GORDEEV

Результати Євровиборів - ще не 1932, але вже 1928  Ясно, що немає ніякої бісової циклічності в історії, але як і в моді, в історії є щось постійно невловимо впізнаване. Бабуся моєї іспанської знайомої у найпалкіші роки режиму Франко буквально готувалась до демократії, читаючи без світла контрабандний Vogue. Вона не була дисиденткою чи романтичною мрійницею - вона просто вміла читати. Напевно ж, Урсула фон дер Ляєн, як політик, у ці дні має щось натхненно і весело говорити про перемогу «якорів стійкості», періодично зриваючись на не властиву їй радісну істерію.  Але тримісне представництво правої партії «Повеселились і досить» у новому Європарламенті - це як той самий «Vogue» серед усіх «Euronews» і «Politico».  Незначна деталь на манжеті, від якої не змінився фасон, але всі дивляться на деталь і складніше стає робити важливим те, що і як ти говориш.  Є, звичайно, ще «комсомольський вісник» з «кремль всіх купив» або «московський комсомолец» з «захід нарешті загниває». Прості і конкретні відповіді з чітким дрес-кодом - ніби хтось з майбутнього прилетів і сказав, що війна не закінчиться ніколи.  Найдраматичніше те, що простих відповідей ніде нема і не буде.  Німеччина.  Повний провал правлячої коаліції. Усі її партії втратили мільйони голосів. Підтримка Зелених знизилася вдвічі, Соціал-демократи показали найгірший результат за століття, ліберали з FDP ледь нагребли символічні кілька відсотків. Франція. Найпотужніше посилення ультраправої партії Ле Пен. Макрон з болем розпускає парламент і з неприхованим острахом оголошує дострокові парламентські вибори після настільки показової недовіри собі і своїй центристській партії в Уряді.  Італія.  Піканте комбо, де проукраїнська партія Мелоні "Брати Італії" дуже посилилася за рахунок … пропутінської "Ліги півночі". Що саме собою є явищем логічним, бо обидві партії - по суті партії одного спектру. Іспанія.  Посилились праві і послабли ліві, але це було очікувано і ніяких тектонічних зрушень тут немає. Найнесподіванішим і найцікавішим є успіх нової партії під назвою "Se Acabó La Fiesta", яку можна перекласти як "Повеселилися і досить". Лідер партії намагається косплеїти Хав'єра Мілея: «фініш вечірки» отримала три крісла.  Бельгія.  Праві раптово перемогли у франкомовній Валлонії, де починаючи з 2010 року незмінно перемагали соціалісти. У Фландрії, як завжди, перемогли праві. Враховуючи те, що у країні вибори до Європарламенту збіглись з парламентськими, то в Бельгії вперше за багато років буде суто правий уряд. Угорщина. Тут, схоже, народилася ефективна опозиція Орбану. Молодий орбаніст, який посварився з босом і пішов в народ, створив свою партію, яка вже пройшла перший краш-тест. Орбан2.0 такий самий правий популіст, як і Орбан1.0, просто вміє говорити з народом, трохи молодше і трохи тепліше ставиться до ЄС. Чехія. Тут, як і в Німеччині, провалилися всі партії правлячої коаліції. У Чехії для ЄС, як в анекдоті, дві новини - погана та хороша.  Погана: до чеської політики повернулися вкрай ліві, яких винесло звідти на попередніх парламентських виборах.  Хороша: зовсім огидну правопопулістську пропутінську SPD витісняє з правого краю менш огидна "Присяга".

📲CEO Nokia здійснив перший у світі телефонний дзвінок за допомогою технології, що створює 3D-звук, пише Reuters. Завдяки ньому абонент чує все так, наче він знаходиться поруч зі співрозмовником. Крім дзвінків з ефектом присутності, ця технологія може бути використана в конференц-звʼязку. Так, голоси учасників можуть бути розділені залежно від їхнього просторового розташування.

От вам Vogue 80 річної давності Це через те, що зараз всі зустрічаються у Нормандії і ветеран цілував Зеленського

Пішла кінохроніка

Скільки залишиться тих, хто бажатиме йти до війська? Це серйозні питання, на які ані влада, ані "інтелектуали", ані "суспільство" бояться відповідати. А внутрішня криза тим часом посилюватиметься з кожним роком. Який наймовірніший варіант розвитку сценарію в цій ситуації з точки зору гадапутіна я опишу у наступній статті. Дякую тим , хто дочитав. А найбільше дякую тим, хто ще не втратив здатність до критичного мислення. "Навчайся критичного мислення"(Сходинка №1, "25 сходинок до суспільного щастя")

Для багатьох росіян гадпутін є "збирачем російських земель", людиною, яка не віддавала "російські" землі(а це їхні закиди в бік Лєніна,Хрущова,Горбачова,Єльцина), а , навпаки-збільшувала(Пьотр І, Сталін), тобто має позитивну "славу". Отже , будь-який "мир" для них може бути лише "на російських умовах", а це значить, вони не збиратимуться віддавати нічого з того, що вже вкрали. Захоплювати чужі землі-спосіб існування росії віками. Третє. В економіці попри економічні санкції і війну, у росії є позитивна динаміка. Нам прикро це усвідомлювати, звісно. Та війна саме росії надала поштовх для відновлення і розвитку військово-промислового комплексу. Посилення ВПК, зокрема призвело і до того, що російська економіка торік зросла за твердженнями західних джерел на 3%. Лояльні до кремля бізнесмени з його дозволу переписали на себе значну частину активів західних корпорацій, що пішли з тамтешнього ринку. І навіть попри і досі велику залежність від західних технологій та складових, росія організовує імпортозаміщення. Для чого бізнесу, який викупив західні підприємства "за копійку" їх повертати? Для чого бізнесу, який отримав виходи на нові ринки збуту, повертатися до жорсткої конкуренції з західними товарами? Тож, гадпутін спирається ще і на частину бізнесу, який приловчився до нових обставин. Четверте. Ідейно в фашистській росії підняли голову найконсервативніші елементи, які до того перебували на маргінесі. Найліберальніші громадяни не сприйнявши війну виїхали закордон, звільнивши місця в культурі, медіа, освіті для найбільш "скрєпних" елементів типу Дугіна. Нинішній ідеологічний стан росії-це ж мрія фсбешної вертикалі, то нащо вони будуть відмовлятися від свого ідейного щастя, адже будь-яке навіть тимчасове перемир'я автоматично призводитиме до пробудження ліберальних "недобитків"? П'яте. Геополітичний реванш. Вперше після ліквідації СРСР Москва відчуває себе потужний геополітичним гравцем. Нехай тепер це вже не самодостатня роль, як під час "холодної війни" і змагання СРСР з Заходом. Так, тепер Москва-лише міноритарний партнер у потужнішого на кілька голів Китаю, так тепер Москва змушена з протягнутою рукою йти до якихось Ірану і навіть КНДР, яких ще в 70-х-80-х ніхто і уявити в Кремлі не міг як рівнозначних собі. Та все-одно у цьому конгломераті авторитаризму(Китай, росія,Іран,КНДР) у Кремля з'явилася власна функція. І ця функція-зовнішня агресія. Агресивних не лише бояться, на агресивних ще і рівняються. На диво, часто-навіть жертви. БРІКС-це лише один з прикладів, коли умовний "глобальний Південь" кидає виклик лідерству Заходу. Фашистську росію тепер сприймають не як самодостатнього гравця, якого той самий "глобальний Південь" хоч і використовував, але побоювався. Тепер росію всі умовні "антиамериканісти" і "антизахідники" сприймають лише як авангард у їхньому глобальному протистоянні, фактично як тих, хто виконує чорнову роботу, щоб на їхньому фоні можна було збирати економічні і політичні вершки. Яскравий приклад як це можна успішно використовувати-Туреччина, який російська агресія принесла лише фінансові та політичні дивіденди. Та тепер росія, на жаль, стала помітною і дієвою частиною цього світу(назвемо його коректніше не "антизахідним", а "незахідним"). І що, гадпутін відмовиться від нової геополітичної ролі? Для чого? Щоб далі повернутися до посіріння і постійного зменшення впливу навіть на пострадянському просторі як раніше? Тож я не бачу жодних передумов, щоб війна закінчилася за життя гадапутіна. Жодних.Тому ідеї Геннадія Друзенка виглядають утопічними. Це означає, що довгі роки і десятиліття нам доведеться жити в стані війни. І це значить, що нам треба ставати сильнішими, а не слабкішими. Нам треба і далі давати відсіч фашистській росії. От тільки відчуття Геннадія, що якщо країна матиме той ворох внутрішніх проблем, як зараз, можуть призвести до катастрофи, на жаль прямують стати натомість реальністю. Ще 14 років без виборів. До якого стану деградує влада за 14 років? 14 років з закритими кордонами. Скільки родин розпадеться ще за 14 років? 14 років з розколом суспільства.

Тоді наче і українські суспільство і влада лишаються з відчуттям незламності і героїзму, і довгоочікуваний мир настане, а те, що Україна змушена буде погодитися на несправедливі умови-так це ж провина і вибір "західних союзників", а не нас з Вами, якось так. Друзенко пропонує чесніший, "доросліший", тобто самостійний вибір: бути готовим до укладання тимчасового перемир'я самостійно, і не перекладати відповідальність на плечі умовного Заходу. Бачу позицію Геннадію вразливою з кількох боків. Щодо вразливості з українського боку тут не розписуватиму-і не тому, що Україна і переважна більшість українців наразі до такого сценарію не готові, а тому що це розуміють багато хто. Приділю увагу іншому аспекту-чому це не вигідно гадупутіну, чому саме гадпутін не погодиться на сценарій "миру". Зрештою, саме така тема і виведена в якості заголовка цих нотаток(перепрошую, пані та панове, за те, що переходимо до цього лише зараз, але без преамбули ці тези були б неповними). Чому я неодноразово підкреслював, що війна триватиме як мінімум до смерті гадапутіна? Тобто за середньозваженими пронозами-ще 14 років(розраховуючи його медіанне життя десь до 85 років). Бо гадапутіна все влаштовує. Все. Влаштовує. Його влаштовує ця війна. Нас-ні. Його-так. Перше, що він отримав: вічність. Так , саме вічність. Коли напередодні повномасштабного вторгнення він підписав(сумніваюся, що він то писав, отже-лише підписав) програмову статтю про України(а вірніше-проти України), я ще тоді зауважив, що гадупутіну закортілося слави ідеолога, що він намітив собі змагатися з іншими гадами: Лєніним і Сталіним. Хто такі Лєнін і Сталін? Окрім того, що вони були схибленими садистами, вони ще були державними діячами. Вони очолювали державу, і гадпутін очолює державу, тут нема відмінності. Але ким Лєнін і Сталін були ще окрім того, що були державними діячами? А ще вони були публіцистами, тобто-ідеологами. Час державного діяча завершується разом з тим як він сходить з державної арени, а от шлях ідеолога не завершується ніколи, статті невмирущі, до них можна повертатися вічно, вони можуть когось надихати, хтось їх буде заперечувати, та викладено на письмі лишатиметься у віках. Колись в середніх класах школи, коли я читав "запоєм", тобто, читав всі без винятку книжки в двох домашніх бібліотеках, я зокрема подужав і повні зібрання Лєніна і Сталіна, разом це десь томів 40(що, до речі, разом з сталінською Історію ВКП(б)) допомогло мені зрозуміти,що комуністична ідея(і практики)-зло. Так от гадпутін вирішив змагатися з Лєніним і Сталіним, тобто написати програмову річ, яка не залежно від його фізичного життя, надихатиме когось згодом. Нагадаю, що в тій статті гадпутін виступає ідеологом антиукраїнства, він заперечує Україну як таку. Отже з тієї статті стало зрозуміти,що гадпутін змагається з вічністю, він хоче залишитися у віках. Та одна стаття не відповідає масштабності завдання. Кого найбільше пам'ятають у віках? На публічних лекціях я пропоную слухачам назвати 7 стародавніх чудес світу. Як правило спільними зусиллями аудиторія згадує всі 7.Та далі я питаю: а чи знаєте Ви , хто ж були архітектори цих 7 чудес світу, і аудиторія падає в мовчазний ступор. А кого Ви знаєте з тих, хто знищив ці чудеса? Герострат! Герострат! Герострат! Відповідають відразу. Зараз не розписуватиму, що Герострат не факт, що і підпалював храм Артеміди, в даному випадку не це головне. Головне те, що "слава Герострата" живе навіть не у віках, а у тисячоліттях, а імена справжніх чудотворців(архітекторів і скульпторів) мало цікавили навіть їхніх прямих нащадків. От з якою славою змагається гадпутін-зі "славою Герострата". І Ви думаєте, він від неї відмовиться? Від слави головного гада століття? Не вірю. Не для того він все розпочинав. "Герострату" мир не вигідний. Друге. Негативна слава, на яку погодився гадпутін це ще не все. Його дійства, і дійства його зграї є для нас негативом, але не для багатьох росіян.

Олександр Доній: Чому путіну не вигідний мир. На мій особистий погляд, гадпутін налаштований на дуже довготривалу війну, і нам слід готуватися саме до такого сценарію. Мій добрий друг Gennadiy Druzenko виступив з контроверсійними тезами щодо можливого тимчасового припинення вогню між Україною і росією, фактично-тимчасового перемир'я. Це один з небагатьох випадків, коли у нас з Геннадієм різна оцінка ситуації, бо по переважній більшості інших питань-ми однодумці, і навіть соратники. А от щодо ймовірності "перемир'я" у нас різні оцінки. Спочатку про те, що пропонує Геннадій. У своїх кількох дописах, він підводить читачів до ідеї, що на сьогодні оптимальним варіантом для збереження української держави є сценарій, аналогічну фінляндському. Коли верховний головнокомандувач армії Фінляндії Карл Густав Маннергейм спочатку став на чолі дивовижного спротиву збройній агресії з боку Радянського Союзу, а згодом наполіг, щоби політичне керівництво уклало мирну угоду з агресором. За цією угодою , зокрема, Фінляндія відмовлялася від частини своїх територій, на той момент вже захоплених радянськими військами, зокрема і від території раніше другого за чисельністю міста країни-Виборга(фін.-Viipuri)(до речі, 95% населення якого на той момент складали етнічні фіни). Аргументація Маннергейма була в тому, що на його погляд краще було зберегти державність, аніж її втратити,навіть героїчно, а "мирну угоду" укладати тоді, коли противник ще не розвинув надмірний успіх. Зрештою, окуповані території виявилися повністю асимільованими росіянами, спроба Фінляндії відвоювати ці землі вже з новим союзником-Німеччиною, закінчилося фіаско, але натомість країні вдалося побудувати на решті(неокупованій) території в рази успішніше і щасливіше суспільство, на відміну від СРСР. Якби такі аналогії і такі пропозиції проводив хтось інший, аніж Друзенко, то він би ризикував опинитися в ситуації обвинувачуваного в поширенні російських наративів(чи як модно зараз казати-російських ІПСО). Та від Геннадія такі звинувачення відлітають, адже маємо справу з людиною, яка створила та очолює один з найуспішніших волонтерських проектів-Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова. До речі, структура це і справді волонтерська, тобто там зосереджуються медики , які добровільно і безкоштовно працюють для фронту. Бо у нас часто плутають волонтерство з благодійністю, і називають "волонтерськими" організації, які займаються збиранням коштів для того, щоб на них щось закуповувати, тобто по факту-це більше діяльність в стилі "благодійних фондів". А ПДМШ-структура, яка допомагає пораненим воїнам та цивільному населенню, тим , хто реально потерпів від російської агресії, і часто роблять це на межі героїзму, тож "російське іпсо" не чіпляється. Чому ж Геннадій вийшов з такими непопулярними пропозиціями? Не питав його, але можу підозрювати, що це наслідок невтішної оцінки ресурсної бази та внутрішнього стану країни, а в силу своєї діяльності він бачить глибше, аніж більшість з нас. Фашистська росія має наразі більше ресурсів(військових, економічних, демографічних), а Україна має перевагу в героїзмі захисників. Тим часом влада взяла курс не на наповнення армії посиленням мотивації, а на наповнення армії посиленням репресивних заходів. Частині суспільства це подобається, можливо навіть більшій, але ж лише частині. А це означає, що ресурсна демографічна база України ще зменшується(бо частині ж не подобається,хоч і меншій). Відмова від демократичних процедур поки що теж задовільняє більшість українців, але як надовго? Що буде через рік, а що-через два? Відчуття втоми і зневіри наростає у багатьох українців , та мало хто наважується бути такими відвертими як Геннадій. Більшість з тих, хто починають говорити про "перемир'я", підсвідомо сподіваються, що це б відбулося якби попри волю українців, ну, наче "західні союзники" нав'язали б нам таку непопулярну ідею, шантажуючи зменшенням фінансової допомоги і поставок зброї.

Генадій Друзенко ЧАС ДЛЯ НЕЗРУЧНИХ ЗАПИТАНЬ Війна триває третій рік. І якщо у 2022-му вона нагадувала Другу світову з її динамікою та фронтом, який за тиждень міг посунутись на сотні кілометрів, то останні півтора року – це репліка Першої світової, яка перемелювала життя і долі без жодних суттєвих змін на полі бою. Трагедія в тому, що бойовищем стала саме українська земля. Саме ми втрачаємо десятки тисяч наших людей, наші міста і села, нашу критичну інфраструктуру... І як би нам не хотілося провести парад переможців у Севастополі, отримати від росії належні контрибуції та репарації, сприяти розпаду останньої імперії на окремі національні держави і завершити війну тріюмфальним приєднанням до ЄС і НАТО, реалії сьогодення спонукають мислити набагато прагматичніше та тверезіше. У війні на виснаження ми суттєво вразливіші за нашого ворога. ВПК росії та їхніх партнерів по "осі зла" адаптувався до потреб затяжної війни краще ніж західний, від якого критично залежить наша спроможність чинити опір. Енергетичний сектор знаходиться у критичному стані. Мобілізація пробуксовує. Державні фінанси далекі від задовільного стану. В цих реаліях наш опір виглядає ще героїчніше, а подвиг наших захисників – ще величніше. Але у будь-якого суспільного матеріалу, у будь-якої економічної системи є гранична межа опору. Якщо ми її досягнемо, може трапитись катастрофа. Як вона трапилась в Німеччині 1918 року, коли не програвши жодного сантиметру власної території Німецька імперія завалилась під тягарем блокади та внутрішніх протиріч. Тому на часі поставити собі і українській владі кілька стратегічних запитань: 1) які мінімальні передумови ми вважаємо прийнятними для завершення активної фази воєнних дій? 2) як довго ми готові воювати, аби цих передумов досягти? 3) які жертви ми готові принести, аби досягти цих передумов? 4) чи усвідомлюємо ми, що перед нами може постати вибір між відновленням справедливості та покаранням агресора, з одного боку, і виживанням України, з іншого? І маленьке застереження наприкінці. Я особисто двома руками за парад перемоги у Севастополі, виплату росією справедливих репарацій, дезінтергацію держави-агресора тощо. Але буду щирий, наразі я не бачу ані стратегічного плану, ані достатніх ресурсів, ані політичної волі колективного Заходу досягнути цих максималістичних цілей. Тому я вважаю, що тільки прагматизм і тверезість в оцінці ситуації та ресурсів здатні вберегти нас від чергової руїни. На жаль, час чудес минув. Вікно, коли український бліцкриг був можливий, давно зачинено. У війні на виснаження наші шанси на перемогу відверто гірші за російські. Україна наразі ще точно не на краю прірви. Економіка працює. ЗСУ та інші сили оборони тримають фронт. Енергетика дивним чином ще жива. Але час наразі грає проти нас. І чим швидше ми подивимось правді в очі, тим в кращій позиції зможемо вийти з цієї війни. Іноді політичне мудрість полягає в тому, щоби з усіх зол обрати найменше...