Львівський історичний клуб

⚡⚡ Воістину Правий погляд на тлінне сьогодення, не затьмарений секуляризмом і лібералізмом. Тут ви знайдете: актуальні новини, філософські роздуми, метафізичні смисли Долучайся, будь в авангарді Війська Римлян☦️🦅 https://t.me/newKons https://t.me/newKons https://t.me/newKons

"Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була!" Пам'ятник очільникам Коліївщини Максимові Залізняку і Іванові Ґонті в Умані. Зведений не так давно, в 2015 р.

Після прибуття до Франції Даву відбуває до Рев'єра, де перебуває на "лікарняному", попри лист Першого Консула з вітаннями про щасливе повернення і запрошення взяти участь у Італійській кампанії. Таку пасивність можна пояснити образою Даву на Бонапарта, який покинув його у Єгипті. Але вже 3 липня Луї-Ніколя отримує звання дивізійного генерала, а в серпні – посаду командувача кавалерії Італійської армії. Він виявляє як доблесть, так і дещо несхвальні риси: 26 грудня при Валеджо він фактично замінив генерала Брюна і пізніше написав на нього донос. Після війни Даву назначають генерал-інспектором кавалерії і шефом піших гренадерів Консульської гвардії, також 9 листопада 1801 р. Даву одружується на Емі Леклерк (2 зображення), стаючи таким чином, частиною родини Першого консула. Така ласка почала виявлятися після зустрічі в ресторані "Мальмезон" у травні 1801 р., де юний генерал вразив консула своєю освіченістю і створив враження вірної людини.

"Солдати!... З висоти цих пірамід на вас дивляться сорок віків історії!" - Наполеон у промові до армії перед битвою біля Пірамід, 21.07.1798. Завдяки дружбі з генералом Дезе Даву знайомиться із генералом Бонапартом і потрапляє до Армії Сходу, яка вирушить до Єгипту. Крім бургундця Даву, в Єгипті побувають ще п'ять майбутніх маршалів Франції: гасконці Ланн, Мюрат і Бернадот, цирульник Бессьєр, штабіст Бертьє і вірний Мармон. Бригадного генерала Даву спершу підпорядковують "Чорному дияволу" - Томасу-Александру Дюма, але потім призначають командувачем кавалерійської бригади дивізії Дезе. 21.07.1798-го Даву стає учасником славнозвісної битви біля Пірамід, в якій він був переважно спостерігачем, бо його кавалерійська бригада була всередині дивізійного каре Дезе. Луї-Ніколя міг спостерігати шалені атаки мамелюків на стіну зі сталі та свинцю французької піхоти, які зазнавали краху. Після неї Даву в'їхав у Каїр, де мусив перехворіти дизентерію. Також під час перебування у столиці Єгипту він ввів суворі заходи задля поповнення кінського складу своєї бригади, бо французькі кавалерійські полки у Єгипті місцями досягали числа 200-300 вершників і командування планувало поповнити кінський склад за рахунок трофеїв. Загалом в Єгипетській кампанії брало участь 7 полків кінноти (2 легкої кавалерії та 5 драгунських) загальним числом 3 000 шабель. Тож для поповнення полків кіньми, які страждали як від маршів, боїв та хвороб, Даву провів наступні заходи: відбирання коней у офіцерів штабу та піхоти, жителів Каїру та околиць. Він не здобув цим прихильність вояків та цивільних, проте генерал Бонапарт скоро міг інспектувати повну кавалерійську бригаду. Восени Даву разом з Дезе вирушає до Верхнього Єгипту переслідувати війська Мурад-Бея. Французи були числом 4 000 вояків, кавалерію цієї "зведеної дивізії" очолював Луї-Ніколя. Битви характеризувалися невеликим масштабом, але були надзвичайно жорстокими. До травня 1799 р. було дано шість боїв, надзвичайну доблесть Даву виявив під Сонагуєю (3 січня 1799 р.), Самхуді (22 січня) і Редесі (12 лютого), де він вправним маневром знищив мамелюцькі сили Осман-Бея. "Країна повністю підкорена нами" - Даву, 1 травня 1799 р. Після Верхнього Єгипту Даву вирушає до Нижнього, де приєднується до основних сил Армії Сходу. Після Сирійської кампанії генерал Бонапарт очікував на наступ осман, і останні висадилися в затоці Абукір, де рік раніше був потоплений французький флот. Героєм того дня став безстрашний Мюрат, чия кавалерійська атака змогла відтиснути турків. Щодо Даву, то його кавалерії доручили прикривати тил і фланги французам. Сам Луї-Ніколя добровільно перейшов під командування генерала Мену, аби здобути форт Абукір. "Добрі новини, - писав Мену Бонапарту 30 липня, – генерал Даву виявив найбільше доблесті... Він зайняв усе село аж до форту. Велика кількість турків була вбита в будинках". Це був вирішальний момент - замкнуті у форті турки через три дні здалися. Але скоро після Абукіра Наполеон зі вузьким колом соратників повертається до Франції, його наступник генерал Клебер обвинувачує командувача в течі. Даву лишається в Єгипті. Клебер, усвідомлюючи приреченість на провал Єгипетської кампанії, починає переговори зі британцями. Проти цього кроку протестує Даву, який вважав, що без наказів з Парижу не можна змовлятися з противником. Проте переговори йшли і були записані як Ель-Арішська конвенція: за нею османська сторона повинна була припинити наступ і транспортувати французів до Франції зі всім їхнім майном, а британці не повинні були перешкоджати цьому. Але Лондон був проти цього і 15 грудня 1799 р. видав наказ про заборону сепаратних домовленостей з французами. Даву ж у свою чергу подав рапорт про покидання війська і з проханням перевести його до Франції, такий же рапорт подав і Дезе. Клебер неохоче задовільнив обидва прохання. Вони разом відпливли до Франції 3 березня, і по дорозі їх перехопили британці і повідомили, що Великобританія не ратифікувала конвенцію і тому обидва генерали є військовополоненими. Вони разом пробули місяць у Ліворно на карантині і лише 6 травня рушили до Тулону.

1. Бригадний генерал Даву в Єгипті 2. Французька піхота під час Єгипетської кампанії 3. Вояк 3-го драгунського полку під час Єгипетської кампанії.

Друзі, підтримайте гривнею наступний збір! "Всім привіт!🇺🇦 Мене звати Марія Янушевич, я відкрила збір для військових 14 бригади "Червона калина". Вони знаходяться на 0 і потребують засоби гігієни та газові балончики. Збір на суму 20 тисяч, прошу долучитись та допомогти нашим захисникам!" Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7nJoLSrw8b

Влітку айни нерідко практикували нічну риболовлю, оскільки у темний час доби риба активніша. Якщо ловили з човна, то одна жінка, стоячи на кормі, штовхала судно жердиною, інша на носі тримала смолоскип, а чоловік знаходився посередині човна з гарпуном. Смолоскипи, що використовувалися для заманювання риби, були берестяні або трав'яні. На Хоккайдо і Сахаліні обидва різновиди частіше називалися однаково - суне. Крім цього, сахалінські айни смолоскипи могли називати уустац, йова, пентаті (тільки берестяні), а камчатські - кокіча. Нерідко їх ставили вздовж морських та річкових берегів, при зимовому лові кілька смолоскипів тримали над отвором у льоді.

АЛЯРМ! Завтра у столиці відбуватиметься просвітнє дійство під прозаїчною назвою "Червона смерть". У студії — злочини червоноармійців на теренах Німеччини на завершальному етапі Другої світової та одразу по завершенні конфлікту. Проводитимуть добрі та всім знайомі християни, тому просимо долучатись — насамперед, підписникам Клюбу з Києва.

Звичай татуювання у айнів тягнеться з часів неоліту, точніше з культури епохи Дземон — про це свідчить своєрідний орнамент на глиняних фігурках догу, які археологи знаходять у різних кінцях Японського архіпелагу. Крім того, в хроніках «Ніхон сіки» (720 р.) прямо вказується, що туземці північно-східних районів Хонсю - емісі (і чоловіки, і жінки) - прикрашали тіла візерунком. За традицією татуювання наносилися поступово, починаючи з губ. Спочатку необхідно було зробити уколи чи надрізи, та втерти туди фарбу. Це була вкрай болюча процедура, під час якої деякі жінки навіть непритомніли. Фарбою служила сажа з металевих казанків, яку отримували, спалюючи бересту, олію оселедця (на Сахаліні) та спеціальні рослинні соки.

Про айнські яди відомо ще з китайських джерел ХІІІ ст. Широкого поширення в айнів набули отрути з коріння аконіту. Коріння подрібнювалися в кам'яних ступках (айнськ. баба-кік-сума), замочувалися і ставилися в тепле місце для бродіння. Виходила рідина, що мала консистенцію густого сиропу, зазвичай червонувато-коричневого кольору. Сила отриманого зілля перевірялася на комахах. У деяких випадках, щоб випробувати виготовлену отруту, айни поміщали на язик або між пальцями дуже малу дозу та перевіряли, наскільки сильне оніміння вона викликає. Згідно з джерелом «Сангоку цу:ран дзусецу» (1785), аконіт товкли в ступках, додаючи червоний перець і довгоногих павуків, після чого замішували масу на вогні. Курильські айни користувалися також отрутою, приготованою з хвоста ската, а айни Хоккайдо - отрутою з воронячого мозку, тютюнового соку і двох видів комах ("юсікі" і "кромбі").