Канапа

Фінські, німецькі, італійський, французький, американський та японський офіцери біля статуї Леніна в Пєтрозаводську, 2 жовтня 1942 року. Наскільки можна зрозуміти, то це поїздка військових спостерігачів (атташе?) на фронт. США, до речі, вже у стані війни з Райхом та Японією. А от Фінляндії американці війну не оголошували, на відміну від Британії, яка навіть якось бомбардувала фінів.

Пропагандистське фото — чехословацькі війська у повному спорядженні готові вирушати з гарнізону неподалік від Праги, 14 вересня 1938 року.

Мукачівська греко-католицька єпархія станом на 1867 рік займала територію від Попраду до Білої Тиси та од вододілу Карпатського хребта до Великої "мадярської" долини. Мала площу 56.800 кв. км, а не 12.000, як нині. Тоді це були 13 комітатів Угорщини. Тепер ця територія розділена між 4-ма державами (Україною, Угорщиною, Словаччиною та Румунією). На цій території тоді мешкало 542 000 греко-католиків (русинів, румунів, словаків, угорців, тощо), зорганізованих у 735-х парафіях і 1660-ти філіях, які мали загалом 1310 храмів. Адміністративно Мукачівська єпархія була поділена на 11 архідияконатів (із яких два мали статус вікаріатів), а саме: Абаво-Турнянський — 22 парафії; Березький — 76 парафій; Боршодський — 11 парафій; Земплинський — 131 парафія; Марамароський вікаріат — 132 парафії; Саболчський — 39 парафій; Списько-Гронський — 23 парафії; Сукмарський вікаріат — 127 парафій; Угочанський — 32 парафії; Ужанський — 68 парафій; Шариський — 74 парафії.

Чесники біля Рогатина. Миколаївська церква, XIV-XV cт. Фото міжвоєнного періоду.

Феодосій Щусь — відомий махновський командир. Звичайно екіпірований для 1920-1921 років: похідний кітель, кавалерійські гусарські шаровари, хромові чоботи, офіцерська портупея, шапка-кучма. Озброєний кавалерійською шашкою. Матроська тельняшка під кітелем видає минуле Щуся, який у повстанській армії утвердився, втім, саме як кавалерійський командир. Малюнок Тараса Штика з книги Дмитра Архірейського «Махновська веремія. Тернистий шлях революційної повстанської армії України (Махновців) 1918-1921 рр.».

Однією з найкрасивіших будівель на Софійській площі був прибутковий будинок капітана Г. Волкова (1882). Архітектор П. Федоров. У 1997 році знесено під час будівництва готелю Hyatt.

Колекція нагород, значків та іншої атрибутики періоду Перших і Других визвольних змагань та еміґрації. Власник — 90-річний Іван Дитюк, український дисидент із США, накопичував її протягом 50-ти років.

Пам'ятник на честь пілотів-камікадзе часів ДСВ, територія храму Ясукуні. Святилище Ясукуні (яп. 靖國神社, やすくにじんじゃ, ясукуні дзіндзя, «Святилище державного спокою») — синтоїстське святилище в районі Тійода метрополії Токіо, в Японії. В ньому вшановуються понад два мільйони духів героїв — оборонців японської нації, які поклали своє життя за Імператора та японську державу у збройних конфліктах середини 19-го — середини 20-го століття. Головні торжества відбуваються двічі на рік — 22 квітня і 18 жовтня.

Рідкісні примірники газет УНА-УНСО, 1997-го та 2004-го років. Газета на той час була одним з найефективніших інструментів пропаганди. Саме тому, окрім представлених вище зразків преси організація випускала шкандальний "Український обрій" та ексцентричну "Замкову гору". Публікації останньої заклали фундамент багатоьох мемуаристичних творів того часу, від "Війни у натовпі" Корчинського, до "Ми з УНСО" Ключікова та щоденників Валерія Бобровича.