Загид Краснов

Усіх українців і всіх причетних вітаю з Днем піхоти! Кожен метр звільненої української землі- це їхня щоденна титанічна робота. Попри будь-яку погоду, саме вони «роблять погоду» на фронті. Від окопу до окопу. Від позиції до позиції. Кожен, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає Україну – герой. А сьогодні окрема вдячність тим, хто завжди на передньому краї. Хай вам завжди щастить! З Днем піхоти!

​​Під моїми останніми постами щодо мобілізації у декого з читачів виникли питання із серії: «А де твої діти під час війни, і де ти сам?» Для мене в першу чергу важлива ваша думка щодо тих тем, які я порушую у своїх дописах. Але якщо комусь дуже кортить поставити особисте питання – відповім. Коротко і по суті. Мій старший син з 2022 року воює, бере участь у бойових діях. Він пішов до ЗСУ сам, мобілізувався добровільно. Будучи депутатом облради, маючи успішний бізнес, він пішов захищати країну, а не ховався від мобілізації. Мій молодший син вже під час війни кинув навчання в Англії і повернувся до України. Одразу пішов до ТЦК у Соборному районі і став на військовий облік. І навіть вже пройшов курс базової військової підготовки. І це при тому, що він за віком не підлягає мобілізації. Щодо мене самого, я з 2014 року допомагаю ЗСУ, і вже під час повномасштабної війни витратив: - понад 45 мільйонів гривень власних коштів на закупівлю всього необхідного для військових і на допомогу біженцям. І продовжую це робити. Про це багато де писалося, повторюватися не буду; - 300 млн грн я інвестував в енергетику України за 2 роки війни, створюючи при цьому робочі місця для людей. І продовжую це робити. То може варто питати одне одного, не де ти і що ти зробив, а що ми ще можемо зробити для перемоги України.

​​Під моїми останніми постами щодо мобілізації у декого з читачів виникли питання із серії: «А де твої діти під час війни, і де ти сам?» Для мене в першу чергу важлива ваша думка щодо тих тем, які я порушую у своїх дописах. Але якщо комусь дуже кортить поставити особисте питання – відповім. Коротко і по суті. Мій старший син з 2022 року воює, бере участь у бойових діях. Він пішов до ЗСУ сам, мобілізувався добровільно. Будучи депутатом облради, маючи успішний бізнес, він пішов захищати країну, а не ховався від мобілізації. Мій молодший син вже під час війни кинув навчання в Англії і повернувся до України. Одразу пішов до ТЦК у Соборному районі і став на військовий облік. І навіть вже пройшов курс базової військової підготовки. І це при тому, що він за віком не підлягає мобілізації. Щодо мене самого, я з 2014 року допомагаю ЗСУ, і вже під час повномасштабної війни витратив понад 45 мільйонів гривень власних коштів на закупівлю всього необхідного для військових і на допомогу біженцям. І продовжую це робити. Про це багато де писалося, повторюватися не буду. Крім того, за 2 роки війни я інвестував в енергетику України 300 млн грн, створюючи при цьому робочі місця для людей. І продовжую це робити. То може варто питати одне одного, не де ти і що ти зробив, а що ти ще можеш зробити для перемоги України.

Про мобілізацію в Україні. Хто має воювати в першу чергу.

В Європі почалися завивання і бунти чоловіків, які втекли з України під час війни. Їм обмежили надання консульських послуг. А я вважаю це рішення нашої влади недостатньо жорстким. Міністр закордонних справ Кулеба сказав: «Чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить. А потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна». Він сказав розумні слова і водночас безглузді. Бо спізнився з ними на 2,5 роки. Ці слова треба було говорити у перші дні війни. А щодо втікачів, то коли твоя країна стікає кров’ю, а ти штурмуєш не поїзди в Україну, а консульства – ти маєш право вибору. Або воювати, або відсидітися за кордоном. Але в другому випадку маєш бути готовим, що після повернення тебе обмежать у правах - позбавлять права голосувати, займати державні посади. Матимеш тільки права тих, хто мають посвідку на проживання в Україні. Не більше. І це буде твій свідомий вибір. Так буде по-чесному, так буде справедливо.

Ракетний удар по Дніпру та області. Сьогодні ми пережили ще одну страшну ніч. Загинули діти, десятки поранених. Мої співчуття рідним загиблих. Ми відчуваємо біль і шалене бажання помститися. Але не маємо права впасти у розпач і зупинятися на шляху до Перемоги. ЗСУ обов’язково дадуть переконливу відповідь на цей терор. Ми всі маємо бути сильними і єдиними.

​​Бувають моменти, коли хочеться не говорити, а матюкатися. Особливо, коли бачиш, як держава витрачає бюджетні кошти під час війни. Розумію, що цей пост багатьом не сподобається, але слів не підбиратиму. Бо кожного дня гинуть наші захисники, гинуть наші громадяни і діти. Ким треба бути, щоб на це плювати? Я дивлюся на себе. З першого дня війни я витратив близько 46 млн грн власних коштів – на допомогу фронту і на гуманітарний штаб. Тільки автомобілів я купив за власні кошти і передав ЗСУ більше 36. Не кажучи вже про дрони, тепловізори, амуніцію і т.д. Тільки продуктових наборів мешканцям Дніпра було закуплено 20 тисяч, не кажучи вже за допомогу переселенцям. Але зараз я допомагаю значно менше, ніж у перший рік війни, хоча маю змогу і бажання. А знаєте чому? В мені зараз говорять дві людини. Один я каже: «Ти що, дурень, куди ти витрачаєш свої гроші? Ти подивись куди країна свій бюджет витрачає. Десятки мільярдів гривень йдуть фактично у пустоту. На спорт – 7,5 млрд грн, і це вдвічі більше, ніж торік. На культуру, у тому числі серіали, «Євробачення» і «Єдиний марафон» 10,7 млрд грн, на космос - 1,6 млрд грн, ще 17 млрд грн закатають в асфальт. І цей список можна продовжувати. Співрозмірні суми витрачають з місцевих бюджетів на такі ж самі статті видатків – а разом це вже сотні мільярдів. А військові сидять в окопах без боєприпасів і всього необхідного». Але інший я відповідає: «Чого ти на інших дивишся, ти ж свій дім захищаєш, свою країну. Роби, те що маєш робити». І я роблю і буду робити. Але якби в мені не було цієї внутрішньої боротьби, я б допомагав би більше. Знайомі спортсмени кажуть: ми маємо їздити, щоб нас бачили. Тобто, ви, хлопці сидіть в окопах і воюйте без зброї і боєприпасів. А ми за ті гроші, що мали піти вам на зброю, поїдемо грати у футбол, волейбол, теніс, давати концерти на Лазурному узбережжі? Це ж дикість. Уявіть, щоб під час Другої світової війни, коли вся країна захищалася від фашизму, спортсменів з СРСР відправляли б на змагання чи артистів давати концерти у країнах, де немає війни. Нонсенс. Але ми чомусь собі це дозволяємо. Навпаки, якщо нас не буде на Олімпіаді чи «Євробаченні», це матиме більший ефект. Це більше помітять. Бо у протилежному випадку у європейців виникає логічне питання – якщо українці їздять по змаганнях і дають концерти, то чи справді в них війна і їм не вистачає коштів? Нашій владі слід негайно переглянути пріоритети. Якщо ми хочемо перемогти, ми маємо всі гроші відправляти на фронт, за виключенням захищених статей і аварійних ремонтів.

Читайте новости, что во Львове на благотворительной акции в самом престижном отеле города 150 представителей местной элиты собрали 115 тысяч грн на нужды ЗСУ. Если это правда, то это просто "Испанский стыд", то хуже мерзости. Готов прямо сейчас каждому представителю этой "элиты" 766 гривен (это если разделить те 115 тысяч на всех), лишь бы они не унижали наших солдат своим жалким вкладом, своим презрением к ЗСУ. Сидишь на самом деле в мирном городе пьешь и гуляешь за счет истекающих кровью спереди, в костюме или платье с аксессуарами дороже 115к. Ух, платите артистам и за вкусняшки в 10 раз больше, и при этом у вас совести нет достойной благодарить ребят на фронте. И каждый участник этой партии должен был отдать 115 тысяч. грн для ЗСУ. Не все вместе, но все! И это минимум! А у вас ещё хватило совести назвать свою партию "Нескорені"! Честно разочарован "элитой" Львова. В такие моменты раскрывается истинная суть людей.

​​За рік українці програли в онлайн-казино 140 мільярдів гривень. І в мене питання до нашої влади – ким треба бути, щоб у той час, коли окупанти прийшли вбивати нас зовні, власними руками вбивати країну зсередини? Ці 140 мільярдів – страшна цифра. Це 2,2% ВВП. У той час, коли на охорону здоров’я ми витрачаємо 3,4% ВВП, на освіту – 4,8%. Легалізація азартних ігор – страшна помилка. Руйнуються родини, бо люди програють зарплати, пенсії, молодь краде гроші в батьків чи грабує перехожих, щоб закинути у мобільник на чергову гру, але я сказав би – на чергову дозу. Бо це та ж наркоманія. Навіть військові створили петицію з вимогою заборонити рекламу онлайн-казино, бо наші воїни, наші захисники, наші герої програють своє грошове забезпечення. Те, що вони заробили, ризикуючи життям, спускають в інтернеті, залишаючи без копійки своїх дітей. І не тільки тому, що вони виснажені психологічно, а ще й тому, що реклама цих казіно на кожному телеканалі, в кожному телеграм-каналі. Більш того, програючи гроші, вони залазять у борги. І шукають гроші, щоб розплатитися. А військовий з боргами, який потребує грошей, стає вразливим для російських спецслужб. Це не нормально. Якщо ми зараз не зупинимо руйнувати суспільство зсередини, ми втратимо країну. Ми вб’ємо наше майбутнє. Треба негайно заборонити будь-яку рекламу онлайн-казино, а ще краще взагалі заборонити азартні ігри. Мінімум на час війни.

З Днем Нацгвардії України! Мужні воїни, справжні універсальні солдати, які беруть участь у бойових діях, знищують повітряні цілі, забезпечують порядок на деокупованих територіях і є важливою складовою Сил Оборони. Кожен, хто ризикує життям, захищаючи рідну землю – герой. Кожен – важлива складова майбутньої Перемоги. Зі святом!