Андрій Іллєнко || офіційний канал ✙

Сьогодні день народження в мого батька, Юрія Іллєнка. Дякую всім, хто памʼятає.

Друзі, нашому Герою, побратиму, піхотинцю Андрію Шияну «Гора», завтра відкриють меморіальну дошку в гімназії столиці. «8 травня, о 12:00 у гімназії «Потенціал» почесно відкриють меморіальну дошку на честь учня, який загинув захищаючи Україну та майбутнє дітей! Всіх бажаючих запрошуємо вшанувати пам'ять Героя!», - повідомляють в гімназії. Гімназія знаходиться за адресою: Київ, проспект Володимира Івасюка, 47, вхід зі сторони озера. Батальйони «Свобода» у соціальних мережах: 🔸TikTok 🔸Instagram 🔸Facebook🔸YouTube🔸Сайт

💡Мета - РЕБ, який блокує сигнали у двох частотних діапазонах. 💰Наша ціль – 135 000 грн. Батальйон «Свобода» потребує систем РЕБ, які подавляють ворожі дрони, тим самим зберігаючи життя наших бійців. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/4XzUUUBZ6i 💳Номер картки банки 5375 4112 1313 2546 Знищимо ворога разом!

Гулак Олексій Анатолійович «Мілєс» 30.04.1987 — 30.04.2024 Трагічно помер боєць батальйону «Свобода» 4 бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» Олексій Гулак. Олексій добровільно приєднався до батальйону «Свобода», щоби захищати рідну землю та знищувати ворога. Був сумлінним, відповідальним, ефективним воїном та чудовим, надійним другом. Побратими згадують: «За час своєї служби Олексій пройшов дві пекельні ротації на бахмутському напрямку. Був справжнім воїном та самовідданим побратимом, із самого початку воював у підрозділі аеророзвідки. За останню ротацію знищив велику кількість живої сили противника». Олексій мужньо проходив усі випробування війни. Але попри молодий вік, не витримало його серце. В Олексія залишилась дружина і мати. Прощання з Олексієм Гулаком відбудеться 2 травня. О 12:00 – відспівування у церкві у с. Новосілки Макарівського району Київської області, о 13:00 – прощання на цвинтарі с. Мостище Макарівського району Київської області. Картка для фінансової підтримки родини Героя 5354 3210 2046 3262 (Людмила, дружина). Вічна Слава Герою! На щиті!

Не знаю, через що там такий ажіотаж — але точно знаю, що Євген Карась — потужний діяч, який почав свою війну проти русского міра і комуністів років за 15 до того, як це стало мейнстрімом. Тобто коли майже всім було байдуже, що у Києві відбувався (точніше завдяки Карасю не відбувався) «русскій марш», а ліворадикальні угрупування (потім майже всі поїхали воювати за днр) намагалися тероризувати київські вулиці. З того часу Карась веде цю війну блискуче. В тому числі й ці два роки. І якщо хтось публічно криє його матом і називає агентом Москви — то підозрюю, що за слова все ж нарешті треба почати відповідати. Це взагалі така чудова практика — відповідати за слова. Наскільки менше в нас було би проблем у суспільстві, якщо б вага слова нарешті мала б хоч якесь значення.

29 квітня о 13:30 в Голосіївському суді м. Києва (вул. Виставкова, 14А) буде чергове засідання у справі про вбивство добровольця Олексія Щербини. На цьому засіданні (серед іншого) буде розглядатись клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу для підозрюваних у вбивстві Олексія. Хто має змогу — приходьте і підтримайте справедливість.

Сьогодні мав щастя був у центрі нашої цивілізації — Софії Київській. Такого благоговіння я не відчував і не відчуваю у жодному храмі жодної світової релігії. У Софії є відчуття абсолютної єдності з усією тисячолітньою історією нашої нації, коли легендарні князі — це мої князі, мої предки, мої родичі. І маленька дівчинка, королева Франції Анна Ярославна, фото з памʼятником якій я виставив пару днів тому, донька Ярослава Мудрого, онука Володимира Великого і праонука княгині Ольги — це моя княжна і моя королева. Всі хто має таку змогу — сходіть у Софію Київську, подивіться на фрески XI століття, відчуйте це щастя єднання десятків поколінь нації.

Батальйон на ротації та відновленні. Нарешті вдома. Старий дід Київ зустрів весняною прохолодою. Але все одно 24/7 на захисті України, європейської цивілізації та Ярвалу)

У Києві 2000-х, на які припали мої пізні шкільні та студентські роки, українська книжка була доволі рідкісним явищем. В основному українською були підручники. За усім цікавим треба було їхати на Петрівку, де все було російською, окрім підручників. Майже все. Оце «майже» забезпечувалося значною мірою братами Капрановими та їхнім видавництвом «Зелений пес», яке друкувало багато класних книжок — і принципово лише українською. Хоч тодішній окупований московщиною ринок «диктував» зовсім інше, а саме повну русифікацію, але братам було байдуже — і вони вкладалися в українську справу. За останні два десятиліття неможливо було уявити будь-який вагомий український культурний, фестивальний, політичний захід без дієвої участі братів Капранових, включно з двома Майданами. Коли настала епоха ютюбу, люди друкованого слова брати Капранови не лише не опинилися осторонь, а одними з перших почали формувати український його сегмент своїм каналом імені Т.Г. Шевченка. Не лише декларувати любов до України, а створювати потужні українські проекти, впливати на маси, і водночас все це робити круто, сучасно і з фірмовим гумором — у цьому суть братів Капранових. Дуже сумно, що Дмитра Капранова вже немає з нами. І що відтепер треба звикати до того, що лишився лише один брат Капранов, яких ніхто ніколи не розділяв і сприймав як одну велику особистість. Вічна памʼять Дмитру і подяка за все. Віталію та всім рідним — мої співчуття.