dasha tapesh

Що зараз читаєте? Я зараз закінчую ось цей набір. Про мислення залишила на самий кінець, шукаю український варіант

Шукаю різні курси для того,щоб краще розуміти принципи бізнесу в США і коли читаю такі відгуки «до» 😅 … я просто хочу обійняти всіх свої талановитих українських колег і сказати, що ви котики «Мене бронювали максимум за 4К доларів за весілля…» ахах… боже, коли я звикнутдо цих цифр 😂 ахха😭

І до речі, колеги фотографи,якщо ви десь колись за щось себе гризете в плані роботи… Знайте… що тут люди запросто можуть зняти ціле весілля із налаштуванням 1/30 🫶🏻😅

https://youtu.be/Wo6TcXcWhtw Назва ролику досить песимістична, але те, про що в ньому говориться... змушує мене злитись на деяких українських чиновників. Чому українська сторона так жорстко профанить.... 😳😞 В інтерв'ю жінка, яка написала перед цим дуже резонансну статтю "як ми вбиваємо своїх" П.С. не зрадонька

Історія про 4 весілля 😄 1. Я не знала,що замовники беруть участь у шоу. Вони сказали про це ледь не в день зйомки 2. Наречена цілий день думала про день,аби їй не поклали нулі за сукню/їжу/місце проведення. Відчувалось,що вона не зовсім присутня на своєму святі 3. В 22:00 знімальна група ТБ поїхала і весілля тільки почалось. Всі видихнули 4. Під час зйомки наміренно шукають найгірші ракурси, невигідні, якийсь бруд в залі чи на території. Для треш-контенту. Красу намагаються не знімати 5. Після зйомки наречена дуже дивно себе поводила, зганяла злість на всіх, кого тільки могла дістати чим залишила про себе найнеприємніші спогади Я була впевнена,що їм за це шоу шось заплатили,бо по-іншому пояснити добровільну участь у такому проекті не можу. Очевидно ж,що режисер і група хочуть показати тебе з найгіршого боку. Але шоу є шоу. Це був далекий 16 чи 15й рік Із плюсів: подивитись як працює ТБ Ще із плюсів: ми отримали свій гонорар бо багато хто у ті часи був готовий знімати і безкоштовно такі весілля, аби отримати привід для реклами Пішла шукати той випуск, але не знаю чи знайду😂

Про знецінювання чужих досягнень. Ну наприклад: я викладаю у сторіс весілля з Сіетлу. І мені точно хтось напише: - тю, а чого не заказали тебе на цілий день? Чого тільки церемонію ти знімаєш? Або: - це українці тебе позвали? Знайомі якісь? Або: - по бартеру? Робота за їжу? Хаха. Та я жартую. А чого ти ображаєшся? Це що, правда? Ахаха. 😐😐😐😐😐 І такі люди періодично звідкись випливають. Це можуть бути як старі знайомі, так і якийсб випадковий новий підписник. Пасивна агресія, бажання вколоти, знецінити твої досягнення, вивести тебе на емоцію, аби ти засмутилась, розчарувалась і так далі. І навряд чи ця людина, яке щось таке пише, зможе досягнути у житті подібного. Ні. Її справа - обезцінити. Помножити твої досягнення на нуль. Для мене це просто надто очевидно, а люди ж думають, що вони хитруни піздец які. Що ніхто не здогадається, що за тими "жартівливими" коментарями сидить невпевнена, озлоблена людинка, яка відчуває смак життя, тільки коли бачить чужий провал. 🙃🙃🙃🙃🙃 Спойлер: це чомусь в основному чоловіки. 🥲

"Моя проблема в тому, що я все розумію". Ось так приблизно називається те,що я далі хочу розповісти.

Але зараз ситуація геть інша. Я можливо і не зізнаюсь собі на 100 %, але війна мене підкосила морально і фізично. Я не здаюсь і не панікую. ні, але я розумію, що тепер досягати якихось базових цілей мені стало важче, бо я просто не маю на це сил. Я не знаю, куди вони діваються. Можливо тому. що думки постійно крутяться навколо однієї і тієї ж теми, навколо туманного майбутнього, навколо папи, який на війні, навколо всього цього... що є у кожній родині зараз. Тому, я знайшла для себе спосіб, як не заклякати на місці. Це.. тадам - принцип маленьких кроків. Щоб ви розуміли, ця прям маленьких-маленьких кроків. наприклад у деякі дні, коли я взагалі, ну взагалі нічого не можу, я кажу собі "візьми ось цей чек і піди з ним у банк, поклади гроші на картку. І більше нічого не роби" або "подзвони і запишись через тиждень на іспит з водіння і все. І більше завдань ніяких", або "треба купити продуктів і повернутись назад в квартиру". Бо восени я складала собі величезні спсики справ, потім зривалась, ніочго з того не робила і не встигала. потім мене мучала совість, що я застопорилась на такому пустячкові і не рухаюсь далі. Це все розкачувало тривожність ще більше, нагнітало переживань. Аж поки я не почала ділити один великий список - на тиждень наприклад. Коли я відчуваю якийсь приток енергії, сил і натхнення, я можу виконанти більше завдань, звісно. Але я більше не змушую себе бути тут і зараз ефективною, зібраною, спланованою, із планом А і планом Б. (я любила таке у довоєнний час). Зараз я так не можу і що головне, я перестала себе мучити цим. Не можеш - зроби шось простеньке сьогодні, або не роби нічого, ляж раніше спати. Ну якось так. З досвіду можу сказати, що вже 22 дні я так живу і поки ці 22 дні ефективніші за попередні 4 місяці ))

Ще рік тому, я б сказала, прочитавши цей текст : "О господи, ти серйозно? "

Треба розуміти, що уряди практично всіх країн зацікавлені в тому, щоб наші емігранти залишилися - цитата 😶