Критик_ОР

Але все таке живе, сумніви такі зрозумілі, кожен із них. Проте…приорітети мають бути виставлені.

Ви робите боляче МЕНІ, пофіг на вас, ви, судячи з усього, вже звикли шрамуватися і шрамувати

Оу Назар туго завʼязав не лише вузол на руках….

Так його! Дави всі його сумніви!

Про глузд, який потрібен для соціального функціонування, дуже розуміло. Дійсно вагома аргументація для того, щоб наважитись знехтувати сильними почуттями до іншого.

Ох мен, май світ хлопчик, як це зрозуміло і відчутно. Не вийде, ні в кого ніколи не виходило

Оце харош, харош хлоп

Я втонула. Втонула у атмосфері, чи гідросфері цього світу. Наскільки ж відчутно він описаний, з усіма, такими живими, такими наповненими речима, які досі підказують нам відповідь на питання хто ми і звідки йдемо. Крізь ліси, трави, поля… Крізь відвагу минулого, взаємоповагу і ті почуття, що змінювали світ і продовжують змінювати. Це історія про кохання, абсолютно. Обережне, невіруюче, сповнене сумнівів. Але історія саме про це почуття, яке сильне настільки, що його неможливо ігнорувати. Між Назаром та Іваном просто… я не знаю… тонке павутиння, проте настільки міцне, що розірвати не вийде. Скільки не силуйся, скільки не піддавайся страхам і сумнівам… Дякую за цю історію, яка, окрім чудово доповненого оригінального сеттінгу, що відчувається набагато глибше, підіймає й важливе питання особистісного.