🔴 LAVRA Live

Філюк, людина, яка носить рясу, яка стоїть перед престолом, яка щодня має говорити з людьми про сповідь і покаяння, раптом починає розповідати, що «одні кажуть, що грішник, інші кажуть, що ні». А потім пропонує тим, хто про це запитує. прийти до нього додому, подивитися, як він живе, і взути його капці. Мовляв, тоді й розберетеся. Відповіді так і не прозвучало. Хтось скаже: ну і що, людину заскочили зненацька, вона розгубилася. По-перше, з відео зрозуміло, що ніякого «зненацька» не було - була підготовка. По-друге, це не те питання, на якому можна розгубитися. Це питання, з якого починається християнство як таке. Не з догматики і не з канонів, а з простого і страшного усвідомлення: я грішний і сам себе спасти не можу. Митар у храмі не питав, що про нього думають інші. Він стояв, не сміючи підвести очей, і бив себе в груди: «Боже, будь милостивий до мене, грішного» (Лк. 18:13). І саме він, а не праведний у власних очах фарисей, пішов додому виправданим. Апостол Павло, той, кому було дано бачити третє небо, пише про себе так: «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, з яких перший — я» (1 Тим. 1:15). Не «одні кажуть, що я грішник». Не «прийдіть подивіться, як я живу і які у мене капці». А перший з грішників! Саме ці слова Церква вклала в молитву перед Причастям - і кожен, хто підходить до Чаші, промовляє їх від себе. І Христос сказав, для кого Він прийшов: «Я прийшов кликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мф. 9:13). Це означає просту річ: той, хто не вважає себе грішником, опиняється поза цим покликом Спасителя. Не тому, що Бог його відкинув, а тому, що він сам не бачить, навіщо йому Спаситель. Апостол Іоан говорить ще жорсткіше: «Коли ми кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, і правди нема в нас» (1 Ін. 1:8). Тут знову немає спроби відвести увагу від себе через «одні кажуть, інші кажуть». Або людина визнає свою гріховність - або живе у самообмані. Філюк просто не розуміє, про що йдеться. Його питали не про репутацію, не про те, чи він порядний сусід, чи гарний господар. Питали про його внутрішній стан перед Богом. А він розповідає про побут, про виховання дітей і про капці. Так відповідають, коли самої категорії «гріховність перед Богом» у свідомості просто немає. Є «добра людина» і «погана людина», є думка оточення, є те, як виглядаєш збоку. А от того, з чим стоїть людина перед Христом, - немає. Друге - спроба виправдати себе думкою інших. «Одні кажуть, інші кажуть». Тобто моя гріховність - це не те, що я знаю про себе, а те, що вирішує громада, глядачі, коментатори. Але суд Божий і суд людський - це різні речі, і Євангеліє попереджає про горе тих, про кого всі люди говорять добре (Лк. 6:26). Людина, яка міряє свій духовний стан чужим схваленням, живе не перед Богом, а перед публікою. Слова Філюка - це мова самовиправдання, мова того самого фарисея, що дякував Богу за те, що він не такий, як інші люди. Тільки християнство про інше. Воно починається не з того, що подумають люди, а з того, що подумає Бог. І перший крок до Нього - це не капці і не думка сусідів. Це три слова, які знає кожна бабуся в кожному сільському храмі: «Господи, помилуй мене грішного».