Міністерство соціальної політики України

Настане день, коли ми змусимо ворога відповісти за кожен їхній злочин. За кожну знищену домівку, вкрадену пралку, та найголовніше – скалічені та відібрані життя. Процес документування шкоди нерухомому майну розпочався вже давно, і це правильно. Але на часі зафіксувати головні наші втрати – нематеріальні. Загибель або зникнення безвісти близьких та рідних, примусове переміщення, фізичні і психологічні травми, отримання інвалідності, – на жаль, це відбувається з українцями щодня. Росія має заплатити і за це. Сьогодні ВРУ прийняла у першому читанні проєкт Закону, який дозволить розпочати процес збору таких даних. Мова йде про законопроєкт № 10256, який наша команда розробила спільно з широким колом міжнародних та українських експертів. Цей законопроєкт дасть можливість створити Державний реєстр осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, і тим самим – забезпечити збір та облік інформації про шкоду, завдану країною-агресором життю і здоровʼю наших громадян. Своєю чергою, це дасть змогу державі і громадянам не просто фіксувати всі факти заподіяння шкоди життю і здоров'ю, а сформувати набори даних, які в майбутньому допоможуть довести завдану шкоду при зверненні громадян до Міжнародного компенсаційного механізму за відшкодуванням збитків за рахунок репарацій. ℹ️ Детальніше тут

👥 Через повномасштабну війну у частині українців, серед інших проблем, виникли проблемні питання із призначенням пенсій. Україна розірвала дипломатичні відносини з країною-агресором. Тому контакти та документообіг між державними установами – у т.ч. Пенсійними фондами – були припинені, а обмін документами, – неможливий. Як наслідок, українці, які переїхали до України з тимчасово окупованих територій АР Крим, Донецької та Луганської областей, не могли виконати вимогу діючого до сьогодні закону – підтвердити, що не отримують пенсію від пенсійних органів рф, і відповідно, отримати призначення пенсії в Україні. Крім того, рф і Україна вийшли з Угоди між державами-учасницями СНД про гарантії прав громадян цих країн щодо пенсійного забезпечення. У зв’язку з цим українці, які частину свого професійного життя працювали в РФ, Білорусі, Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані, втратили можливість включати періоди такої роботи в свій страховий стаж в Україні. Для розв'язання цих питань Мінсоцполітики розробило законопроєкт №9453, який сьогодні Парламент ухвалив в другому читанні і в цілому. 👇 Ухвалений законопроєкт вирішує цілу низку суттєвих проблем у сфері пенсійного забезпечення: ✅ спрощується механізм відновлення виплати пенсій для кримчан. Скасовано вимогу отримання інформації від Пенсійного фонду рф. ✅ для визначення права на пенсію враховуватиметься страховий стаж, одержаний в інших країнах, навіть якщо з цією країною не укладено угоду щодо пенсійного забезпечення. ✅ до страхового стажу при призначенні пенсії в Україні не зараховуватиметься робота на країну-агресора після 2014 року. ℹ️ Про всі зміни детально розповідаємо на нашому сайті

Євген Глібовицький на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Якщо ми не будемо звертати увагу на культуру, ми ризикуємо, як у дні бабака, вирішувати одну й ту саму проблему. Якщо ми говоримо про проблему низької народжуваності, треба враховувати обставини, в яких відбувалася радянська урбанізація. Вона була насильницькою, не враховувала цінність людського капіталу, і перехід від традиційного до сучасного укладу відбувався не так, як в багатьох інших розвинених країнах. І цю інакшість нашого шляху тепер треба враховувати. Ми маємо викривлення. Типовий приклад — Україна біля двохсотого місця в рейтингах інституційних, біля сотого — за інфраструктурою і приблизно всередині першої сотні за індексами розвитку людського капіталу. Такий розрив означає, що щось не так. По-перше, вже інституціоналізований дефіцит безпеки, інтерналізований в культурі. Це чинник, який не враховують європейці, але враховують українці, скількох дітей вони не хотіли б мати. І це сліпа зона для багатьох міжнародних дослідників. По-друге, коли ми говоримо, наприклад, про інтеграцію людей старшого покоління, ми знову впираємось в культуру. Нам потрібна зміна етики, в ставленні одне до одного, до можливостей, які дає конкретна людина.

🎬 Дивіться тут

Юлія Соколовська на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Я би хотіла подивитися на демографію і на народжуваність з точки зору жінки-матері і жінки, яка розвиває свою кар’єру і свою особистість. Ми маємо розуміти, що ми як держава можемо запропонувати жінці, яка народила дитину. Чи ми як країна допомагаємо в той період, коли вона втрачає дохід. Якийсь період часу ця втрата покривається системою соціального страхування. Але чи достатньо цього часу, щоб жінка могла якісно виховувати дитину? Нам потрібно системно редизайнити як право жінки бути матір’ю і частиною родини, так і право на власний розвиток.

🎬 Дивіться тут

Кирило Криволап на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Ви задумувались над тим, чому в Україні вартість гектару землі складає до 2 тис. євро? В ЄС вартість гектару складає вже 10 тис. У Німеччині вона вже 26 тис. у середньому, а в Баварії 76 тис. євро за такий самий гектар такої самої землі. В окрузі Мюнхена — 551 тис. євро за гектар. Чому так? Тому що той гектар інтегрований в міжнародні в ланцюжки доданої вартості, він інтегрований в ринки збуту, він дозволяє створити на цьому гектарі такої доданої вартості, що інвестор може відбити ці інвестиції, платити високі зарплати тощо. А український гектар дозволяє це робити тільки в масштабах 2 тис. євро за гектар. Тому питання продуктивності — це питання інтеграції з Євросоюзом (привіт бізнес-клімат), це питання зміни верховенства права — все це напряму впливає на те, як ми будемо далі жити і отримувати (чи ні) високі зарплати.

🎬 Дивіться тут:

Євген Кудрявець на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Сьогодні в українській системі шкільної освіти 3,8 млн дітей. З них близько мільйона не навчаються очно, з них 350 тисяч перебувають за кордоном, а 650 тисяч в Україні переважно у 8 прифронтових регіонах. У цих регіонах час прильоту менший, ніж діти встигнуть дійти до укриття. Відповідно наша задача зараз — збудувати повноцінні протирадіаційні укриття, в яких діти навчатимуться повний день. Також створюємо умови, щоб внутрішньо переміщені діти швидше інтегрувалися і почали навчатися в школі офлайн за місцем нового проживання, а не залишалися онлайн у прифронтовій школі. Щоб вони робили вибір на користь офлайну. Дуже важливо мати вибір. На будь-якому рівні освіти. Тому протягом пари років почнеться імплементація профільної середньої освіти, де діти зможуть обирати між професійною і академічною освітою, щоб швидше інтегруватися до ринку праці і бути готовими до сьогодення.

🎬 Дивіться тут:

Елла Лібанова на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Проблема демографічного старіння, з якою стикається Європа, США, я вже не кажу про Японію, — це проблема інклюзивності суспільства до осіб старшого віку. Так, ми маємо створити можливості для мами з дитячим візочком. Ми маємо створити можливості для людини, яка їздить у візку. А чи створюємо ми можливості для людини старшого віку нормально працювати? Це перше і головне, що треба робити. Молода частина суспільства має віддавати поколінські борги старшим поколінням суспільства. Саме на цьому базується відома солідарність поколінь, яка є символом сьогоднішньої цивілізації.

🎬 Дивіться тут:

Дарина Марчак на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Вирішення проблеми демографії зазвичай має класичне рішення — підвищення народжуваності. Проте, проаналізувавши ситуацію, ми отримали висновок, який мене здивував. Рішення про підвищення виплат на народження дітей — не працюють майже в жодній країні. А якщо і працюють, то тільки для громадян з низьким рівнем достатку, і в такому разі інколи відбувається кореляція між підвищенням народжуваності і збільшенню ситуацій, коли батьки відмовляються від дітей. У розв’язання проблеми демографії насправді працюють інші рішення — наявність індивідуального житла, економічна самодостатність родини та наявність джерел фінансування. Родина, яка хоче завести дитину, скоріш не буде це робити, якщо не буде впевнена, що не зможе дати якісну освіту. Далі — питання наявності базових соціальних послуг. Також те, що не заведено говорити в Україні — чи комфортно тобі, коли ти виходиш на вулицю: чи можеш ти проїхати з дитячим візочком по дорозі, чи зручним тротуаром; чи є майданчики для дітей, чи є парки, бігові та велосипедні доріжки, спортивні майданчики.

🎬 Дивіться тут:

Павло Замостян на форумі «Демографічне майбутнє України:

Трагедією є війна, яка змінила швидкість подій, вплинула на демографію. Мільйони людей виїхали, багато людей гинуть на фронті, гинуть у містах. В основі ефективних демографічних рішень лежать права людини і право на вибір. Це головне. Якщо цьому принципу слідувати, то всі рішення будуть ефективні. Не можливо заставити мати двох чи трьох дітей. Але можна створити умови, щоби люди народжували стільки дітей, скільки вони хочуть.

🎬 Дивіться тут: https://www.youtube.com/watch?v=_VxQD5qwsRQ

Оксана Жолнович на форумі «Демографічне майбутнє України: Стратегія стійкості та відновлення»:

Людський капітал — це найважливіше, що є в країні. Без людей неможливо творити, захищати, відбудовувати, — без людей взагалі неможливо досягти успіху. Багато років ми обговорюємо, як збільшити кількість людського капіталу попри перешкоди, до яких додалась ще й війна. Тож зараз, окрім підвищення народжуваності, нам потрібно говорити ще й про сенси. Про те, що стане українською мрією — що буде безумовним магнітом, який спонукатиме людей залишатись в країні, а тих, хто виїхав — повертатись, щоб разом відбудовувати Україну.