти та цінувати не лише архітектуру, а й природу, бо нові будинки можна збудувати, а втрачену екологію дуже важко відновити, майже неможливо. Ще я сподіваюся, що люди, які виїхали за межі нашої Батьківщини, повернуться додому і допомагатимуть нам творити нову сторінку в історії. Наталія Ратнюк ІЗМАЇЛКА #140історійУКРАЇНКИ #незламніУкраїнки #ВікМожливостей #ЖіночийРух Світ має почути ВАШІ історії, незламні українки! Якщо хочете розказати вашу - дайте знати!

💢 Історія ІЗМАЇЛКИ Наталії Ратнюк 💢 Продовжуємо друкувати історії НЕЗЛАМНИХ УКРАЇНОК, ваші історії в рамках проєкту #140історійУКРАЇНКИ присвяченому 140-річчю жіночого руху в Україні. Підтримуємо ініціативу незламної українки Татьяна Исаева Історія ІЗМАЇЛКИ Наталії Ратнюк Вітаю! Я Ратнюк Наталія, 1982 року народження. Маю вищу педагогічну освіту. Проживаю майже все життя в місті Ізмаїл, Одеської області. У своєму рідному Бессарабському краю ми займались розвитком туристичного бізнесу: відкрили базу відпочинку “Дунай” (“Татару”), яхт-клуб “Бабель”, Готельно-розважальний комплекс “Bessarabia” та “Bowling Club Bessarabia”. На момент повномасштабного вторгнення також проживали у своєму улюбленому місті Ізмаїл на побережжі річки Дунай. В перший день війни ми не розуміли, як забезпечити безпеку нашим дітям, на той момент в нашій родині їх було троє та я була на сьомому місяці вагітності з 4-ою донькою. Мій чоловік, Ратнюк Володимир, прийняв рішення вивезти нас с дітьми за кордом. Але тут з'явились більш серйозні обставини: до нашого міста з першого дня почали приїжджати жінки з дітьми зі всієї України: з Києва, Чернігова, Донецька.... Ми зайнялися організацією розміщення жінок і дітей, у своєму готелі та на базах відпочинку, які були без одягу, без взуття, без документів. Я вдячна всьому нашому персоналу — працювали всі нон-стоп: прибирали, куховарили, прали, психологи нашого міста організовували психологічну допомогу. На базі нашого готелю організовували роздачу речей, продуктів, засобів гігієни; все це приносили наші друзі, персонал та жителі нашого міста. За що ми дуже їм вдячні. Але ситуація ускладнялася, народжувати в місті ставало небезпечно, чоловік відвіз мене з доньками до Болгарії, а сам повернувся в місто та продовжував допомогати вимушеним переселенцям. Розміщували людей навіть у нашому домі, бо требо було діяти швидко, бо це діти, жінки, літні люди! База відпочинку перетворилась у прихисток для людей, бізнес зупинився. Люди яким ми допомогли це розуміли та почали нам допомагати, працювали разом з нами. Я не змогла перебувати у Болгарії та прийняла рішення повернутись додому і народжувати в рідному місті. Діти дуже зраділи нашому поверненню додому та зібрались дуже швидко. Після повернення в місто, через 10 днів з'являється наша четверта донечка! Народилася вона 8 травня, тоді були дуже напружені дні у травні, в той день завила сирена, але я прийняла рішення не спускатися у сховище, а залишитися в родзалі, та дякувати Богові все добре, через кілька годин донечка з'явилася на цей світ. З часом ситуація ускладнялась не то слово. Почались прильоти шахедів по припортовій частині нашого міста, на жаль ми проживаємо в 100 метрах від порту. Чоловік наполягав на виїзді, але ні я, ні діти не схотіли виїжджати. Доньки займаються у театральній школі, грають на фортепіано, скрипці, вчаться у вокальній студії, займаються художньою гімнастикою. Тому залишити все це не схотіли. Я зі своїми друзями волонтерами це - “Ротарі Клуб Ізмаїл” почали активно займатися допомогою для хлопців ЗСУ, переселенців, людей які втратили все! Ротарі Клуби існують майже в кожній країні, вони відкликнулись майже з перших днів, майже з усього світу. Наші сусіди з Румунії, Молдавії передавали гуманітарну допомогу, ми її зустрічали та передавали в гарячі місця. Збирали гроші на авто для хлопців з передової, на човни та чоботи для Херсону, після біди в Каховці, та багато чого ще, але про це не зараз. Я знала, що у нас дуже гарний та дружній народ, але коли прийшло це горе на нашу Неньку, я зрозуміла наскільки неймовірні наші люди. Які вони сміливі, душевні, хоробрі, розумні, єдині не зважаючи ні на що! В тяжкий час в мене з'явилися друзі, стала більше та міцніше родина. Неймовірність нашого незламного народу надає мені сил та надихає. На жаль наш туристичний бізнес дуже постраждав. Ми займались прогулянковими турами по річці Дунай. В нас є річковий флот, який вже 2 роки не працює. Також яхт-клуб який ми повинні були закрити. Туризм в місті повністю став. До нас раніше приїжджали з різних міст України, та з закордону.

Профілактика ГЗН: протидія економічному насильству Економічна нестабільність лякає. Економічне насильство – один з елементів встановлення влади й контролю однією людиною над іншою. Таке насильство може набирати різних форм і стосуватися будь-кого – чоловіків, жінок, дітей, але у 95 % жертвами домашнього насильства стають саме жінки, тож далі поговоримо про насильство чоловіків щодо жінок. 1. Як розпізнати ГЗН та економічне насильство? 2. Як перестати бути жертвою економічного насильства? 3. Що потрібно робити жінці, щоб не допустити економічного насильства? 4. Ратифікація та сила Стамбульської конвенції. 5. Як подбати про свою економічну безпеку черех фріланс та підприжмництво. Реєстрація учасниць обов'язкова https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd2xriC8-D9uy8qWeHhMmR3nO_KIM7hmwwhJYxci5E1JlO7ag/viewform Тренерка: Ліліана Семенюта коуч-менторка жіночого підприємництва, експертка з фінансової безпеки жінок телеграм: +380507511812

КРАСИВА ЖІНКА У ФОРМІ ЗСУ . Муз. і сл. Валентина ШЕВЧЕНКО. Співає Аліна... https://music.youtube.com/watch?v=685tAi6hgPE&feature=shared

Фантастична Жiнка https://music.youtube.com/watch?v=_o3M0FlhXBA&feature=shared

Жінка Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах, Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах, Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей, Жінка – це неповторної краси музей. Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів, Жінка – це літо тепле у обіймах у Твоїх. Жінка – це мудра книга страв смачних, І шлях до серця чоловіка - саме через них. *** 2020-03-07