Залізний Німб

З Різдвом, панове! Бажаю Вам здоров'я, успіхів та спокійного життя без окупанських "перформансів". В мене все добре, зараз відішлю пару слів про жгути єйсмарха. Часу зазвичай небагато, але сподіваюся що у вільний час зможу скинути Вам повний курс по тактичній медицині. Бережіть себе та доглядайте один за одним!

Звітую потихеньку.

Одразу хочу сказати що перші дні викарбувалися в моїй пам'яті як один. Те, про що я вам зараз розповідаю це головні події протягом перших п'яти - семи днів. Але я вирішив об'єднати їх в один. Пам'ять мене почала частенько підводити, вибачте. Після магазину та аптеки я взяв таксі та поїхав в Олександрівську. Таксі було важко знайти, всі квапилися когось відвезти чи кудись поїхати. Кожен робив свій важкий вибір у Новому Світі. Я як і раніше не змінював собі, робив те що вважав за правильне. Іванка була моїм життям та кинути її я просто не міг. Вона була стурбована та почувала себе погано. Зібравши речі та зайшовши таксі ми вийшли на вулицю. Їй було боляче стояти, тому я запропонував їй сісти на речі. Іванка не могла повірити у все те, що відбувається. Про свої наміри захищати наш дім я їй повідомив, вона звичайно була не в захваті. Вже у таксі нас зупинили біля кабміну військові. Спочатку вони спитали хто ми та що ми тут робимо. Я пояснив що везу хвору дівчинку додому. Нам сказали вийти з машини приготувавши зброю. Лодоні на кришу, швидкий обшук, перевірка речей. Коли встала Іванка та вони побачили її сльози, вони дозволили їй сісти назад. Вибачившись, вони помідомили іншим блокпостам нас не чіпати. Пояснили вони свою перевірку тим, що кацапня прикриваючись легендою про інвалідність прямувала до урядового кварталу. Такого ми точно не очікували почути. Приїхавши додому я знеболив її та нагодував, поклавши у постіль. Ми розглянули варіанти як можна було покинути Київ та куди їхати. Львів був нашим вибором. Перед тим як їхати на вокзал, я вирішив зайти до головного управління поліції та взяти зброю. Прийшовши туди, я зайняв чергу серед звичайних чоловіків, військових, колишніх військових, ветеранів та журналістів. Вони спілкувалися про наступні дії. Видавали калаші та ПМи. Переді мною залишилося дві людини і тут Іванка мене набрала. Що вона мені сказала - не важливо, але я одразу пішов додому. Речі були зібрані. На вокзал ми потрапили о восьмій чи дев'ятій. Машини кидали будь де, їх було дуже багато. Людей ще більше. Тоді вже були евакуаційні поїзди. Я залишив кохану з речами коли приїхав поїзд та пішов на розвідку. Лізли всі. І поодинокі молоді чоловіки. І сім'ї. Але запам'ятав я негрів. Вони розштовхували жінок та дітей намагаючись влізти у потяг. Комендант поїзду зробив постріл у повітря, коли когось пнули під потяг та сказав усім розійтись. Зрозумівши що сьогодні/завтра ми не зможемо поїхати я запропонував Іванці повернутися додому. Так ми і зробили. Далі буде.

Двадцять четверте. Все було як і у всіх дуже спонтанно і хаотично. Іванка лікувалася у Олександрівській лікарні від ковіду, я кожен день приносив їй смаколики та щось, що не шкодило її самопочуттю. Близько сьомої-восьмої вона зателефонувала та сказала що почалося повномасштабне вторгнення кацапні на Нашу Землю. Честно кажучи я проспав війну, не чув ракет, не чув сирен. Одягнувшись, я зателефонував рідним та друзям повідомивши про те, що почався хаос. Про те що пуйло-хуйло я знав ще до 2014-го. Цікавився міжнародними лідерами та депутатами зі шкільних років. Знав про "она утонула", "рязанский сахар" та Норд-Ост ще тоді. Плакав читаючи списки вбитих та скалічених "спеціальних операцій" пуйла. Був та й лишаюсь чутким з дитинства, хех. Тоді ще був неформальний та суперечливий портал "Луркоморье" - по суті неофіційна вікі від людей та для людей у довільній формі. Читав його у вільний час. Так що так, пуйлерівська гра не перевернула мій світ, просто як і для багатьох - скалічила та спробувала зруйнувати. Вийшов я не кваплячись, скооперувався з побратимом і пішов в магазин за необхідним. Було сиро та прохолодно. Літаки розрізали Київське небо та лякали людей. Турбувало мене те, що у мене була дівчина з рідким захворюванням і я думав як відправити її закордон на лікування. До того як взяти до рук зброю. Перший день повномасштабної війни почався для мене так, як і для багатьох з Вас. Далі буде, доброї Вам ночі.

Збір закритий. Величезне Вам дякую, звіт згодом. Ви найкращі ❤️

З'явилися справи, як тільки зможу - відпишу. Величезне дякую за підтримку.

Дякую за все. Приємно чути, що Вам мої любі цікава моя доля. Завтра спробую розповісти про те, як я зустрів перші дні повномасштабного вторгнення кацапів у нашій сторонці.