Оріхівський район. Зустрічаємось з командиром на в’їзді. Каже, спочатку заїдемо, залишимо машину, генератори, РЕПи й все, що привезли, — а потім вже до військових.
У першій локації командир видає мені подяку, каже, за те, що завжди підтримую. Щиро зізнаюсь, що роблю насправді мало порівняно з ними. І немає такої подяки, щоб висловити мою вдячність.
А ще командир просить передати всім «там зверху», щоб не забували, приїжджали, підтримували та чули. Що хоче саме тут бачити людей, що приймають рішення. Тому закликаю всіх, це важливо їздити й спілкуватися.
Далі їдемо через Оріхів. Від нього всього 10 км до активних боїв. Чуєш їх кожною клітиною мозку. Дуже страшно. Хоча кажуть, що це виходи, це наші, все ОК. А хочеться просто швидше їхати подалі звідси. І водночас розумієш, що вони не поїдуть, вони весь час тут.
Заходимо в бліндаж, наші ведуть відеообстеження території, де потенційно є ворог. Питаю, що потрібно. Відповідь важлива, і заради неї цей пост:
1. Дрони FPV
2. Мавіки
3. Тепловізори
4. РЕБи
5. Машини
Ще раз: не потрібно ніяких консерв, їжі, одягу, свічок, ніяких дрібниць. Треба зосередитися на головному. Без цього все інше не має значення.
Тому ми починаємо великий збір для 56-го батальйону 65 ОМБР. Вони зараз дуже потужно тримають оборону. Деталі дам згодом.
…Як поговорили про потреби, питаю: ну що, виходимо? Кажуть: над нами «зонтик», не можна. Тож чекаємо, розмовляємо. Багато чую важкого й неприємного, роблю висновки. Не можу вплинути на все, але низку питань точно вирішимо. Поки вечеряємо, всього в парі кілометрів йде бій.
Потім їду в Запоріжжя. Абсолютний контраст. Кафе, музика, день народження, немає вільних місць… а за 60 км все ще бій. Дуже дивне відчуття.