Автор цих рядків 🇺🇦

З днем Конституції 🇺🇦

90 Українців 💙💛, повернули додому 🥹

52 Українців 💙💛, повернули додому 🥹

і тут наступає момент, коли тобі здається, що кожен ненавидить тебе через якусь невідому причину і ти перестаєш нав'язувати їм свою присутність...

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні. Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя. Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я. Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі, хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі, чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання. Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання. Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран, її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран, чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину, і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну. Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин. Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим. Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє. З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є. Але вона прокидалась і все починалося саме тоді. Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді. Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах. Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах. Стережіть її, янголи, беріть під крило легке. Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке, хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне, до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

а я грала тільки очима не в театрі, не стояла в музеї милувалась чиїмись плечима та не бачила чужої ідея бувало грала словами лагідними мов літо умивала лице сльозами падала в золоте жито інколи співала у пісні про найкращі години та стали вони зловісні через мої провини і зав'яли всі пахучі квіти почорніли вугільні ромашки почали складати заповіти на старі, не розпущені казки #TenaFlorey

Не варто відмовлятися від кохання через людей, які не вміють любити. Якщо ти вмієш кохати, значить кохання існує. Вір серцю.

серед порожніх трас навколо панує вітер, ми загубились разом серед холодних літер

Колись ти пообіцяв, що повернеш щасливий блиск моїм очам, але зараз мої очі скляні, як кришталь. Немає блиску... Немає щастя... Є тільки біль 💔 Тому сьогодні я твердо обіцяю собі, що колись я зможу стати щасливою і мої очі будуть сяяти від щастя, яке мене наповнює. Я сама зроблю себе щасливою, адже я - єдина людина, яка мене любить. Тому в мене немає іншого вибору 💔 Будьте щасливі ❤️ Любіть СЕБЕ ❤️